Михайло Пежанський. Початки Пласту в Академічній гімназії у Львові

Пластуни в поході під час української маніфестації перед розвалом Австрії, 19 жовтня 1918

Як співучасник початків Пласту в Академічній гімназії у Львові хочу тут записати те, що знайшов у доступних джерелах, і те, що сам пам’ятаю або записав від колеґ та друзів-пластунів. У висліді історичні факти переплітаються тут з особистими спогадами.

Спогади, це записані переживання юнака, що включився був у течію нового тоді руху молоді, а історія, це зібрані й перевірені відомості про початки Пласту з власного архіву та з інших джерел. Із змісту читач легко здогадається що тут спогади, а що історія.

Наша гімназія називалась тоді Ц.К. І Академічна гімназія. Від 1906 р. були два заведення цієї гімназії – головне і філія. Учні носили приписані однострої і тверду округлу шапку з дашком з бляшаною буквою “Ґ” над ним, срібного або золотого кольору – срібного для нижчих кляс, а золотого для вищих.

Історичне тло
Коли в Европі почав поширюватися скавтінґ, як зразок організації молоді, що її створив 1908 р. в Англії лорд Бейден Павел, Галичина зі Львовом, входила в склад австрійсько-угорської монархії, як коронний край “Королівство Галичина і Володимирія”. В Відні “милостиво панував нам” тоді цісар Франц Йосиф І.

Державна та крайова адміністрація в Галичині була формально австрійська, але фактично польська, бо всі уряди були заняті поляками, або споляченими німцями, чехами а то й русинами, але такими, що до всіх українських справ ставились вороже. Це великою мірою зумовлювало дію та розвиток усіх українських організацій, в тому й Пласту.

Ми – в той час ще діти – не заглиблювалися в проблематику рухів молоді, зокрема української молоді та, очевидно, не розуміли її як слід, все таки, відчували атмосферу українсько-польського антагонізму. Виявом дитячого розуміння того стану були постійні бійки й напади польських школярів на “гайдамаків” і навпаки, наших учнів на польських, коли ми верталися зі школи. Більшість львівських учнів переходила до української гімназії з народної школи, що в мій час (1907) находилась при вул. Калєчій і була приміщена в будинку польської вчительської семінарії, поруч із польською школою. Звідси вела нас дорога додому через горби “цитаделі”, де відбувались наші сутички й бійки. Зброєю були для нас кийки, які ми переховували в криївках, у корчах. В школі дехто хвалився грізнішою “зброєю”, т. зв. “бікорами”, сплетеними з дротів та закінченими якоюсь колодкою абощо. Кажу, що лиш хвалились ними, бо справжній удар такою “бікорою” був би смертельний. Все ж таки часом приходили ми додому із синяками. В останні мої школярські роки ця українська народна школа мала вже своє окреме приміщення при вул. Мохнацького, а наші “бої” відбувалися в горішній частині тієї вулиці, вище Українського Національного Музею, на незабудованих “парцелях” (ділянках), а далі таки на цитаделі.

Про москвофільство та антимосквофільський рух чув я дещо в хаті з розмов старших. Про наставлення старшої молоді не згадую, бо це вже не мій спогад, а тема що була опрацьована в різних публікаціях (2), (10), (11), (23), (27) – цифри в дужках означають порядкове число джерела, яким користувався автор, в кінці статті. Мої старші брати, студенти в той час, займались уже “політикою”. Часом ставлять нам питання про ідеологічне, чи теж політично-партійне наставлення пластової молоді того часу, але хіба можна ставити одну мірку для різних груп, що різнилися між собою віком?

В головному заведенні Академічної гімназії пластування починалось, природним шляхом, з “молодшою” молоддю у віці 12-15 років, яка для ідеологічних справ не мала ще зрозуміння. На філії Академічної гімназії в перші пластові гуртки входила вже старша молодь, віком 15 до 18 років, де вже більше було зацікавлення соціяльними та політичними проблемами (10), (11), (15), (16), (17).

Головне заведення Академічної гімназії
Йдемо дорогою, якою чотири роки, до часу першої світової війни, ходив я щодня до школи. Виходимо з вул. Снядецьких на вул. Льва Сапіги якраз напроти Львівської політехніки, повертаємо наліво і праворуч находимо новий будинок “Ц. К. І Академічної гімназії” – головне заведення. При вході до будинку збиралася звичайно група учнів у шкільних одягах, що приходили передчасно й чекали, аж терціян (дверник) Лапінський відчинить браму. Моя І б кляса в 1911-12 році находилась на “партері” (в ЗСА “перший фльор”).

Та все “життя в Пласті”, за винятком занять у терені, відбувалось після лекцій на горішньому поверсі (II), в приміщенні природничого кабінету, яким завідував проф. Олександер Тисовський, тоді молодий суплент (помічний учитель) гімназії, популярно званий пізніше “Дрот” (Д-р О. Т.). Сам він підписувався “дрот” з малої букви. Це була перша “лабораторія”, в якій Дрот випробовував свою пластову методу самовиховання.

Мені не судилось відразу туди потрапити. Був ще замолодий, в першій клясі. Але вістки про Пласт порушили і нашу уяву з почутого чи з ілюстрацій ватри, чи хлопців з наплечниками. Ми підхопили це скоріше, ніж наші вчителі. І так нас три, з “Дзісьом” і Козловським, створили Пласт для себе. Мали ми свою домівку в хаті Козловського при вул. Богуславського, біля пекарні Табачинського, де собі уявляли себе пластунами.

Прийшла теж і перша наша прогулька. Кожен з нас захопив у хаті якийсь “лах”, зробив з нього мішок чи наплечник, з парасолі поробили луки і стріли і вибрались в дорогу – на пригоди. Попри львівську електрівню, через Персенківку до поблизьких лісів. Подорозі знайшлася в полі картопля, якою ми наповнили наплечники й підійшли під ліс, де легко було за ріща на ватру. Якби не побережник і селяни, що наробили крику, може й запалили б ліс, не тільки ватру. Скінчилось на страху та втечі, залишилась тільки картопля.

Коли я перейшов до другої кляси (II б.) в шк. році 1912/1913, мене втягнули до першого роя “круків” І полку ім. П. К. Сагайдачного, як прихильника, цебто кандидата в пластуни. Там застали ми “досвідчених, правдивих” пластунів, кілька років старших від нас, які приняли нас з одвертими руками. Пласт мав тоді вже майже один календарний рік за собою! Календарний рік, бо справжня дія Пласту відбувалась усього кілька місяців.

Маємо вже декілька друкованих споминів тодішніх пластунів або близьких до Пласту, між ними Ярослава Гриневича (12) та Богдана Поповича (13). Але, на жаль, їх відомості про Пласт в Академічній гімназії дуже короткі й не докладні.

Найповніші джерела, це записи самого основника Пласту в гол. заведенні, д-ра Олександра Тисовського – Дрота (1), (3), (4). Дрот пише (1) (подаю в скороченні): Вплив довкілля в родиннім домі, зокрема вплив старшого брата Степана, опісля в гімназії, постава та життьовий приклад професора німецької мови, Івана Боберського, визначили його моральний світогляд, що з часом став основою майбутнього пластового закону.

Як студент університету, Дрот познайомився з програмою скавтінґу Бейдена Павела, бо вже тоді мав він в уяві подібну організацію, пристосовану для потреб української молоді. Система позашкільного всестороннього й патріотичного самовиховання української молоді мала доповнювати шабльонове, доволі бездушне виховання в школах. Для поширення своїх думок про модерний підхід до виховання молоді Дрот поміщував у львівськім щоденнику “Діло” під заг. “Думки чудака”, статті на виховні теми (1), (4).

Коли в 1911 р. Дрот став суплентом (заступником учителя) в головному заведенні Академічної гімназії, він остаточно оформив і відбив гектографом “свій” пластовий закон і статут організації, а проект пластової організації відчитав у своїй IVа клясі (я був тоді в І б) й заохотив учнів вступати до неї (1), (9). Таким способом постала в школі позашкільна організація, без відома директора, але про неї знали і вчителі, і учні.

Проф. І. Боберський імовірно придумав для цієї організації назву “Пласт”, яку виводив від кубанських козаків-пластунів. Одне джерело в “Пластовім прапорі” (ч. 8, за листопад 1929, додаток до “Нового Часу” ч. 123) за підписом “blue boy” подає інформацію, що назву “пластун” підібрав з якогось шкільного підручника та піддав її проф. Боберському під час нарад у Соколі “red boy”, псевдонім Петра Франка. Таку саму думку висловив теж проф. Мирон Федусевич (2) А Мирон Заклинський пригадує собі щось подібне – що назву “пластун” піддав Петрові Франкові його батько Іван Франко. Інші джерела приписують назву пластун, а за тим і Пласт проф. І. Боберському. Не шкодить згадати, що назва “пластун” із закінченням “-ун” має типовий згірдливий мовний характер (балакун, крикун, брехун тощо). І справді доказують, що пластунами називали теж козаків, що за провини “зняли їх з коня” та казали їм плазувати у розвідчій службі. Проф. Боберський виготовив тоді для Пласту виказки, придумав клич “Бач!” (бистро а чесно) та знак “стрілку”. Дрот не був вдоволений із тих видумок і пізніше сам придумав клич “СКОБ!” із початкових букв: Сильно-Красно-Обережно-Бистро. Він сам вирізьбив в дереві овальну печатку 1-го пластового полку ім. П. К. Сагайдачного з кличем СКОБ! посередині. Заходом та за редакцією проф. І. Боберського та Сеня Ґорука виходив сокільський місячник “Вісті з Запоріжжя”, і в ньому були окремі сторінки: “Пластовий табор”.

Відзнака, що її вживають по нинішній день – лілійка переплетена з тризубом, появилась значно пізніше.

Опрацював її проф. Мирон Федусевич, а пластовий провід одобрив її 5 січня 1921 р. (2) Тут місце згадати проф. Мирона Федусевича, що теж був учителем у гол. заведенні Академічної гімназії та відданим приятелем молоді. Він зорганізував у 1913 р. у Львові при Т-ві “Сокіл III” на Городецькій дільниці дитячий відділ “малих стрільчиків” (8-10 р.), яких повбирали в пластові однострої та вчили військового впоряду. Діти любили таку забаву в військо, яке вправляло дерев’яними крісами. То був прототип пластового новацтва. Шістдесят таких стрільчиків виступали в Шевченківському поході у Львові в 1914 р. із своїм прапором, за проектом М. Федусевича. Той прапор став зразком для пізніших пластових прапорів, а в 1917 р. перейшов разом з “його” пластунами до Академічної гімназії і став знаменем І пластового полку ім. П. К. Сагайдачного (2). Проф. Федусевича перенесла шкільна влада в 1920 р. до держ. української вчительської семінарії і він був там співопікуном пластової молоді та пластовим провідником у 1920–1923 рр. Він висказав свою думку, що середовище проф. І. Боберського в Соколі у Львові було спонукою до поширення українського скавтінґу (2).

Пластовий гимн постав теж пізніше. Щодо того, запам’яталась мені певна історія. В нашій клясі був талановитий музика і з “Божої ласки” композитор Роман Малішевський. За моєю намовою і Евгена Лициняка він, непластун, скомпонував декілька мелодій для пластового гимну. Одна нам дуже подобалась.

Була сильна й бадьора. Але мелодія відомого композитора Я. Вінцковського – Ярославенка перемогла.

В перших тижнях Пласту в головнім заведенні Академічної гімназії була “масівка”. Спочатку майже всі учні IV а кляси зголосилися до Пласту. Згодом членство в Пласті устійнилося в кількості кільканадцяти учнів IV а кляси (1) та V кляси. Після підготови, вони відбули іспит (12 квітня 1912), склали пластову присягу і стали пластунами. Той день вважається датою постання Пласту в головному заведенні Академічної гімназії у Львові.

Виказка Якова Булаєвича

Виказка Якова Булаєвича

Десь у половині 1912 р. дістав Дрот стипендію й виїхав на кілька місяців до Берґен в Норвегії на океанологічні студії. Праця в Пласті припинилась. Та коли Дрот вернувся до праці в гімназії, відновилася діяльність Пласту (26 жовтня 1912) (3).

Перелічую тут імена тодішніх (1911/12) пластунів, що їх згадують автори джерел (3), (12), (13), (14).
Ол. Бадан, Богачевський, С. Букайло, П. Булаєвич, Теодор Вінчур, Ярослав Гриневич, Ґолка, Лев Копистянський, Кней, Мирон Левицький, Петро Мандзик, Маріян Маренін, Володимир Матвіяс, Діонозій Манастирський, Богдан Попович, Чичкевич, В. Федак, Олекса Черник. Лиш деякі з них продовжували свою участь в Пласті в наступному шкільному році.

Шкільна влада, “Краєва Шкільна Рада”, не оспорювала існування цього не зовсім леґального Пласту, а навіть дозволила видрукувати в урядовому гімназійному звіті за 1912/1913 р. проект цієї організації та звіт з діяльности в гол. заведенні Академічної гімназії в шк. році 1912/1913 – обидва написані Дротом. В наступних роках теж були помішувані звіти про Пласт в урядових гімназійних звітах. Відношення учителів і катихитів до Пласту було різне, здебільша вони не знали характеру організації і способу її діяння. Бували й деякі конфлікти (1). Дрот настоював на тому, що заняття в Пласті не можуть бути причиною занедбання обов’язків у школі. Приймав до Пласту тільки добрих учнів, а тим, що мали слабі успіхи в школі, радив не займатися Пластом. В наслідок цього, а теж через неприхильність деяких учителів, частина членів відійшла, залишився тільки один гурток “Круків” (1).

Звіт дирекції

Із згаданого вище звіту Дрота про Пласт за шк. рік 1912/13 довідуємось, що з початком шкільного року до Пласту включилися всі учасники з попереднього року, але кількість членів зросла на протязі січня й лютого 1913 р. з 12 до 47. З відновленням Пласту в жовтні 1912 р. я також вступив до Пласту, спочатку як пластун прихильник, з уваги на вік. Так починаються мої ближчі й безпосередні спостереження, спершу в першому гуртку “Круків”. Провідником гуртка був Я. Булаєвич, але незабаром його змінив Володимир Матвіяс.

Заняття підготовляли й переводили самі пластуни, але інспірував їх Дрот так непомітно, що ми ледве відчували його участь. Наші заняття були дуже різноманітні й викликали велике зацікавлення. Ми нетерпеливо чекали на наші сходини та прогульки і вправи. На зміст занять складалися вправи й гри, що виробляли спостережливість, самозарадність, критичне думання, дисципліну й обов’язковість, почуття добра й краси, товариськість, зрозумілість та поміч іншим. Теми з історії, літератури та різних знань були вплетені в програму занять. Персонажами наших розповідей бували ми самі й самі розв’язували проблеми, які виникали. Сильно пережив я одну серію “видумано-дійсних” розповідей Дрота, з нашого співжиття, де треба було логічно заключати й оцінювати поведінку. У висліді гри я дістав нагороду, як такий, кому нічого не можна закинути. (1) Особливою атракцією для пластунів були прогульки й теренові вправи. Кожна прогулька мала якесь особливе завдання: зайти на призначене місце за слідами попередньої групи; підійти до “ворога” й заскочити його, читати мапи; вправи в першій допомозі; ватра, спів і розваги. Пізнавали околиці Львова: Богданівку, Персенківку, Погулянку, Медові Печери, Долину Маруньки, Чортківську Скалу, Кривчиці, Грибовичі, Брюховичі, Страдче, Янів та інші. Все те придалось нам пізніше в передлистопадовій річниці. Велике захоплення викликала перша ніч під шатром на Медових Печерах. Коротко, ми пізнали правду приповідки “як собі постелиш, так і виспишся”. Ми не спали. Дрот залишив нас самих біля печер, але з віддалі, з горба, спостерігав нашу поведінку.

А однострої? Матері шили та фарбували дома. Все те, нелегко роздобуте, було дуже цінне. Інж. Я. Вінцковський-Ярославенко почав замовляти скавтський виряд в Англії. Так дістали ми ширококрисі капелюхи, ґранатові бавовняні сорочки (надто теплі), компаси тощо. Палиці я вистругав ножиком під час вакацій з букового квадратного матеріялу, що його дістав від вуйка з тартаку в лемківському селі Кальниці. Я був гордий, що привіз для всіх такі палиці (1913).

Згадаю тут, що інж. Ярослав Вінцковський (композитор Ярославенко) був дуже підприємчивий. Він заснував музичне видавництво “Торбан”, в якому друкував свої композиції, а також інших композиторів (Лопатинського, Січинського). Був діяльний в Соколі, скомпонував сокільський гимн придбав для соколів руханкове й спортове приладдя.

Нові ідеї приймаються нелегко. Пластові доводилося перемагати різні труднощі. Батьки, вчителі, катихити, шкільна влада сприймали Пласт різно: байдуже, без зрозуміння, вороже, а таких, що розуміли справу було спочатку мало, ми це відчували. Хоч були добрими учнями, то не раз чули гірку заввагу, мовляв “то на Пласт ти час маєш, а лекцію приготовити вже не було часу”. Ті самі вчителі стали згодом великими приятелями й опікунами Пласту. А ми, що “терпіли за ідею”, почувалися свого рода мучениками “за правду й поступ”. Все ж таки частина відходила, але на їх місце приходили інші.

Пласт на Філії
Довкола проф. Івана Боберського, голови Сокола у Львові, гуртувалися молоді виховники й руховики, неодин з них був його учнем з гімназії, такі, як Дрот, Петро Франко, Мирон Федусевич, Дарія Білинська-Навроцька, Савина Сидорович, Олена Степанів, Оксана Федів-Суховерська, Теодор Поліха, Степан Гайдучок, Т. Остап’як. Всі вони були в своєму часі та на свій спосіб активними у творенні й поширенні Пласту.

Петро Франко, тоді ще студент політехніки і вчитель руханки на Філії Академічної гімназії організував Пласт на Філії в 1911 р., але “Пласт Франка” на Філії мав таки інший характер в порівнянні з “Пластом Дрота” в головнім заведенні, це стверджують всі автори матеріялів до історії Пласту. І це зовсім зрозуміле. Пласт організували люди, що були різні характерами.

Дрот був типовий науковець, виховник, зрівноважений, стриманий і дуже вирозумілий супроти інших, назверх несантиментальний, справедливий у школі. Особиста амбіція не впливала на його ставлення до справ.

Петро Франко був дуже честолюбний, захоплювався скоро, але короткотривало. Найбільше присвячувався руханці. Був дуже активний. Видавав руханкову й пластову літературу та спроваджував чужу німецьку й англійську. Війна перервала його активність у Пласті і до неї він уже не вернувся (5), (15). Також Франкове керування Пластом на Філії мало інший характер від того, що я написав про Пласт у головному заведенні. На Філії увага зосереджувалася на військовому впоряді та стрілянні. Для переведення цих занять не було ніяких перешкод. Навпаки, австрійська військова влада вела курси стріляння в гол. заведенні, давала на те кріси та інструкторів. Назагал треба відзначити, що настрої у фіялістів були більш “революційні”. В Пласті Головної в 1911/1912 шкільнім році були переважно молодші учні (IV кл.), а на Філії старші (V, VI кл.). Ще старші були в тайному Драгоманівському Пласті, що його зорганізував, незалежно від Дрота, Франка та Боберського, Іван Чмола, тоді студентський діяч у Львові, що організував студентські драгоманівські самоосвітні громади. При них постав теж тайний драгоманівський пластовий гурток, з наставленням на військовий вишкіл (15), (16), (17), (23).

Дрот не знав тоді Чмоли, ані не знав нічого про його пластовий гурток (1). До тайного Драгоманівського Пласту належали теж учні Академічної гімназії як: Ілярій Харак, Микола Опока, Осип Яримович (пластун з Філії) й інші. Як тайний, так легальний Пласт не виключали один одного, а змагали до своїх цілей іншими шляхами. Працю “драгоманівки” і тайного Пласту ширше описав пок. Ілярій Харак (23) та Осип Квас (25). І. Харак називає тайний Пласт “мазепинським” Пластом і подає кінець 1913 року, як початок його дії.

Провідником мазепинського Пласту був Осип Квас (23). Ганна Дмитерко-Ратич у своєму спогаді подає дату початок 1911 р. як початок тайного Пласту. Початкові два пластові гуртки очолювали І. Чмола та Осип Семенюк. Між членами було кілька дівчат, як ось: Ганна Дмитерко-Ратич, Олена Степанів (16), Галина Мартинець-Ванчицька (26). Мабуть, обидва спогади відносяться до двох окремих етапів тайного Пласту.

Петро Франко скликав до Львова два з’їзди пластових упорядників: 6 квітня 1913 р. та 1-2 лютого 1914 р. (9). В краю, в різних місцевостях, творилися пластові гуртки (курені) при школах. Їх характер був різний, залежно від того як розумів пластування їхній впорядник. Це й відбилося на перебігу з’їздів. На думку Дрота з’їзди не були добре продумані, учасники не були обізнані із справою, тож з’їзди не дали добрих вислідів (1). У з’їздах брали участь пластуни з обидвох заведень Академічної гімназії: Дрот – з головної, П. Франко, М. Залужний і С. Леницький з Філії.

Доріст Сокола при науці стріляння

Доріст Сокола при науці стріляння

На І з’їзді були обговорені такі теми (13):

  • Статут Пласту – О. Тисовський
  • Організація Пласту в нас і в інших народів – М. Залужний
  • Однострої і прибори – С. Леницький
  • Польові вправи і впоряд – П. Франко

Створено теж комісію для виготовлення пластової відзнаки. (“Діло”, 11 квітня 1913 р.).

На II з’їзді були такі доповіді:

  • Ідейні основи й ідейна праця пластунів – М. Явецький, Теребовля
  • Примінення ідеї Пласту до розвитку українського народу – Р. Король, Рогатин
  • Фізична праця пластунів – проф. Бабин, Рогатин
  • Польові вправи – дві доповіді: І. Вербяний, Рогатин, і О. Яримович, Львів
  • Про потребу організації жіночого Пласту – Крохмальницька, Теребовля
  • Однострій – С. Леницький
  • Організація Пласту в Галичині та Буковині – П. Франко, Львів (“Діло”, 19 лютого 1914)

З’їзди, як згадує Дрот, не мали практичних успіхів, навпаки, виникли суперечні погляди на суть і завдання Пласту. Все ж таки вони причинилися до популяризації Пласту.

Кость Паньківський та один із перших учасників Пласту на Філії Академічної гімназії в його початках, в розмові зі мною так характеризує пластові гуртки у Львові та їх основників: Дрот, Франко і Чмола були люди ліплені кожен з іншої глини. Дрота він знав завжди як людину впорядковану, яка проповідувала життя за статутом. Чмола і Франко були енергійні, рухливі, похапливі до чину і скорого успіху. Як порівняти Пласт на Головній Дрота з Пластом на Філії Франка, то різниця зразу вдаряє в очі. Філіяльний Пласт – це гра у військо (15).

Пласт на Філії мав два гуртки (15): Серед старших провідником був Ст. Леницький – “Стах” (пізніше, по війні, він захворів умово), Михайло Залужний – “Місько”, розстріляний большевиками за участь у повстанськім комітеті, Іван Максимишин та Михайло Панас.

Серед молодших провідниками були Осип Яримович (завдяки військовому вишколові в Пласті, на 19-му році життя, він відразу став чотарем УСС-ів; згинув, розірваний ґранатою в бою з москалями 1 липня 1917 р. під Конюхами (21), на дрібні кусники, так що не можливо було його похоронити, Юліян Оборський, Кость Паньківський та інші (15).

В 1913 та 1914 роках прибуло до І пластового полку ім. П. К. Сагайдачного в головному заведенні Академічної гімназії декілька нових членів, які пізніше, коли старші віком пластуни пішли на війну, заходились відновити дії Пласту в гімназії. Згадаю таких як Григорій Лужницький, Богдан і Любомир Макарушки, Юрко Студинський, Володимир Лициняк, Богдан Окпиш. З них Любомир Макарушка вступив до австрійської військової академії в місті Вінер Нойштадт, а згаданий передтим Лев Копистянський вступив у 1916 р. до військової академії (К. К. Maria Theresia Militar Akademie) у Відні. Обидва покінчили академію в 1917 р. (Копистянський згинув на італійському фронті на весну 1918 р., а Любомир Макарушка відбув цілу кампанію Української армії).

Перша світова війна в 1914 р. та окупація Львова московськими військами перервала діяльність Пласту.

Старш. віком пластуни опинилися в рядах УСС-ів або австрійської армії. Під час російської окупації Львова, українські школи були нечинні, деякі наші учні ходили до польських шкіл. В 1915 р. австрійські війська знову зайняли Львів, і тоді почалося навчання в Академічній гімназії. В 1916 р. відновилася загроза для Львова, і тоді австрійські установи евакуювалися. Так і я опинився з родиною на Заході, та ми незабаром вернулися до Львова. Але тому, що в будинку головного заведення містився воєнний шпиталь, обидва заведення гімназії знайшли місце в Народному домі. Дрот теж вернувся до Львова, відкликаний з військової служби. Наша група давніх пластунів помагала Дротові відновити дію Пласту в обидвох заведеннях. Почали прибувати нові, наймолодші пластові прихильники. Кількість пластунів зросла, творились нові гуртки й чоти І пл. полку ім. П. К. Сагайдачного.

12 УСС, які розташовані в 3 ряди. На звороті світлини є напис рукою “Світлини з життя Січових Стрільців. Світлив Іван Чмола”. Мине ще місяць після друку цих світлин – і у вересні 1915 р. в боях під Соколовим біля Бережан І.Чмола попаде в російський полон, в якому пробуде до 1917 р.

12 УСС, які розташовані в 3 ряди. На звороті світлини є напис рукою “Світлини з життя Січових Стрільців. Світлив Іван Чмола”. Мине ще місяць після друку цих світлин – і у вересні 1915 р. в боях під Соколовим біля Бережан І.Чмола попаде в російський полон, в якому пробуде до 1917 р.

Пластуни обидвох заведень становили тоді один полк. Головна творила І чоту, “Філія” II чоту. Чоти були поділені на гуртки, що мали своїх упорядників. То було нове пластове покоління, що з того часу перебирало провідну ролю в Пласті, а деякі з них залишилися активні до найновіших часів.

“Життя в Пласті” йшло добре випробуваним шляхом. Спираючись на записках інж. Петра П’ясецького (24), Тимоша Білостоцького (22) та на моїй пам’яті, згадаю про деякі гуртки. Гурток “Пес” постав з учнів II кляси на переломі 1916/17 років. Його впорядником був Юрко Студинський, формував гурток Роман Мармаш (згинув під час другої світової війни), а членами були: Євген Корпан, Василь Жовнір, Роман Дицьо, Петро Лапка, Петро П’ясецький-Пік. Згодом прибули ще до гуртка: Степан Щуровський-Щур, Володимир Сениця, Іван Барусевич, Тиміш Білостоцький, що в 1917 р. перейшов до другої чоти на філії. В гуртку “Леви” були: Юрко П’ясецький, Степан Пясецький, Іздрик, Осип Любчак, Теофіл Баландюк та інші. Я був тоді чотарем.

Щодня під час великої перерви в навчанні відбувалися “звіти”. Кожен гурток мав сходини на коридорі біля вікна і там провідник інформував членів про доручення, перевіряв “добрі діла” та виконання завдань.

Кожного тижня увечері або в неділю по Богослуженні відбувалися сходини, спершу в гімназії, а від 1917 р. в домівці, яку відступив для Пласту проф. К. Студинський у своїй хаті при вул. Хмєльовського. Гурток “Пес” видавав свій гумористичний журналик “Пес”. Редактором був Роман Мармаш, мистецьке оформлення виконував В. Сениця. Інший гурток видавав “Мітлу” чи “Віник”. Одного разу Пік-Пясецький нарисував пса, що стоїть на лавці, а під лавкою мітлу, з підписом “мітла під псом” (зн. нідочого). Всі прихильно прийняли цей дотеп.

На філії найстаршим був гурток “Ластівка”, якого провідником був Андрій Охримович, а членами: Залуцький, Терлецький, Козак та інші. А. Охримович, син адвоката, брав участь в організуванні юнацького табору на Кам’янці, недалеко Підлютого, в Ґорґанах. Пізніше, як студент, був дуже діяльний у студентськім т-ві “Основа” (22).

В гуртку “Медвідь” провідником був Зацерковний, а членами Степан Білостоцький, молодший брат Тимоша, Михайло (Міко) Тріль, Мацілинський (22). Тиміш Білостоцький в III клясі перейшов (1917) до гуртка “Вуж” на філії, якого провідником був Микола Колесса, заступником Степан Коцюба, писарем Петро Козіцький, а членами гуртка: Ярослав Цурковський, Микола Кічун, Володимир Ґілевич, Михайло і Василь Семчишини, брати Роман і Мирослав Рудовичі, Володимир Гаврилюк, Богдан Кравців, Іван Вороняк та ін. Гурток видавав, за редакцією Б. Кравцева, журналик з рисунками М. Колесси. Перше число мало назву “Віник”, друге “Багаття”. Співпрацювали: Я. Цурковський, В. Гаврилюк, С. Коцюба, а відбивав гектографом П. Козіцький.

Дуже діяльним був тоді Ярослав Цурковський, що став провідником гуртка, а згодом полковником нового VII пластового полку ім. кн. Лева І, що створився в 1920 р. на філії Академічної гімназії з II чоти І полку (22).

Микола Колесса організував пізніше (в 1920-их роках) пластову оркестру з пластунів, що грали на музичних інструментах: скрипаки, мандоліністи, віольончеліст, Гітарист, флейтист. Колесса сам розписував та гармонізував здебільша народні, стрілецькі й пластові пісні. Оркестра мала успішні виступи (22).

Бували і клопоти: під час одних сходин в гімназії була в програмі дуже цікава гра, в роді “кіма”, на тему світового мистецтва. Всі дістали листівки з репродукціями творів світових мистців. Учасники гри вимінювали їх між собою, поки хтось перший не зібрав цілості творів даного мистця. Вдруге вже не вдалось перевести подібної гри, бо хтось доніс до дирекції гімназії, що пластуни на сходинах грають в карти, і такі гри заборонено. (22)

Зайняття були дуже цікаві і притягали молодь. Відбували теж практичний курс пожарництва в Соколі і складали практичний іспит (24). Прогульки відбувалися в околиці Львова. Дальші прогульки були ускладнені з уваги на воєнні події.

Важко описувати всі подробиці. Я вибрав лише деякі, що дають кращий погляд на діяльність Пласту в тому часі. Наведу ще згадку Т. Білостоцького про О. Тисовського-Дрота, який був моїм учителем природознавства.

Здавалось би, що він не знав навіть про наше (пластунів) існування і нами не цікавився, він зовсім несподівано з’явився на наших сходинах, але не як якийсь інспектор, а просто як старший друг; він привітався з усіми; брав участь у грі, радив чи пропонував іншу відміну тієї гри, а потім, немов вибачаючись за те, що нам перешкодив у наших сходинах, відходив і просив, щоб ми продовжували зайняття. Який був Дрот різний, як учитель у клясі такий “далекий” за катедрою, а такий інший, близький і приятельський у пластовому гурті” (22).

Доповню ще з пам’яті імена деяких пластунів, що в тих роках були з нами в Академічній гімназії: Остап Бартків, Ярослав Гірняк, Роман Зубик, Юрій Косач, Юрій Кордюк, Роман Купчинський, Милевич, Мирослав Раковський.

Пласт брав організовану участь у різних прилюдних виступах та маніфестаціях у Львові: В 1916 р. пластуни брали участь у похоронах Івана Франка. В 1917 р. почесний гурток пластунів зустрічав Митрополита Андрея при його повороті з московського заслання. Львівські пластуни маршували в поході під час величавої маніфестації у Львові з приводу проголошення в Києві самостійности України та заключення Берестейського миру.

Пластуни в поході під час української маніфестації перед розвалом Австрії, 19 жовтня 1918

Пластуни в поході під час української маніфестації перед розвалом Австрії, 19 жовтня 1918

Восени 1917 р. (або весною 1918 р.) відбувся у великій залі Музичного інституту ім. М. Лисенка перший прилюдний виступ І пластового полку. Заля була переповнена публікою. Був теж представник Шкільної Ради, інспектор Іван Копач. Пластуни вивели сцену з життя в природі. Я мав доповідь про світовий пластовий рух. Та імпреза відбулася від Головної пластової ради, яку покликав тоді Дрот в цілях координації праці з пластовими гуртками, власне “полками”, в інших місцевостях Галичини. Дрот був головою, а я заступником. Дрот нав’язав листування з деякими гуртками. Під час вакацій я їздив на зустріч з провідником перемиських пластунів, що був тоді у свойого родича на селі біля Балигорода, на Лемківщині. Імени не пригадую. То були перші спроби, ще під час війни, координувати діяльність Пласту. Листопадові події 1918 р. перервали ті заходи.

В 1917 р. ми дістали першого полковника в Академічній гімназії, яким був Орест Кулик з Кут, що дістав відпустку з війська для закінчення освіти в нашій гімназії. В короткому часі він доповнив своє навчання та здав “воєнну” матуру. Тоді відбулось святкове прощання в одній із заль гімназії. Я перебрав від нього провід полку. Ми обидва дістали тоді “перше” пластове відзначення і наші прізвища вписані були в “золотій книзі”.

Одночасно були надані й інші відзначення. По О. Куликові слід пропав. Чи служив у війську, чи, може, подався в Україну, не знати.

Ми цікавилися воєнними подіями, зокрема “нашими” австрійцями, по чиєму боці йшли наші УСС-и проти Москви. Але відчутно було програну Центральних держав, хоч отверто про те ніхто не говорив. Щолиш у 1917 або в 1918 р. відбулися в гімназійній клясі таємні сходини, де говорилося про можливий розпад Австро-Угорської монархії. Створена була тайна організація, яка прийняла як відзнаку вживаний тоді щитик з архангелом Михаїлом, із зрізаним одним ріжком. Організація нічим себе не виявила.

Листопадові події у Львові в 1918 р. дали нагоду пластунам востаннє виповнити спільне завдання. 30 жовтня 1918 р. Дрот привів групу пластунів до дому “Просвіти”, де австрійський поручник військової жандармерії Л. Огоновський видав нам завдання: пройти швидким маршем, периферіями, довкола Львова та спостерігати військові об’єкти й положення австрійських військових частин.

31-го жовтня п’ять “двійок”, не зважаючи на дощову погоду, крученим маршем перебігли цілу околицю Львова і ще тої самої ночі склали звіт в Народному домі, де містилась Українська військова команда, от. С. Ґорукові із своїх спостережень. То була остання збірна служба пластунів. Опісля кожен виконував свої завдання окремо на місці свого призначення.

Листопадовий зрив, польсько-українська війна у Львові та польська окупація Галичини перервали організовану діяльність Пласту у Львові. В інших місцях Пласт діяв ще організовано, наприкл. у Стрию була українська пластова телефонічна сотня, організована Дем’яном Пеленським УСС-ом з Лисятич коло Стрия.

Щойно в 1920-1921 рр. спонтанно відновлювалась діяльність Пласту в Галичині. Та це вже інша тема. Я поїхав на студії до Відня. Дрот призначив мене тоді на пост “амбасадора” Пласту, де я у співпраці з Юрком Студинським нав’язав листування з Міжнародним Скавтінґовим бюром у Лондоні. В цьому помагала нам канцелярія посольства ЗУНР у Відні, але це теж інша тема. В наступних роках, під час вакацій, доводилось мені не раз встрявати в ведення збірних міжполкових та різномісцевих вправ і прогульок. Згадаю прогульку львівського коша до Страдча, спільну прогульку львівського та стрийського пластових кошів: Синевідсько – Корчин – верх Парашки – Сколе.

Найважливішою була в 1921 р. виправа групи львівських пластунів для віднайдення знищеного війною, бурями та звіриною місця поховання УСС-ів, що полягли на Маківці в бою з москалями. В усіх тих починах були активними учасниками пластуни львівської Академічної гімназії. Цей період згадаю в іншій статті.

Погляд у минуле
Різно бувало. Світлі й піднеслі хвилини перепліталися з болючими й темними, повними зневіри. На наших очах відбувались події, що різно вплинули на світову історію. Московсько-японська війна, революція в Росії, війна на Балканах та упадок Турецької імперії в Европі. На галицьких землях, а саме, у Львові впали стріли: Мирослав Січинський вбив представника польського насильства, австрійського намісника в Галичині графа А. Потоцького, а польський шовініст вбив у Львові на університеті українського студента, Адама Коцка.

Нарешті стріл сербського патріота Гаврила Прінціпа, що в Сараєві вбив австрійського престолонаслідника кн. Франца Фердинанда; той постріл був причиною першої світової війни.

В наслідок таких потрясень та економічних, соціяльних і політичних перемін, змінилась психіка української верхівки в Галичині. Самостійницькі та соборницькі ідеї послідовно витискали проавстрійський опортунізм.

Зокрема, українська молодь, академічна й середньошкільна, швидко підхопили нові соціяльні й політичні кличі. Творились у краю самостійні “драгоманівські” гуртки, що цікавилися проблемами соціології, економіки й політики. Помалу проникали в ті гуртки революційні й мілітаристичні думки, з яких постала ідея творення української збройної сили. В цій системі постав теж перший тайний пластовий гурток Івана Чмоли (10), (11), (16), (17), в якому був теж провідник пластового гуртка філії Академічної гімназії Осип Яремович, пізніше чотар УСС.

На тлі цих бурхливих історичних подій у світі та в нашій батьківщині майже непомітно поставав і послідовно закріплявся український пластовий рух. Десятирічний період початків Пласту 1911-1920 рр. майже забувся, не зважаючи на те, що саме той період доказав правильність методи пластововго самовиховання та дав пізнішому Пластові чимало вартісних одиниць, що в час Пласту в післявоєнний період перебрали провід нових куренів у цілому краю та причинились до розвитку пластового таборництва. Ті самі “первісні” пластуни з 1911-1920 рр. до найновіших часів займали важливі місця виховників та членів пластового проводу. Бувши активним співучасником пластової діяльности тих років, я вважав потрібним зібрати інформації про початки Пласту у Львові, оскільки свідків того важливого періоду історії Пласту все менше, а дотеперішні історики Пласту не зберегли потрібних матеріялів. Хочу ще підкреслити, що моє пластування в ті роки та моє початкове провідництво в Пласті залишило мені спомин найкращого пережиття. Те саме, мабуть, скаже неодин з моїх молодших друзів з тих давно минулих років.

Список використаних джерел

  1. Олександер Тисовський. З юних літ Українського Пластового Уладу. “Пластовий Шлях” ч.7 1954, ст. 30-49.
  2. Мирон Федусевич. Початки Пластового Руху у перспективі сорокліття. “Пластовий Шлях” ч.3 1951, ст. 9-28.
  3. Д-р Олександер Тисовський. Пласт в українських школах. Зі звіту дирекції ц. к. Академічної гімназії у Львові за шкільний рік 1912/1913. Передрук в бюлетені І куреня УПС ім. О. Тисовського ч. 2 (38), листопад 1958, Бофало – Нью Йорк.
  4. Теодор Данилів. Основник Пласту. До 80-річчя з дня народження професора д-ра Олександра Тисовського. В-во “Молоде Життя”, Мюнхен 1966, 46 ст.
  5. Северин Левицький. Український Пластовий Улад в роках 1911-1945, у спогадах автора (Причинки до історії Пласту). В-во “Молоде Життя”, Мюнхен, 1967.
  6. Степан Шах. Львів – місто моєї молодости ч. III. “Цісарсько-Королівська Академічна Гімназія”. В-во “Християнський голос”, Мюнхен, 1956.
  7. Про назву “Пласт” “Пластовий Прапор” ч. 8, за листопад, 1929 р. (Додаток до “Нового Часу” ч. 123.
  8. 45 років праці для Пласту. В 70-ліття д-ра Олександра Тисовського, Основника українського Пласту. 1886, 9 серпня 1956. Списала пл. сен. О. Кузьмович. Вид. Діловий Ювілейний комітет, Нью Йорк, 1956. Офсет Т. Б. 2 ст.
  9. До початків Українського Пласту. Перший та другий З’їзди впорядчиків Пласту: 6 квітня 1913 р. та 1 – 2 лютого, 1914 р. “Діло”, Львів: 27.III.1913 – 11.IV.1913. – 26.XII.1913. 28.І.1914. – 19.II.1914. Передрук: “Свобода” (ЗСА) ч. 78, 23.IV.1959.
  10. Микола Голубець. Рік грози і надій 1914. “Українська Бібліотека”, ч. 4 (16), Львів, квітень, 1934. Вид. Івана Тиктора.
  11. Олена Степанів. На переломі великих подій: власні переживання і думки 1912-1914. Львів, 1930, В-во “Червона Калина”.
  12. Ярослав Гриневич. Про пластовий гурток з-перед 50 літ. “Пластова Ватра” ч. 5 (72), дод. до “Свободи” (ЗСА) ч. 147, 5. VIII. 1961.
  13. Інж. Богдан Попович. Спогади з минулого. З буднів галицького приходства “Америка”, Філядельфія, Па. 8. І. 1971, ч. 4 (і дальші числа)
  14. Записка М. Пежанського, від 31 липня 1966 р. з кол. пластуном 1-го гуртка, 1-го пл. полку ім. П. К. Сагайдачного (гол. завед.) у Львові – Пок. Евгеном Лициняком. Спільні пригадки про початки Пласту, на підставі розповіді пок. Діонізія Монастирського, члена Пласту в шк. році 1911/1912.
  15. Записка М. Пежанського від К. Паньківського про початки Пласту на філії Академічної гімназії у Львові (Пласт Петра Франка).
  16. Г. Дмитерко-Ратич. Короткий спогад про тайний Пласт з 1911 р. Рукопис: 10-15 (IV) 1968 (Чмола – Драгоманівський Пласт).
  17. Кость Паньківський. Пам’яті Ілярія Лева Харака. “Свобода” (ЗСА) 6. V. 1971. (Харак – член “драгоманівського” гуртка в Акад. г. у Львові та т. зв. “мазепйнського” Пласту).
  18. Олексій Яремченко. Основи пластунства. Б-ка “Українського Слова”, ч. 43. В-во “Укр. Слово”, Берлін 1923, ст. 52.
  19. М. Пежанський. Доповнення даних до життєпису Дрота, про Головну Пластову Раду 1917 р., про перший прилюдний виступ пластунів у залі Українського інституту у Львові в 1917 р.; про перші зв’язки з Міжнар. Скавтовим бюром у Лондоні, 1921 – 1922.
  20. Альбом 50-ліття Пласту. Впорядники: М. Пежанський і Т. Білостоцький (Машинопис) Нью Йорк, 1962.
  21. Альманах “Українські Січові Стрільці”, 1914-1920. Третій наклад. Монтреал, 1955.
  22. Т. Білостоцький. До історії Пласту в гімназії у Львові. Машинопис, 1971. 5 ст.
  23. Ілярій Харак. Микола Опока і “драгоманівка” (Спомини з переломових 1910–1914 років), машинопис, 35 ст.
  24. Петро П’ясецький. Записки про Пласт в Академічній гімназії у Львові. Рукопис. 1 ст. 1971.
  25. Осип Квас. Стаття в історичному збірнику УСС “За волю України”, під заголовком “Військово-революційний рух серед української молоді середніх шкіл в Галичині до І світової війни”, ст. 89 – 94. В-во Головна Управа Братства УСС-ів. Нью-Йорк, 1967.
  26. Листи проф. Мирона Федусевича до М. Пежанського 1956 – 1961.
  27. Степан Ріпецький. Українське Січове Стрілецтво. Визвольна ідея і збройний чин. В-во “Червона Калина”, Нью-Йорк, 1956.

Джерело: Ювілейна книга Української Академічної гімназії у Львові.
– Філядельфія – Мюнхен, 1978. – С. 323-338.

*