Два дні в чужинецькому таборі на Ю.С.В.

На сліді, 1947

Нас кільхоро старших пластунів призначили грати ролю «опікунів» в чужинецькім таборі на Ювілейнім Святі Весни. Вже в суботу застали ми деякі чужинецькі частини, що розтаборилися на призначенім для них місці над берогом Ізари та невеличкого потока.

На лівому крилі розіпняли свої шатра мадяри. Недалеко полева кухня з “журавлем” та багато інших практичних уладжень (як на їдунки, на ручники і т. п.). Під тим оглядом мадяри здається найбільш помислові в цілім чужинецькім таборі. На малім підвищенні машт на прапор, а внизу мадярський герб з короною святого Стефана.

Трохи далі на право шатра німецьких «пфадфіндер»-ів. Наші пластуни крутяться навколо цих дивно малих шатер і дивуються: «І як там один з другим влізеться?» Найбільше зацікавлення викликує шатро розбите на узбіччі горбка. Німці пояснюють, що воно на те, щоб як падає дощ, вода добре спливала. (Виказалося воно мабуть не дуже практичне, бо другого дня, саме по сильнім дощі, дивоглядного шатра не стало). В затишнім куточку над стрімким берегом розтаборилося 5 литовців. Вони огородили свої два шатра зеленим плотом і посередині висипали з камінчиків і піску пластову лілею.

Білоруські юнаки вже вспіли також розбити свої шатра, але прикрашенням табору не цікавилися.

На сліді, 1947

На сліді, 1947

* * *

В неділю вранці появляються перші групи чужинок. Перші вмашеровують білорусинки, всі в голубих одностроях з ясно-зеленими хустинками. На призначеному місці кілька наших юнаків помагає їм піднести важку американську цельту. Небаром усе готове і на шатро має ясно-зелене гурткове знам’я. Розпитуємо звідкіля ця група. Круглолиця, все усміхнена гурткова пояснює що вони аж з англійської зони, та що всі досить потомлені.

Зчерги вмашеровують рівними трійками польські «гарцежи» і «гарцеркі». Перша трійка-хорунжі з шарфами на грудях несуть прапор. Показуємо їм призначене на табір місце. Скоро будують 2 шатра і колибу на вівтар.

* * *

10-та година. Частини ознайомленні вже з програмою Свята, відходять на Службу Божу. Одні поляки слухають ще коло свого табору латинського Богослужения. Після проповіді — кілька пісень і вони відходять.

Виходжу на беріг Ізари. По другім боці в долині тисячна маса пластунів у непорушних рядах. Посередині чужинці.

Служба Божа скінчилася. Крізь шум ріки долітають до мене уривки промов-відкриття. Далі бачу, як на маштах поруч нашого прапору знімаються прапори: білоруський, литовський, мадярський, польський…

Ідемо з групою чужинців оглядати виставку. Проводимо їх, пояснюємо як хто вміє. Білорусини захоплюються кожною дрібничкою, німці дивляться на все, як на щось дуже екзотичного, поляки проходять мимо, а з їх лиць важко щось вичитати, а мадяри торкають всього недовірчиво пальцями: «І це дійсно ручна робота?»

* * *

В таборі знову повно гамору. Найбільше руху коло кухонь і казанів. Мадярський кухар святочно наливає до їдунок густої зупи й обганяється час дочасу великим ополонником від настирливих хлопців. Німці розпучливо стараються роздмухати вогонь великим пластовим капелюхом. Подібні сцени і коло інших шатер.

На сліді, 1947

На сліді, 1947

* * *

По обіді чужинці розходяться по таборі: «Облягають» кіоски кооперативи «Пласт» і відходять відти обвішані різними відзнаками. З черги українські пластуни шукають в чужинецькому таборі кандидатів на «обмін».

Пластунки бігають з пам’яткичками, всміхаються до чужинців, просять щось вписати на пам’ятника, але конечно в своїй мові. У мадярів ціле «Шрайббюро» й «Ібер-зецунґсбюро», гамір, сміх — кожний хоче вписати щось дуже поетичного. Гурткового литовської групи вже рука зболіла, а наші пластунки кого, як кого, але його не оминають: «Він має такі гарні сині очі і намагається навіть говорити по-українськи!»

Нав’язуються приязні розмови: «А звідки?» «Кілько вас»? «Як давно в Пласті?» «Чи в вас скавтський рух був завжди дозволений?» і т. д. Пополудні наші пластуни запрошують чужинецькі групи до участи в тереновім змагу. Чужинці радяться, важать свої сили. Перші рішаються білорусини, висилають одну групу дівчат, одну хлопців. Синьоока гурткова дає ще останні вказівки. Поляки висилають одну групу хлопців, дівчата не можуть рішитися. З мадярського табору виходять дві групи з завадияцько перекрученими «Гонведками» на «бакир». Бажаємо їм щасливої дороги.

* * *

В таборі знову тиша, тільки в поляків горячкова підготовка до попису на ватрі. Сидять кругом, співають, дириґент свариться, все йому недогода. Трохи далі одна з груп випробовує танки. Ми «опікуни» хвилево без роботи сидимо під шатром команди чуж. табору. До нас присідається смілива польська гурткова. Збирає від нас підписи у свій пам’ятник, вмішується сміливо в нашу розмову і вже сміється з нами як давно знайома.

Хлопці діляться з нею десь роздобутим хлібом, а вона навіть не відмовляється. Все якесь таке самозрозуміле.

* * *

Западає сумерк. Табір відпочиває. Деякі чужинці, що поверталися з товариських змагань у відбиванці, відпочивають, поклавши ноги на пні сосон, інші сидять навкруги вогнищ, співають. Одні поляки далі вправляють невпинно танки, співи… Коло німецьких шатер найвеселіше. Йду туди. Якийсь смішака в широкім пластовім капелюсі виспівує під акомпаніямент гітари. Найближчі сусіди — мадяри присідаються до гурта. Всі беремося за руки і гойдаємося під такт. Німець починає рецитувати «Ді Ґльоке». Підперізується ручником, складає руки «так рецитує дівчинка», далі кладе руки на бедра, з сірника імітує монокель, робить грізну міну і кричить «ді ґльоке» — «це пруський офіцер» і. т. д. і т. д. Переходить з дотепу на дотеп, здається, що його запас ніколи не вичерпається. Ми заходимося від сміху.

Вже зовсім стемніло. Групи відходять на ватру. В таборі залишаються знову тільки стійки. Виходжу на беріг і бачу тільки здалека полум’я ватри. Жалкую, що не можу почути тих співів і побачити тих всіх танків, до яких чужинецькі групи так пильно підготовлялися.

На сліді, 1947

На сліді, 1947

* * *

На площі Служба Божа і спущення чужинецьких прапорів. Хорунжі знімають під звуки національних гимнів свої прапори. Найбільш звертають на себе увагу мадяри своїм парадним кроком.

І знову — на середущім машті тільки український прапор.

Чужинецькі скавти прощають нас теплими словами.

* * *

Опівночі по Великій Святочній Ватрі запрошуємо тих чужинців, що залишилися, на товариську ватру старших пластунів. Приходять тільки мадярські провідники груп і засідають з нами кругом вогнища.

Програма необдумана, невимушена — от, що нам на думку прийде. Співаємо раз ми, раз вони, мадяри виводять якийсь танок, ми з черги пописуємося «арканом». Далі вчимося «чардаша»: «раз, два, раз, два» зовсім не так важко! Даємо ще кілька маленьких скечів — кілька наших пластунок перекладають мадярам все на німецьке. В мадярів невичерпаний запас думок і жартів. Нав’язуємо товариські розмови, міняємося адресами, плануємо листування. Ватра добігає кінця. Мадяри пропонують стрибати через вогонь — це має зміцнити наші товариські взаємини. Кожний бере одну пластунку за руку і скачуть через полум’я.

* * *

На сході вияснюється. Наші гості відходять на станцію — прощаємося з ними, як з добрими друзями.

ЛІ

На сліді, 1947

На сліді, 1947

Джерело: На сліді, серпень 1947


Найкращий лайк – це 10 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*