Богдан Сітницький: Ватра на Остодорі

Новички на Остодорі під час гутірки

Було це наприкінці тридцятих років. У пластовому таборі на Остодорі горіла велика ватра. Її вогонь підіймався високо, рівно з верхами дерев, а іскри летіли в чорне карпатське небо і ніби не гасли, а ставали новими зірками, що миготіли на ньому.

Довкола доволі численна громада дітей в одностроях. Це — пластуни-новики. В таборі свято. Закінчується місяць табо-рування, завтра всі роз’їдуться по своїх домівках, збагачені враженнями і вказівками своїх старших товаришів — братчиків-впорядчиків — про Головні Обов’язки Пластуна та взагалі про те, як треба жити згідно з пластовими законами.

Усього місяць тому привели цих дітей на збірний пункт їх батьки та віддали під опіку цим же братчикам, які не дуже були старші від них за віком. З дорослих хіба був один комендант. Жінок взагалі не було, як колись на Запорізькій Січі.

Розмістилися в гарному, великому і вигідному будинку, який щедрою рукою подарував їм великий добродій нашої молоді Митрополит Андрей Шептицький. Замість ліжок — дерев’яні причі, на них сінники і теплі покривала. Раненько будить усіх пластова сурма. Час вставати і скоренько бігти до потічка вмиватися. Якийсь дотепник придумав навіть короткий віршик: «Ой, біда на кожнім кроці, кажуть митися в потоці!» Але ніякої біди нема. Вода в гірському потоці хоч і холодна, але свіжа, чиста і, напевно, цілюща.

І далі кожен день насичений різноманітними заняттями. Тут і пластові ігри й забави, деколи необхідна фізична праця, в окремі дні туристичні мандрівки горами. Пригадую собі, як цілим табором ходили на гору Високу і нас дорогою захопив дощ. Хтось запропонував скоротити дорогу і піти навпростець униз, аж поки не залізли у непрохідні хащі, та ще дорогу перегородила ріка Лімниця, доволі широка, щоб можна було дітям безпечно її перейти. А тим часом нас захопила ніч. Довелося всім ночувати під відкритим небом, та ще в мокрому одязі. Тільки вранці вдалося знайти брід, який перейшли, не знімаючи взуття. І так все було мокре.

В таборі чекав дітей теплий сніданок і тепла постіль. На диво, ніхто не захворів, загартували-ся, видно.
Крім того, відбувалися часті гутірки на різні теми. Особливо всі з нетерпінням чекали, коли до нас приходив гість з Підлютого, отець Іван Ждан, у минулому Січовий Стрілець, учасник Визвольних змагань. Його розповіді, воєнні спомини всі слухали з захопленням, знайомилися з різними подіями недавньої історії України безпосередньо від їх живого свідка. Вивчили майже всі стрілецькі пісні і співали їх часто.

…Давним-давно погасла на Остодорі пластова ватра. Нема вже й самого будинку. Залишився тільки спогад про неї навіки в душах і пам’яті її колишніх учасників, тепер уже сивоволосих пластунів сеньйорів. Хочеться, аби ця традиція відродилася і на її підставі виховувалося нове покоління пластунів.

Джерело: Богдан Сітницький, “Основа”, березень 1994

*