Білинська-Навроцька Дарія

Дарія Навроцька народилася 1 травня 1893 року в містечку Комарні недалеко Львова, де її батько Осип де Качкенович-Білинський, нащадок т. зв. “ходачкової шляхти” з Білини коло Самбора, був суддею. Мати Антонина, з дому Шемеляк, була учителькою в Самборі.

Початкову науку отримала спершу від батьків, а відтак у Перемишлі, Бережанах, а по смерті батька (в 1907 р.) у Львові, куди переїхала з мамою і своєю бабусею. Тут закінчила 8 клас Дівочої школи УПТ ім. Т. Шевченка, а опісля вчилася в Учительській семінарії Українського педагогічного товариства (УПТ). Матуральний іспит склала з відзначенням 12 вересня 1912 року в Державній учительській семінарії.

Відтак, як надзвичайний студент, студіювала на філософічному факультеті Львівського університету, де по двох роках, 4 липня 1914 року, склала іспит на учительку тіловиховання з правом викладання в середніх школах. Одночасно почала учителювати в школі вправ при Учительській семінарії УПТ.

У перших днях війни, в 1914 році, Дарія Білинська з мамою і бабцею виїздить на “першу еміграцію” на Моравію, а коли австрійські війська звільнили Львів з-під московської окупації, вона знову вертається до Львова на свою давню учительську працю.

У тому ж часі, 4 березня 1916 року, Дарія Білинська виходить заміж за Осипа Навроцького, що тоді був старшиною Українських Січових Стрільців.

У 1917 році склала кваліфікаційний іспит на учительку народних шкіл, а в 1919/20 шкільному році почала працю в Державній учительській мужеській семінарії у Львові як учителька проруху з приділенням таких же обов’язків на Державних українських семінарійних коедукаційних курсах, що їх очолював о. Юліян Дзерович. У 1920/21 рр. подруга Дарія разом зі своїм чоловіком закінчили однорічний торговельний курс при Торговельній школі т-ва “Просвіта” у Львові, що допомогло їм пізніше у веденні адміністративних справ у “Червоній Калині”, в Пласті та в інших організаціях.

Праця Д. Навроцької не подобалася польській шкільній владі, й тому в 1933 році переносять її зі Львова на таку ж саму працю до Бучача до Державної гімназії, де вона працювала до приходу на західноукраїнські землі большевиків у 1939 році.

Час Другої світової війни Дарія Навроцька перебула у Львові сама, бо її чоловік Осип Навроцький мусив втікати перед більшовиками “на зелено” до Генерального Губернаторства, щоб оминути большевицьку тюрму й заслання.

Д. Навроцька у тому часі з трудом дістала працю помічника книговода у Львівському університеті, а з приходом німців стала книговодом у централі “Народня Торговля” у Львові.

У 1942 році Д. Навроцька повертається до своєї учительської праці, спершу вчить у Державній дівочій ремісничій школі, а від 1 квітня 1943 року переймає управу Державної школи садівничок, тобто виховниць дитячих садочків. В березні 1944 року вона мусить все залишити й розпочати разом з чоловіком “довгу мандрівку” в невідоме, в західний світ.

Шлях цієї “мандрівки” – це Криниця на Лемківщині, а відтак через цілу Словаччину до Австрії, Німеччини, через табори переміщених осіб в Баварії, а при кінці 1948 року до Канади, до Вінніпегу.

Цей короткий перегляд життя й праці Дарії Навроцької треба ще доповнити хоч кількома реченнями про її пластову та іншу громадську працю.

Членом тайного пластового гуртка при Учительській семінарії УПТ вона стала зараз після Першого Сокільського Здвигу, що відбувся 1911 року, а звербували її до цієї організації Олена Степанів та Іван Чмола, тоді ще студент університету.

Іван Чмола був виховником того гуртка, а відтак організатором перших відділів Українських Січових Стрільців. У 1913 році пластунки зорганізували окрему чоту Українських Січових Стрільців під проводом Олени Степанів. У тій чоті була Дарія, а чота була при Повітовій Січі у Львові.

Рівночасно проф. Іван Боберський намовив Дарію Навроцьку стати членом Учительського кружка в “Соколі-Батьку”, який підготовляв цей Сокільський Здвиг у 1914 році.

Не маючи змоги бути в чоті УСС, вона відтак включається до комітету, що займався раненими українськими вояками у львівських шпиталях.

У часі Листопадового Зриву в 1918 році подруга Навроцька працює у військовій кухні в Народному Домі, де містилася Начальна Команда. За цю працю вона була відзначена відзнакою Української Галицької Армії для цивільних осіб – синій хрест на золотому полі.

У 1919/20 рр., за старанням проф. М. Федусевича, при Учительській семінарії організовано 3 полк (пізніше перейменовано полки на курені) УУПЮ ім. княгині Ярославни, опікункою, або зв’язковою якого стала Дарія Навроцька. Цю функцію вона виконувала до 1929 року. З того часу Д. Навроцька була членом Верховної Пластової Ради або Верховної Пластової Команди.

У роках 1927 і 1928 вона була коменданткою жіночих пластових таборів на Соколі. Вела адміністрацію журналу “Молоде Життя” аж до розв’язання Пласту польською владою в 1930 році.

За свою пластову діяльність була нагороджена в 1929 році Пластовою Свастикою Заслуги. У 1930 році стала членом 1 куреня УПС ім. Степана Тисовського.

У часі проживання у Львові працювала активно в “Соколі-Батьку”, Союзі Українок, Учительській Громаді, у кооп. “Червона Калина” (помагала часто своєму чоловікові, який був головним директором цієї кооперативи), була членом кооп. “Народне Мистецтво”, а по розв’язанні Пласту стала членом туристичного Товариства “Плай”, яке продовжувало виховну пластову працю в дещо іншій формі. Д. Навроцька була скарбником цього Товариства.

По Другій світовій війні, в Німеччині, на З’їзді Пластунів у Байройті, 20 жовтня 1946 року проведено її верифікацію як пластової сеніорки.

У Канаді, зараз по приїзді до Вінніпегу в жовтні 1948 року, зголосилась до уповноваженого Головним Пластовим Проводом на Канаду о. пл. сен. В. Івашка, готова знову до пластової праці.

У Вінніпезькій станиці пл. сен. Д. Навроцька виконувала різні діловодства. Була заступником Станичного, писарем Провірної Комісії УПС на Канаду, головою Комісії юнацьких проб, провідником Осередку праці УПС, інструктором ігор і забав для юнацьких виховниць, скарбником Комісії Купна Пластового Дому, скарбником Станиці, членом і головою Контрольної Комісії, а рівночасно довгі роки вела касові книги та евіденцію членських внесків і оподаткування пластунів, що погодилися патронувати Рідними Школами в Німеччині.

У 1956 році надано Д. Навроцькій Перше пластове відзначення – “Золотий Юрій”. У 1957 р. вона одержала Друге пластове відзначення Куреня – “Срібну Пластову Сокиру”, а в 1974 році одержала “Орден Невгасимої Ватри”. Вона була також іменована Начальним Пластуном членом Кадри Виховників 3-го ступеня вишколу, а в УПС мала ступінь пластуна сеніора керівництва.

Крім пластової праці Д. Навроцька працювала в Т-ві Опіки над Українським Дошкіллям, в Кредитовій Кооперативі Північного Вінніпегу, в Осередку Української Культури і Освіти, в Представництві Виконного Органу Української Національної Ради, у Фонді Допомоги Українців Канади та в інших організаціях.

Відійшла у Вічність 1984 року у Вінніпегу (Канада).

Джерело:

Пластовий шлях. – 1983. – Ч.2(69). – С.31-36.