Табір у Старяві

Табір у Старяві

Старява — підгірське село, 7 км від Хирова, над рікою Стривігор. Соснові ліси, лагідне підсоння, купелі на пісковому березі — все якнайкраще надавалося для новацьких таборів.

Під кожним оглядом Старява була догідним місцем. Поблизу Хирів, де все можна було дістати, залізнична станція в самому селі, за рікою, а навколо — самі українські села: Лопушниця, Терло, Смеречина, Сужиця, Катина, Поляна й інші. Легко й дешево можна було купити хліб, м’ясо, молоко.

До Стривігора впадало декілька потічків. Над одним з них — 2 км від села — на дуже затишному південному узбіччі горбка, в 1910 р. закупила бурса ім. св. Миколая в Перемишлі, старанням директора Андрія Алиськевича, 3/4-моргову площу. Площу ту не використано, й місцеве населення обробляло ґрунт: сіяли овес або садили картоплю.

В рр. 1923 — 1929 під час свого учителювання в Ужгороді директор А. Алиськевич згадував мені про цю площу, і коли я виїздив до Галичини, просив мене не забути про неї.

Повних 20 років ця площа була невикористана для молоді. В 1930 р. я порушив на засіданні Філії Т-ва Охорони Дітей і Опіки над Молоддю у Перемишлі справу цієї площі і запропонував використати її як оселю для молоді. Управа товариства доручила мені відшукати її, розвідати, хто її вживає, і прийти на чергове засідання з кошторисом будови. З трудом знайшов я площу. Її перебрали в посідання сусіди. Я зустрівся зі спротивом довголітнього безправного користувача. Не обійшлося без судового доходження.

Кошторис я виготовив на 15 тисяч золотих. Виділ ухвалив будувати оселю і цю справу віддав мені. Ухвала була надто смілива. В касі товариства не було грошей. Місячно збиралося від членів 150-200 зол. за удержання захоронки. Мені здається, що ухвала була просто «відчіпним» від моїх безнастанних розмов. Площу подаровано товариству в повне посідання. До цього причинився адвокат С. Навроцький, голова бурси св. Миколая.

Я поїхав до Старяви, закупив в борг дерево на будову, найняв майстра Михайла Коваля і почав рити фундаменти. Коли виділ довідався про мої широкі посунення з будовою і коли я запросив його на посвячення вугольного каменя, перелякався: як можна будувати без грошей!

Табір у Старяві, 1939 р. Фото знайшов Богдан Солопчук. Роман Гусак - п’ятий зліва в другому ряді, у світлому однострої (за його описом)

Табір у Старяві, 1939 р. Фото знайшов Богдан Солопчук. Роман Гусак – п’ятий зліва в другому ряді, у світлому однострої (за його описом)

З матеріяльною допомогою в будові прийшов директор банку «Українська Щадниця» Ізидор Білинський. Це була незвичайна людина. Він був найбільший добродій товариства, що одинокий уможливив побудувати оселю і віддати її до вжитку молоді. Дир. Білинський був дивною людиною. Високого росту, сивий, як голуб, гордий своєю поставою, непривітний і скупий. Він не мав симпатій, з нього сміялися тихцем перемишлянці і говорили, що він ощаджує до пересади. З першого погляду непривітний, а в дійсности мав він щире серце і був незвичайно доброю людиною. Дуже щедрий був для дітей, любив їх по-свому, не показуючи цього. І ця людина безплатно віддала свій дім на вул. Словацькій для захоронки. Він дав своїх кілька тисяч золотих на будову оселі, постарався для нас про позику в банку, а відтак ще докупив площу для тієї ж оселі, на якій я засадив овочевий садок. Всі видатки покривав цей «скупар». Він давав мені стільки грошей до розпорядимости, скільки було лиш потрібно на урядження оселі, сам провадив рахунковість, і я не мав ніякої журби з приводу цього. Він теж призначив мене завідувачем майна після його смерти і два доми в Перемишлі передав для Товариства Охорони Дітей.

Від 1930 до 1935 рр. дир. Білинський був головою Т-ва Охорони Дітей, а я — секретарем. У 1935 р. він відійшов від роботи із-за старости, і загальні збори вибрали мене головою, і ті обов’язки я сповняв аж до приходу большевиків в 1939 р. Головна Управа Українського Крайового Т-ва Охорони Дітей у Львові іменувала дир. Білинського почесним Членом-Добродієм.

Я був зв’язаний словом і мусив мовчати до смерти дир. Білинського. Він помер за большевицьких часів. За труною, яку везли на візочку дружина й стара служниця, дослівно нікого не було з громадянства. Хай же ці рядки будуть виявом вдячности від нас і від молоді для цієї незвичайної людини, що була бездітна, а так гаряче любила молодь.

Будову оселі в Старяві закінчено в 1933 р. Коштувала вона з устаткуванням та урядженням кухні коло 30 тисяч золотих. Був це поверховий будинок на 80-100 дітей. Навколо будинок оббігала веранда і балькон. На поверх вели зовнішні й внутрішні сходи, дах був покритий поцинкованою бляхою, площа навколо табору огороджена колючим дротом. Перед будинком площа для ігор і забав. Зразу коло оселі — потічок з ліском.

Цей потічок був найбільшою радістю новаків; в ньому милися, купалися, будували мости й тут відбувалися усі таємничі сходини. Кущі й дерева на стрімкому березі творили своєрідну картину, а навколо ліс, великі стрункі сосни і смереки шуміли та хоронили оселю від вітрів.

Перший табір відбувся в 1933 р. Я був його командантом. Таборували дівчата з гімназії «Українського інституту для дівчат», яка між іншим зложила більшу квоту грошей на будову оселі. Того ж року в серпні 14 днів перебувала захоронка Т-ва Охорони Дітей з Перемишля під проводом С. Сорочаківної. Далі щороку були два табори: для новаків і для новачок. До 1939 року відбулося 15 таборів, в часі яких 8 разів я був командантом.

Від 1936 р. Старява увійшла до пластових осель, що їх організував таємний Пласт. На цій оселі перебувало річно 120—150 новаків. Одного року зимою відбувся дівочий табір, який фірмувало Українське Крайознавче Товариство «Плай» під командою скм. Ц. Паліїв.

Цьопа Паліїв (фото від ст.пл. Олі Свідзинської)

Цьопа Паліїв (фото від ст.пл. Олі Свідзинської)

Цілий ряд визначних новацьких виховників, як скм. Кліщ, Білостоцький, Копач приїздили, щоб виховувати нашу дітвору. Одного року відвідав Старяву Верховний Пластун скм. С. Левицький. Пригадую собі, як пізно вночі ми купалися в холодному гірському потічку.

На згадку заслуговує теж ще п. Запотоцька, що смачно варила і не жаліла трудів для дітей, а вони стареньку щиро любили.

В 1945 р. оселю в Старяві спалено. Хто це зробив — невідомо. Осталися лише спомини — гарні новацькі спомини.

Бльомберґ, 7 січня 1948 р.
Скм. Леонід Бачинський

Публікується у співпраці з:

*