Тиміш Білостоцький: Спомин про Старяву

Після кількалітньої праці в новацькому таборі в Підлютім та Остодорі мені пощастило спільно з моїми курінними друзями ОЗОнами один сезон побувати також в Старяві, в 1935 році. Тоді на Остодорі в першому місяці таборували дівчата, отож ми, безробітні, постановили попробувати щастя у Старяві.

Нам, «ветеранам» новацького таборування (більшість мала 6 відбутих таборів, а незабутній Кліщ Іван — 10), здавалося, що вже нічого нового не може стрінути нас у Старяві. Та в Старяві були зовсім інші умовини, як ті, що їх мали пластові табори на Соколі, в Підлютому чи Остодорі.

Село Старява належало до кліматичних, вакаційних місцевостей. Тут вже від довгих років були добре загосподарьовані польські вакаційні оселі для дітей залізничників та скавтів, що мали відповідні будинки. Масовий побут польської молоді в тих оселях недобре впливав на сільську дітвору. Відчули ми це зразу ж на початку нашого таборування. Сільські пастушки, що пасли корови на горбах під лісом, недалеко від табору співали переважно польські пісні, що їх підхопили від польських осель чи вчили в школі.

І ось прибув до Старяви наш новацький табір, дітвора села побачила нас, почула нові українські пісні, почала приглядатись до життя новацького табору. Була оце в таборі рання молитва, і ми бачимо, що пастушики поставали на пасовиську під лісом, моляться з нами; в таборі піднесення прапору — й сільська дітвора співає разом з табором, всі стоять на «позір». Це була новість для нас, старих таборових виховників. Ми зрозуміли, що маємо кромі офіційної виховної роботи в таборі, ще чи не важнішу з дітворою села, для протидії впливам польських осель. Ми визначили окремих впорядників, щоби вели окремі заняття з пастушками в часі, коли вони пасли корови на пасовиську: забави, пісні, розповіді захоплювали їх, а для нас приводили спомин про Село-Пласт, що так гарно зростав в останніх роках до розв’язання Пласту.

Новички на Остодорі під час гутірки

Новички на Остодорі під час гутірки

В наших ґорґанських таборах ми не мали такого безпосереднього контакту з населенням, а особливо з дітворою, молоддю села. А тут, у Старяві, вже з першого дня побуту була постійна зустріч. Передусім прийшло до тісних економічних взаємин, бо табор став відборцем молока, городовини безпосередньо від селян, а харчі спроваджував через сільську кооперативу. В час переднівку, до нового врожаю, село переходило скруту, населення на загал бідувало. Приплив грошей, що їх табор платив за товари, був у певній мірі допомогою для села.

Але властиву допомогову акцію зорганізував Іван Кліщ. Він був незмінним обозним новацьких таборів, на мою думку, найкращим, та тут, в Старяві, взяв на себе найтяжчий обов’язок, став начальником кухні. Можна без сумніву сказати, що був він зразком і на тому пості. Отож у таборі залишались все харчі з обіду чи вечері, було доволі хліба. У порозумінні з командантом Кліщ доручив варити дещо більше, а командант домовився з головою читальні Просвіта, щоби він призначував найбільш потребуючих дітей зі села на доживу в таборі. Тоді кожного дня 20 дітей діставало в таборі снідання, обід і вечерю, міняючись через кілька днів.

Командант Бачинський, як добрий господар, майстрував багато в таборі, бо це ж була його власна хата, в дослівному значенні, він властивий творець табору. Пригадую, як з майстром покривав таборову керницю дерев’яним дашком з ґонтами, був це немов модель підгірської хатки, вимірював все щось, обгороджував площу, аж вкінці почав ритись в землі на горбі таборової площі. Недовго до від’їзду він заповів, що будемо розводити там садок. І дійсно, не тільки насадив яблінок і груш, але ще й кожне дерево призначив кожному із співробітників в таборі. І так назвав одну яблінку іменем Кліща, другу Славкові «Копиткові», іншу Левкові; мені припала груша, а Ромкові Копачеві «Слоневі» яблінка. Не знаю, як там, чи прийнялась моя груша, але Слонь опісля хвалився мені, що через кілька років, коли був якраз командантом табору, то на саме свято Спаса позривав яблука зі своєї яблінки й поніс до церкви посвятити — великі та смачні вдалися.

З ліва на право: Северин Левицький (Сірив Лев), Олександр Тисовський (Дрот) та Леонід Бачинський (Примружене Око), ЮМПЗ в Канаді, 1957

З ліва на право: Северин Левицький (Сірив Лев), Олександр Тисовський (Дрот) та Леонід Бачинський (Примружене Око), ЮМПЗ в Канаді, 1957

Гарне було тоді літо, майже без дощових днів. Табор відбув гарну прогулянку до замку кн. Гербурта. Купались ми теж досхочу в Стривігорі. Від імені ріки охрестили ми святочно на ватрі одного з впорядників, що ще не мав пластової клички, й назвали його Стривігорич. Серед занять і праці ми й незчулись, що пройшов час, як мрія. Прийшла остання неділя, табор вирушив до церковці на Службу Божу, бо за два дні — від’їзд, мусимо зробити місце для новачок, що починають свій табор після нас. Прийшли ми до церкви, переповненої, але нас пропустили до середини, як звичайно, відчуваємо тільки, що настрій якийсь інший, зорганізовано коло нас стала сільська дітвора й молодь. А перед початком Богослуження повідомляє отець парох, що відправить його в намірення проводу й учасників табору в подяку за велику братню допомогу, що її новацький табор дав для дітвори й села. І полинула гаряча молитва до Всевишнього, всі співали разом з табором, а особливо гарно й рівно співала з нами сільська дітвора, ті пастушки, бо ж ті пісні вивчили вони з нашими впорядниками.

Так попрощала нас ціла старявська громада.

Публікується у співпраці з

Музей-архів Пластового руху шукає добровольців, які б допомогли розшифровувати відеоінтерв’ю.

Контакти: Ольга Свідзинська

*