Марія Білинська: пластовий курінь ім. Марка Вовчка у Коломиї

Провідниці пластового полка ім. Орисі Завісної, Коломия, 1923

Які ж дорогі і незабутні бувають спогади юності! Часто протягом всього життя повертаємося ми до них, ніби до чарівних незримих джерел, щоби почерпнути з них свіжої життєдайної сили, снаги до невсипущої праці і боротьби.

Які ж багаті і щасливі ми, що маємо їх — ці спогади — про чудові дні і роки молодості, про наших добрих, мудрих і славних керівників — виховників, які зуміли в ті важкі роки польської окупації влити в наші юні серця глибоку невгамовну любов до Бога і Батьківщини, незламну й непохитну віру у велич нашої історії, культури нашого народу, незрівнянність нашої музики й пісні, красу і неповторність нашої землі. Ця любов до всього свого, пам’ять про подвиги героїв недавніх змагань українських Січових стрільців за краще майбутнє народу давала всім нам, а особливо юним пластунам, сили і витримки в боротьбі з поневолювачами і ворогами всіх мастей, в боротьбі з усякими нестачами і злигоднями у всіх важких ситуаціях. І завдяки жертовній праці наших виховників ми — пластуни — вистояли і залишаємося такими, як були, до останніх днів життя. Тому й з глибокою вдячністю, хочеться віддати шану нашим трьом незабутнім виховникам: проф. Р. Шипайлу, В. Павлусевичеві і П. Франкові.

Я вступила до Пласту ученицею третього класу Української жіночої гімназії УПТ (Українського педагогічного товариства) в Коломиї 1925 р. Наш курінь новачок був ім. Марка Вовчка. А були ще курені ім.Марти Борецької і Орисі Завісної. У другій половині двадцятих років горнулися до Пласту всі, що бажали чогось кращого, чогось більше навчитися для добра і щастя народу. Пластові ідеї спрямували юнацькі пориви в єдине русло боротьби за справи нації, за наше визволення, бо «лиш боротись значить жить». Нашим керівником і виховником був спочатку проф. Роман Шипайло, непересічно різномірна людина, талановитий математик і фізик, вимогливий і принциповий педагог, ентузіаст фізкультури і спорту, добрий і здібний музикант, довголітній керівник і диригент коломийського «Бояна». Моєму пластовому поколінню неабияк пощастило, що найважливіші пластові засади і принципи: «Сильно, красно, обережно, бистро!» прищепив нам — малюкам проф. Роман Шипайло, якого всі ми беззастережно слухали і поважали.

Через рік нашим виховником став проф. Володимир Павлусевич, що був одночасно моїм класним керівником і вчителем української мови й літератури аж до закінчення гімназії, до матури 1930 року, при якій нас польський шовініст інспектор Кестліх прямо здесяткував. З 18 учениць восьмого класу здало матуру (іспит зрілості) заледве нас п’ять.

Наш пластовий опікун проф. В. Павлусевич, в минулому Січовий стрілець, був незвичайно зразковим громадянином — патріотом, людиною глибоко ідейною і відданою млолоді, дуже товариський і життєрадісний. Він був всі роки душею і ініціатором всієї пластової праці в гуртках, організатором святочних імпрез, мандрівок на природу і інших всяких розваг та забав. Був він і поет, автор кількох поетичних збірок, окремі вірші з яких знали ми всі: «… а устонька в дівчат мов пучки медяні, та бджілкою літати не довелось мені…» В.Павлусевич виявися також драматургом, писав спеціальні п’єси для нашого шкільного драмгуртка: комедійну «Аманула в Коломиї», де я грала роль Полі Негрі. І «Довбушівці» про юних смільчаків. Професор сам готував вистави, які ми декілька разів повторювали в залі Народного дому з неабияким успіхом.

Поруч з В.Павлусевичем, багато працював з коломийськими пластунами Петро Франко, син великого Каменяра, також колишній Січовий стрілець, ще й до того один з перших українських авіаторів. В 1916 році підвищував свою авіаційну кваліфікацію в м. Сараєво в Югославії. Всі ми знали, що Петро Франко був засновником українського Пласту, разом з д-р. Олександром Тисовським і Іваном Чмолою, знали, що він спеціаліст — хімік, в якого десятки винаходів у цій області, що написав ряд наукових робіт і літературних творів. У нашій гімназії навчав хімію і провадив руханку. Запам’яталася нам добре перша зустріч з проф. П.Франком у п’ятому класі, коли він після короткої вступної бесіди про роль і значення фізкультури в школі, і взагалі у житті людини закінчив: «Наступного разу кожна з пань мусить мати шарбвари і ходачки». Такий вислів нам передусім заімпонував, бо «панями» нас ще ніхто не величав, а потім було нам смішно, і ми часто пригадували цей вислів нашого виховника.

Читати: Хто придумав назву “Пласт”?

Ми всі любили і шанували його. Ми відчували, що він також поважає молодь, знає її зацікавлення і потреби. Він бував часто на сходинах пластових гуртків, на пластових мандрівках, змаганнях, та інших імпрезах.

Особливо запам’яталася наша спільна прогулянка в село Ключів, де жили батьки моєї однокласниці — пластунки Марії М’якущак, пізніше фармацевтки, замужем Демчук. Ключів — багате і велике село, 12 км від Коломиї. Радісно, з піснями на устах під керівництвом професорір Павлусевича і Франка, ми пройшли цей маршрут і зайшли в хату М’якущаків.

Господарі тут же посадили нас за столи і пригостили свіжоспеченим хлібом і медом. А проф. Франко, сідаючи до столу, весело запропонував: «Ой, коли б так до цього ще квашені огірочки! Так завжди угощали мого батька в Криворівні!» Марійка відразу метнулася і винесла тарілку малосолених огірків. Як же зрадів тоді Петро Франко! А як смакували всі таку, здавалося би, несумісну комбінацію: мед, квашені огірки і разовий теплий хліб!…

Часто погідними суботами ми мандрували на німецьку колонію Багінсберг за весняними конваліями, або на оспівану Воскресінецьку гору за Прутом, або розкладати ватру в Печеніжин, і скрізь з нами були наші вчителі — виховники. Сьогодні їх вже немає. Р.Шипайло загинув у сибірських концтаборах, В.Павлусевич спочиває, після вимушеної еміграції у далекому заокеанському Клівленді, а Петра Франка — за нього найбільше серце болить! — постигла енкаведистська куля невідомо досі — де і в яких обставинах. Мабуть разом з академіком Кирилом Студинським. І тільки так запізнено у 55 річницю загибелі наша громадськість вшанувала достойно його пам’ять. Проте ми ще у великому боргу супроти нього. Найважливіше опублікувати наукову і художню літературну спадщину П.Франка, там же підручник з хімії, енциклопедичний словник з хімічної термінології, драму за повістю Івана Франка «Захар Беркут», кіносценарій на основі твору «Борислав сміється», біографічну повість «Франко зблизька», мемуарну «Від Стрипи до Дамаску», пригодницьку «Пачкар Демко», ряд драматичних творів і оповідань, а також перекладів.

Провідниці пластового полка ім. Орисі Завісної, Коломия, 1923

Провідниці пластового полка ім. Орисі Завісної, Коломия, 1923

Сьогодні, коли думками-спогадами линемо у молодість, вони всі три стають мов живі перед нами, а особливо Петро Франко, і ніби направляють нашу ходу, напоминають, як нам іти далі і що робити, щоб було так як вони думали і сподівались, щоб було краще, «щоб народ мій вольний, могутній раз став».

Джерело: Пластовий шлях, ч. 4 (112), 1996


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*