Красне Поле – бої за Карпатську Україну

Красне Поле, 65-ліття відзначення Карпатської України, Красне Поле, 15 березня 2004 р.

Красне Поле — це рівнина, що простягається перед Хустом, столицею Карпатської України. Воно тягнеться від хустських воріт аж по Велику Копаню, спираючись на півночі до чарівних гір, а на полуднє ніби перескакує срібну Тису але до Веряці й дальше, роспростираючи свою рівняву аж ген до мадярських кордонів. Красне Поле — поле боротьби з мадярським наїздником в обороні Карпатської України, стало уосібленням віковічної боротьби закарпатців за їхню свободу.

Слухай Україно! Закарпаття, цей найменший клаптик освяченої Твоєї землі, за свободу українського народу, на Краснім Полі — під Хустом, віддало на жертву свої первістки, найкращих своїх синів — пластунів:

  • Івана Костя — старшого пластуна скоба, Самітнього Рися;
  • Михайла Козичаря — пластуна скоба, кошового ужгородських, а відтак виноградівських пластових куренів;
  • Івана Поповича — пластуна розвідчика з куреня при Учительській Семінарії;
  • Юрка Пекаря — пластуна розвідчика з куреня при Учительській Семінарії;
  • Осипа Шкіряка — пластуна розвідчита з куреня при Учительській Семінарії;
  • Івана Андрейчика — пластуна розвідчика з куреня при Учительській Семінарії;
  • Емериха Юду — пластуна розвідчика з куреня при Учительській Семінарії з іншими п’ятьма з того самого куреня;
  • Михайла Теґзу — старілого пластуна розвідчика, Самітнього Рися;
  • Івана Рака — старшого пластуна розвідчика, Самітнього Рися;
  • Івана Таласа — старшого пластуна скоба, Самітнього Рися;
  • Василя Вайду — пластуна розвідника з куреня при Хустській Гімназії;
  • Івана Бгловара — старілого пластуна розвідника з Хустської Гімназії;
  • Василя Неболу — старшого пластуна розвідника, зв’язкового тересв’янських куренів;
  • Олександра Блистова — старшого пластуна скавтмайстра, Самітнього Рися.

Пізня осінь 1938 р. На територію Карпатської України вдираються терористи. Спершу мадярські, опісля польські. Мадярські з полудня, польські з півночі. Ці два віковічні вороги українців порозумілись. Мадярські терористи пробиваються до північних границь, щоб відпочити собі у Польщі; відтак, разом з польськими, промощують собі дорогу до Мадярщини. По дорозі розривають мости, висаджують поїзди, нищать дороги, тероризують населення, вбивають невинних.

Іван Кость родом з Синевира. Він добре знає цілу пограничну полосу від Польщі. Щоб боронити кордони Карпатської України від терористів, вступає до пограничної сторожі.

День 10 листопада 1938 р. Глибока ніч у Карпатах. Стукають у вікно Костя:
— Польські терористи напали на Торунь, в Прислопі зайняли пошту!

Іван Кость вискакує з ліжка. Скоро одягається. Бере в руки кріс і біжить. Стріли падуть з усіх сторін. Терористи вже обступили ціле село. Кость біжить рятувати. Його сягає польська куля. Він паде неживий.

Іван Кость — пластун Берегівської, а відтак Хустської Гімназії, старший пластун скоб, Самітний Рись. Він перший упав в обороні Карпатської України.

Зима Р. Б. 1939. Березень. Перші березневі дні напрочуд гарні. Перша весна у свобідній Карпатській Україні прийшла раненько.

Вівторок. 14 березень. В пів шостої рано Хуст здрігнувся. З чотирьох сторін міста чути стріли. Чеське військо напало на січовиків. Мадяри скористали. Вони скоренько переступили границі Карпатської України.

Карпатські українці не мали зброї, щоб боронити своїх кордонів. Ані чеське військо, ані чеська жандармерія — не хотіли відступити їм оружжя. В Хусті найбільше відчувають цей недостаток.

Чехи боронять свої склади танками. Молодь відзброюе чеських жандармів по бічних вулицях, що покинули свої позиції, уступаючи перед мадярами. Вони бояться, що наша молодь відбере від них теж і особисті речі. Та хлопці сміються:

— Ми не розбишаки. Нам потрібна зброя. Хочемо боронити свою свободу.
Жандарми віддавали зброю і відходили із своїм добром.
В той спосіб наші набули кільканадцять крісів.

Вечір. Пів сьомої. Прем’єр о. Августин Волошин скликав Сойм на 15 березня.

Члени уряду Карпатської України (зліва направо): Долинай, К.Лисюк (гість), А.Штефан, президент А. Волошин, прем’єр Ю. Ревай, В. Комаринський, С. Довгаль. 1939 р.

Члени уряду Карпатської України (зліва направо): Долинай, К.Лисюк (гість), А.Штефан, президент А. Волошин, прем’єр Ю. Ревай, В. Комаринський, С. Довгаль. 1939 р.

Середа. 15 березня 1939 р. Надворі сніжить.
Мадярські війська нарушили державні кордони. Вдерлися до Карпатської України по всім пограниччю. Головні сили наступають на Хуст. Інші на Ірпіаву та на Перечин.

Перший напір на Хуст стримали вояки чехословацької армії. Однак прийшов приказ ген. Прхали — відступати! Кордони Карпатської України відкриті.

При горожанській школі у Виноградові (давніше Севлюпі) багато молоді. Учителі, семінаристи, парубки зі села. Всі чекають на оружжя з Хусту. А його нема й нема. Через місто проходять чехословацькі війська. Вони боронять тільки свій відступ. Ядра мадярських гармат досягають уже місто. Однак військова команда не хоче видати зброї.

Десята година ранку. Михайло Козичар, кошовий при Учительській Семінарії, що з Ужгороду перенеслася до Виноградова, бачить — військові касарні вже випорожнені. Кидається туди зі своїми пластунами. Там вони знаходять коло двадцять крісів і трохи набоїв.

Так двадцять пластунів, з крісами в руках, на чолі із своїм кошовим пішло боронити кордони української землі. Вони ніколи не орудували крісом. Хтось із старших показав їм, як треба стріляти. Для них це достаточно. Їхнє завзяття велике.

Решта пластунів-семінаристів лишається коло школи. Вони чекають на зброю. Не дочекавшись, рушають пішки в напрямі Копані, до Хусту. Пластова молодь Учительської Семінарії крокує. Вона готова стати до оборони своєї батьківщини.

Двадцятьох під проводом кошового Козичара боронять Виноградово аж до 14-ої години. О другій годині по полудні Виноградово падає. Двадцятеро пластунів уступає під Королево, на Веряцю. Під вечір занимають оборонну позицію. На час затримують мадярську горду. Надходить ніч. Вони лежать серед поля. Відчувають голод. Холод. Зима. Зачинає сніжити…

Реконструкція. Наступ з оборонної позиції. Квітень 1939 р. Словаччина

Реконструкція. Наступ з оборонної позиції. Квітень 1939 р. Словаччина

Пластуни і пластунки, що вийшли кого полудня з Виноградова, доходять до Копані. Село положене високо. Воно загніздилося на вершку гори. Перед пластунами розтягнулось Красне Поле. Рівне, як той стіл. За ним Хуст, над яким гордо пишається замок.

Спускаються на долину. Переходять Красне Поле. На однім з перехресть стоїть жандарм. Він наш, українець. Він не втікає. Стоїть в обороні Карпатської України. Наближається обоз уступаючих чехословацьких військ. Жандарм каже пластовій молоді скритися за залізничний насип. Відтак спиняє військові вози, домагається видачі зброї. Вояки відмовляють. Він показує на голови причулених пластунів:

— Хочете, щоб січовики зачали вогонь? Всі полягнете. Якщо здасте зброю, зможете спокійно відійти.
Військова сотня здала зброю. 120 крісів, 8 легких скорострілів та до 50,000 набоїв.

П’ятдесят пластунів бере в руки кріси. Під проводом проф. Якова Голоти сідають у моторовий вагон. їдуть у напрямі Королева, на поміч групі двадцятьох. Залунала пісня: «Подай дівчино хустину, може у полі загину…» Хлопцям весело. Вони йдуть боронити свою рідну землю.
А пластункам покотилися сльози… Утираючи заслезені очі, вони йдуть дальше, до Хуста.
Над вечір відділ проф. Голоти доїхав до Веряці. Пластуни покидають мотоворий вагон, строяться в ряди. Вони теж ніколи в житті не мали в своїх руках кріса. Переходять скорий вишкіл. Разом із січовиками їх около три сотки. Розгортаються у розстрільну майже до румунської границі. Так єднаються з групою кошового Козичаря.

Слабо одягнеш, голодні, лягають на засніженій ріллі Красного Поля. Боронять вступ мадярам до столиці, де зійшовся сойм, щоб проголосити самостійність Карпатської України.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

Угорські вояки з польським офіцером прикордонної служби (спереду) після розстрілу січовиків-галичан на Татарському перевалі поблизу с. Ясіня. Березень, 1939 р.

Хуст, дня 15 березня 1939 р. Майже цілий день сніжить. Містом валками переходить чехосл. армія. Чехи кидають Карпатську Україну на поталу мадярам. Ось як поступає з краєм чужий господар…
Посли з цілого краю сходяться. Засідає перший Сойм Карпатської України. Гімнастична заля хустської гімназії наскоро прикрашена. Всюди мають синьо-жовті прапори.

Промовляє прем’єр Волошин. Він вірить у живучість свого народу. Промовців заглушують стріли гармат. Посли складають приречення вірности. Вони схвалюють перший закон, що ним проголошена самостійність Карпатської України:
«Сойм Карпатської України ухвалив цей закон:
§ 1 — Карпатська Україна є незалежна Держава.
§ 2 — Назва Держави є: КАРПАТСЬКА УКРАЇНА.
§ 3 — Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраним Соймом К. У., на чолі.
§ 4 — Державна мова Карпатської України є — УКРАЇНСЬКА.
§ 5 — Барва державного прапору К. У. є синьо-жовта, при чому барва синя є горішня, а жовта долішня…»

Звучні оплески… Лунає державний гимн — «Ще не вмерла Україна…» Велике одушевлення… А на Краснім Полі дрожить земля. Гармати цілу ніч не вгавають… їхній гук пострахом котиться по Краснім Полі… Його чути і в самій столиці… Там засідає перший Сойм Карпатської України.

Цілу ніч шаліє боротьба. Пластуни боронять Королево над Тисою. У першій лінії Козичар із своєю групою. Над ранком 16-го березня частина пластунів відступила за Тису. Мадяри дістали підмогу. Около 5-ої години зачали наступ. О 10-ій годині Королево впало.

Козичар тяжко ранений… Дає приказ відступати за Тису, де має наспіти поміч з Хусту. Чотирьох його товаришів, між котрими Іван Попович, Юрко Пекар та Осип Шкіряк, беруть його, щоб перенести до Веряці. Він просить їх, щоб його покинули, а самі рятувалися. В них нема серця покинути свого друга на певну смерть. Решта пластунів боронить їхній відступ. Нема сили устоятися. Переходять на другий бік Тиси. Там чекають на них січовики, які прийшли з підмогою.

Чотири друзі донесли свого кошового до Веряці. Аж тут раптом мадяри окружили село. Схопили раненого з його побратимами. Зв’язали їм руки і під багнетами їх повели над Тису. Зв’язані були змушені ще нести свого зраненого друга …

Над Тисою їх поставили у ряд. Зробили знимку. На пострах інших. Тоді мадярський офіцер приступає до Івана Поповича. Він кремезний за всіх. Заки на інших намірили скоростріл, офіцер розв’язав Поповичеві руки. Дає приказ:

— Бери і кидай свого провідника у Тису!

Хлопці не рухалися. Стояли над підмитим берегом ріки. Під ними круча. Офіцер ще раз повторює приказ. Не помагає. Попович не рухається. Розлючений офіцер з усієї сили вдаряє його в лице. З його уст посипались проклони… Попович нараз випрямився. Звинно підніс свої руки і вхопив заскоченого офіцера за горло. Ступив крок назад і кинувся з ним у воду.

Загучав скоростріл. Скосив трьох друзів. Прошив і раненого на землі.
Мадярські вояки бігли берегом Тиси. У воді бачили, як кидалися два тіла. Попович не випускав офіцера із своїх рук. Прудкі води поривали їх все далі і далі… Нарешті тіло офіцера стало непорушним. Вояки казилися… Зачали стріляти… Труп Поповича поплив водою…

Клянучи, вояки вернулися на місце розстрілу. У своїй лютті вони копали і знущалися над тілами вбитих. Відтак вкинули усіх у воду…

Так срібною Тисою до Чорного Моря поплила кров кращих синів Карпатської України, сповіщаючи усіх поляглих за свободу українських земель, що оце українське Закарпаття засвідчило перед світом про непоборність українського духа, що рветься до самостійности та свободи!
Ось п’ятьох дальших пластунів, що впало жертвою в обороні свободи Карпатської України. Це кошовий і чотирьох пластунів розвідчиків з куреня четвертого року Учительської Семінарії. Всі вони герої. Всі вони вкрили славою закарпатський Пласт!

Переважна частина пластунів, оборонців Королева і Веряці, зайняли нові позиції за Тисою, щоб боронити залізничний міст. За їхніми плечима простягалося Красне Поле. Сім кілометрів удовж, п’ять ушир. Це наче природні ворота до Хусту.

16 березня. Уранці пластунам семінаристам прийшла поміч. Сотня січовиків під командою старшого пластуна розвідчика Кіштулинця. Він довголітний таборовик, пластун при Торговельній Академії в Мукачеві. Він уже вислужив військову повинність, був поручником чехословацької армії. В його сотні теж трійка старших пластунів з куреня «Самітні Рисі»: Іван Рак, Михайло Теґза та Олександер Блистів.

Олександр Блистів

Олександр Блистів

Над Красним Полем кружляють мадярські літаки. Скидають бомби… Січуть із скорострілів… Гарматні стрільна орють ріллю… На берегах Тиси грізно стоять мадярські танки… Вони знають, що оборонці Срібної Землі не можуть їх досягнути своїми крісами чи пистолями… Мадяри дальше обстрілюють Красне Поле… Оборонців хоронить лиш високий залізничний насип, що ним уздовж Красного Поля в’ється залізниця до самого Хусту.

Трійка «Самітних Рисів» зайняла стратегічне місце… Іван Рак, вислужений вояк, підстаршина чехосл. армії. Зате М. Теґза й О. Блистів уперше держать кріси у своїх руках. Рак із скорострілом у руках. Він командує:

— Ви обидва не вмієте стріляти, піддавайте мені амуніцію!
Вони не пускають мадярів через міст Тиси.

Заки на Краснім Полі йде боротьба за кожну п’ядь української землі, Сойм Карпатської України проголошує самостійність. За неї на Краснім Полі падуть дальші жертви: Іван Андрейчик, Емерих Юда і ще трьох пластунів з Учительської Семінарії.

На противному березі Тиси мадяри скупчують свої сили й тяжку артилерію.
— Михайле, не виставляй голови понад насип, бо засягнуть тебе! — остерігає Рак.
— Мушу трохи піднятися, щоб прицілитись. Бачиш, як мадяр…

І не домовив. Упав поцілений у саму голову. Михайло Теґза, 20-річний юнак з Березова за Хустом, старший пластун, «Самітній Рись.»

Іван Рак косив скорострілом на всі сторони… Не стало куль. Крикнув: — Олександре, донеси амуніцію!

— Якщо буде, — кликнув Блистів і подався узад.
Мадярські війська перебрили Тису. Ген далеко, за Копанею, де не було оборонців. Вони стали на північних узгір’ях Красного Поля…

Іван Рак зразу замітив. Він крикнув:
— Уступайте, бо вас окружать! Я буду крити ваш відступ!
Скоростріли рокотіли… Красне Поле вкривалося трупами… Трупами мадяр, як теж і оборонців…

Нарешті мадяри, при допомозі танків, гармат і літаків, висипалися з усіх сторін на Красне Поле. Зачалась боротьба на життя і смерть. Вже не було чути команди, тільки завзята боротьба. Одні, вичерпані до краю, уступали; інші боролися до кінця. Того дня Красне Поле було німим свідком небувалої сили і завзяття оборонців свободи Срібної Землі.

Вичерпаний до краю, пластун Пушкаш упав під корчем… Набираючи духу, він бачить, як мадярські гонведи пробивають штиками поранених товаришів і шалено стріляють по мертвих трупах, окружаючи оборонців з усіх боків… Аж раптом коло нього станули т. зв. чорно-рубашники, ґвардія мадярського запроданця Фенцика, що помагали мадярам займати Карпатську Україну. Його схопили. Поставили під залізничний насип. Відступили кілька кроків і прицілилися крісами…

У тій хвилі зарокотів скоростріл… Три чорно-рубашники покотилися мертві на землю. Це Іван Рак… Своїм скорострілом він скарав зрадників рідного народу…

Більшість оборонців з Красного Поля відступила, щоб зайняти кращі позиції перед самим Хустом.
16 березня. Третя година сполудня. Боротьба на Краснім Полі триває цілий день.

Мадярські гонведи окружили 22-річного хлопця з Березова, старшого пластуна, Самітнього Рися, Івана Рака. Його скоростріл косив і косив… Він окружений мадярськими трупами. Нараз його скоростріл загикнувся . . . Не стало куль… Безрадно схилив голову… Не хотів ані подивитися на мадярських наїздників… Його обскочили… Штиками попрогнивали його тіло…

Мадярські частини, які наступали на Перечин і Сваляву, не знайшли більшого опору. Там у наших оборонців не було зброї. Годі було боронитися голими руками. Перечин і Свалява упали вже 15-го березня.

З півночі на Карпатську Україну увірвались польські військові відділи. Наші оборонці звели бій з поляками у Торуні…

Велика частина мадярської армії наступала на Іршавщину.

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

В Іршаві був відділ 20 січовиків. Вони помагали жандармерії при ліквідації мадярських терористів.
15 березня. Жандарми і погранична сторож: покидаюиь Іршаву. Мають приготовані вагони. Зачали вантажити своє добро. Вантажили і всю зброю. Січовиків лишали без оружжя.

Перед самим виїздом на станції з’явився учитель Галас. Він старий пластун, ще з Учительської Семінарії в Ужгороді, учасник сталих і мандрівних таборів, член куреня «Самітніх Рисів». Він рішив не пустити зброї. Відшукав коменданта транспорту. По бурхливій розмові чехи віддали частину оружжя.

Галас зателефонував до Білок. Пластуни білецької гімназії (перед тим берегівської) стримали поїзд. Відібрали від чехів і решту зброї. Це діялося в ночі, з 15 на 16 березня.

Ще тої самої ночі Іван Галас вернувся зі січовиками і пластунами до Іршави. Уранці вони станули на кордонах, щоб своїми грудьми боронити Карпатську Україну…

Мадяри наступають великою силою. Чеські жандарми й пограничники вже відступили. Зброю здали кільком пограничним сторожам-українцям, що залишилися боронити свою батьківщину… їм на поміч прийшов Галас із своєю групою січовиків і пластунів. Наші оборонці роззброювали останніх жандармів, що переїзджали через Іршаву.

— Нащо вам зброю? — питали чехи.
— Боронитись від мадяр! — відповідали юнаки.
— Чи ви збожеволіли? Таж наступає мадярська регулярна армія з танками, гарматами та літаками, а ви не вмієте навіть орудувати крісом!

Юнаків не застрашиш:. Вони відважно пішли на кордон. Всіх їх розділено на відділи по 10-14 чоловік. І так відділами їх примістили на поодиноких пограничних стійках.

Четвер. 16 березня. Бій на прикордонних полях Іршавщини триває вже другий день. Мадярів полягло багато. Оборону ведуть українські пограничники. Вони розуміються на боєвій тактиці.

Оборонці вже виснажені, голодні, перемерзлі. Мадяри хотять їх окружити. Вони частинами відступають. Не стало амуніції. Галас із своїм відділом криє їхній відступ. Знов полягло кілька пограничників та січовиків. Відділ Галаса тратить зв’язок з оборонцями. Раптом опинився в мадярській лінії. На щастя ніч затаює їхню присутність… Пробилися Іршавою, відтак Білками… Галас показує своїм гірську доріжку на Кошелеве… А сам лишається при Білках…

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

Кадр з фільму Срібна Земля, 2012, режисер Тарас Химич

Другого дня, 17-го березня, Івана Галаса зловили мадяри. Вивели за Білки і там його розстріляли. Могила Івана Галаса, визначного пластуна Закарпаття, на білецькім кладовищі. її квітами прибирають білецькі пластунки…

Четвер. 16 березня. Мадярська армія зайняла Хуст. Тисячі війська, автомашин, танків… Мадяри гонять по місті і кленуть… Багато їх полягло на Краснім Полі.

Вулицею переходить Василь Вайда, пластун розвідчик куреня при хустській гімназії. Йому шістнадцять років. Він учень шостої класи, родом з Копані. Його зустрічає гімназист-мадярчук Корнелій Єлеш.
— Ми вас перемогли, Вайдо! — сміється Єлеш.

Вайда змірив очима свого шкільного товариша. Вони жили на одній квартирі. Часто сперечалися. Єлеш належав до москвофільського скавту. Вайда йому доказував, що мадярчуки лише скриваються під москвофільством, щоб розбивати нашу національну єдність. Показалося, що Вайда мав правду. Тому він огірчено відповів:

— Бачиш, Корнелію, що я тобі говорив правду. Зараз у тебе на грудях мадярський трикольор, що його ти раніш покривав своєю русскістю. А що до перемоги, то не дуже ликуй, вона лише дочасна!
Єлеш закипів гнівом. Зненацька витягнув револьвер і стрільнув Василеві у груди. Так помер пластун Василь Вайда, таки там, на вулицях Хусту. Єлеш поволік його трупа і вкинув у потічок Лаківець, що перепливає містом…

Зайнявши Хуст, мадярські війська потягнулись на Буштино. Зайняли село Няґово. Калька вояків вступило до селянської хати, де жив місцевий учитель Іван Біловар. Хтось їм доніс, що він великий українець. Вони викликали учителя Біловара і наказали:
— Ходіть, покажете нам дорогу!

Біловар пішов. Не дали йому ані часу, щоб вдягнув на себе плащ. Вийшли за село. Загоркотіли стріли. Іван Біловар неживий повалився на землю.

Іван Біловар родом з Копані недалеко Хусту, він пластун розвідчик, щойно перед кількома місяцями закінчив хустську гімназію і перший рік учителював на селі.

Мадярські війська увійшли до Тересви. Як усюди, так і тут виловлюють інтелігенцію.
Арестують і Василя Неболу, ідейного молодого учителя. Йому щойно 25 років. Він старший пластун розвідчик, зв’язковий пластових куренів у Тересві.
Мадяри, по страшних муках, його розстріляли.

По битві на Краснім Полі Олександер Блистів лишився у Хусті. Він мусів заопікуватися двома малими братами. Тому перші дні мадярської окупації він скривався. Та один із сусідів зрадив його. Мадярські жандарми зненацька наскочили на нього і, зв’язаного, поволікли вулицями Хусту.

На площі кн. Корятовича із майстерні вибіг столяр Марко і гримнув Блистова по голові пилкою, що її тримав у руках. Обличчя Блистова скривавилось, з голови потекла кров…

Олександра Блистова примістили у хустській в’язниці. Вона переповнена українською інтелігенцією. Уночі поставили його перед суд Мадярської Народної Ради міста Хусту.
Рада видала розсудок смерти.

До виконання розсудку його примістили у самітній келії. Хоче дати до відома, що з ним сталося. Знайшов у кишені папірець. Знайшлася і шпилька. Довбає палець на руці. Вибризкує кров. Шпилькою, замоченою у своїй власній крові, зачинає писати:

«Я, Олександер Блистів, 23-річний з Хусту, іду на смерть за те, що я любив свою рідну Україну.»

Папірець сховав під ногу крісла…

Перед воротами хустської в’язниці від раня до пізної ночі граються діти. Раптом розскочились. З тюрми виїзджало вантажне авто. На нім, між двома жандармами, стояв Олександер Блистів. Він побачив дітей і незамітно показав їм свої зв’язані руки. Діти зрозуміли.

Авто завернуло уліво. Один з хлопців махнув рукою у сторону двора проти в’язниці. З двору нараз вибігли два хлопчики, скочили на свої колеса і пігнали за в’язнем. Авто гнало в сторону Сокирниці. Хлопці гнали що сили. Вже доїзджали під село. Аж тут раптом почули два вистріли. Здрігнулись…
За хвилю вантажне авто верталося. На нім стояли обидва жандарми… Але в’язня вже не було…
Хлопчики пігнали далі, за село… Розглядалися по обидвох сторонах дороги… Виїхали на поле, що перед Стеблівкою… У рові при дорозі лежав лицем до землі Олександер Блистів, з виверненими кишенями. З його голови стікала ще тепла кров. Його стрілили у голову, із-заду.

Діти перед тюрмою далі забавлялися. Олександер Блистів, ведений на страту, їх миттю пізнав. Це найменші хустські пластуни — вовченята. їм ще не грозила тюрма. Граючись перед тюрмою, вони зірко стежили, кого вивозили на розстріл. Так і ті найменші були свідками історичної боротьби українського Закарпаття.

Олександер Блистів, визначний закарпатський пластун, ідучи на смерть, їх бачив. У його серце вливалась нова надія. Це ті найменші, що підуть до дальшої боротьби… їх не спинить ані терор, ані тюрма.

Вони пластуни. Вони сміло підуть уперед!

Джерело: Степан Пап-Пугач, “Пластовий Альманах“, Рим 1976 р.

*

5 Responses to Красне Поле – бої за Карпатську Україну

  1. […] 15 березня 41-го з руїн Хустського замку підпільники зірвали угорський та вивісили натомість український прапор. Пошила блакитно-жовтий стяг юна Марійка Бісун. Відомо, що готували зухвалу акцію не одні лиш безпосередні її виконавці. Задум повносяжно доводився до відома ланки Черешні. […]

  2. […] (15 с.); В ім’я святої Мадярської корони (14 с.); Красне поле (30 с.) та […]

  3. […] на Закарпатті, 1921-1971 роки, і виданій у Римі в 1976 році, на перших сторінках описує загибель берегівського гімназиста-пластуна, оборонця […]

  4. […] та Будапештом у дипломатичний спосіб – направлення 15 березня 1939 р. на переговори до угорської столиці урядової […]

  5. […] участь у Пласті, в героїчних і трагічних подіях березня 1939 р. в Карпатській […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *