Військові пластуни

Вояки "Юнацької пластової сотні" в Стрию

Перша світова війна в 1914-1918-их роках глибоко сколихнула життям українського народу. Після 250-річної неволі народ знову станув із зброєю в руках боронити рідні землі перед загарбниками. У вояцьких лавах стали також юнаки й юначки, — цвіт народу.

Вони створили свої окремі юнацькі частини, як от “Пластова юнацька сотня” в Стрию, або “Дівоча сотня залізного загону” у Станиславові. Близько вісім тисяч юнацтва станули в ряди Української Галицької Армії. Вони перебули долю і недолю цієї армії разом з дорослими вояками. Мабуть немає прикладу в історії новіших часів інших народів, щоб 15-17-річні хлопці так масово брали участь у боротьбі за волю Рідного Краю.

Зберігаймо їх пам’ять, Друзі і Подруги, у своїх серцях, йдучи їх слідами, плекаймо любов до рідного минулого, нашої мови, книжки, розбудовуймо наше пластове життя, щоб створити живий пам’ятник борцям за краще Завтра нашого народу. — Редакція.

— Я зробив, друзі, вступ і на цьому покищо ставлю крапку. А тепер за вами слово, — звернувся я до кільканадцятьох членів УВО, що з ними довелося мені по багатьох роках, уже по другій світовій війні, зустрітися. Я читав їм мої спогади і прохав їх зробити зауваження й доповнення.

— У вас доволі рельєфно виходить участь Січових Стрільців у творенні УВО і взагалі їхня вага в нашому суспільному житті, — почав Е. Козак. Зате вже не так виходить участь інших формацій, зокрема УСС, а нема згадки про таку організацію як Пласт. Тому хочу оповісти дещо про відділ т. зв. “Військових Пластунів” у Стрию, бо він відіграв певну ролю і в часі наших визвольних змагань, і потім УВО оперла на ньому свою діяльність.

Під час пластових вправ на стрийських лугах, 1919, члени гуртка "Пугач"

Під час пластових вправ на стрийських лугах, 1919, члени гуртка “Пугач”

Отож далеко перед Першим Листопада 1918 р., ще на весні цього ж року зав’язалася при гімназійному Пласті у Стрию підпільна організація, що її очолював учень VIII. кляси Л. Ми сходилися на таємні збори в пивницях гімназійної бурси, і тут одного разу склали приречення. Пригадую, я намалював труп’ячу голову, на неї поклали штилет і при піднесенні двох пальців, як при присязі склали приречення не зрадити нашої спільної тайни. Мета паша була — підготова до збройного зриву. Від цього часу “Пласт” ділився на дві групи — на оцих старших пластунів, що творили підпільну організацію, і на молодших. Ми, старші пластуни, — найкраща назва для них є “військові пластуни” — проходили військово-бойовий вишкіл. Інструктором був згаданий Л.

Не зважаючи па воєнний час, ми не побоялися мати зброю, а придбали її різними способами. Коло нашої бурси австрійське військо мало город і там ув альтанці завжди стояв на сторожі “ландштурмак”. Одного разу, коли вартовий заснув, член нашого гуртка, Шанковський, довідався від українця, дозорця у стрийській тюрмі, що в тюремних пивницях є кріси; одного дня під’їхали ми під тюрму бричкою, навантажили її доповна зброєю і перевезли її та сховали в пивницях бурси. Отже, зброї та муніції мали ми досить. Ми пообрізували цівки крісів і з такими одрізами, схованими під студентськими пелеринами, їздили ми в карпатські гори на вправи. Знаєте скелі Довбуша біля Синевідська Вижнього? Ось туди ми їздили потягом, розташовувалися в наметах на кілька днів і вправлялися. Але одного разу жандарми почули стрілянину, а тому, що діло видалося їм підозрілим, заалярмували інших та пустилися в гори. Тому що ми мали стійки, зауважили завчасу. Швидко постягали намети і в дорогу! Але на двірці побачили ми вже здалеку повно жандармерії; тому ми обминули її і полями-лугами зайшли дві станції далі та вернулися щасливо додому.

Осип Яримович, Тетяна, Володимир Татомир

Осип Яримович, Тетяна, Володимир Татомир

Наш гурт збільшився і нараховував 25-30 хлопців, учнів із VIII, VII, VI, а навіть V кляси. Одного разу приїхав до нас брат Л., хорунжий УСС. Він зробив перегляд нашого відділу, і ми склали тоді військову присягу. По ній хорунжий Л. заявив: “Від нинішнього дня ви — Українські Січові Стрільці в цивілю і підлягаєте команді УСС”.

Ми налагодили також розвідку. Важливо було знати, що роблять поляки і які мають наміри, бо вони мали підпільні бойові організації, що також готувалися до перебрання влади на випадок перевороту в Австро-Угорщині.

А в жовтні, коли становище Австро-Угорщини стало дуже непевним, кожного вечора бігли ми на двірець, бо тоді приходив свіжий “Вєк Нови” — пам’ятаєте цей польський бульварний часопис, що, до речі, мав завжди найновіші вісті? А ми були цікаві на них! Ще під двірцевою лямпою ми переглядали його, ану ж…

Це “ану ж’” прийшло, тільки не довідалися ми про нього з “Вєку Нового”. 31 жовтня 1918 р. прибіг до мене друг Шанковський і заявив: “Завтра робимо повстання; треба зараз дати знати про це населенню; нам двом
призначили села Дуліби й Грабівці; завтра вранці мають вони прийти зі зброєю до міста”.

Військові пластуни дістали завдання завербувати довколишні села до повстанчої акції. Пластуни ходили цілу ніч у визначених їм селах, від хати до хати, будили людей під закликом: завтра — повстання! хто має кріс чи іншу зброю або хоч сокиру, хай бере; збірка там і там, а потім вимарш до міста.

Вранці у призначеному мені й Шанковському селі Дулібах зійшлася коло придорожнього хреста сила народу із крісами й сокирами та під нашим проводом пішла до Стрия. Рівночасно з нами з усіх кінців ішли інші відділи під проводом наших хлопців. Але найсильніше враження зробив відділ із Дашави під проводом інваліда УСС-а Костева, що йшов із крісом на плечах. Він сам вишколив свій відділ.

Вояки "Юнацької пластової сотні" в Стрию

Вояки “Юнацької пластової сотні” в Стрию

Усі відділи зібралися на подвір’ї бурси. І тепер придалася зібрана нами зброя та муніція. її тепер витягали з пивниць і розподіляли між відділами. Пластуни затримали для себе найкраще — штуци.

Незабаром надійшли українські старшини австрійської армії — сот. Селезінка і сот. Колодницький, із відділом українських “лянд-штурмаків”.

Сот. Колодницький, колишній професор, був уже в австрійських казармах, зібрав вояків і заявив їм: “Австрія розпалася, тепер є Україна; хто українець — хай стає набік”. Зголосилося коло 30 людей, що з ними він прийшов під бурсу. Сот. Колодницький перейняв загальну команду; він визначив різні відділи і вони обсадили пошту, залізничний двірець, роззброювали австрійських вояків та виконували інші доручення.

Із польського боку устигли зорганізувати спротив тільки польські залізничники, і при обсаджуванні українськими відділами двірця розгорівся короткий бій, під час якого ранено одного молодшого пластуна. Так само були бої на лінії Стрий-Грабівці.

Не дивлячися на обсадження Стрия, усеж становище залишилося непевним. Та ще й коли висланці сіл вернулися додому (хоч би тому, що не було що їм дати їсти) і місто залишилося на опіку пластунів і лянд-штурмаків. Справа в тому, що за містом були артилерійські казарми, що в них ми не були. Там мали бути мазури, і було побоювання їх виступу. Сот. Колодницький сказав нам уночі, що кожної хвилини очікує атаки.

Але ніч минула спокійно. А вранці 2 листопада Л. зібрав 8 пластунів і кількох ляндштурмаків і, коли відділ ішов по дорозі до артилерійських казарм, сказав: “маємо зліквідувати казарми”. Я ще сьогодні дивуюся, як тоді нас не вистріляли як горобців. Ми вбігли на подвір’я казарми, оточили будинок команди, а Л. із кількома людьми з револьверами у руці вбіг нагору до приміщення команди: “Ми переймаємо команду — заявив до австрійського коменданта, що був в оточенні старшин. “Добре, я вже дещо знаю, — була відповідь, — але дайте нам 10 хвилин часу, щоб ми попакувалися й передали вам казарми”. Л. згодився. Тоді старшини розійшлися по будинках. Це був ризиковний момент: ану ж вони пішли до вояків, щоб ставити спротив? Але за 10 хвилин усі вояки вийшли з клунками й залишили казарми. Не потребую додавати, що вернулися ми як герої.

Уся наша група військових пластунів уже залишилася як самостійна частина при українській армії. Ми виконували функцію військової жандармерії. А по повороті з війни ця група, так само, як колишні старшини української армії, стала осередком УВО. Ініціативу й тут дали оці пластуни-бойовики. Але це вже окрема справа.

Джерело: В. Мартинець “Українське підпілля”


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.



*