До історії пластового сеніорату

Велика рада УПС в Ніагара Фолз, травень 2001

Коротко перед розв’язанням Пласту польською владою 1930 року було засновано в Галичині четвертий Пластовий Улад. Пригадаймо сьогодні, як це було. Вже у 1924 році створено групу скавтмастрів, які стали провідниками молоді та їхніми немов учителями пластування.

Цих перших скавтмастрів організовано 15 квітня 1930 року та створено і курінь УПС ім. скавтмастра Степана Тисовського. Курінь очолив проф. Іван Чмола. Того ж року у серпні відбувся на Соколі перший табір УПС із 40 учасниками, де продискутовано сеніорський кодекс як поглиблення Пластового Закону, призначеного для юнацтва. Але ще в тому самому році, коли активність Уладу ще не розвинулася належно, прийшло розв’язання Пласту польською владою, і усі ці новоспечені члени Уладу сеніорату більшою чи меншою мірою включилися до праці у т. зв. групі «Вогні» та КВОММ-і.

Організаційну сітку нелегального Пласту побудовано тоді так, що до конспірації втягнено лише сеніорів і старших пластунів. Молодь нижче 18 років охоплено парапластовими організаціями, які в тій цілі постали. Таборування відбувалося під опікою Комісії Виховних Осель і Мандрівок Молоді. Інструкторським табором був табір під шатрами, законспірований біля Космача.

Цю працю перервав у 1939 році наступ Гітлера на схід, і треба було перейти на повну конспірацію.

У тих роках Пласт поніс найстрашніші жертви саме у групі сеніорів та старших пластунів. Пластуни стояли в рядах дивізії “Галичина” і Української Повстанської Армії. В усі воєнні роки нечисленні і законспіровані пластуни сеніори були стовпами духовної сили та патріотизму в боротьбі з обома окупантами. Серед них була також група пластунок-сеніорок, що несли поміч і опіку, де тільки було треба. Це вони випроводжали добровольців до дивізії “Галичина”, вони опікувалися молоддю, що опинилася у рядах “протилетунської оборони”, вони відвідували полонених по лікарнях і надавали усю потрібну поміч.

Прийшло, однак, закінчення Другої світової війни, а з ним сотки нашого населення, в тому числі і пластуни, з політичних причин опинилися в переселенчих таборах Німеччини чи Австрії. Переїхали також вцілілі члени Пластового Центру в сеніорському чи старшопластунському віці. Немає отже нічого дивного, що саме вони подбали про віднову Пласту, а сеніорат проголосили Улад ом на з’їзді у Байройті, Німеччина, 20 жовтня 1946 року. Віднова Пласту у переселенчих таборах стала своєрідним ренесансом для сеніорату. Кожний, хто був колись пластуном, виповнивши усі передумови і відновивши святково юнацьку Присягу, міг стати сеніором, і таких було багато. З’їзд у Байройті знову прийняв тезу 1930 року про існування двох категорій сеніорів – тільки цим разом скавтмастрів, що займатимуться безпосередньою виховною працею, і тих, які повинні увійти активно в українське громадське і політичне життя. Із напливом нової хвилі активних сеніорів і творенням куренів розпочалася також перша хвиля дискусій на тему завдань і цілей сеніорату та його організаційної структури. Відновлений “Пластовий Шлях” у своїх перших чотирьох числах присвячує левову частку місця проблемам сеніорату, що виринули із динамічною відновою Уладу.

Велика рада УПС в Ніагара Фолз, травень 2001

Велика рада УПС в Ніагара Фолз, травень 2001

Актуальним стало обговорення правильника, укладеного Головою Булави УПС Сірим Левом у 1950 році. Відгуки на нього були з’ясовані у проектах “А” і “Б”. Дискусія над правильником і над питанням про завдання сеніорату не сходила зі сторінок пластової преси, з порядків денних З’їздів та нарад. А тим часом життя і обставини ставили свої вимоги. На З’їзді у Цуффенгавзені знято із УПС обов’язок займатися виховними справами, який перейшов на виховні булави, і кинено клич “лицем до громадянства”, а коли прийшов масовий виїзд за море, виявилося, що саме сеніори на нових місцях поселення розпочинали і вели виховну працю та надали їй напрям згідно зі вказівками Першого Пластового Конґресу. Треба підкреслити динамічність, завзяття і оптимізм сеніорів, які, ще не упорядкувавши особистого життя, почали відразу організувати пластунів і притягати до Пласту нову молодь.

Але не лише в організації Пласту проявили себе сеніори; вони взялися також за шкільництво, стали основниками спортових товариств і обійняли провідні пости в українських організаціях.

Після перших років, коли сеніори не мали навіть часу на проблеми свого Уладу, прийшли Перші Збори КУПО у 1954 році, а з ними рішення, що УПС є окремим об’єднанням сеніорів побіч виховних Уладів у рамках пластової організації.

І з цією постановою розпочалася затяжна і часто драматична дискусія на тему “Улад чи Об’єднання”, яка тривала 20 років і закінчилася аж на КУПО у 1972 році поверненням сеніорам статусу Уладу.

Помітно збільшилося число членів, підсилене другим сеніорським поколінням, що, хоча й без захоплення, але під впливом матірних куренів вступали в ряди сеніорату. Це були ті члени УСП, що юнакували чи новакували в таборах Ді-Пі. Це були люди, що закінчили студії на нових місцях поселення, здобували професійні успіхи і закладали родини. Все це було причиною, що їхнє ставлення до пластової організації було вже інакше, як першої ґенерації. Тому часто приходило до різниці думок, при чому “старші” сеніори міцно тримали в своїх руках провід організації на незмінних основах. Але молоді сеніори того часу – це було покоління, яке ще знало значення дисципліни і для яких обов’язок “слухатись пластового проводу” був само собою зрозумілим. Тому вони майже не виходили зі своїм невдоволенням на публічний форум, а в присутності старших друзів чемно мовчали. Із цієї великої групи мовчазних сеніорів лише мала частка залишилася при безпосередній виховній праці чи при інших пластових обов’язках. Більшість з них стали добрими професіоналами, дбали про добробут своїх родин, а Пласт залишили як форму товариського співжиття, де вміли, як зайшла важлива потреба, групою себе пластово виявити. Але багато з цих “нових” сеніорів другого покоління виявляло у приватних розмовах чи розмовах з курінними друзями розчарування Пластом, а радше його веденням та сеніорами, хоч самі не мали багато охоти братися до змін.

Перший сеніорський табір відновленого Пласту в Україні. Підлюте, 1992 р.

Перший сеніорський табір відновленого Пласту в Україні. Підлюте, 1992 р.

Все ж, коли перша ґенерація сеніорів великою мірою зрозуміла, що дорослі пластуни мусять виявляти себе не лише у своїй близькій серцю організації і тому пішли у громадську та політичну роботу, “мовчазні сеніори” тільки поодиноко виявили себе на українському громадянському відтинку, либонь тому, що і тут вони мали інші погляди на громадську працю, ніж старше покоління, але змінювати вторований шлях з різних причин не хотіли.

В міжчасі число пластунів сеніорів зросло майже до 1000, а в роках 1970-1980 у сеніорат увійшло ще одне покоління, покоління тих, яких вже звільняли з УСП у 30 років. Скажімо радше, що це покоління повинно було увійти до УПС, бо на ділі воно не мало ані охоти, ані розуміння наших організаційних приписів для продовження пластування у незмінних рамках. Виховане в демократичному світі, це покоління вже не мовчало, а ясно висловлювало свої погляди на життя і на Пласт.

У висліді створилася велика прірва між цими трьома ґенераціями сеніорів, і вона зростала з напливом нових членів, які часто не з бажання, а просто за інерцією переходили зі своїми товаришами до цієї групи, не з’ясовуючи, які вимоги ставляться до них і що вони мають робити.

Тепер ми маємо в сеніораті чотири покоління пластунів або вихованих у Пласті дорослих осіб. При цьому немає сумніву, що прірва поміж поколіннями не меншає. І хоча час до часу підносимо потребу діялогу, такого на ділі немає або він є доволі непостійним, а його висновки не дуже втілюються в життя. Завдання сеніорату були окреслені 1980 року як:

  1. Зберігання історії і архівів Пласту.
  2. Відповідальність за якість виховної праці.
  3. Участь у громадському житті і втілення в ньому пластових ідеалів.
  4. Підкреслення присутности вихованих у Пласті громадян у громадських установах.
  5. Розробка діяльности Пласту на майбутнє та протиставлення пластових ідеалів неґативам сучасного життя.
  6. Формування фінансової бази Пласту.
  7. Спрощення переходу з УСП до УПС.
  8. Розробка програми для УПС, що ясно визначала б ролю сеніорів у житті громади.
  9. Впровадження тяглости Уладів через близький контакт поміж молодшими і старшими членами Уладу.

Пригадаймо, що Другий Пластовий Конгрес одностайно виніс постанову, що Пласт – це організація молоді і згуртованих сеніорів з метою їй допомагати, і що ця постанова не була ніколи спростована. Це завдання виконуємо частково в останньому десятилітті, надаючи матеріяльну допомогу відродженому в Україні Пластові. Але при тому є не лише допомога матеріяльна, а й охота поділитися власним досвідом та способом пластового виховання. Чи зуміли ми прищепити там незмінну в нашому визначенні Пластову Ідею – покаже найближчий час і розвиток політичних подій в Україні.

Джерело: Альманах 100-ліття Пласту


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*