Жовтодзюб: спомин про пл.сен.кер. Леоніда Бачинського

Зліва направо: перший ряд - Дарія Боднар, Ляриса Зварун, Леся Храплива і Марія Борачок. Другий ряд - Др. Андрієвська, проф. Роман Чубатий, про. Леонід Бачинський, УССтрілець, Гандзя Дмитерко-Ратич. Третій ряд - Братчик Славко Пришляк і Оля Чмола

Написано з нагоди ювілею Леоніда Бачинського. — 100кр.

Цим скромним дописом хочу поділитися жмутком моїх споминів про нашого Достойного Ювілята.

Любека – старовинне і славне ганзеатське місто, після окупації гітлерівської Німеччини, стає одним із найбільших скупчень т.зв. “Ді-Пі”. Було там в цей час разом бл. 53.000 – поляків, латишів і естонців та почав творитись малий табір українців – приблизно з 600 осіб.

Більшість була галичан, а решта – придніпрянці, яких положення після договору в Ялті було досить незавидне, бо англійські власті й УНРРА старалися совєтоьких громадян відставити “на родіну”.

Мій Татко – адвокат Іван Зварун – у той час голова управи табору, охороняв наших братів перед вивозом заявляючи, що в таборі є лише українці – громадяни Польщі, а при цьому кожному радив та по змозі помагав придбати всякі можливі посвдіки, котрі вказували б, що дана особа жила в Польщі, бо в той час ще навіть УНРРА не видавала довідки “НОТ ПАСС”.

І якраз в такий небезпечний і гарячковий час, приїжджає з Гамбургу до нашого табору при Луїзенштрассе наш Високодостойний Ювілят – пл.сен. кер. Леонід Бачинський і привозить зі собою посвідки Українського Червоного Хреста, які стверджують, що власник такої посвідки є під опікою Українського Червоного Хреста в Женеві. Самозрозуміле, що майже всі мешканці нашого табору сейчас вписалися в члени, а ті виказки на деякий час стали для них, а головне для наших братів придніпрянців – великою охороною.

Українська гуманістична гімназія в Гайденаві, 27.07.1947

Українська гуманістична гімназія в Гайденаві, 27.07.1947

Тоді саме я вперше зустріла нашого дорогого Курінного. У нашому нужденному таборовому приміщенні, на скромному обіді він багато дечого нам розповів та своєю щирістю, бадьорістю і поставою зробив надзвичайно захоплююче враження. Коли ж на прощання, запрошуючи нашу родину до себе, мені на вухо шепнув, що в Гамбурґу є величезний зоологічний парк і він мені його покаже, то з цією хвилиною здобув собі симпатію і любов тодішного смотрика назавжди.

Був це прекрасний соняшний, теплий, літний день, що записався у моїй пам’яті незатертим – милим спомином. Пригадую, що деякі частини парку були ще закриті через збомбардування, але все, що було дозволено ми тоді оглянули. Ми зупинялися біля кожного звірятка, а мій любий “Вуйко Квак” (так казав мені його кликати) в лагідній та приступній формі, з питомою йому ерудицією, пояснював мені всі прикмети та спосіб життя звірини, що її ми оглядали. Я була прямо зачарована, не лише живими, справжніми звірями, що їх перший раз у житті бачила, але теж тією наукою, яку почула протягом одного дня від свого будучого професора, директора та пластового виховника.

Восени 1946 року я знову зустрілася зі своїм незабутнім Вуйком Кваком. Тим разом вже в Гайденаві – таборі українських переселенців, в його директорській канцелярії. Він сидів за бюрком, з великими окулярами на носі, понад які трохи схиливши голову і піднісши вгору брови – дуже серйозно поглянув. Від цього суворого погляду мимоволі немов мурашки пробігли по моїй спині. Невже ж він такий сердитий? – подумала я. В цю ж мить його серйозне обличчя змінилось у лагідну усмішку і з батьківською лагідністю почав він мене познайомлювати з життям і обов’язками гімназії, до якої я приїхала та в 1949 р. стала її абсольвенткою четвертого випуску.

Цю ж українську гуманістичну ґімназію ім. Тараса Шевченка що мала повних 8 кляс та в перших місяцях свого існування 145 учнів із 12-ох таборів зорганізував в 1945 році, не хто інший, як наш дорогий Курінний, стаючи її першим директором, якого учні боялися, але одночасно дуже поважали, ріспектували і любили.

Завдяки його вмілому та меткому організаційному хистові він підібрав найкращі фахофі сили – 19 підагогів, частина яких були професорами університету, тому й гімназія стояла на найвищому рівні в англійській зоні Німеччини. А це потвердили не лише англійська влада, але й ректор університету в Боні, коли писав нашому директорові, що абсовенти нашої гімназії так знаменити приготовані, що на будуче будуть їх приймати до університету без вступних іспитів.

Зустріч сеніорату та УСП з Сірим Левом та монс. Греськом (1952 або 1953 рік)

Зустріч сеніорату та УСП з Сірим Левом та монс. Греськом (1952 або 1953 рік)

Він був душею гімназії та придбав для своїх учнів все необхідне, гарну бібліотеку, частину підручників, хемічний, фізичний та природничий кабінети, а також для позамісцевих – інтернат поблизу гімназії.

А гімназія крім обов’язкового шкільного навчання охоплювала багато позашкільної самодіяльности, а то: ми мали свій гімназійний хор, що виступав на Шевченківських Концертах, яких мистецький рівень дуже високо оцінювали, а в різдв’яному часі ходив з колядами і щедрівками на гімназійні й пластові цілі. Той же хор кожної неділі співав Службу Божу під диригентурою проф. М. Демчишина, що защепив у тодішньої молоді серця стільки любови до своєї рідної пісні.

Існувала Музична Школа ім. М. Лисенка, під приводом проф.муз. Є. Марченко і була створена з учнів гімназії орхестра, завдяки якій ми, час-до-часу могли забавитися, бо йти на таборові забави нам було заборонено. Великою сензацією був тоді масковий баль, до якого йти такі великі приготування.

Особливо діяльний був культурно-освітний гурток, що під проводом проф.д-р С. Жмуркевич у червні 1946 р. поставив героїчну п`єсу-драму Ю. Косача, на 4 дії “Облога”.

Авреолею усіх досягнень і сподівань був наш ПЛАСТ, що його заснував наш невтомний директор – скавтмастер Л. Бачинський, в рядах якого охопив майже всю молодь гімназії та частину рідношкільної молоді.

Повний енергії та ініціятиви сейчас зорганізував перший інструкторський курс для вишколу провідників, підсилення та одностійнення пластової діяльности. Відтак перевів Пластовий Тиждень, під час якого відбувся Пластовий З’їзд, на якому на нашу радість вибрано скавтмастра Л. Бачинського “пластовим старостою” на бритійську зону. З його ініціятиви та стараннями відбувалися пластові прогульки, літні табори, свята весни, пластові зустрічі, тощо.

Від самого початку я належела до Пласту. Нашою зв’язковою 82-го куреня ім. кн. Ольги, була життєрадісна, помислова та люблена пластунками Наталія Бачинська – дружина Ювілята, яка взірцево вела цей курінь
та її заслугою було уложення нашої курінної та таборової пісні, що їх подаю нижче так, як зберігла моя пам’ять.

Гімн куреня УПЮ-ок ч. 82 ім. кн. Ольги в Гайденаві

Гімн куреня УПЮ-ок ч. 82 ім. кн. Ольги в Гайденаві

Літом 1946 р. відбувся великий табір в Бертесгаймі, що його команд датом був “Прижмурене Око”, а на короткий час (саме тоді, коли переводив матуральні іспити) заступала його – наша зв’язкова. Знаю від учасниць, що всі згадують той пластовий табір з найбільшим сентимешом.

“Ах, що за чар, ах, що за чар до Пласту вступати”… Коли причувається мені та пісня, тоді немов би на екрані відтворюються образи з давно-минулого, так чарівного юнацького пластування.

Ось здається упорядковуємо свої однострої, які то вистарався нам з УНРР-и наш командант Леонід Бачинський. Наполегливо здаємо істипи до 1-ої проби, приготовляємо точки на програму ватри: наш юнацьки гурток “Скала” – народній танок – “Катерина” і пісню “Полісся” до якої я втурувала на ґітарі та нетерпеливо очікуємо цього “великого дня”, коли весною 1947 року складаємо пластову присягу.

Зустріч 1-го куреня УПС ім. С. і О Тисовських на Писаному Камені. Зліва направо: перший ряд - Дарія Боднар, Ляриса Зварун, Леся Храплива і Мар'ян Борачок. Другий ряд - Др. Андрієвська, проф. Роман Чубатий, про. Леонід Бачинський, УССтрілець, Гандзя Дмитерко-Ратич. Третій ряд - Братчик Славко Пришляк і Оля Чмола

Зустріч 1-го куреня УПС ім. С. і О Тисовських на Писаному Камені. Зліва направо: перший ряд – Дарія Боднар, Ляриса Зварун, Леся Храплива і Мар’ян Борачок. Другий ряд – Др. Андрієвська, проф. Роман Чубатий, про. Леонід Бачинський, УССтрілець, Гандзя Дмитерко-Ратич. Третій ряд – Братчик Славко Пришляк і Оля Чмола

На передодні дня св. Юрія, нашого патрона, таборуємо під шатрами, відтак шукаємо (здається?) якоїсь квітки – чар-зілля і ще раннім-ранком (щоб не спізнитися!), повертаємось обладовані наплечниками та вирядом, троха змучені, але такі щасливі до школи. Нашими піснями про буджуємо сплячих таборян. Бадьоро на усміхнених – розпромінених лицях лунають пісні одна-за-другою … “Збудись, Україно, повстань, весну ту стрічати поспішай…”; “Хай слабодухи десь у вигодах, млісним, лінивим, віддаються снам – пластун від ранку, самого світанку…”; “Гей, життя ти наше юне молоде, перед нами сходить сонце золоте”… і тим подібні – не оминувши і нашої улюбленої “Під сірим небом чужини із жовтодзюбів та орлят – ростуть веселі пластуни”… із приспівом:

– “Ми покоління світле, юне, – хоробрим будь! – кріпись, пластуне!…” Слова до цієї маршевої пісні уложила нашому куреневі поетеса Ганна Черінь, а мельодію, здається Татарченко.

Після науки, дальші змагання – різнородні гри, на другий день біг з перешкодами, їзда на ровері та нарешті довгожданний момент — святочна ватра і заприсяження. З радости і зворушення серце так стукотить, що тяжко вимовляти слова присяги, рука (а властиво три пальці) на національному прапорі умліває, а на додаток зворушливі побажання і вказівки сктм. Л. Бачинського, якого кожне слово так глибоко западає в душу і вкінці – стиск лівиці, вручення хустини і пластової відзнаки. Палата ватра високо… полум’я неслось до зір… залунало голосне СКОБ!

(Ох, який це був зворушливий – пропам’ятний момент! Хотілось би його так чудово описати, як моє серце відчувало, та, на жаль не знаходжу слів).

Великою подією було тоді у нас святкове посвячення пластового прапору Крайової Пластової Команди англійської зони. Той прапор був опісля на світовому Джемборі в Муасон у Франції, під ним стрункими
рядами маршували українські пластуни під проводом нашого Ювілята. Тепер той прапор знаходиться в Пластовому Музеї в Клівленді.

Знаю також, що діяльність нашого Курінного не обмежувалася до гімназії та Пласту в Гайденаві. Він брав активну участь в різних секторах громадського життя табору і всюди був активним та заохочував до праці других. Наприклад: створив підготовну класу до гімназії, матуральні курси для дорослих, курси для неписьменних таборян, курси медсестер, торговельні курси німецької, відтак англійської мов, був
предсідником на матурах в інших гімназіях, а в 1947 році був призначений інспектором всіх українських таборових шкіл англійської зони.

Свято Весни за участю Начального Пластуна (1952? рік)

Свято Весни за участю Начального Пластуна (1952? рік). Леонід Бачинський – третій зліва

Він втішався великим респектом і повагою як громадян, так і учнів. Він був строгим і вимагаючим педагогом і виховником, але при цьому коректним, товариським та передусім – дбайливим. У важких, післявоєнних,
еміграційних, таборових умовинах він створив для тодішної молоді гімназію, і Пласт в Гайденаві, і ввесь свій час, знання і любов віддав для неї з головною метою, щоб ця молодь мала змогу здобути відповідну науку, щоб стати свідомими, здоровими і карними членами української спільноти.

Радію дуже, що я мала щастя бути вихованкою нашого Ювілята на цьому місці складаю найщирішу подяку
моєму любому “Вуйкові Квакові”, незабутньому Професорові і Директорові, взірцевому і дорогому Пластовому Виховникові а тепершньому Курінному 1-го Куреня за все добре, а передусім за сердечну дружбу та молю Всевишнього Бога, щоб дарив Ювілята Своєю Опікою, держав у кріпкому здоров’ю та обдаровував усіми благодаттями на многії літа.

Фото з архіву пл.сен. Лариси Музичко, Клівленд

*

7 Responses to Жовтодзюб: спомин про пл.сен.кер. Леоніда Бачинського

  1. […] З цим прапором українська делегація пластунів брала участь у Джемборі Миру у Муасоні (Франція) під проводом Прижмуреного Ока. […]

  2. […] радник Білинський, який подарував площу під будову. Л. Бачинський був адміністраторам будови й опісля адміністрував […]

  3. […] заступника Б. Пешека (чех) та референта укр. відділів Л. Бачинського. На засіданні Головної Управи представники […]

  4. […] В Українському музеї-архіві у Клівленді, Огайо, США зберігається чимало пластових матеріалів, фотографій, видань та ін. Засновником та довголітнім головою музею був пл.сен.кер. Леонід Бачинський. […]

  5. […] Наконець бр. скавтм. Бачинський показав гарні фильмові картини из табору. Після того бр. дир. Алиськевич говорив до пластунів и заохочував їх до дальшої пластової праці. Потім 3 пластуны дістали од окружної Пластової старшини похвальні листи за їхню дотеперішню діяльність в Пласті. […]

  6. […] Тобі (т.з. Курінному Л. Бачинському), написати історію рушника якого Ти дістав від бл. п. […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *