Вечір св. Отця Миколая: сценічна дія в 3 явах

Святий Миколай

Отець Августин Волошин передовсім відомий тим, що у березні 1939 року був обраний Президентом Карпатської України. Важко переоцінити його роль в політичному, релігійному, громадському чи літературному житті Закарпаття міжвоєнного періоду. Проте, крім цієї діяльності о. Августин був автором підручників для дітей, писав оповідання, п`єси тощо.

П`єса “Вечір св. Отця Миколая” написана о. Августином Волошином спеціально для дітей. Досить часто її ставили на сцені пластові гуртки в різних містах Закарпаття – в Ужгороді, Мукачеві, Хусті тощо.

написав

АВГУСТИН ВОЛОШИН

УЖГОРОД, 1929

ОСОБИ

Василь, господар
Анна, його жінка
Марійка, 6 річна дочка їх
Злодій
Гафа, служниця

Дієся в руськім селі

ЯВА 1

Хижа літнього руського (українського – прим. 100 кроків) господаря. Після вечері господар проходжується по кімнаті, жінка його пряде, а мала Марійка бавиться.

Василь (стало дивитися у вікно): Ой, св. Николай трясе бородою. Густо падає сніг.
Анна: Най паде. Коли св. Николай принесе нам добру зиму, то сим дарує нам і надію на добрий урожай наступного року. Се буде його найкращим дарунком для людей.
Василь: Правда, але чи прийде комусь на гадку подякувати за його дарунки.
Марійка: Та вже приходить Николай?
Василь: Завтра буде його свято. Сеї ночі прийде і навщивить (провідає) добрих дітей.
Марійка: Я дуже люблю святого Отця Николая. Уже без книжки знаю, що про нього писано. Часто молюся до нього і співаю «О хто, хто…»
Анна: Ану, заспівай і тепер в честь св. Отця Николая.
Марійка: Я заспіваю, але і ви, мамко і тату, співайте зі мною!
Всі співають:

О хто, хто Николая любить,
О хто, хто Николаю служить,
Тому святий Николай
На всякий час помагай
Николай, Николай!

Марійка: Няньку (тату), говоріть ви дещо про св. Николая!
Василь: А що вам говорили про нього в школі?
Марійка: Там учитель оповідали, що св. Отець Николай був єпископом і що дуже любив добрих дітей.
Василь: Добре знаєш. Св. Отець Николай був єписокопом далеко-далеко в місті Мір, в Азії. Був він дуже щирим отцем всіх своїх вірників, але ще найрадше навщивляв хворих і бідних. Коли хтось із його вірників потрапляв у біду, він спішив допомогти; хворим ліки купував, голодуючим їсти носив, одежу купував. Був сином багатих родичів. Міг би був жити вигідно і віддатися успіхам світовим, але він в тім не видів ніякого щастя. На себе дуже мало видавав. Від малости дуже любив молитву, радо ходив до церкви. Много постив, крім води, іншого майже не пив. Життя його було невинне, рука милосердна, серце переповнене любов’ю. Бідні, каліки, вдовиці, сироти часто приходили до нього і він радо давав їм пораду і поміч.

Марійка: За се його дуже любили люди, чи так няню?
Василь: Не всі. Бо він проповідав віру між невірними, а тоті дали його ув’язнити поганськими офіцерами. Але він за правду охоче терпів. Коли церква дістала свободу, Бог визволив його. Але спокій не настав, бо жив тоді один богохульник, Арій, котрий многих звів з дороги віри. А св. Николай сміло виступив проти нього. За те дуже много й терпів.

Добрі сусіди давали знати Николаєві про все, що між людьми сталося, де і кому треба помогти. Коли дізнався Николай, що хтось грішно жиє, одразу ж провідував його і змагався навернути його на праведне життя.

Марійка: То Николай любив і злих? У школі казали, що св. Николай лиш добрих дітей любить тому не прийде до Федора Гаврила, бо той все лиш вадиться (свариться) з нами, не вчиться і б’є слабших.
Василь: Св. О. Николай любив і грішників, але лиш тих, що хотіли поліпшитися. Якщо Федір Гаврило послухає св. Николая, готовий поліпшитися, навідає і його!
Марійка: Пан учитель говорили, що св. отець Николай робив чудеса. Няньку, розповіште мені, які чудеса робив св. Николай.
Василь: Так є, за велику побожність Бог дарував Николаєві силу творити чудеса. І єпископом стався Николай в чудесний спосіб. Справді, Николай до города Мір повернувся в тім часі, коли єпископи того краю зібралися, щоби вибрати єпископа. Ніяк не знали домовитися, хто має бути єпископом в Мірах. По довгій молитві якимось голосом було всім сказано, що той най буде єпископом, хто вранці перший буде в церкви і що того Николаєм зовуть. Про те Николай нічого не знав і як інколи, і того дня вже чекав на отворення церкви. Він був перший, що зайшов до церкви. Так і вибрали його за єписокопа, але скромний Николай не хотів прийняти те високе достоїнство і лиш тоді дався наговорити, коли дізнався, яким чудесним способом об’явив Бог свою волю.

Василь перестав говорити і подивився у піч, ци горить вогонь

Марійка: Няню, скажіть мені, є ще якесь чудо із життя св. Николая.
Василь: Чекай мало. Маю я одну книжечку, із неї прочитаю тобі ще більше. (Бере книжечку і читає) Коли св. Николай ще не був єпископом і хотів провідати святу землю, тобто – ті міста, де жив і страждав Ісус Христос, на морю настала страшна буря. Корабель був уже далеко від берегів і сильний вітер так розбурхав море, що корабель раз високо піднявся, а затим нараз упав в глибину так, що всі подорожуючі злякалися погибелі. На слово Николая упали всі на коліна і молилися, а з ними гаряче помолився і Николай, і коли докінчили молитву, море втихло.
Марійка: Чи живе ще св. Николай?
Василь: У нас не живе, він помер давно.
Марійка: Я чула в школі, що Николай і тепер робить чудеса.
Василь: Правду маєш. По смерті св. Николая Бог дарував мощам його силу творити чудеса. Много хворих виздоровілося помоччю св. Николая. І тепер, хто хворий, молиться до св. Николая чудотворця і він поможе.
Марійка: Я виділа образ св. Николая в церкві на іконостасі. Є там змальований, як красивий старий чоловік з бородою, в ризах, а на голові має корону.
Василь: Добре говориш. Наш руський (читай – український) народ дуже любить св. Николая, тому в кожній руській церкві є на іконостасі його образ, і нема такої руської хати, де би не висів образ його. Видиш, там висить і в нас образ св. Отця Николая. Помолися красно і йди спати.
Марійка: (Стає на коліна перед іконою св. отця Николая і молиться)

Святий Отче Николай,
Славний чудотворче,
Обороняй татка, мамку
В день і сеї ночі.

Анна: Марійко, не забуть положити на вікно тайстринку, щоби св. о. Николай міг покласти туди дарунки.

Марійка кладе тайстрину у вікно, відносить в темряву свою верхню одежу, цілує руки татові й мамці, і лягає спати. Василь читає, а Анна ще порається трохи, і коли видить, що Марійка заснула, говорить:

Анна: Неборе Василю, пообіцяли-сьме, що днесь вечір провідаємо сусіду Микулу з нагоди іменин.
Василь: Добре, добре. Йдім, але заклич служницю і скажи їй, щоби зісталася вдома. (Анна йде і вертає назад із служницею Гафою)
Василь (до Гафи): Ми на годину перейдемо до сусіда. Ти зістанься вдома. Уважай, щоби Марійка не налякалася, якби пробудилася.
Гафа: Добре, я зістануся вдома.

Василь і Анна відходять

Гафа: (порається, кладе поліна у піч, поглядає до Марійки) Як глибоко спить. Піду і я трохи до тітки, там є хлопці й дівчата, і я мало погуляю. Я скорше повернусь назад, ніж ґазди. (Гасить лампу і йде, двері замикає)

ЯВА 2

Злодій: (Через вікно лізе до хати. Запалює свічку, роззирається довкола і шепоче) Добре то робила тота невірна служниця, що за господарем і сама пішла гуляти. А я хоч наїмся перед святом Николая. Іншого дарунку від нього ледве дістану. (Отворяє вітрину). Ой, се дуже добре! Хліб, масло, сметанка, солонина! (все те кладе на стіл, відрізає собі шматок хліба й сала і смачно їсть). Але не буду тратити дорогий час, можуть господарі вернутися і я все покину. З’їсти можу й на вулиці, а тепер забирай, Федоре, що можеш легко понести. Ось срібний годинник пана господаря. Порцеляновий посуд не беру з собою. Але де гроші? (отваряє скриню, щось упало на землю і на те прокидається Марійка)

Злодій: (Стоїть перед Марійкою) Спи, спи, маленька, я тебе не рушаю!
Марійка: Хто Ви? Ага, Ви св. Николай! Чи так, Ви св. Николай? (Злодій мовчить лиш дивиться на дівчину)
Марійка: Чому ви не маєте коруни на голові, як Вас у церкві змалювали.
Злодій: (мовчить).
Марійка: (в постелі стає на коліна): Святий Отче Николаю, я дуже Вас люблю. Вже без книжки знаю те, що є про вас там написано. Знаю і співати «О хто, хто…». І нянько много про Вас говорив.
Злодій: Та що про мене говорив твій нянько?
Марійка: Казав, що коли Ви на землі жили, дуже много доброго-сьте робили. Многих врятували з біди, допомагали бідним, хворим, і що Ви великі чуда творили.
Злодій: А ще що?
Марійка: Що Ви дуже любили добрих дітей. Їх нащивляли і їм дарунки давали.
Злодій: Приніс я і тобі, солодка!
Марійка: Що-сьте принесли? Те, що я в листі від Вас просила?
Злодій: Дістанеш все, щось просила.
Марійка: І намисто?
Злодій: І намисто, і золотий перстень.
Марійка: Я вже маю перстень, але нічого, принесіть і перстень. А червону хустинку чи принесли-сьте?
Злодій: Рано все знайдеш у вікні. Лиш будь доброю дитиною! Слухай родичів, люби молитву, учися сумлінно!
Марійка: Я по сьому ще ліпша буду. А до Федора Гаврила чи зайдете? Він мало злий, в школі з нами свариться і б’є слабших, тому і пан учитель казали, що св. О. Николай не принесе йому дарунки. А він дуже плакав. Жаль мені було дуже за нього. Нянько вичитали із книги, що Ви не лише добрих любите, але і злих, якщо хочуть стати ліпшими. Зайдіть до нього, скажіть йому, щоби був чесний, і він виправиться. Чи так зайдете?
Злодій: Ти добра дівчина! Маєш добре серце. Так і треба! Не слобідно (можна) другого осуджувати. Судити маємо лише гріх, а не самого грішника, бо грішника маємо навертати на добре. Злий часто не із своєї вини оказується таким. Добрим серцем найскорше можна грішника привести до поліпшення життя.
Марійка: Я знаю із Біблії оповідання про блудного сина, як його отець радо прийняв назад. Чи так, і ви радо приймете Федора Гаврила, якщо виправиться? І тоді не буде з нами в школі сваритися.
Злодій: Так є. Много є грішників, але не всі будуть засуджені. Нещасні вони, нещасніші, ніж ті, що в ласці Божій живуть. Люди добрі повинні і грішників любити, за них Бога молити. Не один чекає на нагороду, коли почує, що Бог і про нього думає. Бог думає про кожного, думає ліпше, як про щаливих, що не відпали від серця Його. Щасливий той грішник, котрий стрінеться з людьми милосердного серця і через них почує, що Бог за ним одним тужить більше, як за дев’яносто дев’ятьма праведними. Люди часто забувають, що і грішник є сином Бога, який за всіх грішників помер Христос на хресті. Із-за твердості сердець людських стається так много грішників у гріховнім житті (дивиться у вікно). Але я вже відходжу. Будь здорова, мала дівчино! Спи спокійно далі!
Марійка: Святий Отче, я вижу сльози у ваших очах! Чому плачете?
Злодій: Із радості, добра дитино!
Марійка: Дайте руку поцілувати!

Злодій дає поцілувати руку, потім щось пише на столі, гасить свічку і через вікно виходить, забрані речі лишає на столі.

Марійка: Яка я щаслива, що прокинулася і могла поговорити з Отцем Николаєм!
Гафа (через якийсь час входить, палить свічку, на столі видить речі, зібрані злодієм, і говорить собі): Боже, тут хтось ходив. (Скоро збирає речі і кладе в скриню)
Марійка (підіймає голову): Гафо, Гафо, тут був святий отець Николай. Дуже красно говорив, обіцяв дарунки. Тепер відійшов.
Гафа: І я виділа на дорозі одного старого бородатого чоловіка, але чи то був Николай, я не знаю, але вже пізно, лягаймо спати. (Гафа гасить свічку лягає спати)

ЯВА 3

Василь і Анна входять, палять свічку. Гафа хропе, Марійка спить.

Василь: Анно, дай сюди дарунки для Марійки, покладу у вікно. (Кладе). Тут хтось ходив. Що се? Вікно не заперте. От і справді, сюди хтось заліз і виліз!
Анна: (Отворяє вікно) Боже мій, туй злодії ходили. Все перевернуте у скрині. Але як міг тут бути злодій, коли й служниця вдома лишалася!?
Василь: Але дивися, на столі мій годинник. А коло нього лист (читає)

– Не бійтеся, у вашій хижі ходив злодій, але не взяв нічого, лиш закусив мало хліба і солонини. Ваша мила донечка пробудилася і мене прийняла, як святого отця Николая. І я мав колись таку донечку, як ваша. Її невинність зробила велику переміну в моїй душі. Її слова довели мене до почуття нервового потрясіння окаянної душі. Вона казала, що Николай любить грішників і з її бесіди порозумів я, що і мене чекає ласка Божа, що Бог готовий і мені простити. В ній видів я велику правду, що таких є царство небесне. В такій невинності і спокійності совісті маємо всі своє щастя. Найкращий дар дістався від св. Николая, що зайшов я велику силу невинності. Намисто і золотий перстень, що найдете у вікні, лишився для вашої дорогої дитини, тоті дарунки не крадені, зісталися вони ще за моєю донькою. Пробачте.

Василь: Дивна у тебе, Господи, любов до грішників! Дивна сила ласки Божої! (Оглядає речі у вікні) Справді тут є все, не хибить нічого. Але що робила Гафа?

Гафа все почула, але встала лиш тоді, коли її Василь збудив

Василь: (до Гафи): Чи знаєш, що тут злодій ходив?
Гафа (протирає очі): Злодій? Я спала, я не знаю!
Анна: Гафа, говори правду! Де була?

Між тим прокинулась і Марійка

Марійка: Тату, тут був св. О. Николай! Я говорила з ним, погладив мене, казав, що у вікні знайду дарунки, намисто і перстень. І то казав, що провідає і Федора Гаврила.
Василь: Та як виглядав св. Николай?
Марійка: Так, як його малюють: старий чоловік з сивою бородою. Але коруни не мав на голові і довгий кожух був у нього подертий.
Василь: Та куди зайшов?
Марійка: Я не знаю. Коли я пробудила ся, стояв уже наді мною.
Анна: Та чи ти не налякалася?
Марійка: Ні. Він був дуже добрий, погладив мене. Я знала, що Николай любить добрих дітей.
Анна: Але що робила Гафа, доки тут ходив Николай?
Марійка: Її тут не було?
Гафа (паде на коліна і перепрошає) Відпустіть мені. Як Марійка заснула, я лише на півгодини перейшла до тітки, там моє товариство мало веселилося, і мене кликали! Відпустіть мені! Я дуже завинила! Ніколи більше так невірно поводитися не буду!
Марійка: Відпустіть їй, вона добра. І св. о. Николай казав, щоби ми були з добрим серцем до грішників.
Василь: Велика твоя вина, але послухаємо св. Отця Миколая й відпускаємо тобі, і це най буде твоїм Миколаївським даром.

Завіса

Довідка. Августин Іванович Волошин (17 березня 1874, Келечин, Міжгірський район, Закарпатська область — 19 липня 1945, Москва, Росія) — український політичний, культурний, релігійний діяч, греко-католицький священик Мукачівської єпархії, 1938 прем’єр-міністр автономного уряду Карпатської України, в 1939 став президентом цієї держави, Герой України (посмертно).

Члени уряду Карпатської України (зліва направо): Долинай, К.Лисюк (гість), А.Штефан, президент А. Волошин, прем’єр Ю. Ревай, В. Комаринський, С. Довгаль. 1939 р.

Члени уряду Карпатської України (зліва направо): Долинай, К.Лисюк (гість), А.Штефан, президент А. Волошин, прем’єр Ю. Ревай, В. Комаринський, С. Довгаль. 1939 р.

*