На прощання нашому основоположникові

Олександр Тисовський

З нагоди перших роковин від дня смерти (29 березня 1968 р.) сл. п. нашого Незабутнього і Дорогого Дрота містимо текст слова заступниці голови ГПБ, пл. сен. Ольги Кузьмович, яке вона виголосила рік тому (6 квітня м. р.) під час поминального апелю членів Пластової Станиці з Нью-Йорку. – Редакція.

“Плекатиму силу і тіла і духа,
Щоб нарід мій вольним, могутнім зростав” 
Слова пластового обігу

Від 12 квітня 1912 року, від дня складення першої пластової присяги у Львові до сьогодні, тисячі зворушених дрижачих уст юнаків і юначок повторяли ці слова пластового обіту, дотикаючись руками національного прапора. Багато з них виконали цей обіт, багато забули про нього у вирі життя – але тільки одиниці, крім цих перших, мали щастя складати свій обіт перед його творцем, дивитись у спокійні очі першого між нами, що своїм прикладом показував, як бути справжнім пластуном.

Висока, струнка постать з оригінальною зачіскою та високим чолом мислителя, легка усмішка на вустах і ті очі, що – здається – читали у серцях молоді – таким Він є у споминах усіх, що Його бачили і знали, таким є і на світлинах, що їх оглядають наші молодші друзі, такий Він – Основоположник Пласту, проф. д-р Олександер Тисовський – Дрот.

Сьогодні Його вже немає між живими. У чужій столиці, на кладовищі у Відні, скромно і тихо спочив знеможений ідейний батько Пласту, автор настільної книги кожного пластуна, автор пластового закону, творець Пласту – української молодечої організації для всебічного патріотичного самовиховання.

Не грали Йому на прощання дзвони св. Юра в Його рідному Львові, не засурмили сурмачі, не пройшли в останньому салюті тисячні лави пластунів і пластунок.

Але сьогодні, від золотої осіннім листям Австралії через простори США, до все ще засніжених полів Канади розкинені по трьох континентах світу, прощають Його у своїх гуртах українські пластуни і пластунки. Хоч і як важко в наших серцях, нам сумувати не слід, – бо для нас, пластунів, Дрот живе і житиме надалі. Для Вас, молоді і наймолодші Подруги і Друзі, Він був завжди легендою, – а чи може вмерти легенда, як довго є кому її розповідати? Для нас, пл. сеньйорів, Дрот – це Пласт, – а чи може вмерти Пласт, як довго є носії його ідеї?

І тому ми сьогодні не зібралися сумувати, а віддати сл. п. Дротові честь, як це робили вже не раз у часі Його довгої пластової мандрівки. Віддати особливу честь тому, хто 55 років свого життя посвятив беззастережно Пластові в усіх своїх думках, писаннях і починах.

Від 1911 року, коли у молодого учителя біології, доктора філософії, Олександра Тисовського, зродилася думка, що “школа лише вчить, а не виховує”, що поруч школи треба створити організацію молоді, сперту на самовихованні характеру та національних цінностей, Дрот послідовно і зрівноважено йшов крок за кроком у своїй ідеї, надаючи їй форм та змісту. Пізнавши засади англійського скавтінґу, Дрот використав його, надаючи йому українську суть та підшукану другом-однодумцем проф. І. Боберським назву – Пласт. Під опікою Дрота створилися перші гуртки гімназійних учнів-пластунів. Ті, що перетривали воєнну хуртовину, і ті, що під проводом проф. Чмоли стояли у стрілецьких рядах, творять опісля перші пластові полки. Далі організуються і дівчата-пластунки під проводом опікунок, твориться Верховна Пластова Рада, на чолі якої стає Дрот. Щораз більше молоді, захопленої пластовими ідеалами вірности Богові та Україні, приступає до Пласту. Це вимагає від опікунів і провідників Пласту щораз більшої праці. На опікунів голоситься ряд наших учителів і приятелів молоді, між ними учитель середньої школи Северин Левицький (Сірий Лев), який вкоротці стає головою Верховної Пластової Команди.

Ці два, такі різні вдачею та підходом пластові провідники взаємно один одного доповнюють та діляться працею. Сірий Лев – повний поривів, темпераменту, мрій, завжди серед молодих, із якими готовий іти на кожний поклик. Дрот – зрівноважений, послідовний теоретик, що довго роздумує, чи і як можна ідею, плян перевести у життя. “Не важливе – каже він – хто, як і коли попаде на ідею, а важливе, чи ця ідея потрібна і придатна народові”…

З ліва на право: Северин Левицький (Сірив Лев), Олександр Тисовський (Дрот) та Леонід Бачинський (Примружене Око), ЮМПЗ в Канаді, 1957

Він теж уважає, що ми, українці, умієм жити минулим і сучасним, а не вміємо вживатися у майбутнє. Тимчасом тільки дивлячись у майбутнє, можна для нього виховувати молодь.

З такими поглядами і думками склав Дрот 1921 р. підручник для пластової молоді “Життя в Пласті”, а коли його перевидано в 1961 р., Він пише у передмові до цього 2-ого видання, що головним наміром цієї книжки чи то вчора, чи сьогодні, чи в майбутньому – довести незмінну нашу ідею безпосередньо до розуму і серця української молоді. Із цим наміром уклав Дрот пластовий устав, з ним писав та говорив до пластових виховників і до пластової молоді!

До хвилини розв’язання Пласту Дрот був членом його проводу. Неначе в тіні, стояв Він близько пластового центру і в часі нелегального Пласту, укладаючи матеріяли для Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді, що покривала дію Пласту, а в часах німецької окупації помагав у віднові Пласту під видом Виховних Спільнот Української Молоді (ВСУМ).

Від закінчення Другої світової війни Дрот проживав разом із дружиною і сином у Відні, і там закінчив свою земську мандрівку 29 березня 1968 року о год. 10-тій ранку.

Упродовж довгих років, без уваги на віддаль і простір та важкі обставини родинного життя, Дрот був завжди з нами. Він збирав матеріяли, співпрацював при підготовці 2-ого видання “Життя в Пласті”, писав листи, цікавився усіма проявами пластового життя і жваво на них реагував. Він святкував з нами 45-річчя Пласту, що зійшлося із 70-річчям Його життя, яке пластуни особливо відзначили. У своїй питомій скромності Він не міг зрозуміти, чому саме Йому така честь, коли це заслуга всіх пластунів, що Пласт перетривав усі бурі і негоди та стоїть непохитно, а розповідаючи про святкування своїх уродин серед пластунів у Німеччині, описує це немов незаслужений, гарний сон, по якому важко було вернутися до реальности, бо як пише:

“Тільки життя, що людина проспить – тільки щастя, що є у сні…”

Але Він переживає свій “гарний сон” ще раз багато сильніше та довше, коли в 1957 році гостює тут у нас та разом з нами бере участь у Ювілейній Пластовій Зустрічі на Пластовій Січі біля Торонта. З глибоким переконанням про важливість пластової організації у діяспорі, з радістю в серці вертається Він до Відня і впродовж десять чергових років не тратить ніякої нагоди, щоб дати доказ свого тісного духового зв’язку із Пластом. Кожний лист, кожне звернення до нас, до своїх друзів із 1-го Куреня УПС імени Його брата Степана, продумане, розважне, наповнене вірою в незмінність пластових ідей. Рівночасно Він, що ніколи не любив патетичности, вказує нам, якими ми повинні бути: “пластові виховники мусять бути самі собою і для себе пластунами, без почуття, що роб[…]”

У наше 50-річчя Він підкреслює, що завданням Пласту – надалі берегти безцінне добро чистого характеру суто української людини в душах української молоді. Пласт через кількарічне самовиховання має довести до того, щоб засади пластового закону не були повторенням біблійного закону, проти якого грішити вважають вродженою людською слабістю, але, щоб вони були звичкою культурного українського громадянина. І закликає він нас: “залишайтеся, Друзі – Пластуни, надалі при нашому гаслі “Скоб”: сильні – тобто самопевні, красні – отже ідейні, обережні – скажу розважні, бистрі – значить розумні”.

9-го серпня 1966 року Дрот дожив свого 80-річчя. З усіх усюдів пливли до Нього побажання. Цей день відзначило разом із пластунами ціле наше громадянство. І знову Дрот у своїй подяці відсуває себе на другий плян, кажучи, що це відзначення тільки в малій мірі вільно Йому вважати належним собі, бо “заслуженим тут ціле братство тепер у Пласті діяльне”.

Читати: Автобіографія Олександра Тисовського

Але без уваги на всі найкращі побажання “многих літ” – право життя неминуче, і це добре знав наш Дрот. Він приготовлявся спокійно та уважно до свого відходу у Вічність, щоб бути на нього кожночасно готовим. Він бажав передати нам ще якнайбільше своєї віри у Божу справедливість, у наші ідеали, у завдання Українського Пласту. Це читаємо в рядках Його останнього листа (дивись “Пл. Шлях” ч. 1 (16) з 1968 р.) до всіх пластунів з нагоди Різдва і Нового Року в січні 1968 р.: “…я хотів би, щоб усі Ви… не лише при цьому Новому Році, …а постійно, на все життя, почували крізь холод людської сварливости те благодійне тепло, що пливе від Вас, пластунів, могутнього гурту, з’єднаного вузлами правдивої дружби… Я бажав би, щоб Ви, так як я, ясними очима бачили всі успіхи, здобутки Вашої благословенної праці, щоб Ви раділи тим задоволенням і успіхом щастя на багатьох, багатьох українських обличчях”.

Не було б це можливим Дротові відійти від нас, не попрощавши нас усіх, не закінчивши гідно розпочатого діла. Він робить це у повній свідомості – кілька тижнів перед своєю смертю в листі до одного із своїх перших пластунів із 1912 року – пл. сен. Михайла Пежанського, що сьогодні стоїть тут серед нас: “а як уже все за Божою волею закінчу, то дадуть Вам, Мої Дорогі, знати. І тоді попрощайте, як можете найщиріше, своїм найзаслуженішим правом найпершого пластуна, всіх – усіх сеньйорів, старших пластунів, юнаків і новаків, розуміється, дівчат і хлопців, незалежно від віку, і просіть їх щирими зусиллями спричинитись до розбудови та ідейного утривалення Пласту для добра Українського Народу”. Найвищим Комендантом, виструнчений у зеленому пластовому однострої, і з лілейкою на грудях здає звіт із своєї життьової стійки. Ми певні, що у своїй суворій скромності Він звітує, що лише старався виконати свій обов’язок. Але Всевишній знає, що це Він, Дрот, дав тисячам української молоді найкращі молодечі переживання, і дозволяє Йому відійти на заслужений відпочинок…

Спи спокійно, наш Дорогий Дроте! Хай Тобі вічно сниться Твій радісний сон, хай увижаються лави Твоїх пластунів, хай миготить теплий вогонь дружньої пластової ватри.

Сьогодні пластове “На добраніч” співають Тобі і сивоголові з-над Лімниці, що звали Тебе своїм Комтуром, і ті, що ходили з Тобою на Маківку, і ті, що мали щастя стиснути Твою лівицю тут, на американській землі, і ті юні, що щойно недавно повторяли Тобою складений пластовий обіт, і ті найменші – заслухані у пластову казку…

Як довго в нас усіх, у цих чотирьох пластових поколіннях, як у Тебе, пишається на грудях пластова лілейка тісно сплетена в одне з тризубом – Ти можеш спати спокійним сном…

Джерело: Пластовий шлях. – 1969. – Ч.1-2 (20-21). – С.3-7.

*