Паланиця Володимир, вихованець Петра Франка

Володимир Паланиця в пластовому колі, 2002

Володимир Паланиця народився 29 березня 1916 року в Коломиї. Закінчив коломийську гімназію.
До Пласту вступив у 1927 році. Був вихованцем та учнем співзасновника Пласту Петра Франка. Пластував у 19 курені ім. Максима Залізняка, де був гуртковим, членом курінної команди, писарем. Належав до редакції пластової газети «Плай».
Після заборони Пласту у 1930 році коломийські пластуни, зокрема і друг Володимир, діяли під прикриттям організації «Сокіл». У 1930 році вступив до товариства «Просвіта», членом якого був до початку Другої світової війни.
Після закінчення гімназії вступив до університету в Лювені (Бельгія, 1935), а згодом перевівся до Познані (Польща, 1936—1939). В обох навчальних закладах належав до української студентської громади. Отримав спеціальність лікаря-хірурга.
В буремні часи війни на плечі молодого лікаря впала шляхетна місія — лікувати поранених у підпіллі та в тюрмах українських повстанців, репресованих. У дуже важких умовах та ситуаціях доводилось другові Володимиру виконувати свій обов’язок.
Минули довгі роки радянського поневолення, прийшла Незалежна Україна. Незважаючи на вік та стан здоров’я, друг Володимир завжди почував себе учасником громадського життя. 1989 року поринув у діяльність Народного руху України: займався виданням та поширенням газети «Віче», був членом і скарбником Великої Ради НРУ, організатором нових осередків у Львівській області, господарником у домівках Руху, активістом на президентських та парламентських виборах. У 1991 році відновив членство у товаристві «Просвіта».
Друг Володимир завжди з гордістю згадував своє пластове минуле. З відродженням Пласту включився у його діяльність: від 1993 року був активним членом ОП УПС станиці Львів. Був відзначений орденом святого Юрія в сріблі.
Доки міг, приходив на сходини, а вже на схилі літ гостинно приймав пластових гостей у себе вдома. У своїх усних спогадах під час інтерв’ю для Музею-архіву Пластового руху друг Володимир розповідав про захопливі миті юнакування у 1920-х, про гутірки Петра Франка при ватрах на Воскресенецькій горі, про мандрівки в Чорногору та Ґорґани, де пластуни розповідали гуцульському люду про українську історію та вселяли надію на визволення народу.
Помер у Львові 13 грудня 2011 року, на 96-му році життя. Похований на Личаківському цвинтарі.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.

*