4-ий УСП курінь ім. Битви під Крутами

Зголошення гуртка ім. Битви під Крутами до Головної управи УУСП

У червні 1926 року гімназійні абітурієнти-пластуни І пластового юнацького куреня імени гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного в академічній гімназії у Львові та 7-го юнацького куреня імени князя Льва на філії академічної гімназії, теж у Львові, по зложенні матуральних іспитів зійшлися в пластовій домівці на вул. Бляхарській 11, щоби обговорити справу створення нового куреня старших пластунів.

Приявні на сходинах, хоч з двох гімназій, знали себе добре взаємно, а деякі були вже на спільній юнацькій прогульці в Карпатах (цілий місяць під час вакацій 1925 року) та закінчили цю прогульку в Бубнищі, де була стріча усіх пластунів Західноукраїнських земель.

Цей гурток юнаків прийняв собі був під час прогульки назву «Люфтарів», яку надав їм стрічний гуцул на полонині біля Говерлі. Стрінувши їх на стежці, запитав: «А хто б ви такі були?» На це дістав відповідь, що ми ідемо оглядати наші Карпати. Тоді він, подумавши хвилину, сказав: «А, то ви Люфтарі!» Так ця назва причепилася до нас на цілу прогульку, а навіть Л.Ч. Козіцький, що був обозним на Бубнищі, зареєстрував нас як «Люфтарів», киваючи головою з невдоволенням. Ми співали пісеньку:

…Ми Люфтарі, ми швендярі,
Ми діти мряки і болота.
Усюди, де лиш підемо,
За нами вештається слота…

Наша прогулька почалася була в долині Прута, де ми вийшли на Чорногорець, а тоді самою долиною Прута пішли на Говерлу, обійшли Великі і Малі Кізли, вихопились на Шпиці, вилізли на верх Піп Іван і зійшли до Шибеного Озера, звідсіля долиною Черемоша минули Жаб’є Ільчу та Слупейку, Криворівню, перейшли Космач і знову на Лишнів та до Татарова у тій же долині Прута. Там почалася наша прогулька через Ґорґани.

Попри Хом’яка ми перейшли на Синяк, Добошанку, Сивулю, Ігровище, Високу, а тоді відвідали юнацький табір в Підлютім і попри Мшану зійшли в долину ріки Свічі. Під Мшаною ми стрінули великого оленя, завбільшки з кавалерійського коня. Ми вийшли нагло і тихо, зачаровані красою долини, з-за закруту дороги.

Олень стояв кілька секунд, дивлячись на нас здивовано, а тоді потряс рогами і скочив в гущавник. Ця частина дороги коло Мшани була найбільш дикою і осамітненою з усіх наших плаїв по Карпатах, щохвилини перелазили дорогу гадюки-поганки, а в однім місці ґотур могутньо вилетів з поблизьких кущів.

Такі то мандрівники зійшлися починати новий курінь. Не тямлю вже, кого ми вибрали курінним, мабуть, Влодка Врецьону. Наскільки пам’ятаю, то приявними на цих сходинах були: Володимир Врецьона, Евген Врецьона, Борис Дурбак, можливо, Іван Гриньох, Степан Луцик, Ярослав Макарушка, Олександер Пашкевич і, здається, Володимир Савицький.

Зголошення гуртка ім. Битви під Крутами до Головної управи УУСП

Зголошення гуртка ім. Битви під Крутами до Головної управи УУСП

Прийшла справа патрона. Якраз перед тим Пузон (його так назвав ще в гімназії Пашкевич, коли вони обидва читали оголошення про програму навчання в музичнім інституті ім. Лисенка, а Пузон зупинився на назві «пузон», не знаючи докладно, яка це труба), прочитав довгий опис битви під Крутами в календарі «Червоної Калини» і захопився геройством студентів, членів військової юнацької школи, і гімназистів, які там ставили чоло наїзникам армії Муравйова в обороні молодої ще української держави. А дата битви була 29 січня 1918 року.

Ми були на порозі українського студентського життя в Галичині, тому Пузон уважав, що, приймаючи цю битву як патрона, ми причинимося до пошанування поляглих там героїв, а також започаткуємо поширення пам’яти про цей геройський змаг молодих українських ідеалістів 1918-го року. А були вони всі студентами або учнями найвищих гімназійних кляс та юнацької школи старшин.

Спершу дивним було, що на патрона куреня приймаємо ім’я битви, і над тим тривала дещо дискусія, але тоді ми одноголосно прийняли цю назву.

До нашого куреня вступив ще пізніше С. Р., якого теперішньої долі не знаю, тому не можу наводити його прізвища. Степан Луцик намалював на вершку нашого аркуша оголошень битву під Крутами, і цей гарний абстракт пригадував усякому, що входив до пластової домівки на Бляхарській, про цю битву. Пузон виголосив реферат про битву в пластовій домівці, запрошуючи усіх прийти. Було яких 70 пластунів і пластунок, здебільшого юначок і юнаків.

Через те, що наш курінь був чисельно малий, ми не могли розвинути ширших збірних програм та акцій в Пласті. Проте наші члени працювали індивідуально на ширшій площині пластування. Володимир Врецьона був кошовим львівського коша в УПУ. Евген Врецьона був зв’язковим куреня у Винниках та ініціятором пластової кооперативи там само, а Пузон був т. зв. комендантом пластового уладу юнацтва на ЗУЗ аж до 1 листопада 1928 р. і через те членом Верховної Пластової Команди та зорганізував був, мабуть, в 1927 р. інформативний з’їзд усіх пластунів-абітурієнтів з цілого краю чи їх делеґатів у пластовій домівці на Бляхарській, щоби уможливити їм вибір старшопластунського куреня по бажанні їхнього серця.

Представники старшопластунських куренів були на цьому з’їзді та інформували про свої курені юначок і юнаків абітурієнтів.

Поволі назва «Крути» ставала більш знаною в Галичині.

Восени 1928 року стало зрозумілим, що ідеї «Лісових Чортів» і членів куреня ім. Битви під Крутами є ідентичні. Курінь «Лісових Чортів» рішив перейняти наше щорічне святкування дати битви під Крутами як своє курінне свято, і курінь ім. Битви під Крутами самоліквідувався та вступив майже вповні до куреня Лісових Чортів. С. Р. перейшов, мабуть, до Чорноморців, а Борис Дурбак і Савицький, мабуть, до Залізної Остроги. Володимир Янів, який був тоді головою або комендантом Українського Уладу Старших Пластунів та провідником студентської організації, поширив свято Крутів на ціле українське студентство на З.У.Землях. Поволі Крути ставали національним святом. Володимир Янів написав був також поему про Крути, яка була дуже популярна по селах Галичини, а часто деклямована також у келіях українських політичних в’язнів у Бриґідках.

Члени колишнього куреня імени Битви під Крутами, які при вступленні до Племени «Лісових Чортів» були лише Чортенятами, стали Чортами на ВПлемінній Раді на Кам’янці в 1929 році.

Примітка: «Пузон» — це псевдонім автора Ярослава Макарушки. Він член УВО та ОУН, в 1932 — 34 член Крайової Екзекутиви ОУН, арештований поляками у 1934, засуджений на 6 років тюрми. Під час німецької окупації як доктор медицини він мав зв’язок із збройним підпіллям, опікувався раненими, зокрема важко раненим членом Проводу ОУН Дмитром Маївським. Спогад написаний у 1974 р. і від того часу дотепер зберігався у Архіві «Лісових Чортів».

Джерело: пл. сен. Ярослав Макарушка, ЛЧ. Курінь ім. Битви під Крутами. Пластовий шлях, ч. 3-4, 2013.


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*