Любомир Беч: Пластуни в українській визвольній війні

Відділ УСС. В центрі з біноклем Сень Горук, поруч з ним справа Василь Дідушок

У двадцятипятиліття основання перших пластових віддлів

І. Мілітаризм Скавтінґу й Пласту
1911 рік був багатий цим, що поширив ідею анґлійського скавтінґу по світі. Англійський первовзір, сконструований “ґеніяльним еклектиком педаґоґом”, ґен. Баден Пауелем в 1907 р. і ці корисні здобутки на полі самовиховної праці молоді, якими за короткий час діяльности скавтінґу могли похвалитися “воєнні та мирні скавти” Альбіону, мусіли звернути на себе загальну увагу світа. Тож не дивно, що в цю добу загальної мілітаризації суспільств та балканізації міжнародніх відносин, скавтінґ приняли спершу як нову військову видумку Анґлії.

Тому німецькі й французькі військові кола, перещіпили ідею скавтінґу на рідний ґрунт, надаючи йому переважно мілітарний зміст, змагаючи передовсім до того, щоб використати скавтінґ для піднесення боєздатності народу, шляхом виховання молоді на добрих громадян-жовнірів.

У 1911 р. започаткувався імпозантний розвій світового скавтового руху [1]. Повстали скавтові організації в Швеції, Данії, Норвегії, Голяндії, Італії, Аргентині, Чілє, Японії, Китаї, Чехії, Росії і ін. “Думайте передовсім про це, як можете помогти свойому краєві, щоб він здобув належне місце в перегонах народів світу” – таким зовом кликав молодь світу ґен. Бейден Пауел.

Обов’язок служби Батьківщині, який знайшов таке прекрасне втілення в ідеї скавітнґу й його законах, які казали з радістю, з глибоким розумінням справи ставити себе, свої інтереси, своє життя на другий плян, бо хоч “добро й щастя одиниці є добром, але це добро є менше, від щастя народу” [2].

Чи ж не оце шляхотне розуміння служби батьківщині кермувало серцями перших скавтів, що з них зорґанізував льорд Едвард Сесіль перші хлопячі розвідчі відділи підчас бурської війни у Мафекінґу (1899-1900) в південній Африці?

Але відмічуючи мілітаристичні нотки в скавтінґу, мусимо заздалегідь застерегтися перед пояснюванням метод скавтінґу як специфічно військового вишколу, а не програми громадянського самовиховання.

Сам ґен. Б. Пауел заперечував мілітаристичне пояснювання ідеї скавтінґу. “Не маємо наміру робити з наших хлопців жовнірів, ані розбуджувати у них жадобу крови”, до мінімум ограничував вправи, що провадили до “дріллю”, бо казав “військові вправи зміряють до знищення особовости, ми ж противно, хочемо зміцнювати характер”.

Пильне й добачливе око зразу відмітить різниці між мілітарним вихованням стрілецьких товариств, а мілітарним вишколом скавтінґу. Бо коли мілітарне виховання використовує все, що лиш може збільшити сили молодого хлопця й розвинути як найбільше інстинкт боротьби в первісному його вияві – то скавтінґ “сублімує” цей інстинкт, ставить перед очима хлопця ідеал лицаря, засади “чесної гри”, не змагає до механізації за поміччю вправи, пасивного послуху, але розвиває розважну підприємчивість, будує її на скавт. “карности з переконання”, знаючи, що в крузі Членів скавтінґу “нема хлопця, який не прагнув би в цей або інший спосіб бути помічним своїй Батьківщині” (Б. Пауел) уважаючи, що молодь вихована в скавтінґу “привикла до цього, що життя своє у власних держить руках і зуміє зарискувати ним без надуми, коли цього вимагатиме добро Батьківщини” (Б. Пауел).

Тому Баден Пауель став великим мистцем педаґоґом для віку “спеціально войовничого” (14-18 літ).
Відкликуючися до військових уподобань хлопця, із незвичайною сміливістю й вірою в хлопця “віддав він під владу цього ушляхетненого інстинкту боротьби всі нахили, які можуть співпрацю¬вати з осягненні ціли, не погорджуючи жадним”[3].

“Інстинкт будівництва, замилування до походів та маршів на вольному повітрі, заінтересування цікавими оповіданнями пригод, любов до звірят – всім цим уподобанням дав він вихід, приневолюючи їх всіх до служби одній одинокій ціли, приготуванню до війни, понятій в дуже високому моральному значінні”.

Цих кілька слів вистарчить, щоб зрозуміти цей почасти й мілітарний зміст скавтінґу, який відмочуємо приглянувшися характеристичній праці скавтових орґанізацій всіх поневолених народів в передвоєнний час і в час світової війни, чи визвольних народніх війн. Мілітарний зміст Пласту, як чистої військової справи, в довоєнну добу його розвою мусимо виправдати потребою хвилі. Зрештою таким змістом були налиті вщерть всі скавтові улади поневолених народів, от хочби найблищих сусідів Поляків чи Чехів, а навіть державних Німців, Французів і ін.

З кінцем 1911 р. ідея скавтінґу прийшла до нас. Утворені в тому часі перші пластові відділи мали в своїй праці побіч чисто пластового, теж багато й мілітаристичного змісту, бо в нас теж в першу чергу скавтінґ розуміли, як передовсім військово-підготовчий рух. Які ж нові й “революційні” в той час були пластові кличі, не лише для старшого громадянства, яке максімум домагань вважало “життя в конституційній австрійській державі”, але й для переважної більшості тодішньої молоді, що наркотизувала себе “культурними цінностями” – це стверджують не лише історики цього часу але й сучасники пластуни, з думками й спогадами, яких ми зазнайомимося.

12 УСС, які розташовані в 3 ряди. На звороті світлини є напис рукою “Світлини з життя Січових Стрільців. Світлив Іван Чмола”. Мине ще місяць після друку цих світлин – і у вересні 1915 р. в боях під Соколовим біля Бережан І.Чмола попаде в російський полон, в якому пробуде до 1917 р.

12 УСС, які розташовані в 3 ряди. На звороті світлини є напис рукою “Світлини з життя Січових Стрільців. Світлив Іван Чмола”. Мине ще місяць після друку цих світлин – і у вересні 1915 р. в боях під Соколовим біля Бережан І.Чмола попаде в російський полон, в якому пробуде до 1917 р.

II. Ідея відродження українського війська в перших пл. гуртках (1911 р.)
Ідея військового вишколу української молоді почала з початком 1911 р. здійснюватися в “тайних і напів тайних середньошкільних і університетських пластових та освітних гуртках”[4]. З пластових кругів вийшли перші провідники цеї частини української молоді, яка нав’язувала перервану нитку нашої військової традиції, та вела інтензивну пропаґандивну й ініціативну працю в цьому напрямі, всюди де лише була до цього можливість поза Пластом (Січі, Соколи, Стрілецтво).

І коли молодь згуртована під блакитними та малиновими прапорами Соколів і Січей, надихана козацьким романтизмом, творила кадри, “що серед сприятливих умов легко могли перевести цю ідею в діло”, – то “сама ж військово політична ідея, як це буває з усіма сміливішими починами, зродилась у найгарячіших головах, бо в кругах середнєшкільної молоді, в її явних, тайних чи напів тайних пластових і освітних гуртках” [5]… , які повстали в тому часі у Львові та по більших містах краю (Станиславів, Перемишль).

Перший тайний пл. гурток повстав в осені 1911 р. при тайних самоосвітніх гуртках у Львові. В “Січі” на вул. Коперника ч. 16 відбулися перші, інавгураційні пл. сходини. Описує їх учасниця пластунка Гандзя Дмитерко [6].

“У великій салі (на 1 пов.) від вулиці зійшлося більше шкільної молоді, як звичайно на ширші сходини. В салі напів темно. Вікна від вулиці щільно позамикані, завіски спущені. Хто увійде знадвору, мусить постояти коло порога, щоби привикнути до сумерку, що панує на салі та знайти відповідне місце. Всі розмовляють півголосом, якийсь святочний настрій. У всьому слідно обережність, бо ж тут зібралося понад 50 учеників і учениць із різних львівських шкіл. Сходились більше як годину, по одному або по двох, щоб не кинути підозріння, що там відбувається зібрання. В тім сутінку побачила я студента низького росту, чорнявого, в цвікері й вишиваній сорочці. Розмовляв із товаришами й непокоївся, що так довго сходяться. – Коли вже всі зібралися, тов. Ч. виступив із промовою. Говорив палко й завзято притишеним голосом. Сам ентузіяст, зумів своєю короткою та ядерною промовою захопити всіх. Представив працю Пласту в Англії, її хосенний вплив на розвій молоді та вказав на необхідність такої організації в нас. Балканська війна почалась, хто знає, що в нас може бути. Наш Пласт не має бути забавкою, а з нього має зродитися наше рідне, українське військо…

Ми всі приникли й слухали з запертим віддихом. Кожний вже тоді уявив себе міліонною частиною великого національного війська. По скінченні промови повстала довга мовчанка. Неодин поринув думками в козацькі часи й буяв по розлогих степах України, Почали вписуватися до Пласту. Вписаних пластунів поділено на два гуртки. Перший гурток вів тов. Ч., а другий тов. С. Дівчат до першого гуртка належало 2, до другого 4.

В засаді придержувалися пластового порядку. Спочатку виучували теорію. Здавали іспити. Підручників не мали, а послуговувалися перекладами, здається таки товариша Ч., битими на шапірографі.

В тих перекладах було списане все, що повинен знати пластун. Порядок пластовий, в’язання вузлів, азбука Морзе, сигналізація, таборування. До того мали ми ще свій правильник і предмети науки. Вчились стріляти з кріса й револьвера, лазити по шнурковій драбині, зсуватися по линві, звисати яких 10-15 м. (Практичні вправи відбувалися на Чортівській скалі біля Винник).

Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таісія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, 1921 р.

Ярослав Чиж, Парасковія Чмола, Василь Кучабський, Таісія Юрієва, Іван Чмола, Євген Коновалець. Ворохта, 1921 р.

Передовсім була в нас строга карність і точність. В тій ціли ми відбували пробні збірки… Сигналізувати хоруговками йшли ми звичайно на Кайзервальд або до кривчицького лісу. На такі вправи ходили ми кругом Львова, так що знали околицю добре. Нічні вправи були тяжчі й мало коли нам вдавалися. Вибиралися звичайно в суботу пополудні та йшли нераз кілька миль”… – На феріях 1912 р. відбулися двонедільні вправи в горах на Говерлі. Всіх учасники і учасниць було около 14, між ними дві дівчині.

Жмуток спогадів про цей перший пл. гурток, стрічаємо в споминах пластунки Олени Степанів [7], яка теж належала до цеї мішаної (хлоп’ячо-дівочої) пластової організації.

“Нас дівчат було тут більше: Савина Сидорович, Гандзя Дмитерко, Марія Якимович, Дика, я і ще кілька – всі семинаристки У. П. Т.; хлопці: Чмола Іван, Сушко Роман, Чиж Ярослав, Дувало Степан, Яцків, Квас Осип, Голінатий Лев і другі”.

І Степанів стверджує, що “ця організація вела більше військову, як пластову роботу, бо крім в’язання вузлів, пластового ходу, сигналізації, училися ми стріляти з бравнінґа, пізнавати систему Кріса-Манліхера (покищо лиш теоретично), таборувати й підходити. 3 замилуванням розчитувалися ми в книжках, де говорилось про партизанку, виріб вибухового матеріялу й захоплювалися геройськими подвигами одиниць, чи невеликих гуртків людей, про яких розповідав Чмола, що знав численні приміри того роду з воєн ріжних віків”.

Члени цього тайного пл. гуртка опісля відіграли визначну ролю в стрілецькому русі, та своєю діяльністю принесли чимало користи українській визвольній справі.

Подібний тайний пл. гурток заснував у грудні 1911 р. серед старших середнєшкільників Петро Франко [8].

Франко Петро

Франко Петро

Відомо, що Бейден Пауелівеька назва скоут – скавт, узята з військового назовництва й означає звідуна (розвідчика). Тільки той скавт морально вище від вояка – це ідеал лицаря громадянина [9].

Анальоґічне походження й української назви. Пластунами в чорноморському козацькому війську звалися молодші розвідні частини, яких висилали поперед боєвої лінії, як стежі, розвідчики, чи на засідки. (Опісля побачимо, що таку саму ролю відіграли й нові пластуни в боях Лєґіону У.С.С).

Та приняття цієї історичної української військової назви, це не лише сентимент для відродження козацької традиції, але теж якнайкраще зображення вдачі скавта.

Бо ж “пластунами звались за те, що непосидющі були, все вештались по плавнях і як більше їм приводилось місить грязь, ніж ходить по сухому, сиріч пластать, то й прозвались пластунами”.

Кожний пластун умів наслідувати голоси багатьох звірят та птиць, він і “загавка як лисиця, зачмише як кабан, крикне як олень…”

“По ясних зорях в ночі міркує він собі дорогу, а як хмарно, то по вітру, котрий нагинає верхи очеретів високих”.

Великою історичною заслугою тих перших тайних пл. гуртків є це, що вони перші надали реальні обриси ідеї відродження українського війська. Вони перші серед української молоді ЗУЗ роздмухали притихлу віками бездержавности іскру військової традиції, розширили її до того ступня, що вона зуміла загріти душі не ляше тих новітніх пластунів, але й ширших кругів української молоді.

Примітки

  1. Пор. О. Яремченко: “Основи пластунства”. В-во “Укр. Слово”, Берлін 1923.
  2. Бове: “Інстинкт боротьби”, ст. 237.
  3. Бове. Ґеній Байден Павелль, ст. 241.
  4. Др. Б. Гнатевич, б. сотн. УСС: “Українські Січові Стрільці”; “Історія Українського Війська” ст. 293.
  5. Осип Думін: “Історія легіону УСС”, Львів 1936.
  6. Гандзя Дмитерко: “Тайний Пласт перед війною”, “Нова Хата” ч. 22, 1936 р.
  7. Олена Степанів: “На передодні великих подій”. Власні переживання й думки 1912-1914, Львів 1930, ст. 8-9.
  8. Степан Гайдучок: “Читаю і згадую”, “Сокільські Вісті” ч. 1, 1937, ст. 5.
  9. Богдан Кр.: “Пласт”, календар “Світ”, Львів 1926, ст, 35.

Джерело: Вогні. – 1937. – Ч.5-6. – С. 84-88.

*