Пластуни в політичних подіях 1938-1939 роках

Іван Кость

У половині серпня 1938 р. пластуни з Лісової Школи повернули до дому. Ще відбувся просвітянський з’їзд у Копані коло Хусту та гуцульський з’їзд у Рахові, на яких пластова молодь взяла численну участь і настала осінь. Була це неспокійна і важка осінь, повна політичних подій.

Зайнявши Австрію, Гітлєр гострив свій апетит на Чехословаччину. Мадяри висунули свої претенсії на Закарпаття. По цілім Закарпатті відбувалися проти-мадярські маніфестації. Велика маніфестація в Ужгороді, дня 8 жовтня 1938 р. Великий здвиг народу. На чолі маніфестаційного походу машерує пластова молодь. Ужгородом розноситься їхній голосний протест: «Не пора, не пора, не пора, мадяреві і ляхові служить ..!»

Зачались напади мадярських і польських терористів.

26 жовтня Ужгород із захопленням вітає свого прем’єра монс. Августина Волошина.

Пластуни знов машерують вулицями міста. Над Ужгородом знов лунають пластові кличі: «Ні мадярам, ні полякам Закарпаття не дамо!»

Віденський арбітраж. Німці з італійцями добре обкроїли Закарпаття. Треба нам покидати наші споконвічні міста. Пластуни помагають при евакуації Ужгороду, Мукачева й Берегова.

Писалось 10-те листопада. На Торунь і Прислоп напали польські терористи. У бою з ними поляг старший пластун-скоб Іван Кость, «Самітній Рись». Оце перший пластун, що віддав своє молодече життя за волю Карпатської України.

Іван Кость

Іван Кость

Хуст став столицею Карпатської України.

Зразу по 2-ім листопаді до Хусту приїхав полковник Микола Аркас. Має зустріч із членами гуртка «Самітні Рисі». З повірення влади приїхав організувати «Народню Оборону». «Самітні Рисі» творять його штаб. Інші два курені старших пластунів у Хусті, зорганізовані перед роком О. Блистовим-Гайдамакою з селянської і ремісничої молоді, стають першими відділами Народньої Оборони.

Забравши Ужгород, Мукачів і Берегово, мадяри гострять собі зуби ще на Хуст. Та ж це твердиня партії Куртяка і Бродія, мадярських запроданців. Їхні агенти бунтують народ. Вони певні, що Хуст не прийме української влади о. монс. А. Волошина.

Адвокат Будай, мадярон, скликає перед городським домом проти-українську маніфестацію.

Мадярські агенти спровадили до Хусту ще й багато селян з Ізи, твердині партії Фенцика, що теж запродав Закарпаття мадярам. В товпі народу, що слухає мадярських агітаторів, розмістились «Самітні Рисі». Своїм криком перебивають промовцям. До них придаються свідоміші міщани.

На бальконі городського дому показався учитель Діонисій Митрович, довголітній учитель горожанської школи, чесний і поважний чоловік, свідомий українець. Мадярони не пускають його на балькон, не хотять допустити його до слова. Тоді він сходить на долину, розвиває і підносить угору синьо-жовтий прапор. На нього накидається роз’ярена товпа. Прискочили відділи пластунів, члени Народньої Оборони і під проводом Самітніх Рисів розігнали товпу. Мадярські агенти й їхні прихвостні опорожнили балькон. На нім тепер уже спокійно виступив учитель Д. Митрович. Промовив до народу. Над городським домом у Хусті замаяв український прапор.

Хустські пластуни розбіглися по хатах. Треба було правильно інформувати народ, щоб не дався звести мадярськими агентами і їхніми запроданцями. Мадярони вже більше не відважились на маніфестацію. Пластуни вирвали Хуст із їхніх рук. Мадяри цього не простили. По окупації Хусту в березні 1939 р. вони розстріляли і Митровича і Блистова.

Олександр Блистів

Олександр Блистів

Та зараз вулицями Хусту маршерує пластова молодь. Вона виспівує патріотичні пісні. До неї щодня придається все більше і більше міщанської молоді. В найблищих днях український Хуст витав свою владу і Батька Волошина.

Відділи «Народньої Оборони» стали ядром «Карпатської Січи».

У сприятливих умовинах своєї влади теж: і Пласт мав можливість повного свого розвитку. Однак більшість пластових провідників була тоді втягнена до розбудови державно-народнього життя.

Тільки горстка їх мала спромогу зайнятися реорганізацією Пласту, а саме: Др. Володимир Бірчак, Степан Пап-Пугач, Олександер Блистів-Гайдамака, Богдан Рубинович-Беркут, др. Богдан Алиськевич-Канюк і Ростислава Бірчаківна-Незабудька. Вони опрацювали нові Пластові Статути і скликали у січні 1939 р. пластовий з’їзд для вибору Головної Команди.

На з’їзд до Хусту з’їхалися курінні пластових відділів цілої Карпатської України. Зразу було замітно, що із старших при Пласті лишилася тільки горстка вище наведених провідників. Решта, це все середньо-шкільна молодь. З’їзд схвалив нові статути. Назва пластової організації звучала: УКРАЇНСЬКИЙ ПЛАСТОВИЙ УЛАД КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ, на чолі з репрезентаційним предсідництвом, очоленим др. Володимиром Бірчаком. Чинною управою УПУКУ стала ГОЛОВНА ПЛАСТОВА КОМАНДА.

На з’їзді висунено пропозицію, щоб УПУКУ зробити складовою частиною Карпатської Січі і так Команда Січі була б рівночасно теж і Головною Командою Пласту.

Пропозицію підніс непластун.

Із старших пластунів ніхто не зголосився до слова. Зголосилися тільки три молодші пластуни: Михайло Козичар, за пластунів учительської семінарії, що її перенесено з Ужгороду до Виноградова (Севлюша); Іван Маргітич, за пластунів хустської гімназії та Петро Барничка, за пластунів білецької гімназії, що її перенесено до Білок з Берегова. Всі три знані і віддані пластуни.

Єпископ Іван Марґітич

Єпископ Іван Марґітич

Встав Михайло Козичар, кремезний ростом, поважний пластун. З повагою Кошового і притиском на кожне своє слово він заговорив:

«Над землею кн. Корятовича замаяв жовто-блакитний український прапор. Наспів час, коли має здійснитися наша Національна Правда, що взяла свій початок від Великого Володимира, що за неї боровся Богдан Хмельницький і умирав Іван Мазепа, що за неї кривавилось українське серце під час визвольних змагань та за яку пролилась українська кров на паризьких і роттердамських вулицях.

Ми, молодь Закарпаття, жили цією одною Національною Правдою. Це підкреслюю тому, щоб дехто не думав, що він своїм проектом показує більшу відданість нашому народові від тої, що її плекають і відчувають у своїх серцях українські пластуни.

У часах, коли чужий нам дух по наших школах убивав у нашій молоді українське почуття, українська молодь гуртувалася в організації Українського Пласту. І тоді не було на Закарпатті іншої молодечої організації, хіба на папері. Тоді Український Пласт і лише Український Пласт виховав закарпатському народові нову, характерну людину, готову до великого чину. За нами наш власний пройдений шлях, за нами тисячні ряди юнаків і юначок, ми зорганізовані, ми маємо свої традиції, тому нам належить рішальне слово. А цим рішальним словом не може бути лише те, що — ми і надальше лишаємося незалежною пластовою організацією!»

Гучні оплески пластунів.

Встав Іван Маргітич, 17-річний пластун, з іспитами скоба, редактор хустського пластового часопису. Він теж промовив:

«Ми молодь чину. Устами бр. Козичара ми вже відкинули підсунену нам пропозицію. Але тут ставлять нам кандидата на Головного Команданта Пласту людину старшу віком, що ніколи чинно не працювала у Пласті, а останніми роками навіть не була пластуном. Що така людина може нам показати? Та ж наш Пласт не у пеленках. Сьогодні ми маємо понад 10 скавтмайстрів, повище 80 пластунів скобів, які розуміються на праці у Пласті і вимагають здібного провідника. Тому відкидаємо підсуненого нам кандитата і виберемо собі самі своїх кандидатів.»

Знов бур’я оплесків. З’їзд прийняв і його слова.

Нарешті піднісся і Петро Барничка, який при пластових ватрах нераз розсмішував пластунів. І тепер поважну проблему він старається розв’язати напівжартом:

«Дорогі сестри і браття! Яйце ніколи не вчить курки. А якщо наше яйце думає, що воно розумніше від курки, що його знесла, то ж змагаймося. Пласт собі, а Карпатська Січ собі. Своєю працею покажім, хто з нас дасть більше нашому народові. Тому пропоную закінчити непотрібну дискусію і в імени своїх пластунів кандидую на голову Репрезентаційного Предсідництва УПУКУ др. Володимира Бірчака, а на Головного Команданта УПУКУ Степана Папа-Пугача!»

Так у січні 1939 р., на загальних зборах Українського Пластового Уладу Карпатської України у Хусті, була вибрана Головна Команда УПУКУ у такому складі:

Голова: др. Володимир Бірчак,
Заступник Голови: Анна Устіянович,
Головний Командант: Степан Пап,
Члени Референтур: др. Богдан Алиськевич, Олександер Блистів, Ростислава Бірчаківна, Іванка Гірна, Богдан Рубинович.

Усі вони були скавтмайстрами і чинними пластунами протягом довгих років.

Нова Головна Команда УПУКУ зачала намічену їй працю. Насамперед постаралася про затвердження нових Статутів УПУКУ міністерством культури Карпатської України, видала українські пластові легітімації, вистарала знижку для пластунів на держ. автобусах і залізниці тощо.

Однак годі було продовжити видання пл. часопису «Молоде Життя», бо не було друкарні.

У березневих днях 1939 р. українські пластуни перші стали до оборони кордонів Карпатської України. Щойно пізніше відділи січовиків пішли їм на поміч…

Джерело: Степан Пап-Пугач. Пластовий Альманах

*