Сліпий Йосиф – Верховний Архієпископ УГКЦ

Йосип Сліпий та учні малої семінарії в Римі

Йосиф Сліпий-Коберницький-Дичковський народився 17 лютого 1892 р. в селі Заздрість Теребовельського повіту в Галичині. У сім’ї був восьмою дитиною. По закінченню сільської школи в 1903 році батьки віддали його до гімназії в Тернополі.

Свої гімназійні студії в тернопільській українській гімназії закінчив іспитом зрілости з відзначенням у 1911 році, маючи 19 років. Вступив до Львівської духовної семінарії. На другому році навчання, у 1912 році, Йосифа Сліпого відправляють до університету м. Інсбрук, Австрія. Студентом цього університету Сліпий був до 1918 року.

Тут Й. Сліпий захистив докторат з богослов’я, написавши докторську працю на тему “Die Auffassung des Lebens nach dem Evangelium und I Briefe des HI. Johannes” (Поняття про вічне життя в євангелії св. Йоана). У цьому ж університеті у 1923 р. він і габілітувався, написавши працю “Die Trinitätslehre des Byzantinishen Patriarchen Photios” (Тринітарне вчення візантійського патріарха Фотія).

Під час навчання, а саме 30 вересня 1917 р., в Уневі Сліпий отримав свячення з рук Митрополита Андрея Шептицького.

З листопада 1920 року своє навчання о. Йосиф Сліпий продовжує в Римі. Тут навчається в Григоріанському та Папському Орієнтальнму Інституті. Написав латинською мовою працю “Начало Духопоходження у Пресвятій Трійці“ і, склавши додатковий іспит, отримав звання “magister agregatus“. Вивчав англійську, італійську, німецьку, польську, російську та французьку мови.

У 1922 році Йосиф Сліпий прибув до Львова, де одержав від Митрополита Андрея призначення на професора догматики у греко-католицькій семінарії. Його лекції для студентів не були захопливими. Один з його студентів, Микола Пристай, згадував: «Його предмет уважали дуже трудним, тому що він догматику викладав, а догматика – сухий предмет, і тим більше, що викладав він по-латинськи, так що його виклади не відрізнялися, як я вже сказав, емоційністю. Вони були глибоко наукові, але не емоційні».

У вересні 1922 року відбувався з’їзд професорів богослов’я трьох (Львівської, Перемиської і Станіславської) духовних семінарій, щоб видати спільну науково-виховну програму. Учасники вирішили заснувати Богословське Наукове Товариство. З вересня 1922 р. отець-доктор видавав квартальник БНТ «Богословія», був його постійним редактором до 1939 р. 1926 р. Йосиф Сліпий став головою Богословського Наукового товариства.

З 1926 року Йосиф Сліпий виконує обов’язки ректора Львівської духовної семінарії. Серед семінаристів професор Сліпий був авторитетом. Один зі студенітв розповідав: «То був найліпший авторитет в нас тоді в семінарії. Дуже поважно себе вів, ніколи не підвищував голосу. Все спокійно. Але ми якраз боялися того спокою, що ми не чули, щоб він колись чи крикнув, чи що-небудь. От якраз той спокій його, то найбільше був такий для нас авторитетний».

Цікаво, що ректор хотів познайомитися з кожним студентом-семінаристом. Зокрема, о. Микола Пристай згадував: «Кожного року 2 рази треба було відбути аудієнцію у отця ректора. Тобто відвідати його. То називалося відвідини. Там розмова йшла про буденні справи. От наприклад: “У кого сповідаєтесь? Яку літературу читаєте? Де був на феріях літом? Як називається Ваш парох? Чим займаєтесь у свобідний час?” – от такі питання буденні. Але в тих питаннях було так само, видко, психологічне вивчення студента. Тому що в тій невимушеній розмові могли і щось таке сказати, що він для себе мав на увазі. Записував ті розмови, не всьо, але деколи робив якісь нотатки в своїй книжці. Кожний студент мав там у тій книжці свою картку, а може, навіть більше. І там було написано в різні напрями: то вскісно, то прямо, то вдолину. Що означали ті написи, ми не знали».

Цю інформацію підтверджував також і інший студент семінарії того часу о. Володимир Мороз.

Митрополит Андрей планував заснувати Богословську Академію. Тож наприкінці 20-х років
«[…] за згодою й благословенням Митрополита Андрея отець професор, а відтак ректор Сліпий відбув декілька наукових подорожей по деяких краях Європи, щоб запізнатися ближче з устроєм і адміністрацією високих шкіл і відтак випрацювати відповідні статути для нашої богословської високої школи у Львові».

У 1929 році митрополит Андрей засновує Греко-католицьку Академію у Львові і о. д-ра Сліпого призначає її ректором. Академія була єдиною українською вищою школою в Польщі.

Окрім інших обов’язків, Сліпий був редактором та керівником цілої низки видань, серед яких “Праці Богословського наукового товариства”, “Праці Греко-католицької богословської академії”, “Аскетична бібліотека Греко-католицької духовної семінарії”, “Дзвони”, “Нива”, “Мета”.

Поза увагою вченого не залишилось і мистецтво. Йосиф Сліпий створив музей церковних мистецтв при Богословській академії. А в семінарії, як згадують студенти, «…була прекрасна симфонічна оркестра. Керував нею добрий музикант, здібний, пізніше священик, Артемій Цегельський, який кінчав ще до вступу в Академію інститут М. Лисенка у Львові, який напевно не уступав консерваторії щодо знання».

У 1930 році Йосиф Сліпий стає дійсним членом Наукового товариства ім. Тараса Шевченка. А в 1935 митрополит А. Шептицький призначає його соборним крилошанином Архікафедрального собору св. Юра та архідияконом Львівської митрополичої капітули.

У 30-х роках отець ректор Сліпий бере участь в конгресах у Велеграді, Празі, Пінську. А 1936 року з ініціативи Йосифа Сліпого у Львові відбувся Унійний конґрес, присвячений 300-літтю смерті Київського Митрополита Йосифа Вилямина Рутського.

22 грудня 1939 р. з благословення Папи Пія ХІІ митрополит Андрей Шептицький рукоположив о. ректора Йосифа Сліпого архиєпископом з правом наслідства. Хіротонія відбувалася таємно.

У часі війни у 1941-1944 рр. таємний єпископ працював над відновленням Богословської Академії. Після смерти Митрополита Андрея Йосиф Сліпий став митрополитом ГКЦ. 11 квітня 1945 року арештований радянською владою, а згодом засуджений до 8 років каторжних робіт. Попри тиск спецслужб і постійні перегляди справи, що тягнули за собою наступні терміни ув’язнення, не відрікся своєї Церкви і не перейшов на радянське православ’я.

За клопотанням Папи Йоана ХХІІІ та президента США Джона Кеннеді 26 січня 1963 року Йосифа Сліпого звільнили. Одразу після цього митрополит Йосиф висловив бажання прибути до Львова, до своїх вірних. Однак йому це заборонили.

Перед від’їздом за кордон 4 лютого 1963 року у готельному номері у Москві Йосиф Сліпий висвятив на єпископа о. Василя Величковського, якого призначив своїм місцеблюстителем. Про це згадує монах о. Йосиф Кладочний: «Величковський вже зараз поїхав до Москви, і там його висвятив Йосиф Сліпий, Митрополит, на єпископа, так що він вернув вже єпископом до Львова».

Митрополитові дозволили поїхати до Рима на запрошення Папи. По прибуттю до Італії Йосиф Сліпий оселився у василіянському монастирі Гротаферрата. 10 лютого митрополит зустрівся з Папою Іваном ХХІІІ.

При першій зустрічі подарував Папі карту СРСР, на якій позначені ті концтабори, в яких він перебував.
Йосиф Сліпий не відмовився від радянського паспорта, хоч до кінця життя йому так і не вдалось потрапити до Радянської України.

Очільник УГКЦ, кардинал Йосип Сліпий із пластунами під час їх таборування, Іст Четгем, Вовча тропа, 7 серпня 1968

Очільник УГКЦ, кардинал Йосип Сліпий із пластунами під час їх таборування, Іст Четгем, Вовча тропа, 7 серпня 1968

Примітка до фото від Marta Borowyk: Вовча Тропа, Іст Четгем. По лівім боці Сліпого сидить сен. Атанас Мілянич, по лівім Митрополит Шмондюк зі Стемфорду, над ним стоїть Юрій Павлічко, (на ліво від Павлічка) стоїть Цюха. З дівчат – з ґітарою – Рома Коваль (Манана), за нею Марта Навроцька, молодша донька подруги Христі Навроцької. Всі юначки з Ню Йорку.

11 жовтня 1963 року митрополит виступив на ІІ Ватиканському Соборі у присутності 2 500 делегатів з усього світу. Тут Йосиф Сліпий закликав піднести Українську Греко-католицьку Церкву до Патріаршої гідності.

25 листопада митрополит видав грамоту про заснування Українського Католицького Університету ім. Папи Климентія. Згодом він відновив Богословське Наукове товариство і видання журналу «Богословія», журналів «Дзвони» та «Нива». У 1964 започаткував видання “Благовісника Верховного Архиєпископа візантійсько-українського обряду”.

23 грудня 1963 року Йосиф Сліпий отримав титул Верховного Архиєпископа, затверджений Папою Павлом VI. А 22 лютого 1965 року Сліпий став четвертим кардиналом в історії України.

У 1967 р. відновили діяльність храму свв. Сергія і Вакха, тобто створили першу в Італії українську греко-католицьку парохію. Того ж року розпочато будову приміщення Українського католицького університету, а

27-28 вересня 1969 року відбулося освячення собору Святої Софії.

Митрополит багато подорожував. Між 1968-1970 рр. і в 1973 р відвідав українських вірних на поселеннях, щоб пожвавити їхнє церковно-релігійне життя: Канада, США, Колумбія, Венесуела, Перу, Аргентина, Парагвай, Бразилія, Австралія, Нова Зеландія, Німеччина, Іспанія, Португалія, Англія, Франція, Австрія, Індія, Мальта (всього 14 країн).

Він став духовним наставником та авторитетом для багатьох українців за кордоном. Саме завдяки відвідинам Йосифа Сліпого відбулось піднесення духовного і національного життя українців.

19 з 21 єпископів УГКЦ у 1969 році звернулися до Папи з проханням надати Йосифові Сліпому титул Патріарха. Однак 1971 році папа Павло VІ відмовив у цьому проханні. У 1969 році Йосиф Сліпий також написав кілька звернень до Папи з проханням надати УГКЦ статусу Патріархату, однак Папа Павло IV відмовив, оскільки Церква не мала території своєї діяльності.

1971 року Йосиф Сліпий при парафії Сергія і Вакха заснував музей українського мистецтва і готельний комплекс.

Кардинал Йосиф багато говорив про свою Церкву за кордоном і увесь час піклувався про неї, зокрема 23 жовтня 1971 р. на Папському Синоді єпископів виголосив доповідь “Церква мучеників“ про переслідування Української Церкви і народу.

У 1975 р. на Святій Літургії в Римі в соборі Св. Петра отець Іван Гриньох, колишній капелан ОУН-УПА, грецькою мовою вперше пом’янув Йосифа (Сліпого) як Патріарха. З того часу українські греко-католики виголошували такий титул, хоча Рим його таким так і не визнав.

Розуміючи загрозу для Церкви в Радянському Союзі, у 1977 році Патріарх Йосиф висвятив на єпископів у монастирі студитів Кастель Гандольфо Любомира Гузаря, Івана Хому та Степана Чміля. Вони мали в разі потреби потрапити в УРСР і висвятити нових єпископів, якщо в підпіллі перерветься єпископська лінія рукоположень.

На Надзвичайному Синоді українських єпископів, який скликав 24 березня 1980 р. Папа Іван Павло ІІ, обрано Філадельфійського митрополита Івана Мирослава Любачівського коад’ютором Патріарха Йосифа Сліпого.

1970 -1981 рр. Патріарх пише своє “Завіщання“, в якому роздумує над подальшою долею Церкви й різними аспектами церковного і суспільного життя.

25 листопада і 2 грудня 1980 р. відбувся черговий Синод УГКЦ, на якому ухвалена Декларація про неканонічність і недійсність рішення Львівського псевдособору 1946 р. про ліквідацію УГКЦ.

7 вересня 1984 року Патріарх Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Йосиф Сліпий відійшов у Вічність.

17 квітня 1991 р. законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» реабілітований посмертно. А 27 серпня 1992 р. (через 47 років) його тлінні останки перепоховали у крипті собору св. Юрія у Львові.

Джерело: Оксана Пужаковська. Способи комунікації між ув’язненим та репресованим духовенством і вірними підпільної греко-католицької церкви на прикладі Митрополита Йосифа Сліпого. Дипломна робота, 2013.

*