Пласт у Бережанах

Пласт у Бережанській гімназії

Фізичне виховання української молоді під новітньою Польщею зустрічали труднощі й перепони з боку влади. Вона, щоправда, намагалася вести фізичне виховання української молоді разом під “одним дахом” у рямцях державних спортивних товариств, як “Гарцерство”, “Стшелєцкє дружини”, однак наша молодь проти цього вперто боролась.

Хоча дирекція гімназії вишукувала всякі примани – українська молодь трималась стримано і осторонь. Стало на тому, що лише польська молодь мала своє “гарцерство” чи інші організації. Лише діти “Р Ш” мали свої години руханки та прогульки.

З рівнобіжних відділів при державній польській гімназії, з яких перед 1-ю світ. війною мала постати державна українська гімназія, всі залишилися й надалі “паралельками”. Польська влада не дозволила створити українську гімназію. В тих клясах більшість предметів викладались польською мовою. На заснування “Пласту” в паралельних відділах влада спочатку не годилась, але потім, під впливом переконувань українців-педагогів, шкільна влада таки погодилася на його заснування. Опікуном “ласту” при гімназії призначено проф. Івана Бабія. Першим провідником пластунів був учень Роман Кордуба із Саранчуків (згодом інж.-механік), пізніше учень Теофіль Б. Він дав Пластові ідейні і фізичні основи розвитку. Згодом провідниками були учні Ярослав Старух і Володимир Рижевський.

Ярослав Старух

Ярослав Старух

З роками постав також і міщанський пластовий курінь до якого входили колишні пластуни – випускники гімназії та міщанська молодь. 1929 року пластова сітка поширилась на села, де постає напівлегальне “Село-Пласт“. Душею тісї організації був Ярослав Старух. Літом у сусідніх лісах пластуни влаштовували свої табори: у Руриськах, на Лисоні, у Вільхівці та інших місцях. Найрадше таборували пластуни на Лисоні. Там була воєнна могила, пластуни її впорядковували, прикрашували і новаки вчилися рідної історії. До Бережанських таборів навідувалися пластуни з Рогатинщнни і Тернопільщини. Польська поліція підозрілим оком слідкувала за пластовим рухом. Пластунів перевіряли, по кілька годин притримували на переслуханнях. Одначе, з часом пластуни звикали до тих поліційних практик і взагалі ними не переймались, своє далі робили. Котрогось літа на залізннчій станції Потутори поліція намагалась навіть заарештувати тернопільських мандрівників – пластунів, які під проводом проф. д-ра Никифора Гірняка вибралися на Лисоню.

Никифор Гірняк

Никифор Гірняк

Дирекція гімназії закликала українських пластунів до участи в польських державних святкуваннях, але й тут українські пластуни знаходили “способи” і прямо ухилялись від участи. Через те опікун Пласту проф. І. Бабій, мав від дирекції гімназії багато докорів і погроз про заборону дальшого діяння пласту, але на погрозах й кінчилося. Міщанський пластовий курінь таких перешкод не мав і розвивався успішно. При курені постала власна духова оркестра. На векслеву поруку одного із старших громадян, закуплено інструменти на суму 1500 зл. Першим інструктором оркестри був учитель музики п. Гудечек, здасться за національністю – чех. Через рік оркестру перебрав пластун Богдан Старух передбачливий, рухливий і щиро відданий пластовій ідеї, він мабуть по батьку успадкував організаторський хист. Оркестру любило і підтримувало громадянство.

Концертами та грою на фестинах пластуни заробляли гроші, і до року сплатили борг за інструменти. Якийсь час діяв при Пласті гурток мандоліністів та мішаний хор під проводом Романа Якимова.

На Великодні свята пластуни мали почесну стійку при Божому Гробі, а на Зелені свята прикрашували стрілецькі могили : цвинтар УСС-ів у селі Посухові, на кладовищі у Бережанах та на Лисоні. Пластуни відновили розриту поляками могилу на Лисоні в 1928 р. Із щирою вдячністію згадусмо тут усіх українських пластунів, що діяли у Бережанах: Ярослав і Богдан Старухи, Володимир і Роман (Павло) Рижевські, Євстахій Сендецький, Ярослав Пришляк, Михайло і Осип Ставничі, Осип Пеленськнй, Павло Созанський, Адам і Роман Якимові, братів Войтовичів, Володимира Савчака, Володимира Середюка, Володимира Підфігурного, Володимира Юхновича, Марка Лонкевича, Ярослава Снилика, Ст. Починка Володимира Душника. Згадусмо також і наших пластунок: Ольгу Старухівну, Олю і Ганю Єлюківні, Зосю Масляківну, Марусю Бачинську, Олю та Ірку Заворотюківні, Ярославу Бородайківну та інших, що їх імена вийшли вже з вашої пам’яті. Багатьох із них немає вже між живими.

Пацифікація 1930 р. знищила Пласт матеріяльно. Хоча польська влада ніколи дозволу на заснування й дію Пласту не давала, то тепер його виразно заборонила. Під час пацифікації відділ поліції сплюндрував пластову домівку, сконфіскував музичні інструменти, але самої пластової ідеї не спацифікував – вона дальше жила в серцях і умах пластових юнаків та юначок.

Більшість пластунів перекинулися на спортивну ділянку – копаного м’яча. Щоб була легальна підстава на існування спортивної ділянки, відновлено в Бережанах т-во “Сокіл”, при якому заснували дружину футболу чи копаного м’яча, яку названо “Лисоня”. Громада Адамівки, яка була власником кількасот моргової сіножаті над Золотою Липою подарувала під грище “Лисоні” один морг сіножаті. Закипіла спортивна діяльність. Тренінги, змагання, виїзди в “терен” і т. п. Це не дуже подобалося “паньствовим чинникам” – і нагло військова команда 51 п. п. зажадала передати грище “Лисоні” до диспозиції війська. Це було явне безправство, бо ще в Польщі закону про конфіскату майна – не було, тут не діяв жадний закон – лише брутальна сила. Сталося це на передодні війни з німцями.

По селах, при читальнях “Просвіти”, згідно із статутом, поставали гуртки “копунів”, тобто місцеві футбольні клюби. Як колись давніше „січовики”, так тепер “копуни” на громадських майданах, на толоках вправлялися в “мистецтві гри в футбол”. Відбувались міжсільські змагання. І як колись, так і тепер в неділі чи свята майже все село сиділо на майдані, придивляючись до змагань, згадувало про минуле і думало про прийдешнє…

Довідка (вікі). Ярослав Старух (псевдо: «Синій», «Стяг», «Ярлан», «Стояр») (17 листопада 1910, с. Золота Слобода, Козівський район, Тернопільська область — 20 вересня 1947, поблизу м. Любачів, нині Польща) — український політичний і військовий діяч, публіцист, державний секретар міністерства інформації й пропаганди Українського державного правління, член ОУН та провідник Закерзонського краю. Лицар Золотого Хреста Заслуги 1-го кл.

Матеріал підготував ст.пл.скоб Іван Гоменюк, ЦМ

*