Умови, в яких відроджувався Пласт на рідних теренах

Перший після віднови у 1990 р. пластовий табір, Рожанка, біля Славсько

Наприкінці 80-х років минулого століття в Українській PCP наростало національно-демократичне піднесення. До цього підштовхували наслідки горбачовських реформ (так званої перебудови): зростання політичної активности населення; зародження багатопартійности; підрив монополії КПРС на владу. Компартійні функціонери намагалися втримати важелі впливу на суспільство, однак їм це вдавалося дедалі важче.

Молодь СССР (а отже, значна частина українців) мусила брати участь у зарубіжних збройних конфліктах. По-особливому болючою була війна в Афганістані. Від її початку у 1979 р. і до виведення військ 15 лютого 1989 р. у цьому конфлікті з боку СССР брало участь 700 тис. осіб (з них убито в боях 9511, померли він ран 2386, від хвороб — 817, загинули в аваріях та катастрофах — 1739, пропали безвісти чи потрапили в полон — 417, майже 11 тис. стали інвалідами). У війні брало участь понад 150 тис. військовослужбовців з України.

Непродумана надіндустріялізація, інтенсивне спорудження численних штучних «морів» на Дніпрі доповнилися в 1970—80-ті роки побудовою мережі атомних електростанцій у безпосередній близькості від великих міст. На Україну, яка займала менше 3% території СССР, припадало майже 25 % його шкідливих виробництв. Серед міст СССР з найвищим рівнем забруднення атмосфери кожне п’яте було розташоване в Україні. Найбільш трагічною подією став вибух четвертого енерґоблоку Чорнобильської атомної електростанції. Ця екологічна катастрофа світового масштабу сталася в ніч з 25 на 26 квітня 1986 р. і призвела до небаченого забруднення біосфери, радіоактивного опромінення тисяч людей, появи на території України 30-кілометрової «зони відчуження», масового переселення мешканців із забруднених територій в інші регіони. Розміри і наслідки катастрофи у ті роки ретельно приховувалися.

Рівень життя громадян помітно знижувався. Економічна криза і розвал єдиного радянського народногосподарського комплексу у 1989—1990 рр. були наслідками неефективної пляново-директивної економіки. Зростало спочатку приховане, а потім і відкрите безробіття. Тисячі людей, щоб вижити, вдавалися до поїздок у сусідні країни з метою дрібної торгівлі. Відбувалися акції непокори. Потужні шахтарські страйки, що пройшли в Україні у червні—липні 1989 р., закінчилися частковою перемогою гірників і ознаменували відродження робітничого руху.

Голодуючі студенти в наметах на Майдані, жовтень 1990

Голодуючі студенти в наметах на Майдані, жовтень 1990

Під впливом існуючих обставин основний лейтмотив суспільних прагнень визначався чітко: самостійність України. Всупереч волі та прагненням партійної бюрократії, демократичні тенденції руйнували консервативні підвалини суспільних відносин у державі. В Україні виникали новітні громадські організації, які, на відміну від офіційно зареєстрованих і підконтрольних партійно-державним органам, діяли самостійно, за що одержали назву «неформальних». У 1989 р. засновано Товариство української мови ім. Т. Шевченка, метою якого стало утвердження української мови в усіх сферах суспільного життя та її всебічний розвиток. Відновили діяльність Всеукраїнське товариство «Просвіта», Союз Українок.

Формуються й молодіжні об’єднання. Частина нових виникла з колишніх комсомольської та піонерської організацій. Це, у першу чергу, їхні правонаступники — Спілка молодіжних організацій України (СМОУ) та Спілка піонерських організацій України (СПОУ), а також низка організацій молоді, які діяли в структурі комсомолу або утворилися в результаті її розпаду. На противагу комсомолові утворилися Спілка української молоді (СУМ), Українська студентська спілка (УСС), Пласт, Комітет української католицької молоді (КУКМ), Організація «Українська молодь — Христові» (УМХ) та інші.

Переважна більшість організацій спрямовувала свою діяльність на вирішення соціяльних, культурних та інших проблем молоді. І хоча жодне молодіжне об’єднання у своїх програмних документах не заявляло, що головним у його роботі є вирішення політичних проблем, деякі з них приділяли цьому напрямку значну увагу. Найбільш яскравим прикладом стала акція протесту — голодування на Жовтневій площі Києва (після завершення акції — майдан Незалежности), яке провели студентські організації (Студентські братства Львова та Дрогобича, Українська студентська спілка Києва) 2—17 жовтня 1990 р. Ця політична акція молоді згодом отримала назву «Студентська революція на граніті».

Значної сили набрав рух за реабілітацію ОУН та У ПА. 27—28 квітня 1991 р. у Львові відбувся Великий Збір учасників національно-визвольної боротьби, утворено Всеукраїнське Братство Вояків УПА ім. Романа Шухевича. У червні 1991 р. в Києві зібрався Перший Всесвітній конґрес українських політичних в’язнів, організований Світовою лігою українських політв’язнів, Всеукраїнським товариством репресованих та Спілкою політв’язнів України.

Наметове містечко на Майдані Незалежности. Київ, жовтень 1990 р.

Наметове містечко на Майдані Незалежности. Київ, жовтень 1990 р.

Щораз більша політична активність громади відображалася у проведенні масових публічних заходів за участи десятків тисяч громадян. Серед найбільш актуальних вимог, які звучали під час цих зібрань, були: прийняття закону про державний статус української мови, розширення демократичних прав, леґалізація УГКЦ, ліквідація політичної монополії КПРС та інші. Йшлося також про суверенізацію України, узаконення використання національної символіки. На багатолюдних зібраннях, які відбувалися доволі часто, обговорювалися найболючіші суспільні питання. Проти ініціяторів проведення мітингів порушувалися кримінальні справи. У боротьбі з учасниками несанкціонованих зібрань використовували спецпідрозділи — загони міліції особливого призначення.

Національне піднесення проявлялося і в поверненні призабутих у радянський час звичаїв, обрядів, традицій, у вшануванні пам’яті полеглих борців за волю України. Відроджувалися й національно-релігійні традиції.

Важливим вислідом пробудження свідомости народу став потяг людей до джерел власної історії. Відзначаючи річницю Акту злуки ЗУНР і УНР, 21 січня 1990 р. у «живий ланцюг», що простягся від Івано-Франківська через Львів до Києва, під національними прапорами стало близько 3 млн. осіб.

Живий ланцюг, що об’єднав українців зі всіх куточків України. 1990 р.

Живий ланцюг, що об’єднав українців зі всіх куточків України. 1990 р.

Вперше на державній установі (міськвиконкомі) національний прапор було піднято 15 березня 1990 р. у м. Стрий Львівської обл. За рішенням сесії міськради та участю десятків тисяч жителів З квітня синьо-жовтий прапор урочисто піднято над Львівською ратушею. 24 липня національний прапор, освячений на площі біля Софіївського собору, замайорів на щоглі поряд з будинком Київської міської ради.

Пластуни О. Криськів та Б. Гасюк під час підняття прапора на ратуші у Львові, 3 квітня 1990 р.

Пластуни О. Криськів та Б. Гасюк під час підняття прапора на ратуші у Львові, 3 квітня 1990 р.

Важливою була і систематична підтримка так званими «галицькими десантами» (значними групами патріотично налаштованих громадян) демократичних представників у парламенті України. Більшість парламентарів від західних областей послідовно відстоювали курс на незалежність. Саме за їхньої безпосередньої участи Верховна Рада УРСР прийняла 16 липня 1990 р. Декларацію про державний суверенітет України, 4 серпня — Закон про економічну самостійність України, 30 липня — Постанову про повернення в Україну для проходження військової служби усіх призовників з України і т. д. Ці рішення мали повну підтримку з боку громадськости.

Окремою сторінкою цього історичного відтинку було релігійне відродження в Україні. Використання під час релігійних відправ української мови, проповіді священиків, спрямовані не тільки на релігійне, а й на національне відродження, надавали їм яскравого патріотичного характеру. Однак викликали тривогу міжконфесійні чвари, спричинені боротьбою Російської православної Церкви з відновленими УГКЦ і УАПЦ за споруди, майно, прибутки. Лише після здобуття Україною незалежности подальша демократизація суспільства позитивно вплинула на стосунки держави і Церкви.

Усі згадані прояви суспільної активности, які суперечили чи могли суперечити панівній комуністичній ідеології і наближали українську незалежність, державні чинники сприймали як різко ворожі. Зараз вже утвердилася думка, що режим часів горбачовської «перебудови» був більш демократичний, аніж попередні, і більш терпимий до суспільних змін. Оприлюднені нещодавно документи з архівів КҐБ* виразно свідчать, що державний репресивний апарат кінця 1980-х не мав наміру послаблювати контроль над суспільством.

Зокрема, органи держбезпеки СССР дуже гостро відреагували на відродження Пласту в Україні, що видно з інформаційних повідомлень обласного управління КҐБ, наважившись навіть на ліквідацію першого пластового табору.

С учётом поступившего коллективного заявления от жителей близлежащих сёл об экстремистских националистических настроениях пластунов, представителями местных партийных, советских и комсомольских органов, совместно с наробразом, санэпидемстанцией, пожарной охраной, с участием правоохранительных органов 4 августа с. г. произведён осмотр лагеря (дома и трёх палаток), на момент которого в нём присутствовало 8 человек (один из них совершеннолетний).

Осмотром было установлено наличие около десяти единиц холодного оружия (ножей, отдельные из них длинной до 40 см), с которыми пластуны несли сторожевую службу вокруг лагеря в ночное время, ксерокопии, размноженную на компьютере литературу довоенных и современных зарубежных изданий «Пласта», принадлежащих руководителю лагеря Чекальскому Ярославу Игоревичу, 1965 года рождения, рабочему ПО «Кинескоп» (читати більше).

Коли 18—21 серпня 1991 р. у Москві реакційна верхівка союзного керівництва намагалася втримати СССР від розвалу, влаштувавши державний переворот, населення, політичні сили і органи державної влади України засудили неконституційні дії заколотників. Важливо, що громадський осуд, як і настрої українців загалом, мали вплив на представників військових підрозділів, які в ті напружені дні могли стати заручниками в прагненні заколотників-гекачепистів** зберегти владу і контроль над суспільством силовими методами.

Одним із наслідків перевороту в Москві було поспішне згортання пластових таборів, що відбувалися в серпні 1991 року: якби заколотники діяли чітко і гостро, як їхні попередники, існувала б реальна загроза введення додаткових військових загонів, зокрема в Галичину.

Такий розвиток подій призвів до неминучого кроку з боку українського парламенту. Позачергова сесія Верховної Ради УРСР 24 серпня 1991 р. прийняла Акт проголошення незалежности України та відповідну Постанову. Цим кроком покладено край юридичному існуванню УРСР.

Після здобуття незалежности почався новий етап розвитку українського суспільства. Україна стала суверенною демократичною державою.

Примітки:

* Шлях до незалежності: суспільні настрої в Україні кін. 80-х рр. XX ст. Документи і матеріали. До 20-ї річниці незалежності України / Ред. кол.: В. А. Смолій (голова), Г. В. Боряк, Г. /. Гончарук та ін. НАН України. Інститут історії України; Галузевий державний архів Служби безпеки України. — К.: Інститут історії України, 2011. — 626 с.

** Гекачеписти — члени Державного комітету з надзвичайного стану (російською — Государственный комитет по чрезвычайному положению в СССР).

Джерело: пл. сен. Юрій Леськів, СМ. Пласт в Україні: відновлення і розвиток, Альманах 100-ліття.


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*