Юрій Юзич: Пластова юність Степана Бандери

Степан Бандера

Про свою участь в українському скаутському (пластовому) русі Степан Бандера в автобіографії згадує скромно коротко: “До Пласту я належав від 3-ої гімназійної кляси (від 1922 р.); у Стрию був у 5-му пластовому курені ім. кн. Ярослава Осьмомисла, а після випускного іспиту в гімназії – в 2-му курені старших пластунів “Загін Червона Калина”, аж до заборони Пласту польською державною владою в 1930 р.”.

За цими короткими формулюваннями криється період життя, що виразно вплинув на характер майбутнього керівника Організації Українських Націоналістів (ОУН).

Попри значну кількість літератури, що розкриває політичне життя Степана Бандери, як керівника ОУН, до сьогодні фактично залишається недослідженим етап, коли ще юнаком він з 8 років виховувався на основі 14-ти правил Пластового Закону.

Степан Бандера на третьому році пластової служби 1924 рік

Степан Бандера на третьому році пластової служби 1924 рік

Завзятий спортовець

Через поганий стан свого здоров’я вступити до Пласту С. Бандера зміг лише у 13 років, причому з третьої спроби.

Вже в першому році навчання в гімназії (1919-1920 роки), маючи всього 10 років, а згодом і в другому гімназійному класі, він хотів стати пластуном. Однак його старання в цьому напрямку були безуспішними через ревматизм суглобів, на який він хворів від раннього дитинства (інколи не міг навіть ходити, а в 1922 році був близько двох місяців в лікарні через водну пухлину в коліні).

В. Ерденберґер, пластовий побратим Бандери, згадує про його фізичну вправність: “Вже в тому часі юнацького віку Степан відзначався іншою вдачею від своїх друзів, зокрема своїм завзяттям і дужанням. Він любив боротися з другими і часто виходив побідником, навіть у змаганнях зі старшими. Сил і завзяття було в нього багато, беручи до уваги його невеликий ріст, дрібну будову тіла і хлоп’ячий вік”.

До спортивних уподобань С. Бандери, належали легка атлетика (біг), плавання, лещетарство і кошиківка (тобто лижний спорт і баскетбол). Останнє зацікавлення виглядає щонайменше дивним для низького ростом юнака. У вільний час він залюбки грав у шахи. Бандера, як і багато його ровесників, був членом українського спортивного товариства “Сокіл”. Студентом належав до Українського Студентського Спортивного Клубу, особливістю якого на тлі ряду інших було те, що гуртувались в ньому переважно члени підпільної УВО-ОУН (виступав від імені цього клубу, серед інших, і Р. Шухевич).

Пластова звичка дбати про своє здоров’я залишилась у Степана і в тяжкі часи тюремного ув’язнення. Поляк Марек Садзевіч з Варшави згадував: “Я бачив Бандеру у Тронках (тюрма на території Польщі). Був це сильний характер. Він дбав про свою фізичну форму, ґімнастикувався, читав, сподіваючись, що майбутність ще принесе йому волю. І він не помилився у своїх розрахунках…”

Пластуни стрийської гімназії

Пластуни стрийської гімназії

Шляхом Махатми Ґанді

Сильна воля є головним чинником пластової “словності”, коли сказане потрібно виконати попри перепони. Пласт завжди звертав велику увагу на плекання цієї важливої риси у своїх вихованців, навіть в присязі співається: “Плекатиму силу і тіла, і духа”. Розумів це і Степан Бандера. Вміння виконувати сказане він виявив вже у першій пластовій мандрівці в 1923 році, коли з’їв чотирилітровий казанок сильно пригорілої гречаної каші, якої інші боялись і торкатись.

С. Бандера, як справжній пластун, не курив і не вживав алкогольних напоїв. Великою мірою саме
успішний досвід пластової пропаганди тверезості спонукав згодом до ініціювання і активного розгортання бойкоту польської монополії на алкогольні та тютюнові вироби, у результаті чого цілі села відмовлялись від вживання цих отрут.

На початку свого пластування Степан часто любив розповідати друзям про те, як він загартовує (сам він казав – “сталить”) свою волю. Захоплюючись твердістю характеру популярного тоді ровідника пасивного руху опору Індійського національного конгресу Махатми Ґанді, Бандера обрав собі пластове ім’я “Ґанді”. Відтак любив часто наслідувати свого улюбленого героя – приймав, як вважалось, “ґандівську позу” (подібну до індійських йогів), а під час пластових ватер виголошував запальні, патріотичні промови. Згодом виявилось, що сказані ще юнаком слова пам’ятав він усе своє життя і власною смертю героя створив найдосконаліший взірець пластової словності.

У 1959 році, вшановуючи провідника українського визвольного руху, впливова американська газета “New York Herald Tribune” зрезюмує: “Степан Бандера жив тільки для справи української самостійності”.

Активіст, що мало не став комуністом

У 1922 році 13-літній юнак з гіркотою змушений був сприймати результати щойно програних українцями визвольних змагань. Побратим по гімназійній лаві, Ярослав Рудницький, згодом дав коротку, але влучну характеристику душевного стану зовсім юного Степана: “Такі речі, як кинути огризком у вивішений у класі портрет Пілсудського чи зійтись на таємні сходини… належали до порядку дня”. Ці перші реакції на несправедливість “великої політики” були цілком природними для майже дитини. Вступ до Пласту в тому ж таки 1922 році, а відтак знайомство із Пластовим Законом, який вчив пластунів “чесної гри”, позитивно вплинули на конструктивне скерування юнацької енергії, збуреної національною несправедливістю.

Мало хто знає, що гімназист С. Бандера та його рідний брат Олександр (загинув у 1942 році в німецькому концтаборі Освєнцім) у пошуках конструктивного вирішення глобальної проблеми могли стати в тих часах українськими комуністами. Короткий, але надзвичайно цікавий спогад з цього приводу залишив Я. Рудницький: “Був один із наших “червоних” товаришів, що старався затягнути нас у ліву таємну ячейку. Після двох чи трьох сходин і дискусій ми побачили, що нам не по дорозі з ними…”. Потрібно підкреслити важливі моменти: 1) вже юнаком Бандера відкрито вів діалог з прихильниками лівої ідеології; 2) вибір зроблено не під впливом певних суб’єктивних чинників, а цілком свідомо; 3) “чесна гра” у вигляді відвертої дискусії вже тоді була властивою майбутньому провідникові українських націоналістів.

Сам Бандера згодом відзначив моральні цінності, які зрозумів ще юнаком-пластуном: “Український Пластовий Улад від початків свого існування прийняв високовартісні національні і вселюдські ідеї як основу й мету, а форми світового скавтінґу як методу своєї діяльності”. Основою моралі скаутів в усьому світі є “чесна гра” і Бандера дотримувався її усе своє життя. Саме тому опонент-“мельниківець”, голова Проводу Українських Націоналістів Олег Штуль-Жданович, згодом напише такі слова: “Незважаючи ні на що, Степан Бандера належав до справжніх революціонерів. Він міг помилятися, але ніколи не сходив із шляху чинної і безкомпромісної боротьби”.

Степан Бандера - гімназист 1925-1926 роки

Степан Бандера – гімназист 1925-1926 роки

Борець, націоналіст

У 1922-1923 роках нормальна пластова діяльність в стрийській гімназії, перервана війною, вже відновилась повною мірою. Але лише її – з прогульками, сходинами й змаганнями – вже мало було молоді, яка все більше марила реальною працею для користі України. Відтак в гімназії виникли таємні гуртки, організовані пластуном Володимиром Дармохвалом, що проводили додаткове самостійне навчання з української історії та літератури, вели патріотичні дискусії, які забороняла шкільна адміністрація. Паралельно відбувалась і політична самоосвіта, а згодом дія, що втягувала молодь в орбіту революційної діяльності – збірки на утримання українського таємного університету у Львові, поширення підпільних видань Української військової організації (УВО) серед широкої громадськості, бойкот польських товариств і виборів тощо.

Включився в шкільний таємний революційний рух і 13-літній Степан Бандера, який в своїй автобіографії стверджує: “До підпільної Організації середньошкільників я належав від 4-ої кляси і був членом провідного звена (ланки) Стрийської гімназії”. Був він в числі перших “конспіраторів” гімназії, організаторів спершу духовного, а відтак фізичного спротиву окупантові. Оскільки праця велась під патронатом УВО, хоч і без формально членства, юнаки прагнули також військових знань – при кожній нагоді таємно вчились, щоб при потребі гідно захистити інтереси України. Слід відзначити, що всі провідники таємної шкільної організації добре вчились, а також були активними пластунами.

1925 рік - група членів пластового 5 куреня імю Князя Ярослава Осьмомисла

1925 рік – група членів пластового 5 куреня імю Князя Ярослава Осьмомисла

Запеклий мандрівник

Мандрівництво стало улюбленим пластовим зацікавленням Бандери, адже крім всього іншого, само собою допомагало лікувати хворі коліна. Влітку 1924 року він взяв участь у першій всеукраїнській пластовій зустрічі, що відбулась 12- 14 липня на “Писаному Камені” біля Косова. Як і вимагав наказ Верховної Пластової Команди (ВПК), 12 липня о 12.00 на пункті “1222” вишикувались пластові полки зі Львова, Тернополя, Станіславова (Івано-Франківська), Перемишля та інших міст.

Стрийська делегація, в складі якої був С. Бандера, виконуючи наказ ВПК, йшла пішки до потрібного пункту 10 днів з Ворохти через Криворівню і Ясіню. Дорогою мандрівники потрапили у велику гірську бурю, але наказ мусив бути виконаним, і 14-15-літні юнаки досягнули своєї мети вчасно.

Повертались стрияни через Яворів і Косів до Коломиї, а звідти залізницею до рідного міста. Ця мандрівка була досить важкою, що засвідчує один простий факт – ніхто не повернувся додому з цілими черевиками.

Пластова школа свідомої дисципліни С. Бандери та цілої плеяди інших видатних діячів ОУН-УПА, вихованих у Пласті значною мірою стала базовою в українському русі опору 30-50-х років.

1927 рік - Степан Бандера старший пластун

1927 рік – Степан Бандера старший пластун

Публіцист, “душа” товариства

В липні 1927 року до канцелярії відпочинкової оселі “Стахова Воля” в с. Гребенів (сучасний Сколівський р-н на Львівщині) зайшли три юнаки в пластових одностроях та представилися управителю: Степан Бандера, Зенон Коссак та Степан Охримович.

Степан Бандера зняв наплічник, дістав з нього кілька примірників видання УВО “Сурма” та журналів для юнацтваі бюлетень для української націоналістичної молоді – для прочитання й поширення.

В розмові виявилось, що ті журнали й бюлетені хлопці самі ж редагували, самі розмножували й самі поширювали. На запитання, чи вони не бояться поширювати нелеґальну літературу, за яку їм “світило” щонайменше кілька місяців польської в’язниці, 17-літній Бандера посміхнувся й відповів, що не бояться, бо вже мають у тій роботі досвід.

Під час вечері юнаки проводили розмови й дискусії з українськими гістьми оселі – письменниками, депутатами польського парламенту, політичними й громадськими діячами. Виявилося, що Бандера, Коссак і Охримович, хоча й молоді, але дуже добре орієнтувались в політичних і громадських справах, й тому успішно вели свої дискусії. Коли ж оркестр заграв український репертуар, а гості зібрались біля великого столу, юнаки легко вмонтувались в атмосферу (як відомо, в часи свого пластування Бандера добре співав, зокрема організував церковний хор у рідному селі, а також відмінно грав на гітарі і мандоліні).

Організатор громадянського суспільства

Навчальний 1927-1928 роки Степан провів у рідному Старому Угринові, що біля Калуша. Він зайнявся господарством у батьківському домі, працював у читальні “Просвіти” та вів театрально-аматорський гурток. Організував церковний хор і керував ним, а також заснував військово-спортивне товариство “Луг” і займався в ньому виховною роботою. Слід відзначити, що свою працю в “Лузі” Степан продовжив і у Львові, куди згодом переїхав на постійне місце проживання.

Гімназист С. Бандера в Моршині

Гімназист С. Бандера в Моршині

Незабаром поліція заарештовує сина й батька під приводом, що син Степан проводить військові вишколи в товаристві “Луг”. Арештованих поліція “показово” провела через усе село, щоб таким чином спонукати селян до покори. Очевидно, що такі дії мали лише зворотній ефект… Осип Базюк, український робітник з Франції, згодом згадував, як селяни поводили себе у подібних ситуаціях: “Коли польська поліція прийшла арештувати його, селяни збіглися, били в дзвони, обступили дім і кричали: “Ми вам Степана не дамо!”

Коли С. Бандера займе ключові пости в підпільній ОУН, він досконало проведе синтез пластової самовиховної системи і досвід реальної праці в тогочасному українському селі. Передусім йдеться про масове поширення пластового культу могил – у 1932 році за почином Бандери майже в кожному галицькому селі була насипана символічна або взята під опіку реальна могила Героям визвольних змагань, більшість з яких збереглись і до сьогодні.

Пластовий підприємець

В 1928-1929 роках, в перші два роки навчання у львівській Політехніці на агронома, Степан двічі обирався в керівництво пластового Загону “Червона Калина”. Виконував він, як не дивно, функції фінансиста. Ще в гімназії, починаючи з четвертого класу, навчав слабших учнів і таким способом заробляв собі на власні видатки, зокрема пластові. Згодом в рідному Старому Угринові виступив одним із засновників сільського кооперативу. Тобто досвід певний мав.

Друга курінна рада Червоної Калини, 21 жовтня 1928 рік

Друга курінна рада Червоної Калини, 21 жовтня 1928 рік

На посаді “скарбника” С. Бандера розвинув широку діяльність. Передусім слід відзначити налагодження ним, за допомогою львівських “калиняків”, виготовлення невеличких срібних пластових відзнак, що своєю величиною нагадували відзнаки студентських товариств, а відтак мали великий попит серед пластунів та приносили чималий зиск. Степан особисто організував також й інші форми пластового заробітку Загону: пакування цинамону (кориці), какао тощо для “Народної Торгівлі” за посередництвом Кооперативи пластового постачання. Для залучення коштів організовувались також всілякі імпрези і виступи (концерти). Далі більше: Загін купив невеликий кінопроектор й демонстрував широкій публіці, за оплату, короткометражні фільми (до обрання на посаду Провідника ОУН Бандера спеціалізувався саме в пропаганді!).

Значною мірою завдяки діяльності С. Бандери “Червона Калина” змогла зібрати близько тисячі польських золотих, за які в тих часах можна було купити з десяток коней, для виготовлення свого, досить дорогого, прапору.

Вірний Богу і Україні

У 1930 році в Калуші С. Бандеру в черговий раз заарештувала польська поліція. На цей раз – за
організацію несподівано оригінальної (кінної) зустрічі-вітання з нагоди відвідин міста митрополитом
Андреєм Шептицьким…

Степан Бандера в козацькому строї

Степан Бандера в козацькому строї

Володіючи певною оперативною інформацією про наміри кіннотників на чолі з Степаном, досить
велике число озброєної польської поліції завчасно вишикувалось перед Калушем з єдиною метою – не допустити прориву кінних відділів українських віруючих. У вирішальний момент протистояння С. Бандера дає чіткий наказ: “ґалопом!”, – і його вершники прорвали польську заставу та вчасно з’явились біля трибуни для привітання Митрополита. З завершенням масової Служби Божої на трибуні промовляв також і батько Степана, о. Андрій. Після промови обох Бандер заарештувала поліція.

Відзначимо, що саме в Пласті, з його мілітарними елементами, Бандера навчився висловлюватись по-військовому точно: “Провідник ніколи не говорив нам, чому ми мусимо боротися проти кожного окупанта України, він говорив тільки, як нам треба боротися. Для нього і для нас такий спосіб трактування справи був цілком зрозумілий”.

Відважний студент

Студентом старший пластун С. Бандера вміло поєднував своє навчання і пластування з активною діяльністю в українському студентському русі. Був членом товариства українських студентів львівської Політехніки “Основа” (активним членом в цій організацій, до речі, був і Р. Шухевич) та членом проводу Гуртка студентів-рільників, тобто агрономів. В ці часи польсько-українські стосунки надзвичайно ускладнились – одні використовували жорсткі репресії (так звану “пацифікацію”), другі – визвольний терор. Академічна вулиця у Львові – сучасний проспект Шевченка – стала полем бою з членами польських студентських товариств. Поляки здирали з голів українських студентів “мазепинки” (головні убори на взірець тих, які були в Українських Січових Стрільців), наші ж здирали їм “мацєюфкі” (корпоративні головні убори студентів польських організацій).

Третя курінна рада Червоної Калиниб 19 грудня 1929 рік

Третя курінна рада Червоної Калиниб 19 грудня 1929 рік

Одного вечора українці вирішили зробити генеральний наступ на ворога. Бандера мав виступити приманкою: малий, худорлявий, скромного вигляду, він мав вийти одинцем на Академічну вулицю в “мазепинці”. А на незначній віддалі за ним – бойовий кулак українців. Хитрість вдалась. Побачивши слабкого “ворога”, польські студенти заворушилися, щораз тіснішим кільцем оточували свою жертву, щоб врешті кинутися на неї з кулаками, палицями, криком. Степан не здавався, захищаючись палицею від ударів, захищав “мазепинку” на голові та саму голову з нею. “Зацєнта бестія – даць му!” – заохочували себе поляки. Коли назбиралася велика юрба, щойно тоді українці пішли в наступ. Бруківка зачервоніла кров’ю. Мазепинка Бандери була не тільки відбита, в полон було взято декілька “мацєювок”, щоб опісля довго висіти в Академічному Домі.

У результаті того бойовища Бандера черговий раз підтвердив, що пластун вміє тримати себе в руках у надзвичайних ситуаціях, а ректорат Львівського університету погарячкував і заборонив носити “мазепинки”, чим ще раз підтвердив українським студентам “академічну свободу” та об’єктивне розуміння справи.

Жартівник

Богдан Чехут, приятель Степана ще з часів пластування в Стрию, згадує, що львівський курінь старших пластунів “Чорноморці” в 20-х роках привертав увагу своїм відмінним стилем, а передусім своїми беретами. Останнім вони різко відрізнялись від інших пластунів, які носили тоді лише традиційні скаутські капелюхи. Бандера дивувався цій “хворобі” на оригінальність своїх друзів та прозвав їх жартома “пластовим гуляйполем” або “отаманщиною”, а курінного – “Батьком Махном”.

1930 рік - Курінь Червона Каолина впорядковує гору Маківка

1930 рік – Курінь Червона Каолина впорядковує гору Маківка

Варто відзначити, що активну працю в “Чорноморцях” вели два майбутні “бандерівці”: Головний командир УПА генерал Роман Шухевич та Шеф Головного штабу УПА генерал Дмитро Грицай.

Ще один вихованець стрийського Пласту, якому доводилось перебувати з С. Бандерою в одній в’язничній камері у львівських “Бриґідках”, випадково зустрівся з Степаном в 1957 році. Під час розмови двох старих друзів-пластунів пригадався один з улюблених жартів Бандери – про “Україну
імені Івана Франка”. Жарт, між іншим, свідчить, що великого “Каменяра” керівник ОУН цінував більше, як головного відомого ідеолога українського націоналізму Дмитра Донцова:

– Ну що, Степане, буде Україна?
– Вона вже є, тільки не “імени Івана Франка”!
– Як то?
– А так: не така, якої прагне український народ!

Вірний до смерті

Пластовий Закон вчив Бандеру бути братом всіх пластунів і приятелем усіх чесних людей, намагатись надавати допомогу кожному, хто цього потребуватиме.

Працювати безкорисно для добра власного народу, без сліпої ненависті до представників інших
національностей, без уваги на політичні чи релігійні різниці. При цьому пластун зобов’язаний надавати допомогу лише у моральних та ідейних справах або у випадку небезпеки чийогось здоров’я або життя.

С. Бандера - студент

С. Бандера – студент

Ярослав Рак, пластовий і революційний побратим С.Бандери, згодом писав: “Помагати іншим, дбати про добро інших, про добро всього українського народу, віддати своє життя Україні, – це був неписаний закон для нашого юного друга з гуртка “Вовк” 5-го куреня ім. Ярослава Осмомисла, згодом члена Загону “Червона Калина” – “Бабуся”, справжнє ім’я якого було Степан Бандера. Цей закон він виконав з честю, як Провідник Організації Українських Націоналістів”. Влучно доповнює ці слова голландець Й.Віссер: “Я лише один раз мав щастя бачити Покійного, але відтоді я знав, що доки ми матимемо таких людей, як Він, наш світ не пропаде…”

Маловідомим є факт, що після поновлення діяльності пластового куреня “Червона Калина” в 1946 році С. Бандера, як справжній брат всіх пластунів, заявив про своє членство в Пласті та до своєї смерті залишався в ньому і підтримував зв’язок, хоч особливо не афішував цього. Діти Бандери – Наталка, Андрій та Леся (правда, з прізвищем Карпяк і Попіль аж до смерті батька) – також були пластунами. Степан з вдячністю відзначав роль Пласту у вихованні цілого покоління українських борців за незалежність: “На теренах своєї діяльности поклав він великі заслуги у вихованні найкращих борців за волю й ідеали українського народу. З його рядів вийшло багато героїв українських визвольних змагань сучасности… які завдячують Пластовому Уладові дуже багато у визначенні свого життєвого шляху та у формуванні свого характеру”.

Оскільки виховання провідницьких якостей є чи не найважливішою місією Пласту, доречно навести одну з кращих оцінок Бандери-провідника, сформульовану західноєвропейським журналістом Артуром Фурманом, колишнім в’язнем радянських концтаборів: “У Воркуті він був завжди з нами, в наших думках, у наших сподіванках, у наших присягах, у наших кулаках і зброї. Степан Бандера був завжди присутній, коли ми виступали до наступу проти поневолювачів. Бандера був Україною. І так довго, як довго існують українці – в Україні, на чужині, на засланнях, у підпіллі, в концентраційних таборах, у лавах УПА, – так довго житиме Бандера. Такої людини, як Бандера, не можна знищити – на свій час і свій народ він наклав нестерту печать, і знак цієї печаті ми мусимо передати тим, що прийдуть після нас. Бандера є не тільки національним героєм, Бандера є живою ідеєю свободи українського народу”.

Джерело: Посібник пластового юнацтва

*