Пластова оселя “Сокіл”

Житловий курінь

Ідея проведення зразкового (інструкторського) табору

Історія пластового табірництва така ж давня, як і сам Пласт. Це й не дивно, адже пластування немислиме без занять на природі — довших і коротших мандрівок і таборів.

У цьому основна ідея скавтської методи виховання: перебування в гурті однолітків, без батьків, в природному середовищі, яке не має того рівня комфорту, до якого діти звикли вдома. У таких умовах потрібно навчитися співпрацювати одне з одним, забезпечити власний побут, а також по-новому сприймати мову природи. Безперечно, табір дає пластунові оздоровлення тіла і духа, адже позбавляє величезної кількості шкідливих впливів сучасної цивілізації.

До ідеї стаціонарного таборування пластуни прийшли не відразу. На перешкоді була відсутність власного терену, тому основним заняттям влітку були мандрівки. На Верховному Пластовому З’їзді у березні 1924 року скавтмастер Іван Чмола запропонував організувати зразковий табір, який би зібрав учасників з різних осередків і відшліфував систему табірництва в Пласті. Це було актуальним тим більше, що 1924 року в Копенгаґені відбувалося 2 світове скавтське Джемборі, на яке Пласт мав намір вислати свою делеґацію.

Учасники першого інструкторського табору на Кам'янці упорядковують територію, 1924

Учасники першого інструкторського табору на Кам’янці упорядковують територію, 1924

Отже, перший інструкторський табір відбувся 8—30 липня в околицях Підлютого, в посілостях Митрополита Андрея. Чоловічий табір, комендантом якого був автор ідеї, співзасновник Пласту скм. І. Чмола, а членами команди — представники куреня “Лісові Чорти“, відбувався у закинутому господарському будинку біля потоку Кам’янець. Жіночим табором провадили членки майбутнього куреня “Ті, що греблі рвуть” в санаторійному будинку в Підлютому. З числа учасників обох таборів мало бути відібрано два гуртки найкращих для участи у Джемборі1. Разом з тим, як зазначено в Обіжнику Верховної Пластової Команди, табір мав на меті “вишколити щонайменше по одному пластунові (пластунці) з кождої пластової частини настільки у пластовому вмінню, щоби він (вона) могли опісля поширити се знання між членами своєї пластової частини”2.

У хроніці, що публікувалася в часописі “Молоде Життя”, пластун розвідувач Юліян Редько зі Станиславова назвав курені, представники яких брали участь у першому інструкторському таборі (разом табір зібрав близько 100 осіб)3. Згадаємо тут ці пластові частини:

Чоловічі:

  • 1 ім. Гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного у Львові
  • 4 ім. Гетьмана Богдана Хмельницького у Львові
  • 7 ім. Князя Льва І у Львові
  • 11 ім. Гетьмана Івана Мазепи у Станиславові
  • 15 ім. Гетьмана Пилипа Орлика в Золочеві
  • 16 ім. Короля Данила в Станиславові
  • 17 ім. Михайла Драгоманова в Яворові
  • 18 ім. Івана Франка в Дрогобичі
  • 20 ім. Гетьмана Пилипа Орлика в Рогатині
  • 35 ім. скавтмастра Степана Тисовського в Калуші
  • Пластовий курінь в Олександрії на Волині

Жіночі:

  • 2 ім. Марти Борецької у Львові
  • 3 ім. Княгині Ярославни у Львові
  • 12 ім. Княгині Романової в Станиславові
  • 29 ім. Настасії княгині Слуцької в Рогатині
  • 32 ім. Олени Пчілки в Тернополі
  • 33 ім. Ольги Кобилянської у Львові

На таборі панувала строга дисципліна. Основними заняттями був гарт тіла, фізична праця, піонірка, пластові ігри і вправи та ватри з гутірками на різноманітні теми. Особливою частиною програми були мандрівки кам’янистими ґорґанськими вершинами. Власне, спосіб ведення табору цілком відповідав ідеї Бейден-Повела. За доволі короткий час пластуни буквально створили чудо, коли занедбану стайню перетворили, за висловом Сірого Лева, на “романтичний чистенький закуток серед природи”4.

Було вивезено близько 200 підвод сміття, збудовано причі для спання, будку для стійки, кухню. З нагоди першого підняття національного прапора на 27-метрову щоглу влаштовано свято за участю представників українського громадянства. Прибула на це свято 1-а Провірна Комісія у складі Верховного Отамана Северина Левицького, о. мітрата Тита Войнаровського, о. каноніка Василя Лициняка, д-ра В. Гвоздецького та гімназійного професора Томи Водяного. Члени комісії були вражені тими змінами, що відбулися в терені. Захоплений успіхами пластунів на Кам’янці та способом облаштування таборового життя, о. Тит Войнаровський пообіцяв пластунам гідне місце для таборування. Цю обіцянку було сповнено, бо 1926 року пластуни вже таборували на галявині в урочищі Сокіл, наданій у користування Митрополитом Андреєм5.

Митрополит Андрей серед пластунів, 1930

Митрополит Андрей серед пластунів, 1930

Створення оселі “Сокіл”

Будова табору на Соколі розпочалася навесні 1926 року. Фундаменти будинків вимурувала родина майстрів-каменярів Кордасевичів. На кам’яних фундаментах поставлено будинки з кругляків, шпари в стінах закрито мохом. Дахи будинків покрито дерев’яними ґонтами. Найактивнішу участь у побудові перших куренів і спортивної площі, окрім старших пластунів з куреня “Лісові Чорти”, брали юнаки 17 куреня їм. М. Драгоманова з Яворова та 5 куреня ім. Ярослава Осмомисла зі Стрия6.

До участи в таборі допускалися пластуни учасники від повних 14 років життя, які відбували курс на розвідувачів, а розвідувачі і скоби брали участь в інструкторському курсі. Табір розпочато 16 липня 1926 року і завершено 7 серпня. Зі 110 учасників, що прибули на початок таборування, завершило його 96, з них 22 особи було відзначено другим і третім пластовими відзначеннями.

Після закриття табору проведено Третю обласну пластову зустріч. У неділю, 8 серпня, на Соколі відбулося урочисте посвячення новозбудованого табору, який на той час складався вже з 3 будинків (куренів).

Урочистість розпочато полевою Службою Божою, яку відправило п’ятеро священиків під проводом о. прелата Леонтія Куницького, першого пластового капелана. Літургію співав пластовий хор. Титулом “добродія Пласту” відзначено о. Тита Войнаровського, ст. пл. Филимона Біленького з Калуша іменовано гетьманським пластуном, а 17 пластовий курінь з Яворова виборов першість у щорічних курінних змаганнях.

Згодом у Підлютому влаштовано фестин (свято), на якому таборовики під проводом проф. Волинця демонстрували фізичні вправи.

Цей перший табір на Соколі дав його учасникам незабутні переживання. Виснажлива фізична праця, що тривала по 7-8 годин щодня, хоч і була для багатьох надзвичайним випробуванням, принесла почуття гордости за виконане власними руками велике діло. Як згадував у своїй замітці в “Молодому Житті” старший пластун “Самітній Олень” (поет Богдан Кравців), “залишилася збудована нами дорога [..,], висока брама, а на горі три куріні: два для пластунів, а в третьому кухня й магазин, перше пластове радіо, залишилася незакінчена ще площа для легкоатлетичних вправ. […] І нині ми горді своїм ділом, пластове товариство. Ми табор будували! Будували не для себе, не для цього, аби нам було тепло й вигідно спати, а для майбутніх, цих, що прийдуть колись в табор доставати практичне пластове знання й відпочити серед природи. Будували для цеї ідеї, якої огнищем буде табор, вічним незгасаючим огнищем, що передається з покоління в покоління”7.

Посвячення оселі Сокіл. Проповідь виголошує капелан Пласту о.прел. Леонтій Куницький

Посвячення оселі Сокіл. Проповідь виголошує капелан Пласту о.прел. Леонтій Куницький

У тому ж числі “Молодого Життя” Верховний Отаман Северин Левицький так оцінив вартість праці пластунів при розбудові своєї оселі:

“Але важніше в цім ділі, що при будові її текли струмочки вашого гіркого поту, змішані нераз і з краплями вашої крови — а при тім ви відчули найшляхотнішу радість, радість творення, яку купується тільки за ціну власного, свобідного труду, у солодкому відпочинку по тяжких зусиллях. На скалах Сокола ви знайшли кусок свого Я, твердший і треваліший над усе залізо й ґраніт, кусок свого творчого труду”8.

У 1927 році проведено конкурс проектів розбудови табору. Згідно з вимогами конкурсу автор, зокрема, мав вказати, які роботи виконуватимуть кваліфіковані майстри, а які можна зробити силами самих пластунів. Переможцями стали студенти Політехніки в Данціґу (тепер Ґданськ) з куреня «Лісові Чорти». На терені мало з’явитися ще чотири будинки, поміж якими їдальня-світлиця розміром 7×20 м, курінь для майстерень (не був збудований), а також водогін, дороги до кухні, телефон9.

Наступними двома таборами (1927 і 1928 р.) провадив проф. Теодор Поліха, зв’язковий Пласту в Перемишлі, 1929 року комендантом знову був проф. Іван Чмола, 1930 — проф. Роман Шипайло з Коломиї.

Головна площа на Соколі після висадження "Алеї Чмоли"

Головна площа на Соколі після висадження “Алеї Чмоли”

Від 1927 року на Соколі почали проводитись також жіночі табори під проводом комендантки Дарії Білинської-Навроцької та членок куреня “Ті, що греблі рвуть”. Згодом провід табору перебрала Кекилія Паліїв. Жіночий табір відбувався на зміну з чоловічим: один у липні, інший — у серпні. Тут таборували також старші пластуни. Крім того, Сокіл став чи не обов’язковим пунктом численних пластових мандрівок; з Сокола вибиралися пластуни на “зелену границю” на зустрічі з закарпатськими пластунами,
від яких отримували підпільну літературу УВО; з Сокола переходили на Закарпаття, щоб взяти участь у тамтешніх пластових таборах.

Юридичний статус оселі

Права на власність площею на Соколі було оформлено не відразу, зокрема через відсутність у Пласту самостійного юридичного статусу. І в Митрополичій консисторії, і у Верховній Пластовій Команді дуже добре розуміли, що табір такого роду має як для Пластового Уладу, так і для українського народу в цілому надзвичайну вартість. Польська держава ставилася до Пласту вороже, пластові частини (як на провінції, так і у Львові) зазнавали постійних переслідувань. Коли 1928 року польська адміністрація заборонила Пласт на Волині, всі були свідомі того, що рано чи пізно це станеться і на інших окупованих територіях. Тому в договорі найму, укладеному між Галицькою митрополією УГКЦ та кооперативою “Пласт”, було передбачено, що в разі, якби кооператива “Пласт” з якоїсь причини перестала існувати, всі права і обов’язки згідно з договором перейдуть на Крайове товариство охорони дітей та опіки над молоддю, а площа й надалі використовуватиметься для добра української молоді.

Згідно з умовами договору кооператива “Пласт” винайняла 5 гектарів землі терміном на 50 років: від 1 липня 1928 до 30 червня 1978 року. Чинш найму — З ам. дол. на рік — потрібно було сплачувати кожного 1 січня до каси митрополії. Митрополія застерігала за собою право розірвати договір, якщо в проводі Пласту проявляться атеїстичні або комуністичні тенденції чи пластуни почнуть аґітувати проти католицької віри, поширювати неморальні засади і практики серед навколишнього населення, виступати проти добрих звичаїв. Договір укладено і нотаріяльно завірено 19 жовтня 1929 року10.

Таким чином, після офіційного розв’язання Українського Пластового Уладу на теренах Галичини таборування на Соколі не припинилося; навпаки, воно стало основною частиною підпільного пластового життя, яким далі керувала Ліквідаційна комісія, а згодом — нелеґальний Пластовий Центр.

Останні відвідини табору на Соколі, 14.06.1943

Останні відвідини табору на Соколі, 14.06.1943

Після заборони Пласту

Відповідальність за організацію таборів за пластовою методою після 1930 року взяли на себе Українське Гігієнічне Товариство та новоутворена секція УКТОДОМ — Комісія виховних осель і мандрівок молоді (КВОММ). Окрім табору на Соколі у розпорядженні КВОММ з’явилася збудована у 1932 році Дитяча оселя ім. Митрополита Андрея Шептицького, на якій таборували новики, площа для ремісничого наметового табору в Брустурах коло Космача, оселя новиків у Старяві, реміснича оселя в Славському в домівці Карпатського Лещетарського Клюбу. Щороку таких таборів відбувалося більше 10. Очевидно, польська влада не перестала пильно стежити за життям цих осель. Зокрема, у липні 1938 року було заборонено проводити табори на Соколі і Остодорі, внаслідок чого новиків приймала оселя в Старяві, а юнаків — василиянський монастир у Лаврові11.

Таборове життя на оселях перервала тільки Друга світова війна. За час панування радянської влади частину будинків було спалено, частину місцеві мешканці розібрали на будівельний матеріял. Проте слава Сокола не пропала. За схемою, розробленою Іваном Чмолою ще у перші роки, таборували згодом пластуни Німеччини і Австрії, а за океаном з’явилися оселі, назви яких відображали прагнення їхніх творців зберегти романтику пластових таборів на рідних землях.

Відродження Сокола: між ностальгією і рутиною

Пам’ять про леґендарну пластову оселю жила в серцях пластунів та їхніх нащадків, і цю пам’ять не змогло затерти знищення Сокола за радянських часів. Декілька гуртів колишніх пластунів незалежно одне від одного у 1960-х роках розпочали туристичні мандрівки Галичиною. Ці гурти представляла родина Сітницьких зі Львова та її найближче оточення, родина о. Теофіла Бемка, вихованця Пласту в Бережанах, а також родина Воробкевичів з близькими друзями. Туризм у різних формах заохочувався в той час радянською владою, тому не дивно, що колишні пластуни скористалися з нагоди і почали мандрувати разом зі своїми дітьми та внуками. До товариства добиралися найближчі друзі, а можливість подорожувати автобусом відкрила нові закутки Карпат. Не забували і околиці Сокола. Багато хто з тодішніх туристів з трепетом згадував тризуб, висічений на височенних скелях. До речі, саме ці скелі дали назву урочищу і потоку Сокіл, що впадає у цьому місці в Лімницю. На жаль, весняні води вже давно забрали в ріку чи не половину величезних валунів.

Каплиця на Соколі та хрест пластунам, полеглим за волю України, 1993

Каплиця на Соколі та хрест пластунам, полеглим за волю України, 1993

З часу відродження Пласту в Україні на Соколі знову завирувало таборове життя. Сюди приїздили таборувати пластуни з Миколаєва, що на Львівщині, Івано-Франківська, Стрия, Моршина. Сокіл став духовним центром новоствореного куреня УСП-УПС “Целібат Мурлики“, який провів тут свій Установчий збір у липні 1991 року. Один із засновників куреня, ст. пл. Василь Щекун зі Стрия, назве згодом Сокіл “Пластовим Єрусалимом” — святою землею, яка притягує, яка примушує повертатися до своїх витоків і до забутих ідей. На таборі були присутні троє “Лісових Чортів”, які дочекалися відновлення Пласту: пл. сен. Степан Коржинський і пл. сен. Юліян Воробкевич зі Львова та пл. сен. Володимир Мурський з Польщі.

Архітектор Юліян Воробкевич, один із розробників таборового проекту, з пам’яти відновив креслення усіх споруд і віднайшов доволі добре збережені старі фундаменти (єдине, що лишилося від оселі 1920-х років).

З того зродилася спонтанна ідея відбудови оселі. Як і в більшості справ, що робилися на початку 1990-х, на хвилі піднесення у зв’язку зі сподівано-несподіваним відновленням державности, новий почин було сприйнято з радістю і ентузіязмом. Всі горіли ідеєю “відбудови Єрусалиму”, на полагодження якихось юридичних аспектів справи практично ніхто не звертав уваги. Натхненно узявшись до праці, пластуни великим гуртом юнацтва і виховників розпочали відродження Сокола з побудови каплички — споруди, якої на довоєнній оселі не було. Капличку збудовано на одному диханні — за якихось три тижні, і освячено в день другої річниці української Незалежности, 24 серпня 1993 року.

Саме ця спонтанність спричинила багато подальших клопотів з відбудовою і дискусій навколо її процесу чи навіть потреби такого процесу. На теперішній час у власності Пласту трохи менше як 1,5 гектара колишньої площі, а державний Акт на довічне користування землею отримано лише влітку 1997 року (до того Пласт орендував територію оселі у місцевого лісокомбінату). Первісний ідеалістичний задум (відбудова оселі у тому вигляді, в якому вона була збудована у 1920-х роках, проведення більшості робіт силами пластунів, організація зразкових таборів) помалу розбивався об формальні перешкоди чи бажання піти шляхом найменшого опору.

Урочистості на Соколі, 1997

Урочистості на Соколі, 1997

І хоча кожен пластовий з’їзд в Україні, починаючи від 1993 року, приймав резолюції щодо відбудови Сокола, а пл. сен. Орест Гаврилюк в ЗСА постійно збирав пожертви на однойменний фонд, процес відновлення табору йшов мляво. 1997 року за участи Верховного Архиєпископа Любомира Гузаря на оселі посвячено перший мешкальний курінь. На зведення другого пішло чи не 10 років. Багато питань викликав юридичний статус табору. На жаль, часи змінилися, і колишніми Митрополичими добрами в околицях Підлютого володіють пострадянські забюрократизовані державні структури, співпраця з якими відбувається на зовсім інших засадах.

У січні 1994 року Рішенням КПСтаршини України табору надано статус і назву «Пластовий табір-музей “Сокіл”». Адмініструванням і розбудовою оселі зайнялося Колективне молодіжне підприємство «Сокіл», а величезну кількість часу і зусиль до цього докладали члени куреня “Целібат Мурлики”, передусім Віталій Окуневський, Василь Щекун та Богдан Олексій. Оселя, на якій постійно велися будівельні роботи, не могла повноцінно заробляти на своє утримання, а жертводавці з-за кордону фінансували побудову споруд, а не їх адміністрування чи охорону. Крайові та міжкрайові пластові табори, які мали б відповідати довоєнному статусу інструкторських і разом з тим володіють реальними можливостями для виконання частини робіт на оселі, обрали для свого стаціонування інші місця, а так звані “трудові” табори так і не стали популярними. Отже, внесок пластунів у працю на оселі порівняно з 1926—1930 роками виявився мінімальним.

Не вдалося також відновити оселю в її первісному вигляді, зберегти для історії єдину пам’ятку автентичного Сокола — фундаменти його будинків. 2009 року Івано-Франківська обласна рада затвердила пластовий табір-музей “Сокіл” як нововиявлену пам’ятку культурної спадщини. Надалі вона мала б бути внесена до Державного реєстру пам’яток культурної спадщини місцевого значення. Таке рішення передбачає достовірне відтворення пам’ятки на основі історико-архітектурних досліджень. Разом з тим, під час проведення будівельних робіт протягом 1995—2011 рр. спорудам надано форм, що суттєво відрізняють їх від прототипів 1920-х років, використано сучасні будматеріяли (цегла, бетон, шифер, металодахівка), що великою мірою позбавляє оселю атмосфери традиційного карпатського притулку, що її надали Соколу творці первісного табору, де при будівництві застосовувалось лише дерево та камінь.

Після 2002 року господарюванням на оселі певний час займався пл. сен. Степан Красілич, а від 2007 року її директором є п. Володимир Семко. Крайовий і Головний пластовий проводи реорганізували Управу “Сокола”, призначивши до неї представників ГПБ і КПР України. 2009 року Крайова Пластова Рада України та Головна Пластова Булава зареєстрували Благодійний фонд “Сокіл” (державна реєстрація його статуту на початку 2012 року ще не була завершена через формальні перешкоди)12.

Однак “Сокіл” і надалі зберігає для пластунів якесь символічно-містичне значення. Для одних це найглибший спомин і найяскравіше переживання батьків і дідів про пластування на рідних землях, і вони мріють побачити той дивний карпатський закуток на власні очі; для інших— це трепетна можливість доторкнутись до минулого, перенестись на хвилях мрій у незнані часи. Ще для когось ця земля пов’язана з щасливими хвилинами його власного життя, які, можливо, і не завжди усвідомлені, залишають глибокий слід у серці. Тому тільки від нас залежить, чи збережемо ми сокільський чар для наших нащадків.

На Соколі

На Соколі

Примітки:

  1. Скаутський провід погодився прийняти пластунів лише у складі делегації Польщі, на що Верховна Пластова Команда погодитися не могла.
  2. Центральний державний історичний архів України у Львові (далі ЦДІАУЛ). — Ф. 389. — Оп. 1. — Спр. 2. — Арк. 1.
  3. Див. “Молоде Життя”. — 1925. — 4.2. — С. 10.
  4. Северин Левицький. Український Пластовий Улад в роках 1911—1945 у спогадах автора. — Мюнхен: Молоде Життя, 1967. — С. 42.
  5. Влітку 1925 року пластуни під проводом І. Чмоли таборували спочатку в Ангелові (неподалік Сокола), а через те, що приміщення практично не надавалось на табір, перейшли до санаторію в Підлютому. Див. про цей табір: Молоде Життя. — 1925. — Ч. 7—8. — С. 10.
  6. П’ясецький Петро. Обласний пластовий табір на Соколі 1926 року / / Лісові Чорти, їх життя і буття. — Вашінґтон; Нью-Йорк; Торонто, 1983. — С. 120— 127.
  7. Самітній Олень, ЛЧ. Обласний пластовий табор на Соколі 1926 / / Молоде Життя. — 1926. — 4.7. — С. 3—4.
  8. Сірий Лев. Минає літо / / Там само. — С. 1—3.
  9. Молоде Життя. — Квітень—травень 1927. — Ч. 4—5. — С. 8; С. 11.
  10. ЦДІАУЛ. — Ф. 389. — On. 1. — Спр. 893. — Арк. 32—34.
  11. На сліді. — Липень-серпень 1938. — 4.7-8. — С.101.
  12. Інформацію про сучасний стан оселі, звіти дирекції, офіційні документи, багато історичних матеріялів можна знайти на сторінці Соколу.

Джерело: ст.пл. Ольга Свідзиська. Альманах 100-ліття Пласту


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*