Роберт Лісовський, митець і людина

Роберт Лісовський

День 29 грудня 2013 року збігся зі 120-ю річницею від дня народження Роберта Лісовського, видатного українського митця – графіка і маляра.

Він народився у місті Кам’янському на Січеславіцині в родині Антона Лісовського і його дружини Юліяни фон Анзер, яка була німецького походження. Батько Роберта був інженером-металургом, який здобув фахову освіту в Лювені (Бельгія) і завідував майстернями одного з найбільших тоді залізогіродуктивних заводів у царській Росії. За радянської влади родина Антона Лісовського була репресована, позбавлена свого дому, арештована. Один із його братів, Борис, був розстріляний 1937 року, інший, Володимир, загинув в автмобільній катастрофі, а чоловіки обох його сестер заслані і загинули в сибірських ГУЛАГах.

З дитинства Роберт виявляв схильність до природи, малювання, музики; мати подарувала йому першу коробку фарб. Роберт залюбки забігав до свого приятеля, наглядача баштанів, і малював його хатку під солом’яною стріхою та натюрморти з динями і гарбузами.

Батьки Роберта, зрозумівши його схильність до мистецтва, відвезли хлопця по закінченні народної школи до престижної художньо-промислової школи імені М. Гоголя в Миргороді, де викладали Рудольф Пельше та особливо Опанас Сластіон, який подавав учням основи специфічно українського орнаменту. В програмі прикладного мистецтва Роберт Лісовський зацікавився також керамікою. Часто зустрічаючись на Полтавщині з селянським побутом з нагоди свят чи весіль, повних стародавніх обрядових традицій, молодий художник почав відчувати в собі приналежність до українського світу, який щораз більше вростав у його душу.

Роберт Лісовський, Фото можливо 1934 р.

Роберт Лісовський, Фото можливо 1934 р.

Свою гімназійну мистецьку освіту Р. Лісовський продовжував у Києві, де вступив до малярської школи Олександра Мурашка. В ній викладали Василь і Федір Кричевські, Фотій Красицький, Ганна Крюгер-Прахова, Микола Бурачек та інші. До гуртка студентів, з якими Р. Лісовський найбільше здружився, належали Павло Ковжун, Василь Крижанівський, Анатоль Петрицький, Іван Падалка, Василь Седляр. На своїх товариських зібраннях і вечірках до них долучалися і поети, які деклямували свої вірші, а Роберт співав – у нього був гарний баритон. Паралельно вчився співу в оперній клясі професора Муравйової. Деякий час вагався між музикою і малярством, та перемогло друге, хоча ще пізніше, в Берліні, він продовжував вивчати спів у консерваторії. На студентських виставках юні митці експонували свої твори; під час однієї з них відомий колекціонер Терещенко купив акварель Р. Лісовського «Настурції», чим художник дуже пишався.

Р. Лісовський експериментував у футуризмі, символізмі й інших нових течіях, головно з мотивів виходу за рамки заскорузлих академічних російських програм та пошуку свого мистецького «я». З часом художник почав оформлювати графічні замовлення для київських видавництв: «Сяйво», «Вернигора», «Музагет» та інших.

У бурхливі роки Першої світової війни давно назріле прагнення до незалежності привело до створення Української державної Академії мистецтв. Роберт Лісовський вступив до кляси монументального мистецтва професора Михайла Бойчука, а з прибуттям до академії уже відомого Георгія Нарбута, який очолив графічний відділ, відразу перейшов до його кляси. Його методи навчання провадили до джерел української графіки від середньовіччя до сучасності, перетворюючи їх на модерні концепції. У своїх споминах про Георгія Нарбута, які Р. Лісовський читав на еміграції в українських центрах Европи й Америки та на радіо, відтворив постать улюбленого вчителя і незвичайну атмосферу його робітні. Там Р. Лісовський створив свою вже зрілу працю – обкладинку до «Соняшних кларнетів» Павла Тичини.

Р. Лісовський, оформлення "Сонячних кларнетів" П. Тичина

Р. Лісовський, оформлення “Сонячних кларнетів” П. Тичина

В загальному дусі національного піднесення повстав «Молодий театр» Леся Курбаса з авангардним гаслом повороту до Европи. В ньому працював Анатоль Петрицький, а Р. Лісовський дістав одне з перших замовлень на декорації до драми Шекспіра «Ромео і Джульєтта». Ці праці, як і безліч інших, пропали у воєнній хуртовині.

Після смерті ще молодого Георгія Нарбута Р. Лісовський, як представник студентської ради Академії, був заарештований з приходом більшовиків. По місяцях тюрми йому допоміг вийти на волю через деякі свої зв’язки поет-футурист Михайль Семенко.

Почалася жорстока більшовицька сваволя, і Роберта Лісовського вдруге арештували. З поїзда, яким його кудись везли під наглядом солдата зі штиком, він вистрибнув через вікно і тим врятував своє життя. Він переплив граничну річку Збруч і попав прямо до рук польського коменданта сторожі, який після перевірки документів художника з Київської академії, де студіював також брат коменданта, відразу звільнив Роберта і ним заопікувався. Р. Лісовський виїхав до Варшави й одержав роботу в державних графічних закладах для виготовлення урядових документів і банкнот.

Роберт Лісовський

Роберт Лісовський

З початком 1920-х років у Львові, тоді вже під польською окупацією, розвинувся інтенсивний український рух, що виявився в цілому діапазоні культури, освіти, мистецтва і видавничої справи. Р. Лісовський, який відчув поклик рідної землі, переїхав до Львова. Туди вже прибули його колеги з Києва: Крижанівський, Ковжун, Бутович та інші, вони замешкали у будинках, спеціяльно споряджених для митців митрополитом Андреєм Шептицьким. У 1922 році постав «Гурток Діячів Українського Мистецтва» (ГДУМ), де головою став Петро Холодний, секретарем – Павло Ковжун, а скарбником – Роберт Лісовський. Р. Лісовський, уже довершений графік і аквареліст, став автором численних оформлень книжкових обкладинок, екслібрисів та різножанрових творів графіки і прикладного мистецтва. Разом із Ковжуном та іншими він також розмальовував церкви у різних місцевостях Галичини та документував старовинні ікони. В 1923-1924 роках Р. Лісовський викладав рисунок і малярство в учительській семінарії.

В домі отця Івана Еммануїла Туркевича Роберт Лісовський познайомився зі Стефанією Туркевич, молодою піяністкою й композиторкою. їхнє весілля відбулося в 1925 році.

Р. Лісовський давно мріяв почерпнути фаховий досвід у відомих німецьких школах. У 1927 році, після появи в родині художника дочки Зої, сім`я виїхала до Берліну, де Р. Лісовський вступив до Державної мистецької академії для спеціялізації з різних форм графіки. Там він створив афішу «Юлія» для кінозірки Брігіти Гельм і виграв конкурс на емблему німецької авіакомпанії «Люфтганза», що існує досі.

Після закінчення дипломом берлінської академії Р. Лісовський був запрошений Українським науковим інститутом провадити відділ графіки в Українській студії пластичного мистецтва в Празі. Художник присвятив себе педагогічній праці, його прагненням було створити модерну школу сучасної української графіки.

Мистецтво Р. Лісовського празького періоду відзначалося індивідуальними естетичними досягненнями, затвердженням власного стилю («Світлість» Юрія Липи, «Волинь» Уласа Самчука). Чітко оформився його шрифт, такий важливий елемент у створенні композицій.

Р. Лісовський, оформлення книги Ольжича

Р. Лісовський, оформлення книги Ольжича

В 1933 році Р. Лісовський зорганізував у Державній бібліотеці Берліна велику виставку української графіки, на яку прихильно відгукнулись 25 органів німецької преси. Другу репрезентативну виставку влаштував 1938 року в Римі, а також виставку українських май у географічному інституті з нагоди світового з’їзду географів.

З’явилася друком також низка письмових праць Р. Лісовського: «Спогади про Нарбута», невелика біографія Петра Холодного, стаття про малярство Тараса Шевченка та інші.

1934 року Роберт Лісовський був іменований комендантом українського Пласту в Чехословаччииі (його пластове ім’я було Сизий Орел). Ще в 1920-х роках художник створив офіційний знак українського Пласту: переплетення пластової лілейки з тризубом. Усі пластові відзнаки, марки та інші атрибути були його авторства. Він любив молодь, щоліта виїжджав у гори на Закарпаття таборувати з пластунами, з рядів яких вийшло чимало героїв українського підпілля в часи війни.

Сучасний вигляд пластового Герба. Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий)

Сучасний вигляд пластового Герба. Форму і спосіб сплетення тризуба з лілеєю придумав один з приятелів пластової молоді та опікун пластових куренів Мирон Федусевич, шкільний учитель зі Львова, а мистецьке оформлення надав їй художник Роберт Лісовський. Однією з важливих рис цього символу є співвідношення довжини до ширини 4 до 3. У випадку, якщо лілейка використовується у кольоровому варіанті, то лілея завжди має білий колір, а тризуб — жовтий (золотий)

В сорокових роках творились подальші роботи художника, між ними – обкладинки збірки поезій Олега Ольжича «Вежі», «Українські баляди» Леоніда Полтави. Під час совєтської окупації Чехословаччини художника знову заарештували, і тільки чудом він урятувався від розстрілу. Виїхати на Захід допомогли йому Червоний Хрест і організація ІРО, і він, покинувши все своє мистецьке майно, опинився в таборах для переміщених осіб в Італії. Далі, стараннями єпископа Івана Бучка, захисника українських вигнанців, дістався до Риму. Здійснилася давня мрія Роберта Лісовського перебувати в сакральних місцях італійської культури, і він захоплено малював. В 1950-му в рамках міжнародної виставки релігійного мистецтва при Ватикані Р. Лісовський створив український відділ, який удекорував настінними розписами.

Дальшим етапом життєвого шляху художника був переїзд до Англії, де його дочка (авторка цих рядків. – Ред.) студіювала мистецтво. Для численної української еміграції в цій країні Р. Лісовський відіграв значну ролю в культурній ділянці. Впродовж сімнадцяти років оформлював майже всі видання книжок, журналів і графічних реалізацій, деякі також для Німеччини і Бельгії. Він є автором надгробників на могилах Ольги Басараб, Євгена Коновальця, Данила Скоропадського та інших.

Одна з робіт Р.Лісовського, авторський шрифт якого взятий за основу взятий за основу для корпоративного шрифту у бренд-буці Пласту

Одна з робіт Р.Лісовського, авторський шрифт якого взятий за основу взятий для корпоративного шрифту у бренд-буці Пласту

У 1964-1968 роках був обраний головою Союзу українців Британії та представником до органів влади. Був куратором музею Тараса Шевченка в Лондоні. Від 1960 року був дійсним членом Української Вільної Академії Наук, де належав до її європейської президії.

Графічні роботи лондонського періоду художника відзначалися більш клясичними розв’язаннями, зумовленими пристосуванням їх до даних тем, призначених для українських борців («Твердь і ніжність», «Войнаровський», «За єдність Нації» тощо).

Оформлення збірки Івана Ірлявського "Вересень"

Оформлення збірки Івана Ірлявського “Вересень”

Оформлення збірки Івана Ірлявського "Голос Срібної Землі"

Оформлення збірки Івана Ірлявського “Голос Срібної Землі”

Оформлення збірки Івана Ірлявського "Моя весна"

Оформлення збірки Івана Ірлявського “Моя весна”

Незвичайним є поєднання графіка та аквареліста в особі Р. Лісовського. На відміну від строгих канон графіки, він відчував потребу дихати барвами, прозорістю сонячного світла. Пейзажі, дерева, квіти, особливо соняшники, будинки, натюрморти становили матеріал для його буйного малярства.

Уже в старшому віці Роберт Лісовський переїхав остаточно до Женеви, де замешкала авторка цих рядків з чоловіком і дітьми, Романом і Ладою. Тут він продовжував малювати. В Альпах збирав з внуками сіно, розповідав їм про козаччину, малював разом з ними. Обдарований оповідач, він міг годинами ділитися, як останній з «нарбутівців», споминами про мистецький Київ. До кінця життя художник залишався глибоким патріотом.

У родинному оточенні він упокоївся в Женеві 28 грудня 1982 року, в переддень своїх 90-х уродин, і, мабуть, останнім його словом було – «Україна».

Зоя ЛІСОВСЬКА (НИЖАНКІВСЬКА),
м. Женева, Швейцарія
(Збережено певні особливості правопису автора)

Джерело: газета “Літературна Україна”, ч. 44 (5573), 13 листопада 2014.

Довідка:

*