Бучацький о. Олександр, командант таборів новиків

о. Олександер Бучацький

Скавтмастер о. Олександер Бучацький

На шляху розвитку Новацького Уладу зустрічаємо декілька постатей, про які ми мусимо пам’ятати та ставити їх всім пластунам, а зокрема новацьким виховникам, перед очі. До них належить постать о. Олександра Бучацького. Сильветка цього священика, пластуна-сеньйора й громадянина-патріота, що муравлиною працею досягнув великих успіхів у своєму житті, незвичайно цікава, навіть коли накреслимо її загальними рисами.

о. Олександер Бучацький народився 9 березня 1887 р. в Риманові коло Сянока на Лемківщині у родині Еміліяна Бучацького та Апполінарії Пассендорфер. Безжурно пробігають перші дитячі роки Олександра, серед численної вчительської сім’ї. Та коротко триває цей радісний час дитячих днів. У 8-ому році став сиротою — померла мати, а через 5 років втратив і батька. З того часу пробивається через життя сам. Зокрема нелегко приходиться йому вдержатися в державній гімназії в Сяноці, хоч туди переселилася його родина. З перших років гімназії мусить заробляти на життя лекціями, здобуваючи в такий важкий спосіб освіту. По закінченні гімназії записується спочатку на студії на правничий факультет університету у Львові, а пізніше на теологію.

У 1912 р. одержує свячення і працює як душпастир у Стрілиськах коло Львова, пізніше в Копичинцях та в Конюхах коло Бережан. Але внутрішній невідомий голос спрямовує його до Львова. Там доводиться о. Бучацькому переживати славні часи Листопадового Зриву. Після того доля казала йому ще раз повернутися до Конюх і помагати старенькому тестеві о. Сосенкові у праці.

До Львова повертається остаточно в 1920 р. і там працює як катехит у народних школах сестер Василіянок (вул. Потоцького, 95). За часів большевицької окупації під час другої світової війни заробляє на життя лекціями української мови. В 1940 р. стає парохом Богданівки та Левандівки (тепер в межах Львова) на місце вивезених священиків. Важке запалення легенів перериває життєвий шлях цього видатного священика-громадянина в час важких матеріяльних умовин і народного лихоліття у большевицькій дійсності 22 грудня 1940 р. Янівське кладовище прийняло Його до себе на вічний спочинок після важких трудів для української спільноти.

Діяльність на громадському полі проявляв Олександер Бучацький вже як учень 4 кляси. Тоді належить до гурта гімназійних учнів — громадських діячів, що розбуджували національну свідомість на Лемківщині. Юнак Бучацький належить до хору, організує театральний гурток, їздить по довкільних селах і допомагає організувати читальні Просвіти, хори, театральні гуртки. Не згасили запалу Олександра ні важкі умови життя, ні перепони з боку урядових чинників (дирекція гімназії, староство). Він, як всі інші пробудителі української свідомости на Лемківщині, вперто й послідовно йшов вперед, і тій праці завдячує Лемківщина своє відродження.

Студент Бучацький належить до студентської групи світлої пам’яти Адама Коцка. Бере в 1910 р. активну участь у боротьбі за Український Університет у Львові — вогнище української культури й науки. Як студент теології у Львові працює в т. зв. «Освітному Кружку», що разом зі світською студентською молоддю організував у Львові й Львівщині читальні Просвіти.

Священик Бучацький на всіх своїх парохіях проявляє незвичайну активність: організує читальні Просвіти, театральні гуртки, хори, кооперативи й веде велику освідомлюючу роботу серед селян. У Львові головним чином займається виховно-освідомлюючою роботою серед дітвори та молоді. Робить це як одинокий вчитель українець на годинах релігії для українців-школярів у польських народних школах. Різні труднощі, неприємності з боку польської шкільної влади, кількакратні дисциплінарні доходження не відстрашили о. Бучацького й не завернули назад з обраного шляху. Хоч як був навантажений обов’язками й перепрацьований, вільний час присвятив дітворі у позашкільних годинах, головно в організації Пласт, а також ремісничій молоді. Питанню виховання, освідомлення й опіки над ремісничою молоддю прив’язував о. Бучацький незвичайно велику вагу. Правду кажучи, він був одним із нечисленних громадян, що глибоко розуміли цю проблему й практичною роботою-допомогою реалізував питання прожитку, вишколу та виховання української ремісничої молоді. Тому й взяв на себе важкі обов’язки голови ремісничої бурси, спершу на Пасіках, а пізніше при вул. Бартосівної на Личакові. Особливо активний був о. Бучацький на відтинку ремісничої молоді в рр. 1933 — 1939. Найбільшим його досягненням на цьому полі була будова нової ремісничої бурси при вул. Бартосівної, що її при великій допомозі Митрополита Андрея Шептицького й при муравлиній праці ініціяторів удалося закінчити недовго до війни. Справжня батьківська опіка, праця на численних вечірніх курсах з’єднали о. Бучацькому велику симпатію і любов його вихованків.

Провід табору новиків в Підлютому 1931 р. В центрі сидять Іван Кліщ, о. О. Бучацький, д-р Процьків. Стоять: Т. Дурбак, 4-ий справа Т. Білостоцький

Провід табору новиків в Підлютому 1931 р. В центрі сидять Іван Кліщ, о. О. Бучацький, д-р Процьків. Стоять: Т. Дурбак, 4-ий справа Т. Білостоцький

Багато часу жертвував о. Бучацький для Пласту. В 1928 р. приймає обов’язки коменданта Уладу Новиків. З цього року почавши, він виконує рік-річно аж до 1934 р. обов’язки коменданта таборів у Підлютому, а потім в Остодорі в новозбудованому, прекрасному приміщенні для новацького табору. Можна сміливо сказати, що табор в Остодорі — це духова дитина о. Бучацького. Його ідею та старання в тій справі вповні підтримав Митрополит Андрей, даруючи около 10 гектарів лісу на місце табору з правом вирубати дерево, з чого одержано весь деревний матеріял на будову. Був це великий — княжий дар Митрополита Андрея для пластового новацтва. Та всі дальші збірки грошових засобів, зв’язаних з коштами будови й вивінування зразкового табору, припали о. Бучацькому, й, мабуть, для найближчих співробітників є таємницею, як зміг він довести цілу справу будови до кінця.

Не від речі буде тут згадати, що о. Бучацький був одним із основників Уладу Пластових Сеньйорів (1930) і його І Куреня ім. скм. Степана Тисовського. За велику діяльність для Уладу Новиків В.П.Р. іменувала о. сен. Бучацького скавтмастром, а табор в Остодорі носив ім’я свого княжого патрона Митрополита А. Шептицького. Згадуючи про те, хочемо підкреслити взаємини між Митрополитом Андреєм і о. Бучацьким, що був немов зв’язковим між пластовою дітворою і незабутнім її Опікуном-Добродієм Митрополитом Андреєм. Митрополит зі сльозами в очах сказав до сина о. Бучацького, Омеляна, коли цей останній закінчив розказувати подробиці останніх хвилин життя і причини передчасної смерти свого батька: «Помер один із моїх синів».

о. скм. Бучацький ішов скелистим життєвим шляхом. Все своє життя дуже інтенсивно працював на громадському полі. Був незвичайно активний у численних товариствах: Т-во Українських Катехитів, Т-во Вдів і сиріт по священиках, Марійська Дружина, Просвіта, Рідна Школа, Спорт. Т-во «Україна», а особливо Пласт і Краєве т-во Охорони Дітей і Опіки над Молоддю. Працював на всіх ділянках українського життя, брав участь у політичному житті УНДО, любив спорт, займався громадською працею. Але найбільші заслуги поклав у праці для молоді, зокрема в Пласті для Уладу Новиків та в ділянці опіки, національного освідомлення і виховання, як теж професійного вишколу ремісничої молоді.

За книгою: Теодозій Самотулка. Новацьким шляхом. — Львів — Нью-Йорк, 2008.

(Автор довідки, ймовірно, Тиміш Білостоцький)

*