Кость Березовський: Молодь — праця — характер

Кость Березовський

Молодість — це час формування-творення характерів і світоглядів. В цьому віку утривалюються психічні диспозиції, приймаються ідеї, які діють потому через ціле життя. Юність — час горячкової праці над собою, час боротьби за світогляд. Час, коли молодь може виховати себе на відважну й витривалу, проворну й опановану, виховати себе в почуттю чести й обов’язку.

Додаток вирішення української будуччини в напрямку здобуття для нації можливости видатної її ролі в загальнолюдському існуванню переходить через витворення сильного тишу одиниці, бо все в життю відноситься, проходить і виходить з одиниці. Цілокупність психофізичних прикмет в органічній формі творить характер. Характер не є абсолютно незмінний; навпаки — він представляє форму чинности, отже в принципі не є чимось закінчено готовим, він — можна б сказати — сам себе вічно творить. На цьому полягає можливість свідомого впливу на його формування і власне в залежності від ступня такої самоовідомости виступає характер в слабшій чи сильнішій формі підметовости. В характері, як свідомості активного проявлення себе, спочиває як сила одиниці, так і народів.

Всесвітня історія, каже Карляйль, це в засаді історія великих дієвих людей. Вони були провідниками людства, форматорами, зразками і в широкім розумінні творцями всього того, ЩО широкий загал людей вспів зробити або досягнути. Все, що бачимо довершене у світі — це тільки зверхній матеріяльний вислід, практичне здійснення й олицетворення думки, що жила у великих людей.

Нашою суттєвою прикметою являється нездібність до витревалого чину, мирного чи воєнного; не доставало у нас скуплення, напруги нервів, самовишколу. Бо волю не слід розуміти як самоволю, незобов’язаність до нічого та невідповідальність за ніщо.

Щоб перемогти солодке почуття квієтизму, вийти з атмосфери хутірної заскорузлости, — треба взятися за тяжку працю суспільної організації, опертої передовсім на принципі обов’язку, а щойно після цього права. Тому, що право рекомпенсує виконану працю, й права без обов’язків противорічать логіці життєвої справедливости. В нас відвернено цей порядок відношення в надії дістати наперед права, а вже потім подумати про обов’язки, не знаючи при тому, що права без змісту там, де не вложено ніякої праці.

Наше особисте життя мусить бути побідним наступом духа проти сили речей, тріюмфом характеру над відносинами й припадками, та над опором тіла й нервів. Саме знання не вистарчає, піднести людину до високого, морального рівня; до того річний, коли вона готова віддати своє життя за ідею, щоб тільки виконати обов’язок, обожати честь і рідний край і власно цим має займатися всяке виконання людини, найважніша сила — характер.

Мотором історії, які підносять і валять народи — одиниці, за якими тягнеться маса. А тією чудодійною силою, яка ті одиниці виносить у гору, даючи їй владу на числом — являється їх сила характеру. Бо командує над іншими не завжди найінтеліґентніший, не завжди найдужчий, але завжди завзятіший, той виявляє найтвердшу вдачу, впертість і моральну відвагу. Амбіція може зійти на манівці, розум заплутатися в сумнівах, тільки незламний, мов віра, лишається характер. Мусимо виховатися в почутті чести, значить мати почуття відповідальности, і говорити те, що робиться, а робити те, що говориться. Варті ми тільки тривалістю і напняттям нашої моральної енергії.

Хто нездібний до тривалих і впорядкованих безупинних змагань, той ніколи не буде провідником, ні меншої, ні більшої міри. Людина завдячує свій розвиток а особливо енерґію тому напняттю волі, тому змаганню з труднощами, що називаємо напняттям. Бо “життя то боротьба, відпихання й притягання до нового життя”.

Для свідомого єства існувати — значить, змінятися, змінятись — значить дозрівати, дозрівати значить необмежено творити себе. Мірою могутности кожного народу була і є присутність багатьох людей, внутрішньо здисциплінованих, здібних опанувати відрухи, а через те ділати під впливом далеких передбачень, а не хвилевих імпульсів. І слушно ставлять Англійці на першому місці в ряді прикмет оного націон. характеру — панування над собою.

Воно — найважніший чинник їхньої могутности. Вміти володіти собою — це значить орієнтуватися холоднокравно звідки прийде найближчий удар, це, — вміти передбачувати посунення противника й уміти їм запобігати. Ідеологія — як система цінностей означує відношення людини до світу. Одиниця має діяти згідно з точно устійненими життєвими засадами, згідно з етичними нормами, які впливають з ідеологічних заложень, цілого життя одиниці. Ці етичні норми мають давати означений напрям, в якім одиниця має діяти.

Одначе самі етичні норми, як означена логічна система, хоча була б дуже добре знана людині; — не рішає про те, чи дана людина поступає згідно з ними. Тут мусить виступати ще волевий момент. Одиниця мусить мати таку силу волі, щоб змусити себе поступати :в життю згідно Муссоліні, то “la volonta nel dovere”, воля сповнити свій обов’язок. з прийнятими етичними нормами. Характер по ляпідарному окресленню “Поява генія, має свою основу в деякій закономірності діючих сил так, що геній, як кажуть, приходить у „свій час”, власне тоді й там де його жадає інтенсивний розвиток відповідних духових потреб, що немов шукають у ньому ясно закінченого вислову.

Безпосередньо з хаосу чи нечинности народжування його неможливе. Вже до цього мусять існувати передумовні дані геніяльности, хоч би деколи у подобі напів свідомих тільки, одначе сильних хотіть, яких виразність ви ступає щойно в творчості генія. Величчю своєї істоти прояснює геній синтетично духовим стан своєї епохи, з якою він завжди внутрішньо споріднений. В творчій діяльності геніїв вияснюється характер даних епох історії, тому геній з одного боку завершує, закінчує її а з другого відкриває нові вигляди.

Українець не бачить дальше, як засягають очі, він невільничо любить себе, нe стараючися глибше себе збагнути, ані ненавидіти, бо не виносить імперативних наслідків самокритики: постійности, морального зусилля, строгости супроти себе самого — тих неприємних чеснот для всякого еротичного еготизму. Духова рівновага нашого на; оду прийде аж тоді, коли вона буде вислідом творчої деяльности. великих одиниць, що відслонюють у своїх творах об’єктивно народові його духове обличчя. Їх прихід — радше справа віри, чим якогось знання, одначе віра можлива тільки одиноко як постійна, доцільно організована праця. До неї потрібно в першій мірі “моральної відваги — хотіти, творити й відповідати. Людина мусить вміти хотіти, виконувати й обороняти вартість собою витвореного. Кожна громадська праця без тих моральних основ — беззмістовна, навіть там, де вона: має великі матеріальні наслідки, бо найголовнішою, а власне виховного моменту вола не має”.

В щоденному житті треба виробити собі характер і здібності борця, творця, будівничого й провідника. Коли ви кожну свою думку, кожний свій замір силою своєї волі переведете в чин, тоді у вас характер. Молодь мусить витворити в собі категоричний імператив, який постійно переслідував би його, та заставляє до праці.

Тільки праця — пише Масарик — перетворює нас в людей, в характери, робить нас незалежними. Тільки працюючи, пізнаємо свою силу. Праця — самопізнання. Пізнати себе — значить працювати. Праця — формує характер. Не тільки людина, але й ціла природа постійно працює. Коли ж для нас праця засобом до мети, то працюючи осягаємо той ідеал. Розуміння праці, належне розуміння того, що є праця, мало б 6ути хребтом для нашого світогляду. Подібно пише і Бжозовський: Найбільш засаднича риса, що вирізняє Европу Західню від усіх інших культур, є в тому, що людина змагає до того, щоб стати самостійним і свідомим творцем, щоб самого себе свідомо й свобідно творити. Хочу ще навести слова матеріяліста та натураліста Еміля Золі, що він їх сказав до французької молоді: “Я пропоную вам теж віру, я благаю вас найти в собі віру в працю”.

Праця, панове, це єдиний закон світу, це регулятор, що тягне органічну матерію до мети. Раджу вам зайняти своє життя якоюсь величезною працею, якої кінця ви не бачили б. Я переконаний, що одинока віра, яка може врятувати нас — це віра у довершене зусилля. Ентузіязм ваш закленіть у працю. Закленіть його в глуху працю, працю — інстинкт, працю — жадобу, працю — ідею, уложену систематично, як теорему геометрії. Врився мені глибоко у свідомість той цитат із Жеромського: “Тепер праця на смерть, Все пічнеш від початку і здвигнеш тягар десятикратний”. Скільки крови, мук, труду, слави всякне в чужі поля — хто ж відгадає? Але залишиться решта. Із всіх розстайних доріг якась одна буде провадити до цілі. Жили будуть тріскати, кров із-за нігтів трисне, але то ніщо. Іти треба вікопомним походом. Треба в карах відробити все, а в муках відродити великого духа.

Кожний із нас мусить чути силу витривалости, відваги й понад усе: релігійну посвяту для обов’язку. Сьогодні, коли люди з надзвичайною легкістю міняють фронти й напрямки, споневірюються, занепадають духом, палять старих і находять нових богів і все таки залишаються “чесними із собою”, треба куди більше твердих характерів.

Треба бути ідеалістами, що бачать в житті відблиск Вищої Свідомости і шукають в ньому зрозуміння «Вічної Правди. Треба бути: й реалістами, що ісповідують свою правду не через самопониження й жебрання, лише через працю, борню й напруження. Бо ж свідомі великих труднощів, що стануть нам на шляху, знатимемо, що ніщо, що живе й триває, не родиться без мук і борні.

Джерело:

  1. Кость Березовський: Молодь — праця — характер. Студентський шлях. – 1934. – Ч. 9-10. – С. 258-261.
  2. Музей-архів пластового руху у Львові

*