Роберт Лісовський: Дух лінії

Обкладинка книги "Роберт Лісовський: Дух лінії"

Творчість Батька випливає нестримним руслом з самого заложення елементів його характеру: краси, гуманізму і глибокого патріотизму. У всіх життєвих випробуваннях він ішов зі світлом в душі.

Мій батько, Роберт Лісовський, народився 29 грудня 1893 року в Кам’янському на Катеринославщині. Його батько Антін, інженер, що здобув фахову освіту в Лювені (Бельгія), завідував майстернями одного з найбільших металюрґічних заводів у Кам’янському. Мати, Юліана, була німецького роду. Її батьки Ріттер фон Анзер походили з півночі Німеччини. Бабця, згадує малий Роберт, сиділа в чепчику і криноліні і пахла фіалками, а дідо любив малювати на дозвіллі. Брати, Бернгард (Борис) та Вальдемар (Володимир) були рівно ж інженерами-металургами, як і чоловіки обох сестер – Олени і Матильди. За радянської влади були арештовані, Борис був розстріляний в 1937 році, Володимир загинув в автомобільній катастрофі, чоловіки сестер пропали в сибірських Ґулаґах. Дідо Антін – був надзвичайно працелюбною людиною. Мати – чутлива і ніжна, розуміла не надто «технічну» вдачу Роберта і подарувала йому першу коробку фарб. З того часу збереглась його акварель хатки під соломою, де жив дідуган – наглядач баштанів, куди забігав Роберт.

Дід обстукував пальцем величезні кавуни, щоб вибрати йому якнайкращий. Зберігся також акварельний малюнок дині. А коли приходила «фройляйн» давати лекції фортепіано, Роберт втікав через вікно до свого човна на Дніпрі. І пропадав десь на плавнях, куди приїжджали французькі ботаністи в пошуках рідкісної фльори. Або ганявся на коні степами в далечінь, Дніпром, що кишів від риб, плили баржі з кавунами. А Роберт спускався мотузом з надбережних височин, щоб вирізьбити своє ім’я на скелі. Родина жила в достатку і злагоді. Так проходило Батькове щасливе дитинство.

Зі Зоєю на виставці Ренуара, Франція, 1957

Зі Зоєю на виставці Ренуара, Франція, 1957

Після Закінчення народної школи в Кам’янському, батьки завезли Роберта до престижної художньо-промислової школи ім. Гоголя в Миргороді, де викладачами були Опанас Сластіон і Рудольф Пельше з Акварелі. Там Тато побічно цікавився також керамікою. Якийсь час Батько перебував у багатого господаря і опинився в цілковитому середовищі українського побуту. Був свідком весілля дочки дому, що відбувалося в повнім багатстві стародавніх ритуалів: пісень, обрядів, чисто народних традицій. І тут зав’язались формування і свідомість приналежності Батька до корінного українського світу.

Переїхавши до Києва. Батько вступив до ма.лярської школи професора Олександра Мурашка, де вчили Василь і Федір Кричевські, Микола Бурачек, Крюгер-Прахова (навчала натюрморт). Там здружився з цілою плеядою молодих мистців – Крижанівським, Падалкою, Седляром, а найбільше з Павлом Ковжуном.

Вчилася з ним в клясі княжна Марія Трубецька і Мане Кац, який став в Парижі на еміграції відомим жидівським малярем біблійних сюжетів. Анатоль Петрицький, який носив на щоках намальовані футуристичні золоті трикутнички притягнув Тата до співпраці в театральних декораціях, чим можна було підправити свої студентські фінанси. На виставці студентів малярської школи Тато представив свою акварель «Настурції», яку купив до власної колекції Терещенко. Один річний студентський баль, як пригадує Батько, він започаткував вальсом з почесною гостею мадам Розою Винниченко.

Зі створенням Української Державної Академії Мистецтв Батько вступив до кляси монументального мистецтва Михайла Бойчука. Там заприязнився з його молодшим братом Тимішем, якого вважав дуже талановитим, який, однак, рано пішов з життя. Жив батько неподалік від брами Заборовського. Вдома був рояль і Тато міг займатись музикою. Він залюбки імпровізував. В нього був чудовий баритон і він брав лекції в оперній клясі проф. Муравйової. Пізніше, вже в Берліні продовжував науку співу в консерваторії.

Професори УДАМ. Сидять, зліва направо: А. Маневич, О. Мурашко, Ф. Кричевський, М. Грушевський, І. Стешенко, М. Бурачек. 2-ий ряд: Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук. Київ, 1917

Професори УДАМ. Сидять, зліва направо: А. Маневич, О. Мурашко, Ф. Кричевський, М. Грушевський, І. Стешенко, М. Бурачек. 2-ий ряд: Г. Нарбут, В. Кричевський, М. Бойчук. Київ, 1917

Епохальним для Батька було прибуття до Академії Георгія Нарбута. який очолив графічний відділ, куди Тато зразу перейшов. Цей період студій був зростанням захоплення могутньою особистістю Майстра і його методою, що провадила учнів від джерел української старовини до модерної концепції графічного мистецтва, надаючи йому сучасного характеру. Робітня Нарбута була вся в стародавніх килимах, сувоях стародруків та античних об’єктів, а сам Майстер приходив на лекції в сірій чумарці і жовтих сап’янцях. Там повстала перша Зріла Татова обкладинка до «Сонячних Кларнетів» Павла Тичини. Десятки років пізніше у бібліотеці Британського музею в Лондоні, куди Тато часто заходив. був йому секретно переданий оригінал цієї обкладинки, яку привіз з України професор Юрій Турченко, під небезпекою наразитись на совітські репресії. Це був хвилюючий акт приязні і доказ, що Україна знала про Батькову мистецьку діяльність за кордоном, цілковито викреслену з совітських мистецьких кіл.

Після передчасної смерті любимого професора Нарбута, Батько як представник студентської ради Академії, був заарештований з приходом більшовиків. Після місяців тюрми його визволив Михайль Семенко, що мав деякі зв’язки в цей бурхливий революційний час. Як приятель, він написав футуристичний вірш про Тата, що римувався як «Роберт-мольберт».

У Києві почався голод і Тато, знайшовши на горищі Академії пляшку льняної олії до малювання, передав її професорові Мурашкові, якій опісля дякував йому, бо вона рятувала його виголоджених дітей. Невдовзі потім знайшли Мурашка вбитим на вулиці, нібито з приводу крадіжки його годинника хуліганами. Почалися більшовицькі арешти і Батько був вдруге ув ‘язнений. Везений поїздом під сторожею задрімавшого солдата зі штиком, Тато вискочив через вікно і рятувався, ховаючись по лісах. Виснажений, переплив Збруч і відразу потрапив до польської прикордонної сторожі, комендант якої, дізнавшись про студії Батька в Київській Академії, де вчився його рідний брат, звільнив Тата і заопікувався ним, спрямувавши його до своїх приятелів на відживлення, а потім до Варшави. Там він дістав працю в державних графічних закладах, де виготовляли документи, банкноти та ін. Вийшла в обіг срібна монета-двозлотівка за Татовим проектом.

Перебуваючи в Варшаві Батько взнав, що у Львові розвинувся широкий національний рух, особливо в ділянках освіти і видавництва, він переїжджає до Львова, куди вже прибули зі Східної України його приятелі Ковжун, Крижанівський, Бутович і другі, що замешкали в дімках для мистців, які спорядив для них митрополит Шептицький. Згодом надійшли численні замовлення Батькові для оформлення книжок і журналів, а також на проекти меблів і тапет для вітальні доктора Паньчишина. У косівській майстерні «Гуцульське Мистецтво» під кермою М. Куриленка за ескізами Батька були виконані килими, інспіровані народними мотивами. Зберігся олійний портрет доньки Куриленка роботи Тата.

У 1922 році Батько став співзасновником та був в управі Гуртка Діячів Українського Мистецтва – ГДУМ. У1923-1924 рр. викладав малярство і рисунок в учительській семінарії. Разом з Ковжуном та іншими Батько розмальовував церкви в різних місцевостях Галичини.

«У Львові, – пише батько, – збиралися щосуботи «діти Музи» в домах Терлецьких чи Луцьких, куди також приходили світочі активного культурного українського життя як Богдан Аепкий, Станіслав Аюдкевич, Олександр Кошиць, Федір Ємець, Василь Масютин і другі, де велися палкі дискусії».

На стінах висіли картини Новаківського, Труша, Сосенка, Холодного. Господарі були щирі любителі мистецтва та щедрі меценати.

В домі отця Каноніка Івана – Еммануїла Туркевича і Софії з дому Кормошів – плебанії церкви Параскевії П’ятниці збиралась постійно львівська богема.

В родині поколіннями плекалась музика, проводились домашні концерти, поетичні вечори, а влітку так само в їхньому маєтку в селі Підмихайлівці. Там Батько запізнав мою Маму Стефанію Туркевич, молоду піаністку і композиторку. Весілля відбулось 1925 року і з цієї дати збереглась акварель «Айстри» у вазі на турецькій шалі, яку Мама з любов’ю укладала для нього.

У 1927 році народилася я і ми виїхали до Берліну, де Батько вступив до Державної Мистецької Академії (Staatliche Akademie der Bildender Künste) для спеціалізації різних форм графіки. Тоді він створив афішу «Юлія» для відомої кінозірки Брігітти Гельм. В той же час Батько виграв конкурс на емблему німецької авіакомпанії «Люфтганза», яка залишилась такою по сьогоднішній день.

Закінчивши свою мистецьку освіту в Берліні Батько дістав пропозицію очолити графічний відділ української мистецької академії «Студіо» в Празі, куди 1929 року переїхав з родиною. Жили ми спершу в Подєбрадах біля Праги в одному будинку з ріднею професора Леоніда Білецького і його дружиною Надією, маляркою, старша донька яких, Катерина, стала дружиною Олега Ольжича. В «Студіо» Тато займався педагогічною працею: був в жюрі дипломних праць випускників і селекцій виставок. Його студентами, поміж іншими, були Галя Мазуренко, Галина Мазепа, Михайло Михалевич. Приватно Батько виконував і чеські публіцистичні замовлення, в тому числі велику кольорову афішу для знаменитого чеського кіноактора-коміка Власта Бур’яна. На запрошення Іларіона Свєнціцького увійшов у комітет святкування 30-ліття Українського Національного музею у Львові та 70-ліття Митрополита Андрея Шептицького, де відбулась виставка малярства, в якій він брав участь. Численні виставки у Львові, Харкові, Брюсселі, Празі включали його твори.

Родинне фото, Прага, 1931

Родинне фото, Прага, 1931

В 1952 році з ініціативи Українського Берлінського інституту Батько організував велику виставку української графіки в Державній Бібліотеці Берліну, на яку позитивно відгукнулись 25 органів німецької преси. Другу таку ж репрезентативну виставку він влаштував у Римі в 1938 році. Тоді ж в Римі організував виставку українських мап в Географічному Інституті з нагоди всесвітнього З’їзду географів. У міжчасі запроектував низку одностроїв для майбутнього українського війська на прохання полковника Євгена Коновальця. Написав також спогади про Юрія Нарбута, невелику монографію Петра Холодного, статтю-доповідь про малярство Тараса Шевченка та другі.

Батько брав живу участь в громадському житті Праги. Дружив і співпрацював з архітектами Володимиром Січинським та Сергієм Тимошенком, театрологом Олександром Приходьком і їхніми родинами, професором Костем Стаховським. учнем Родена. відомим російським мис- тцем Мстиславом Добужинським та багатьма іншими представниками української празької еліти. До Праги приїздив з Києва професор Михайло Бойчук і переконував Батька повернутись до України і стати професором Академії, на що дістав категоричну відмову. Вернувшись до Києва Бойчук був знищений НКВД того ж року.

У нашому залитому сонцем помешканні Мама працювала над своїми музичними композиціями. Тато гаряче підтримував Маму в цьому. В мистецтві вони себе ідеально розуміли – Мама обожнювала його творчість. Тато – її музику. Заходив до нас Мамин колега з консерваторії Рафаель Кубелік, пізніше всесвітньо відомий диригент, – вивчати від неї церковно-слов’янську музику.

В 1934 році Батько був іменований комендантом українського Пласту – СУПЕ – Чехословаччини. Ще в 20-х роках, виходячи з ідеї професора М. Федусевича Батько створив офіційний знак українського Пласту: переплетення пластової лілейки з тризубом. Усі пластові ювілейні відзнаки, марки, заставки є його авторства. Щоліта Батько виїжджав на Закарпаття і малював старі церкви та документував стародавні ікони.

Сучасний вигляд пластового Герба. Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий)

Сучасний вигляд пластового Герба

В горах таборував з пластунами. Одного дня попри їх табір проїжджав Чеський Президент Масарик. Він вийшов з авта і довго прислуховувався до їхнього співу. Тато любив молодь. Між його пластунами були Катерина Зарицька і Михайло Сорока, які трагічно загинули в радянських тюрмах.

Роберт Лісовський, Фото можливо 1934 р.

Роберт Лісовський, Фото можливо 1934 р.

З причини несприятливого празького клімату для мого здоров’я. Мама після свого докторату відвезла мене до Львова. Польський уряд не дозволяв приїжджати Батькові до Львова не зважаючи на його інтернаціональний Нанзенівський паспорт і він залишився в Празі. Потім нас розділили бурхливі воєнні роки.

Зі совєтською окупацією Чехословаччини Батько був знову арештований та вже роздягнений для розстрілу чудом врятувався від смерті, завдяки саме малярству: совєтський офіцер захотів мати портрет свєї дружини, який Тато виконав з фотографії за одну ніч і завдяки тому був звільнений. Виїхати на Захід йому допомогла організація IRO. спрямувавши його до транспорту для переміщених осіб в Італії. Уже сідаючи на поїзд розпрощався з Костем Стаховським, який прибіг в сльозах, хоч мав нагоду виїзду, але не міг розлучитись зі своїми скульптурами.

Батько, виїжджаючи, мусів покинути все своє творче майно в Празі.

В гостах у Івани Нижник, 1967

В гостах у Івани Нижник, 1967

Опинившись в Італії. Батько, стараннями преосвященного єпископа Бучка, переїхав до Риму. Італія стала апотеозом його мрій, натхненням його творчості. З нагоди 1950-го Святого Року в рамках міжнародної виставки при Ватикані. Батько створив відділ українського релігійного мистецтва, який у декору вав стінними розписами. Наша зворушлива післявоєнна зустріч в Римі пройшла в спільних переживаннях божественного італійського мистецтва.

Слідуючий життєвий етап Батька почався з переїздом до Англії, де я студіювала. Для численної української еміграції там постали великі потреби в культурних ділянках. Протягом 17-ти років батько оформив майже всі українські видавничі випуски, обкладинки книжок та ін.. а також для наших організацій в Німеччині і в Бельгії. Його авторства є гробівці на могилах Ольги Басараб, Данила Скоропадського, Євгена Коновальця та інших. Від 1964 до 1968 року Батько був обраний головою Союзу Українців Британії. Інагурував громадські доми, церкви, став куратором музею ім. Тараса Шевченка, був промотором Пласту і СУМу, представником до державних органів влади. Як голова СУБу їздив до Нью-Йорку на Світовий Конгрес Вільних Українців і при тій нагоді давав відчити про Нарбута на радіо. Заприязнився з Мироном Левицьким і Яковом Гніздовським.

В 1969 році став дійсним членом Української Вільної Академії Наук, де був у її європейській президії.

Щоб визволитись від строгих графічних структур живий темперамент Батька кидав його в природу. Тут співало всіма барвами його буйне малярство: пейзажі, натюрморти, квіти – соняшники і будяки — міражі степів його юності. Рисунки архітектур, лісів, спалених блискавками пнів творились в ритмах його незрівнянного почерку. Жив у великій кімнаті-ательє поруч з помешканням професора Вадима Щербаківського – дорогого друга. знавця світових культур, з яким обходили всі знамениті музеї Лондону, а вечором, меломани, слухали платівки оперних співаків.

Роберт Лісовський

Роберт Лісовський

Батько сповнений завжди незалежним самостійним духом вже вісімдесятилітнім остаточно переїхав до Швейцарії, де в Женеві замешкала я з чоловіком і дітьми. Тут він не переставав малювати. В горах, його прямий Батько силует в солом ‘яному капелюсі з палітрою в руці виринав між мальвами в городі нашого шалє. Внукам розповідав про козацьких характерників та їздив з ними на совгах. Спонтанний оповідач чарував годинами заслуханих знайомих і друзів споминами з київського мистецького життя, переплітаючи їх гумором. А ранками, в горах в молитовній тиші ставав зустрічати сонце у величній природі.

Нас єднала ніжна любов та, без сумніву, органічна мистецька стихія. Естет, людина фізичної і духовної краси, тонкої культури, завжди елегантний і ввічливий, люблений і шанований усіми, що його знали. Батько упокоївся в Женеві, оточений родиною, в переддень своїх дев’ятидесятих уродин 28 грудня 1982 року.

Джерело: Зоя Лісовська-Нижанківська. Слово про батька у книзі Роман Яців. Роберт Лісовський: Дух лінії /Слово про батька – Зоя Лісовська-Нижанківська. – Львів: Апріорі, 2015. – 232 с.: іл.


Найкращий лайк – це 20 гривень 🙂

Завдяки вашим пожертвам наш проект розвиватиметься далі, публікуватиме більше статей, архівних матеріалів та репортажів з історії Пласту та українського молодіжного руху.




*

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!