Юлія Візітів: скавтмайстер Арсен Річинський

Арсен Річинський

…У Пласті всі фізичні вправи, приписи та іспити, так розроблені у струнку систему на ряд літ, мають своєю ціллю врешті виховання волі. Цим способом фізичні вправи підносяться до своєї вищої гідності й служать уже не тільки для гартування тіла, але й для скріплення духа. (А. Річинський).

Арсен Річинський народився 11 червня 1892 року в селі Тетельківці Кременецького повіту у родині священика Василя Річинського (1, с. 151). Закінчив Житомирську духовну семінарію і медичний факультет Київського університету. В 1922 році переїхав у повітове місто Володимир-Волинський Волинського воєводства, де пропрацював лікарем до 1939 року (2, с. 373). Цікаво, що на той час у місті з 17 практикуючих лікарів лише двоє за національністю були українцями – А. Річинський та С. Полянський (3, с. 111). У Володимир-Волинському А. Річинський вступив до місцевого товариства «Просвіта», де з часом обійняв посаду референта культурно-освітньої праці. Зацікавившись ідеями галицького Пласту він доклав багато зусиль для популяризації серед волинської молоді та її батьків пластового способу життя. У липні 1925 року невтомний просвітянин заклав два курені – чоловічий імені Івана Франка та жіночий, імені Лесі Українки.

Вони об’єднали понад п’ятдесят осіб з Володимира-Волинського та його околиць (4, арк. 9). ВПК у Львові призначила А. Річинського зв’язковим. На цій посаді він залишався упродовж усього періоду легальної і підпільної роботи Пласту в повіті. Занурившись у пластове життя, Арсен Річинський продовжував працювати в «Просвіті». Він – постійний учасник різноманітних просвітянських свят, вечорів, мітингів, з’їздів. А. Річинський входив до складу президії з’їзду філій «Просвіти», який проходив у Рівному 26 вересня 1925 року (5, арк. 24). За сприяння пластового виховника з’їзд постановив об’єднати Волинську і Галицьку пластові області в одну під зверхністю ВПК у Львові (6, арк. 106).

У жовтні 1926 року за розпорядженням ВПК у Володимирі-Волинському створено 7 ОПК на чолі з доктром Арсеном Річинським. Сфера впливу команди поширювалася на усю північно-західну Волинь ( 7, арк. 58). Комендант закладав нові пластові осередки, слідкував за вчасним та правильним виконанням куренями і гуртками розпорядження ВПК, реферату Волині, організовував та проводив з пластовою молоддю піші і водні мандрівки по визначних історичних місцях Володимир-Волинського повіту, в Почаїв, на Козацькі могили під Берестечком ( 8, арк. 1). У Володимир-Волинському Арсен Річинський започаткував і субсидіював пластову бібліотеку. Основна маса літератури надходила зі Львова за сприяння ВПК (9, арк. 87). Наприкінці 1929 року бібліотечна збірка складалася з майже 200 різноманітних видань (4, арк. 5). Невдовзі при підтримці коменданта місцеві пластуни відкрили крамницю пластових товарів, яка швидко стала популярною серед місцевого населення (10, арк.1).

Як один із досвідчених скавмастрів доктор Арсен Річинський був постійним учасником пластових таборів у Карпатах і на Підкарпатті. Він виконував функції інструктора, обозного лікаря (11, арк. 66), члена Комісії пластових таборів (8, арк. 1-10). Часто на табори його супроводжувала дочка (1922 р. н.), яку батько змалечку привчав до пластової науки життя (11, арк. 32). Крім успішної організаційної діяльності А. Річинський відзначався вмінням знаходити підхід до різновікової молоді, здатністю зацікавити і заохотити, підготувати виховників. Окрім того, А. Річинський був одним із ідеологів руху за українізацію Православної церкви на Волині. Саме з іменем цього громадського діяча слід пов’язувати початок боротьби за розмосковлення православ’я у Польщі.

Арсен і Ніна Річинські, 1930-ті рр.

Арсен і Ніна Річинські, 1930-ті рр.

За його сприяння 5-6 червня 1927 року у Луцьку було організовано та проведено Церковний з’їзд мирян української праволавної церкви в Польщі (12. с. 2). Арсен Річинський був у складі президії. Цей з’їзд став новою віхою у боротьбі за реалізацію ідеї українізації церкви та її демократизації. Доктор А. Річинський виступив на з’їзді з двома доповідями на теми «Сучасний стан церковного релігійного життя українського православного населення в Польщі» (13, с. 8) та «Справа канонічного устрою православної церкви».

Сформульовані ним положення увійшли до «Проєкту резолюції з’їзду». В останній резолюції делегати вимагали від Синоду переглянути становище церковного життя українського праволавного населення в Польщі, задовольнити вимоги українців про вживання рідної мови під час богослужінь та дозволити переклад літургійних книг українською мовою. призначити священників – українців, та ін. А. Річинський спільно з іншими прихильниками українізації Церкви дебатували з митрополитом Діонісієм навколо цих питань майже два роки. Нарешті на початку 1929 року А. Річинський оприлюднив заяву про розрив з вищим церковним керівництвом у Варшаві і вийшов із Митрополичої Ради. У відповідь на такі дії рішенням Синоду Православної Церкви в Польщі 15 квітня 1929 року було «відлучено від Церкви лікаря Арсена Річинського…. за порушення миру в Церкві». У Володимир-Волинському соборному храмі його піддали анатемі. Українська громадськість сприйняла цю акцію украй негативно – в українській пресі було опубліковано багато листів на його захист (14, с. 110, 112).

Лише 22 березня 1939 року, після неодноразових звернень А. Річинського та його прибічників до Синоду, борця за українізацію було реабілітовано та прилучено до церкви (15, с. 335). Займаючись громадською діяльністю. А. Річинський не полишав і пластових справ. Він був одним з тих, хто добивався дозволу у Волинського воєводи Владислава Меха на проведення Стрічі пластунів Волині і Галичині в селі Олександрія Рівненського повіту 19-20 серпня 1927 року ( 16. с. 3). Під час роботи з’їзду невтомний комендант 7 ОПК розкрив перед громадськістю проблеми «гострої боротьби між українцями і москалями» та «низької поінформованості батьків у справах Пласту».

Пластовий виховник також виступив ініціятором укрупнення Володимир-Волинської ОПК, що сприяло б налагодженню тісних зв’язків з віддаленими куренями та покращенню рівня праці в них (17, арк. 1-10). Крім того Арсен Річинський був одним із небагатьох фотографів Олександрійського з’їзду (18, с. 39). Багато зроблених ним знімків друкувалися у пластовій пресі 20-30 –х років. Наслідком зусиль А. Річинського було переведення Пласту після заборони у 1928 році на нелегальні методи роботи. Під його керівництвом у підпіллі працювало майже 300 юнаків та дівчат (19, арк. 6). За порадою коменданта, пластуни збиралися під виглядом різних курсів, здебільшого сільської кооперації (11, арк. 1). Дівочий пластовий курінь імені Лесі Українки, Арсен Річинський включив до складу жіночої культурно-добродійної організації «Союз Українок» (11, арк. 49), яку очолювала його дружина Ніна Річинська (3, с. 108). Пластунки проводили сходини в помешканні Річинських по вулиці Луцькій, 60 у Володимирі-Волинському.

Пластова зустріч в Олександрії, 1927

Пластова зустріч в Олександрії, 1927, вирізка з наукового видання “Життя і знання”

У грудні 1929 року він був делегатом підпільних Пласту і «Просвіти» до Центрального комітету УНДО та інших керівних органів українських організацій у Львові (11, арк. 49). Арсен Річинський також учасник першого Установчого з’їзду УУПС, який проходив 12 квітня 1930 року. Тоді ж його зараховано до складу першого куреня УУПС імені Степана Тисовського (20, с 24-25). У серпні 1930 року «дійсний сеніор» Арсен Річинський відвідав перший табір пластових сеніорів у Підлютому (21, с.27), де крім виконання загальних таборових обов’язків прочитав курс санітарної служби ( 20, с.26).

Наприкінці 20-их років А.Річинський вступив до УВО, а пізніше до ОУН. Він активно вибудовував підпільну організаційну мережу. Наставник молоді зосередив увагу на відборі кадрів із пластового середовища для УВО та ОУН, збирав за дорученням Крайових Екзекутив цінну для націоналістів інформацію про стан роботи державних установ (11, арк. 43). Арсен Річинський організував та проводив акції проти закриття «Просвіти» і дільності пропольсько налаштованого українського товариства «Рідна хата» (11, арк. 49, 83), виховував та готував численні кадри, які мали захищати політичні та культурні інтереси українців, керував акціями саботажу святкування Дня незалежності Другої Речі Посполитої (1 листопада) (19, арк. 5, 22, арк 1-3 зв).

Пластова зустріч в Олександрії, 1927

Пластова зустріч в Олександрії, 1927, вирізка з наукового видання “Життя і знання”

Через своїх інформаторів А. Річинський також збирав дані про можливі облави на членів нелегальної «Просвіти». Він субсидіював довірених йому пластунів, в обов’язки яких входило виїжджати на місця і попереджати про небезпеку просвітян (11. арк. 81). Як засвідчують архівні документи, діяльність А. Річинського була під постійним наглядом польських карально-репресивних органів. В його найближче оточення були заслані таємні співробітники поліції. Які повідомляли про кожен крок провідника української молоді. Ім’я А. Річинського в переліку активістів ОУН у Володимир-Волинському повіті, складеному воєводським відділом безпеки у 1934 році, стоїть першим (1, с. 151).

У вересні 1939 року на Волині встановилася радянська влада, А. Річинського заарештовано міським відділом НКВД у Володимирі-Волинському 20 жовтня 1939 року та засуджено особливою нарадою при НКВД СССР 05 травня 1942 року за статтею 54-3 КК УРСР на 10 років виправно-трудових таборів. Ув’язнення він відбував в Інатаборі до 1949 року. Від 1949 по 1956 роки Арсен Річинський проживав на спецпоселенні в Казахстані. Помер видатний пластовий, громадсько-політичний і церковний діяч 13 квітня 1956 року. Похований на кладовищі станції Джусали Кзил – Ординської области Казахстану (2, с. 373).

Арсен Річинський – автор статей на пластову, освітньо-виховну і суспільно-політичну тематику. Серед його монографій історія Церкви та релігійної думки «Проблеми української релігійної свідомості» (1923 р.), книга присвячена Пласту: « До щастя, слави і свободи» (1930 р.), краєзнавчий доробок «Старий город Волинь» (1938 р.) та інші. Крім цього перу Арсену Річинському належить ряд церковних творів, які увійшли до його музичних збірок: «Скорботна мати», «Українська відправа», «Колядки», був автором та видавцем неперіодичних волинських часописів: «Нова дорога» (1918 р.), «На варті» (1925-1926 рр.), «Рідна церква» (1927 р.), «Наше братерство» (1929 р.).

Використані джерела і література:
1. Monografia O.U.N. na Wolyniu.- Luck. 1935 -180 s.
2. Кучерепа М., Давидюк Р. Волинське українське об’єднання. – Луцьк, 2001. – 374 с.
3. Цинкаловський О. Княжий город Володимир: історико-краєзнавчі нариси. – Луцьк, 2003. – 123 с.
4. ЦДІАУ у Львові, Ф.389, оп.1, спр.750.
5. ДАВО, Ф.1, оп.2, спр.309.
6. ДАРО, Ф.300, оп.1, спр.95.
7. ЦДІАУ у Львові, Ф.389, оп.1., спр.22.
8 .ЦДІАУ у Львові, Ф.389, оп.1., спр.752.
9. ДАВО, Ф.46, оп.9, спр.1325.
10. ЦДІАУ у Львові, Ф.389, оп.1., спр.751.
11. ДАВО, Ф.1, оп.2, спр.1858.
12. Ураїнський церковний з’їзд у Луцьку. // Народний вісник.- 1927 – 14 квітня.
13. Observator. Церковний з’їзд. // Народний вісник. – 1927 -16 червня.
14. Власик О.В., Сидорук В.Й., Цятко В.М., «Східні креси» – під знаком польського орла. Рівне. Волинські обереги, 2004. – 136 с.
15. TorzeckiR. KwestiaukrainskawPolscewlatach 1923-1929. – Krakow : Wydawnictwoliterackie, 1989, – 467 s.
16 Левицький С. Стріча в Олександрії. // Молоде життя.- 1929. – 15 вересня.
17. ЦДІАУ у Львові, Ф.389, оп.1., спр.184.
18. Боровський В. До історіїї українського Пласту на Волині. // Літопис Волині. Науково-популярний збірник волинєзнавства. – Вінніпег- Манітоба, Канада : Інститут дослідів Волині, Товариство волинян у Торонто і Вінніпезі, 1971 -1972. – Ч. 10 – 11. – С.31 – 41.
19. ДАВО, Ф.1, оп.2, спр.1838.
20. Левицький Северин. Фрагмент з історії Уладу Пластунів Сеніорів. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – 2005. – Ч. 2.
21. Із спогадів учасників табору УПС у Підлютому. Білостоцький Тиміш: відвідини Митрополита Андрея. // Пластовий шлях. Журнал пластової думки та інформації. – 2005. – Ч. 2.
22. ДАВО, Ф.46, оп.9, спр.1321.

Джерело: Юлія Візітів. Скаутмайстер Арсан Річинський


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*