Керестіль Іван, пластовий шлях від Ужгорода до Мюнхена

Іван Керестіль, ЮМПЗ 1983

Пластовий шлях від рідного Закарпаття до наших скаутських таборів у Німеччині – це довгий шлях: йому вже 60 літ. Я родом із села Зягаття (Іршавський район). Народився 31 березня 1919 р. У рідному селі я закінчив чотири класи початкової школи.

Коли батька, що був лісничим, перевели до Ужгорода, я опинився у Вишнім Німецькім, яке й тепер із особливим почуттям згадую, вистоюючи перед митною службою. Вступив до Ужгородської гімназії. Від самого початку я став пластуном, належним до гуртка “Леви”. До цього гуртка належали наші краяни Імре Кардашинець і Тарас Лукач, тепер вони обидва в США. 1937 року під час Зелених свят ми брали участь у пластовому таборі в Середньому. У ньому зустрілись пластуни Ужгорода й Мукачева. Комендантом табору був сотник Клименко, який учителював у селі Негрові, а впорядником – восьмикласник Юрій Мешко з Ужанщини. Його я стрінув після окупації Карпатської України в таборі втікачів у Братиславі.

У 1937 році я зорганізував при Торговельній школі в Ужгороді 10-й пластовий юнацький курінь ім. Б. Хмельницького. Співорганізатором був Михайло Пекар із Перечина, який пізніше взяв активну участь у створенні Чехословацького легіону в СРСР. Роки 1937-38 були дуже врожайними на різні народовецькі заходи. Ми, пластуни, завжди брали в них участь. Весною 1938 р. ми були співучасниками урочистого ювілею 950-ліття хрещення Руси-України в Невицькому. Дивує нас, що в наших журналах немає згадки про цю видатну подію.

Після окупації Ужгорода Угорщиною внаслідок Віденського арбітражу 1938 року я опинився у Великому Березному. Тут відновився пластовий курінь із Ужгорода при Експортовій академії та постав пластовий курінь юначок. Отже, створився повний пластовий осередок. На його сходинах бував член Крайової Пластової Старшини в Карпатській Україні о. Пекар. Ми брали участь у передвійськовій підготовці, яку проводив поручник Іван Кедюлич та поручник Рогач, брат Івана Рогача, якого разом із сестрою гестапо розстріляло 1942 року в Бабиному Яру в Києві. У критичні березневі дні нам прийшлося нести службу на кордоні зі Словаччиною. Була загроза окупації Великого Березного Глінковою гардою. Із учасників осередку живуть Микола Яшко в США та Михайло Шіпош у Канаді. Після окупації Карпатської України Угорщиною я опинився в Братиславі, а в липні 1939 р. виїхав на роботу до Німеччини.

Завершуючи розповідь про цей етап мого пластування на рідній землі, хочу сказати, що він глибоко закорінився в душі та був постійним рушієм усіх пластових і громадських ініціатив протягом нашого довгого життя поза межами рідного Загаття й Ужгорода.

Зустріч галицьких та закарпатських пластунів, Говерла, 1928

Зустріч галицьких та закарпатських пластунів, Говерла, 1928

А загалом треба сказати, що в Карпатській Україні Пласт належав до “Союзу чехословацьких скаутів” як повноправна скаутська одиниця і мав широкі можливості участи у світовому скаутському русі. Пластові традиції були відновлені в повоєнній Німеччині спонтанно, завдяки чільним пластовим діячам міжвоєнного періоду, у Відні жив засновник Пласту д-р Олександр Тисовський, а серед нас були Юрій Старосольський (начальний пластун з 1972 р.), Леонід Бачинський, Атанас Фіголь і численні інші. Таким чином, у часі організаційного розквіту Пласт в Німеччині й Австрії досягав 5000 членів. У Мюнхені на Дахауерштрассе, 9, діяла Головна Пластова Рада та Головна Пластова Старшина.

Команда Уладу пластунів-сеньйорів вирішила організувати т. зв. матірні курені, що дало поштовх до організації Куреня Сеньйорату ім. О. Ольжича “Закарпатці”. 19 жовтня 1946 p., тобто рівно 50 літ тому, відбулись у Байройті – в українському таборі біженців – перші Загальні сходини колишніх закарпатських пластунів та членів СУПЕ з осідком у Празі. Зібралося 14 активних пластунів, вони обрали курінним Михайла Бажанського-Кудеяра. У березні 1947 р. відбулися ширші сходини “Закарпатців“ у Реґенсбурзі, а в липні 1947 року – у Міттенвальді. Хвилиною мовчання було вшановано полеглих за Карпатську Україну пластунів-січовиків, а рівно ж покійних членів СУПЕ, Олександра Блестіва, Федора Тачинця, патрона куреня Олега Ольжича та інших. Леонід Бачинський поділився своїми спогадами про пластовий рух у Карпатській Україні, його було обрано почесним членом куреня. Останні сходини куреня відбулися в Європі 28 березня 1948 року в Ашаффенбурзі. Тут було вибрано Курінну команду в складі: Михайло Бажанський, Наталія Балицька, Всеволод Левицький. А загалом у склад куреня входили: Наталія Балицька, Леонід Бачинський, Михайло Бажанський, Леся Бризгун (Соколик), Оксана Генгало, Іван Керестіль, Володимир Комаринський, Василь Кунда, Євген Кульчицький-Гут, Всеволод Левицький, Степан Миколин, Михайло Нич, Юліян Ревай, Орест Семчишин, Петро Стерчо, Юрій Федорів, Богдан Рубинович, Ярослава Ціханська, Іванна Шпилька, Олександр Якубовський та Михайло Пап.

Курінь "Закарпатці", спільне фото, 1947

Курінь “Закарпатці”, спільне фото, 1947

Залишившись 1965 року останнім членом Куреня “Закарпатці“ в Європі, я перейшов до Кодла “Лісових Чортів – Бубнище“, до нього тоді належали всі мої друзі по праці в пластовому видавництві “Молоде Життя“ в Мюнхені. У цьому видавництві упродовж десятиліть було видано “Енциклопедію українознавства“ (11 томів), в адміністрації якої я працюю до сьогоднішнього дня, з-поміж закарпатців Василь Маркусь є автором широко охопленої Карпатики.

Згаданий курінь взяв участь у святкуванні 35-ліття від заснування Пласту, яке відбулось в Міттенвальді (Альпи) 1947 року. Це була величава демонстрація пластових досягнень на еміграції, зібралось тоді, неначе на прощання перед виїздом за океан, понад тисяча активних пластунів. Бо вже з 1948 р. почалася масова еміграція біженців у Америку, Канаду, Австралію, Південну Америку. У Західній Європі залишилася невелика горстка закарпатців, серед них і я та декілька наших краян у Мюнхені. 23 березня 1952 року тут відбулися перші загальні збори Пластового Проводу в Німеччині. На них обрано пластуна-сеньйора Дем’яна Пеленського головою Крайового Проводу, Андрія Гарасовського – комендантом пластунів, а Олену Деркач – коменданткою пластунок. Цього ж року відбувся пластовий табір над Штарнберзьким озером із 56 учасниками, а 1953 р. – там само зі 139 учасниками. Третій за чергою табір після масової еміграції відбувся вже в Кеніґсдорфі над Ізарою під назвою “Дніпрові Пороги“. Він нараховував 122 учасників, переважно з Баварії та 7 учасників із Австрії. Тут влаштовано курс новацьких виховників під проводом головного референта новацтва при Головній Пластовій Булаві Теодосія Самотулки (“Сірого Орла“). Треба сказати, що всі наступні пластові табори в Німеччині від 1954 р. аж по нинішній день відбувались на цьому самому місці, тобто в Кеніґсдорфі, по сусідству з недалеким німецьким табором, що називається “Гохланд” (“Верховина”).

Програма таборів проходила в дусі практичного пластування: мандрівництво, таборування, сигналізування, підготовка дітей з українознавства. Щонеділі в таборі правиться богослужіння для всіх учасників табору, чергуються священики греко-католики із православними, немає ні серед старших, ні серед молоді з цього приводу ніяких розходжень.

1956 p. урочисто відсвятковано 70-ліття засновника Пласту Олександра Тисовського (“Дрота”), у якому взяло участь численне українське громадянство на чолі з архієпископом Іваном Бучком із Рима. 1963 р. відбувся в нас вишкільний табір для учасників світового Джемборі в Греції. 1986 р. учасником нашого табору вперше був юнак-українець із Праги Богдан Зілинський, пізніший голова Об’єднання Українців у Чехословаччині.

Це була знаменна подія: хоч на короткий час упала для нас “залізна завіса”.

1972 р. відсвятковано 60-ліття Пласту, комендантом свята був покійний уже пластун-сеньйор Ігор Зубенко, який мав щастя відвідати Ужгород у середині 1960 років. Він показував нам чудові ілюстрації нашого Кафедрального собору, оповідав про враження, які виніс із нашого улюбленого міста. Ще три десятиліття приходилось мріяти про таку нагоду, не заповідалась вона, а як надійшла, то залишилось нас у Мюнхені лиш троє закарпатців та дещо більше наших краян із Пряшівщини.

1976 р. гостював у пластовому таборі “видворений“ із СРСР дисидент Леонід Плющ із дружиною та сином. Вони провели ряд бесід із старшими пластунами, це була незабутня зустріч із сучасною вже Україною. Вона залишила глибоке враження.

1983 р. відбулася Ювілейна Міжкрайова пластова зустріч під проводом д-ра Володимира М’ялковського. Нею завершено святкування 70-ліття Пласту. А 1990 р. взяли участь у нашому таборі пластуни з Пряшівщини, маючи на меті набирати досвід у таборуванні і його підготовці у себе вдома. Від 1991 р. в наших таборах беруть участь пластуни з України, з Пряшівщини, з Польщі, а 1993 р. наше пластове юнацтво вперше взяло участь у пластовому таборі в Карпатах під проводом Голови КП Старшини в Німеччині Марти М’ялковської та в Міжпластовій зустрічі у Львові з нагоди 60-ліття Пласту. 1995 p., повертаючись зі Світового джемборі в Голандії, наш табір відвідала делегація з України, разом 25 пластунів від Ужгорода, Криму і Донецька.

ЮМПЗ 1982, Німеччина

Підсумовуючи, треба сказати, що в порівнянні з повоєнними роками, кількісний склад нашого Пласту в Німеччині значно зменшився. Спричинили це соціальні та психологічні фактори, еміграція поступово інтегрується, втрачає свій національний корінь. Коли мова йде про наших краянів-закарпатців у пластовій роботі в Німеччині за 50 літ, то слід у першу чергу згадати адаптованого закарпатця, незабутнього Леоніда Бачинського, такого ж Михайла Бажанського, уродженця Снятина1, а тоді вже краян – Осипа Данка, писаря Пластової старшини, та Івана Жегуца – референта преси.

Нарешті – коротко про свою участь у пластовій роботі. Я згадував про те, з яким захватом горнулася закарпатська молодь у пластові ряди перед війною на своїй землі.

Сприяла тому роз’яснювальна робота наших учителів по селах і містечках, сприяла і вроджена любов до природи, притаманна молоді загалом. Опинившись на чужині, ми ототожнювали свою причетність до Пласту із картиною рідного краю перед очима, а може, й із тугою за рідною землею, яку ми завдяки пластовим ініціативам сходили уздовж і впоперек, часто й босими ногами. Цю землю ми полюбили від краплі роси під час косовиці до сухого стебла на стерні. До того ж Пласт сповнював нас молодечим духом, помагав нам долати життєві труднощі, а їх на чужині не менше, ніж удома, переважно – більше! Пласт учив нас жити в мирі та злагоді із своїм довкіллям і вчитись серед великої скаутської родини.

Тож доводилося нести ті обов’язки, які на нас накладала Пластова старшина. В роках 1954-1963 я виконував обов’язки крайового коменданта пластунів, після цього до 1976 р. був крайовим референтом новацтва, в роках 1976-1982 – керівником виховної діяльності, 1982-1987 років – діловодом Пластового сеньйорату. Проводив пластові табори в Кеніґсдорфі протягом 1953-1958 pp., а в роках 1962-1965 проводив новацькі та юнацькі табори. Таборування тривало протягом шести тижнів, по три тижні для кожної групи. 1978 р. я очолював делегацію пластунів Німеччини на Ювілейну Міжкрайову пластову зустріч в Едмонтоні (Канада), організовану з нагоди 70-ліття Пласту. Там я зустрів чимало пластових друзів, серед них – давніх краян-закарпатців. За свою скромну працю одержав пластові відзнаки: Другу сеньйорську відзнаку “Св. Юрій” у сріблі – 1958 p., а 1973 р. – Першу сеньйорську відзнаку “Св. Юрій” у золоті. Крім роботи в Пласті і в редакції згадуваної вже “Енциклопедії українознавства”, люблю над усе філателію і свій маленький город під Мюнхеном, що біля олімпійської Регати. Завдяки молодшій генерації, зокрема пластунці Олі Ткаченко, Пласт включився в акцію “Допомога дітям Чорнобиля”, в якій беруть живу участь німецькі церковні парафії Мюнхена.

Відійшов на Вічну Ватру 15. 01. 2006, похований у м. Мюнхен, Німеччина

Джерело: Пласт на Закарпатті


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*