Ребет Лев-Роман, 105 років з дня народження

Лев Ребет

Ребет Лев-Роман, с. Михайла та Катерини Недокіс (псевд. «Кіл», «Кліщ», «Лисий», «Стар»), 3 березня 1912, м. Стрий Львівської обл. —12 жовтня 1957, м. Мюнхен, Німеччина).

Пластун-скоб 5 куреня ім. кн. Ярослава Осмомисла (Стрий), курінний суддя. Учасник водного табору в Монастирку 1928 р., дириґент таборового хору.

Закінчив Стрийську гімназію (1930). Студент юридичного факультету Львівського університету. Член УВО (1927), ОУН (1929).

Окружний провідник ОУН Стрийщини 1933, 1935, крайовий провідник ОУН Західних Українських Земель (1935—02.1939).

Політв’язень польських тюрем (1939). Перший заступник Голови Українського Державного Правління (1941), політв’язень німецьких тюрем і концтабору Авшвіц (№ 57368, 15.09.1941—9.12.1944).

Керівник ОУН за кордоном (ОУН-з) від 1954, головний редактор журналу «Український самостійник» (1955—1957).

Убивство

Влада СРСР неодноразово вимагала видачі діячів ОУН та УПА, в тому числі й Ребета, за начебто співпрацю з німцями. Саме як провідний теоретик та ідеолог націоналізму Ребет і привернув до себе увагу совєтської держбезпеки і КҐБ виділило його до числа одного з найнебезпечніших діячів, про це свідчить те, що проти нього було влаштовано атентат. У першій половині 1950-х років його кілька разів безуспішно намагалися викрасти, але врешті-решт було ухвалено рішення його знищити.

Лев Ребет був убитий агентом КДБ Богданом Сташинським (який згодом убив Степана Бандеру) 12 жовтня 1957 року на сходах у будинку на Карлплатц у Мюнхені, де тоді містилася редакція «Українського Самостійника», із загорненого у газету пристрою, який вистрілював струменем синильної кислоти. Він був виготовлений у московській лабораторії, що у добу ЧК називалася «спеціальним кабінетом», у добу НКВД — «камерою», а за часів КҐБ — «спецлабораторією № 12». Зараз у структурах ФСБ вона називається «лабораторією Х».

У мить зустрічі вбивця Сташинський, він же Йозеф Леман, він же Зіґфрід Дреґер, він же Ганс-Йоахим Будайт, він же Олександр Крилов — скерував пристрій просто в обличчя Ребета й натиснув на спускову пружину. Як і було задумано у Москві, при вдиханні пари отрути швидко потрапляли до крові жертви і спричиняли закупорення судин її головного мозку. Смерть Ребета настала за півтори хвилини, але жодних слідів втручання на його тілі не залишилося. Тож лікарська експертиза, що відбулася о 10:50, причиною смерті назвала серцеву недостатність.

Українська емігрантська преса повідомила про смерть Льва Ребета «від серцевого нападу», про те що він був убитий спеціальною отрутою стало відомо пізніше. Уже згодом, на своєму судовому процесі, Сташинський пояснював своє рішення розправитися з Ребетом тим, що, як він дізнався, перед ним був «теоретичний голова (тобто провідний теоретик) українців в екзилі», бо Ребет «опрацьовував для своїх газет не стільки хроніки подій дня, скільки, в першу чергу, ідеологічні питання».

Про вбивство Сташинський розповідав так: «Я чекав перед будинком. Після 10-ої години я побачив, як він йшов від зупинки трамваю, я повернувся й пішов у напрямку будинку. Піднявся на одні сходи вгору, до першого поверху. Я відбезпечив зброю — почекав у коридорі на першому поверсі й за якийсь час почув, що вхідні двері відчинилися. Я вийшов з малого коридору і пішов сходами, з лівого боку донизу, Ребетові на зустріч. Ребет тримався правого боку сходів. Проходячи повз нього, я враз підняв руку і натиснув на спусковий гачок пістоля, вистрілив зі зброї у його напрямку і тоді пішов далі. Я помітив, що Ребет похитнувся вперед».

Лев Ребет був похований на цвинтарі «Вальдфрідгоф» (нім. Waldfriedhof) у Мюнхені.

30 жовтня 2010 року в Храмі Святої Трійці УГКЦ відбулася Свята літургія і чин похорону, після чого його тлінні останки перепоховані у Львові на Личаківському цвинтарі.

Дж. і літ.:

  1. Пластуни у визвольних змаганнях. — Нью-Йорк, 2002. — С. 30—31;
  2. Дарованець О., Мороз В., Муравський В. Націоналістичний рух 1920—1930-х років (матеріали до біографічного довідника)
  3. Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене. — Київ: Українська видавнича спілка, 2007. — С. 797;
  4. ЦДІАУЛ, ф. 389, оп. 1,спр. 37, арк. 65;
  5. Пластовий мартиролог
  6. База даних сайту http://auschwitz.org
  7. Вікіпедія

*