Атанас Фіґоль: Пластовий Конгрес Другий

Пл.сен. Атанас Фіголь, голова ІІ Конгресу, з Начальним Сірим Левом

Пластові конґреси мають особливий характер. У відрізненні до кожнорічних загальних зборів чи з’їздів, що їх деякі організації називають конгресами, пластові конґреси скликаються тільки в переломових моментах для вирішування засадничих справ, для ґрунтовної перевірки ситуації в якій знайшлася організація, для устійнення нових напрямних розвитку Пласту на майбутнє. В дотеперішній історії Пласту були лише два конґреси.

Перший пластовий конґрес відбувся 26-29 березня 1948 р. в Ашафенбурзі в Німеччині. Його завданням була підготова членів Пласту до виїзду — з таборів в Німеччині й Австрії — в інші, зокрема заокеанські країни вільного світу. Головне питання стояло: як оформити і як вести організацію в нових умовах, на нових місцях поселення. Конґрес проходив під кличем: «В дальшу мандрівку до великої мети!». Він мав виразний характер нарад людей, які своє перебування поза батьківщиною вважали тимчасовим, проминальним.

Після двадцяти років від закінчення світової війни наше постійне поселення в нових країнах стало безспірним фактом. Ряди пластунів щораз більше поповнювались ґенерацією, яка народилася поза Україною. Разом із тим Пласт знайшовся в межовій ситуації, піо її найкраще можна окреслити гамлетівським «бути чи не бути». Бо ж під знаком запитання станули можливості екзистенції української спільноти в розсипці в різних країнах і континентах, можливості збереження її організаційних форм і дії, а в тому теж можливості існування та розвитку Пласту.

Делегати І Пластового Когресу в Ашаффенбургу, Німеччина, 1948

Делегати І Пластового Когресу в Ашаффенбургу, Німеччина, 1948

У цій новій дійсності пластовий провід вирішив скликати Пластовий конґрес другий (ПКД) під кличем: «За усучаснення Пласту й утривалення його в діяспорі!» — На порозі свойого шістдесятліття Пласт станув перед дуже складним і відповідальним завданням: зберегти в умовах діяспори пластову організацію в її основній суті на найближчі десятиліття. Це, з соціологічного і психологічного погляду, дуже складне завдання вирішено реалізувати з допомогою найоб’єктивнішого наукового підходу, який засновник соціології Авґуст Комт сформулював такими словами: «савуар, пур превуар, пур пувуар» — «пізнавати, щоб передбачати, щоб могти діяти». Із таких спонук зродився Пластовий конґрес другий.

*

Пластовий конґрес другий (ПКД) тривав повних п’ять років — від проголошення його в серпні 1965 р. до закінчення в вересні 1970 р. Праці конґресу велися в чотирьох підкомісіях: ідеологічній, довкілля, методики, організаційно-устроєвій.

Програма ПКД була відразу задумана дуже широко: проаналізувати всі ділянки пластової діяльности від основ, починаючи від ідейних заложень, через методику праці, до устроєвих питань; насвітлити їх в історичній перспективі та сконфронтувати із сучасними українськими та світовими духовими течіями; перевести досліди впливу довкілля в різних скупченнях; пов’язати органічно пластовий рух з українською спільнотою на батьківщині і в розсіянні; а все під головним спрямуванням — збереження і розвитку української духовної та матеріальної субстанції в усіх видах і формах. Коротко: пов’язати українську людину й її творчі вияви в одну органічну цілість. Поняття України в новій дійсності поширилося: це не тільки земля наших предків, її тисячлітня історія й культура, це теж українські поселення в цілому світі, це кожна українська людина, де б вона не жила, це її творча праця для збереження і продовження національної самобутности. Це — ціла Україна.

Пласт вирішив застосувати всякі заходи й засоби, щоб зберегти національну ідентичність поколінь, які виростають у діаспорі.

Ці дуже «амбітні» завдання Головна комісія ПКД могла розв’язати або порушити тільки частково. Але такий широкий вахляр тем, такі широкі рами були конечні, щоб кожну деталь покласти заздалегідь у відповідну перспективу, щоб не втрачати з очей цілости проблематики. І хоча конґрес міг задовільно простудіювати, проаналізувати, висвітлити чи скоординувати тільки частину проблем, то сам факт усвідомлення ще цілого ряду інших, нерозв’язаних питань — треба вважати поважним досягненням.

Загальні підсумки праць Головної комісії ПКД ефективні. Комісія зорганізувала дві пленарні сесії; в Албані (грудень 1966 р.) і кінцеву в Торонті (вересень 1970 р.). Тематику підкомісій обговорено на восьми семінарах; доповіді та висліди дискусії опубліковано в 16 числах квартальника «Пластовий шлях». Крім цього для зв’язку з тереном видано спеціальні бюлетені: «Листок Пластового Конгресу» (два числа), «Бюлетень Пластового Конгресу» (6 чисел). З ініціативи Головної комісії діяли теж крайові конґресові комісії, зокрема в США, Канаді й Австралії. Видатну допомогу дала крайова комісія в США, інформуючи загал пластунів у світі про праці ПКД на спеціальній сторінці бюлетеня «Слово» (9 випусків).

Пластовий Шлях

Пластовий Шлях

*

На базі проведених студій та аналіз Головна комісія ПКД подала до затвердження п’ятому зібранні Конференції українських пластових організацій (КУПО) або для дальшого вивчення та опрацювання дослідно-плянувальній комісії при Головній пластовій булаві (ГПБ) — 76 рекомендацій з обґрунтованнями і поясненнями. Вони появилися окремою публікацією п. н. «Звіти і рекомендації ПКД», яку учасники кінцевої сесії (237 зареєстрованих представників із США, Канади, Великобрітанії, Европи, Арґентіни та уповажених з Австралії) одержали два тижні перед конгресом. П’яте зібрання КУПО схвалило їх в основі повністю.

Проблематика й постанови Пластового конгресу другого виходять поза рамки організації Пласт. Вони в принципі гостро актуальні для кожної української установи поза батьківщиною — культурного, релігійного і політичного характеру. Тому бібліографія матеріялів, опублікованих в 1965—1970 рр. у зв’язку з ПКД, має загальну вагу. Ця бібліографія, понад 200 назв, є подана в т. зв. «Зеленій книжечці» («Звіти і рекомендації ПКД», стор. 74-90). Таким чином інтелектуальний дорібок конгресу забезпечений і доступний кожному, хто цікавиться проблемами української діяспори.

*

Немає сумніву в тому, що ПКД завершив один історичний період Пласту і започаткував новий, незнаний. Найближче майбутнє організації визначено рекомендаціями, які можна схопити в трьох комплексах.

Перший комплекс обіймає ідейні заложення і характер пластової організації. Науковий підхід, що його намагався застосувати конґрес, вимагав піддати перевірці все також: основні ідеї заложення Пласту, згідно відомої засади коленого наукового дослідження — «прімум дубітаре» (найперше сумніватися).
Конфронтація ідейних заложень руху з наймодернішими досягненнями соціології, психології та педагогіки довела до цінного ствердження, що ідейні заложення Пласту є натепер так само актуальні, як вони були давніше. Тому залишено їх незміненими і на майбутнє.

Отже збереження ідейного надбання Пласту не випливає із сліпого прив’язання до традиції чи страху перед порушенням якогось «табу». Це раціональне усвідомлення доцільности будувати організацію далі на тих самих ідейних заложеннях, які виявилися тривалими і незміненними. Адже вони випливають із вселюдських ідеалів добра і краси та з національної духовости. Це найважливіше ствердження ідеологічної підкомісії.
Якщо йдеться про характер організації, то вирішено привернути Пластові його первісний характер: організації молоді, а не організації для молоді.

Основоположник Пласту Олександер Тисовський-Дрот писав: «Пласт — це організація української молоді для патріотичного і всебічного самовиховання», а пластові сеньйори згуртовані в ній з метою допомагати молоді.

В обґрунтованій підкреслено, що роля сеньйорату в Пласті зводиться передусім до «старшого братчика», тобто стояти «в тіні» й допомагати юначкам і юнакам виростати на повноцінних громадян. Елемент самовиховання — характеристичний для Пласту і невідомий в інших скавтських уладах — підкреслено також в інших рекомендаціях, зокрема підкомісії методики.

Пластуни-сеніори та гості урочистої Академії, Львів, 28 квітня 2012

Пластуни-сеніори та гості урочистої Академії, Львів, 28 квітня 2012

У поясненнях до цієї рекомендації читаємо: «У повищому окресленні міститься все, що сеньйорат може й повинен дати Пластові, бо йдеться про всебічну допомогу як у духово-моральній, так і правно-матеріяльній площинах. Дуже важлива частина сеньйорської проблематики, «лицем до громадянства», є конечним доповненням і логічним завершенням суті сеньйорату. Вона заторкнута в рекомендаціях ПКД тільки частково і вимагає дальшого розпрацювання передусім на терені уладу сеньйорів». І ще одне речення, характеристичне для наших умов: «Українською — вважаємо молодь українського роду та тих дітей мішаних подруж, що їхні батьки бажають виховувати їх українцями».

З перспективи чвертьсторіччя бачимо виразно, що спонтанне відродження Пласту в 1945 р. було викликане, м. і., теж неочікуваними можливостями реалізувати те, що було заборонене на протязі багатьох років. Ґенерація колишніх старших пластунів 30-их років, яка творила Пласт, організацію виключно молоді з малим гуртом ідейних пластових провідників у характері старших братчиків-дорадників, не завважила, як зідентифікувала себе (тоді вже як близько сороклітні сеньйори) з організацією молоді. Ця Генерація прагнула формальною назвою — пластун чи пластунка — зберегти своєрідний статус «вічної молодости».

Тим часом метою виховного процесу в Пласті не є і не може бути тільки членство в сеньйораті, який ще й відгородився високою стіною від громадського, церковного і політичного життя і який стався своєрідним продуктом Пласту для самого Пласту. Бо ж Пласт постав на те, щоб дати Україні нову людину, — характерну, соціяльно корисну й активну, яка в усіх ситуаціях ставила б українське-ціле над партійно-партикулярне.

У ситуації, яка постала довкола сеньйорату, коріняться, від років повторювані, важкі закиди лицемірства, супрематії старших і т. п. та вимога: «віддайте Пласт нам, юнакам!» Єдина розв’язка: повернення до первісного задуму Пласту, Конгрес рекомендував саме таку розв’язку, а КУПО схвалила її.

*

Другий комплекс рекомендацій ПКД стосується зміни психічної атмосфери і зовсім інших, нових матеріяльно-фізичних умов довкілля Пласту. Постійне поселення в розсіянні по всьому світу і майже повна фізична відірваність від батьківщини характеризують сучасну нашу ситуацію. Ми опинилися віч-на-віч з незнаними дотепер і недослідженими як слід процесами асиміляції та денаціоналізації.

Підкомісія довкілля ствердила, що наша спільнота, яка дала Пластові мандат на виховання української людини, не є суцільною: вона складається з різних «племен» — релігійних, партійних, регіональних і т. п. — яких дальше існування на еміграції не має жадного глузду. Ці «племена» втримуються на поверхні тільки силою інерції та завдяки етабльованим, застарілим, але незмінним проводам.

Перед конґресом виринуло в цілій ширині питання: як довго можемо існувати в таких умовах? Пощо і для кого стараємося зберегти Пласт?

З дослідів устроєвої підкомісії знаємо, шо соціяльні організації мають глузд і можуть існувати так довго, доки вони заспокоюють потреби довкілля, яке покликало їх до життя, 3 хвилиною, коли ці потреби зміняються, а організація не вміє чи не може до них адаптуватися, або коли ці потреби зникають повністю, тоді організація мусить перестати існувати. Може бути й так, що зникає саме довкілля, яке покликало дану організацію до життя. Тоді, очевидно, завмирає й дана організація.

Ґрунтом, з якого виріс Пласт була і залишається українська спільнота. Для заспокоєння її потреб у вихованні молоді постав Пласт і він діє в найнесприятливіших умовах уже майже 60 літ. Насьогодні ґрунт для Пласту обмежується виключно до української діяспори; доки існує ця діяспора, так довго може зберігатися Пласт.

Виринає питання: які необхідні прикмети мусить мати спільнота, щоб її можна було назвати українською? Із ряду прикмет, які визначають поняття нації, треба назвати кілька конечних для існування етнічної групи поза материком. На першому місці є цілий культурний комплекс, в якому головну роль відіграє мова. Вправді можуть існувати одиниці, які почуваються приналежними до якоїсь етнічної групи, не знаючи її мови; мову заступає тоді інший елемент культурного порядку, напр. віровизнання чи мистецтво, або посвоячення з національно свідомою родиною. Але не існує, докладніше, не може існувати, не може зберегтись етнічна група без наполегливого плекання власної культури, при чому панівними є мова або релігія. В нас і віровизнання і мова пов’язані в одне ціле. Коли заникатиме українська мова, втратять своє особливе значення й українські церкви, перестане існувати Пласт.

Теодосій Самотулка

Теодосій Самотулка

Тому конгрес вирішив правильно: знання і плекання української культури, а особливо мови становить передумову, є «кондіціо сіне ква нон» як приналежности до Пласту, так й існування самого Пласту. Це мусимо усвідомити собі повністю. Іншими словами: Пласт є організацією для тих українських родин у діяспорі, які прагнуть виховувати своїх дітей в дусі української культури; передумовою для цього є знання української мови. З хвилиною, коли не буде таких батьків у спільноті, яка ще тепер називає себе українською, тоді не буде потреби в Пласті і він перестане існувати.

Таким ствердженням Пласт аж ніяк не хоче скидати відповідальпости за долю української діяспори. Адже Пласт є її органічною частиною, стоїть на службі її добра та збереження. Даючи добрі висліди своєї праці, пластове виховання, він співдіє в зберіганні спільноти. З почуття цієї пов’язаности з цілістю української спільноти і відповідальності! За її долю зродилася перша і по суті єдина основна рекомендація першої сесії ПКД в Албанії – “Ми, пластуни, хочемо затримати національно-етнічну ідентичність української спільноти поза межами України і послідовно її розбудовувати“. Рекомендації комісії довкілля прецизують вичерпно цілий ряд вимог, які випливають з цієї основної настанови Пласту.

В аналогічній ситуації знаходяться інші наші молодечі організації та всілякі громадські інституції в діяспорі, також українські церкви. Якраз наші церкви мали о найбільшою мірою причинитися до тоги, щоб втримувати та розвивати нашу національну спільноту в діяспорі, при передумові, що вони рішуче й послідовно діятимуть в напрямку збереження української національної ідентичності! На жаль, натепер так не є.

Цей другий, надзвичайно важливий і складний, а для дальшого існування Пласту вирішальний комплекс питань щодо збереження національної ідентичності!, виходить далеко поза рами самого Пласту. Він може і мусить бути розв”язаний на найвищих площинах всього нашого громадського, церковного і політичного життя в діяспорі.

Союзівка - українська церква

Союзівка – українська церква

*

Третій комплекс проблем, що їх конгрес, на жаль, міг опрацювати тільки частково, це вивчення і випробування в практиці заходів, засобів і форм гармонійного виховання як у системі української спільноти в діяспорі, так і в над системі іншонаціональних культур країн нашого поселення. Це ключева проблема успіху, а чи неуспіху пластової методи і дальшого існування Пласту. Пласт є рішуче проти всякого ґетто в виховуванні. Навпаки, ми прагнемо дати нашим дітям можливість і навіть заохочувати їх до повної інтеграції в суспільствах країн поселення, із свідомою настановою здобувати там найвищі суспільні і професійні становища. Але разом з тим, в інтересі визрівання повної особовости, вони мають зберігати й розвивати свідомість приналежности до української групи. Заперечування, будь-яке замазування або й відсування в підсвідомість почуття приналежности до своєї національної групи викликує свідомі і ще більше підсвідомі комплекси меншевартости з усіми небажаними наслідками для повного психічного розвитку одиниці. «Бо людина стас цілою, інтегрованою, зрівноваженою, творчою і щасливою тоді і тільки тоді, коли процес її індивідуалізації є цілісний, коли свідоме й підсвідоме співдіють гармонійно і одне одне взаємно доповняє» — цитата з передмови Джона Фрімана до праці Карла Юнґа «Людина і її символи». Так говорить модерна психологія, а ми ж прагнемо, щоб наші діти жили повним, багатим і щасливим життям.

Проблема гармонійного виховання — в українській системі та іншенаціональній надсистемі країн поселення — має ще один аспект. Йдеться про льояльність супроти держави, супроти адміністраційно-політичної влади адаптованої країни. Серед наших людей часто існує якийсь необгрунтований страх перед закидом нельояльности. Бути собою, тобто бути українцем у чужій державі — так видається багатьом — створює конфліктні ситуації. Страх порушити норми льояльности коріниться напевно в нашому минулому.

Окупанти вимагали від нас на кожному кроці доказів льояльности. Вони намагалися плекати спеціяльну категорію громадян — «поржонднеґо русіна», «хахла-малороса» і т. п. А переслідувані владою українці-патріоти трактували льояльність супроти держави-окупанта як національне відступництво, національну зраду.

Натепер того рода комплекс льояльности, а чи нельояльности супроти країни поселення зовсім неактуальний, це залишок історичного минулого. Молоді люди, народжені вже поза Україною, не мають такого комплексу, їхня льояльність до країни, де вони народилися і де вони виростають є природна й самозрозуміла; вони просто дивуються, коли зводити розмову на цю тему. Крім цього вони знають, що ні США, ні Канада, ні Австралія не були і ніколи не будуть окупантами України. Але вони, як повноцінні громадяни цих країн, можуть і повинні займати становище та активно змагатись за наші національні ідеали в ім’я свободи і справедливо’сти, гуманності! і пошанування прав людини, в ім’я самовизначення народів і демократії.

Вони повинні завжди виступати за те, щоб єдина натепер кольоніяльна імперія була перетворена на ряд самостійних держав. Все те жодною мірою не є висловом нельояльности і супроти США, Канади й інших країн нашого поселення, а навпаки, висловом живого зацікавлення і дії в інтересі цих країн. В цьому напрямку скеровані під сучасну пору духові течії емансипації всіх рас і всіх народів. Також позначився виразний відступ від американської концепції «мелтінґ поту», бо етнічні групи показались здоровішими та відпорнішими на всілякі негативні впливи, а в культурному житті вони дають багатий та різноманітний вклад. Отож існують всі дані, щоб виховувати нашу молодь повністю інтеґровану як в суспільство країни поселення, так і їв українську спільноту в розсіянні.

*

Окрім цих трьох комплексів рекомендацій, які виразно визначили дальший шлях розвитку пластової організації в діяспорі, конґрес випрацював і подав на схвалення КУПО ще наступні три важливі організаційно-устроєві «інструменти» керівництва найвищого пластового проводу:

Перше: — Привернення фактичної централізації Пласту, не зважаючи на формальне розсіяння і юридичну самостійність пластових організацій в світі. Текст стосовної рекомендації звучить: «Приневолені обставинами формально і юридично децентралізувати устрій Пласту в умовах нового поселення — 5-й збір КУПО стверджує моральний обов’язок повного підпорядкування Крайових пластових проводів Головному пластовому проводові».

Друге: — У повній свідомості того, що конґрес не міг вичерпати і вивчити повністю всю актуальну проблематику, і в усвідомленні того, що Пласт потребує клітини, яка постійно слідкувала б за процесами всередині організації та за змінами в зовнішньому довкіллі, вирішено покликати до життя Дослідно-плянувальну комісію при Головній булаві. Ця комісія має продовжувати дослідні праці конгресу, дбати про реалізацію принятих постанов і плянувати та координувати діяльність Пласту під аспектом найбільшої раціоналізації організаційних форм та матеріяльних засобів і найдоцільнішого використання професійних сил у пластовій виховній та адміністраційній праці.

Третє: — Розсіяність членства Пласту в різних країнах накладає на кожночасний провід Пласту обов’язок звернути особливу увагу на плекання безпосереднього зв’язку не тільки з кожною організаційною клітиною, але по можливості з кожним членом організації з допомогою — сьогодні вже загально доступних — модерних засобів комунікації. Для цього конґрес запроектував створити спеціяльний Пластовий комунікаційний центр, як автономну клітину при найвищому пластовому проводі. Тут мається на увазі передусім: видавництво, періодична преса, випозичальня радіомовлень, пластинки, фільми, магнетофонш ленти, гри з українською тематикою, масові виховні поїздки (напр., остання поїздка 140 пластунів із США по Европі) та інші засоби зв’язку. Такий добре зорганізований і розбудований центр може відограти дуже важливу ролю в збереженні української діяспори.

Цей «інструментар» — поруч інших цінних рекомендацій — є вислідом праць організаційно-устроєвої підкомісії.

Пл.сен. Атанас Фіголь, голова ІІ Конгресу, з Начальним Сірим Левом

Пл.сен. Атанас Фіголь, голова ІІ Конгресу, з Начальним Сірим Левом

*

Підсумовуючи все, можна вважати перебіг праць конгресу і його висліди задовільними й успішними. Можна побажати, щоб аналогічну працю виконали й інші організації.

Рекомендації ПКД були схвалені (з незначними змінами й доповненнями) законодавчою інстанцією Пласту — КУПО. Тепер вони зобов’язують всю систему Пласту. Важливо підкреслити, що П’яте зібрання КУПО покликало до керівництва найвищої екзекутиви новий склад, передусім представників молодших ґенерацій. Керма Пласту перейшла в молодші, навіть зовсім молоді руки. Пласт увійшов на новий шлях росту й дальшої видайної служби своїй спільноті.

Джерело: Пласт на порозі свойого 60-ліття. “Молоде Життя”. С. 9-15 (передрук: Фіґоль Атанас. Пластовий КОнгрес Другий 1965-1979// Український Самостійник, грудень 1970, ч. 160).

*