Петро Франко: Пластуни

Пластуни. Літографія художника Н. Берзе, 1858

Між Чорноморськими козаками славляться своїми подвигами т.зв. пластуни, щось як стрільці-розвідники, тих козаків виховали обставини, серед яких вони живуть й природа, яка їх оточує.

Пластуни -це міцні, дещо отяжілі козаки. Тяжко їм піднятись, але коли вже йти то в ході невтомні, захочуть то біжать догори, не хочуть то ледви плентають ногами згори. На позір нічого не обіцюють, але коли прийде до діла то в подив уводять невичерпаним запасом воєнних підступів. Поважний погляд і вуси закручені догори надають їм виразу завзяття і неустрашимості. Цілими десятками літ воюючи з черкесами, проти котрих поставив їх російський уряд, прийняли від черкесів одежу, звичаї, а навіть багато слів.

Одіваються одначе пластуни, як найбідніші черкеси. Се тому, що повзання по чагарниках і домах псує їх одежу. Черкеска (рід плаща) покрито пестрими, часто шкіряними латками й «папаха» витерта, постоли зі шкіри дика, щетиною вверх, через плечі перекинена торба на сухарі, в руках добра гвинтівка, навхрест, на грудях, пояси з патронами, за поясом кульочниця, шило з рога дикого козла, деколи котелик, а навіть скринька. Загоріле лице й усе тіло покусане комарями та подряпане колючками.

Франко Петро

Франко Петро

Завдання пластуна — без перестанку кочувати по обох берегах Кубані, відкривати нові стежки в лабіринті плавнів на болотах, та броди на ріці, класти сліди на всіх переходах та стерегтися черкеської кулі й черкеського аркана. Осідком пластунів є сильні зобудовання «батареї». В кожній «батареї» находиться гармата, котрою дають «гасло» на случай якого нападу.

В свої небезпечні походи пускаються пластуни малими відділами по 3-10 людей. Незвичайно зручно користуються всякими нерівностями грунту, причім помагає їм острий зір і добрий слух. Стріляють безпохибно. Спіймані до неволі відказуються від усякої невільничої праці і радше тратять життя чим свободу. В спокійний час полюють завзято за старшим диком, оленем та рибами. Полювання на дика переплачують інколи життям. Плавні, зі своїми дикими мешканцями, є школою пластунам, а полювання -учителем. В тій школі учаться пластуни знаходити сліди, учаться витревалості, безпохибного стріляння навіть вночі, серед пітьми. Це буває часом причиною нещасливих случаїв.

Вночі полюють пластуни ось як: в їх куренях все можна бачити над вогнищем в’язки сухого очерету. В плавнях кожний більший звір має свою окрему стежку, котрою виходить до водопою, або на їду. На такій стежці пластун розтрясає сухий очерет, робить засідку на кільканадцять кроків поодаль. Вночі кабан, ідучи стежкою, ломить з тріскотом сухий очерет і пластун вбиває його лише міряючись на той тріск. Деколи, замість кабана, може йти також який товариш і необачно викликати тріск сухого очерету, сліпа куля не мине й його…

До «гурту» приймають пластуни лише випробуваних товаришів. Новик передусім мусить знаменито стріляти, бо один вистріл часто рішає про життя кількох. Мусить витривало ходити та зносити голод і спрагу і холод. Вкінці мусить бути так холоднокровний, щоб могти лежати в корчах, перед носом грізного ворога й через кілька годин, не ворухнувшись, ледви сміючи віддихати. В плавнях мусить ходити безслідно, без найменшого шелесту. Коли йде по свіжій росі, або по новім снігу, слід «не хоче» зникати, мусить його пластун «запутати». Скаче на одній нозі, спиною обернутий до цілі своєї виправи, «задкує», йде п’ятами наперід, хитрить, як старий заяць, взагалі добирає всіх можливих способів.

Пластун-козак у плавнях

Пластун-козак у плавнях

В російських війнах пластуни грали визначну ролю, як розвідники, або гарцьовики, що дуже зручно, із-за якогось укриття, «просвічували» необережних ворогів. В Севастопольську кампанію доказували пластуни правдивих подвигів. Кілька з них описав Філіпінов, що був на Кримі 1856 року.

У 1855 р., коли відділ союзних військ заняв укріплену фоногорію, пластуни, що знаходились в передніх рядах, все трівожили залогу сеї малої кріпости удаваними нападами. Звичайно з 20 людей пластунів підкрадались вночі до самої фанагорії, повзучи два-три кілометри на череві і ліктях через колючий бур’ян, крізь ворожі передні сторожі та залягали перед самими укріпленнями, інколи навіть під амбразурами в корчах і бур’янах на цілий день, котрий пролежували без жодного руху. На слідуючу ніч, коли все утихне в кріпості й сторожі зміняться, на умовний свист вилітали з укриття та зі страшним криком і гамором кидались в амбразури. Перелякані вартові стріляли на трівогу й кричали: «Напад! Штурм! Ворог в кріпості!»

Піднімали весь табір і за кілька хвилин стало все військо готове до бою. Сейчас стріляно з усіх гармат і рушниць. Тріскіт від пукаючих гранатів, бомб, ракет і картачів глушив усе. Кулі вривались у землю і бур’яни, шукаючи ворога, котрого вже там не було. Пластуни ж, побивши близьких вартівників, вбігали до найближчого барака то прямо з постелі хапали переляканого офіцера, або навіть заклеймували одну-дві гармати то й чимдуж поспішали до свойого табору. Стріляння ворогів потрохи стихало.

Раз якось удалось пластунам захопити в полон двох французьких офіцерів. Отаман похвалив пластунів за їх відвагу й сказав жартом, що все приводять йому сині мундири, а йому хотілося б мати й червоні (англійців).

П’ять людей пластунів пішло за добичею і не було їх з 5 днів. Кілометер-два проповзли вони на череві, між колючим бур’яном, із великою обережністю проминули ланцюг вартівників. Вдень лежали в бур’янах, вночі повзли дальше. На другий день доповзли в той спосіб аж у самий ворожий табір, де заховались в густому та високому бур’яні, дожидаючи терпеливо добичі. Дожидали вони в бур’янах ще два дні, остаючи без води й майже без їди, коли не числити трохи сухого хліба, котрий мали в кишенях. За той час проходило коло них багато офіцерів і жовнірів, але вони їх усіх не зачіпали, бо їм треба було червоних мундирів, хоч між переходячими були певно й англійці, але в інших одягах.

Вкінці, під вечір другого дня, проходили попри те саме місце, де лежали козаки, два англійці в червоних мундирах. Як дикі коти, кинулись на них пластуни, збили з ніг і заки вони встигнули ще хапатись за зброю, а навіть закричати, козаки заткали їм роти жмутками сухої трави, пов’язали їм руки й ноги та так вибили, що бідні англійці ледви дихали. Можна собі представити, як осторожно мусили козаки вертати з тяжкою добичею, повзучи може більше як три кіломери, поміж ворожий табір і сторожу. Найменший шелест міг їх зродити й видати на тяжку неволю, або й на смерть.

Пластуни. Літографія художника Н. Берзе, 1858

Пластуни. Літографія художника Н. Берзе, 1858

Не заставши отамана вдома, пластуни пішли до військової управи й станули перед ним, як були: багрові від царапин і комарів то покриті болотом і лахміттям. Вони простодушно розказали все своїм запорожським говором: «Ваше превосходітельство казали тоді, як ми захопили синіх, щоб ми ще достали червоних… Ото ж отсе й червоні…»

Багато ще звісних примірів відваги і витривалості пластунів.

Як же подібними видаються ті пластуни до хоробрих бурів у бурсько-англійській війні. Пластунство бурів назвали англійці «Scout», що значить також шпіон, погорджати, колоти і т.д.

Англійський генерал з бурської війни Baden Powell вернувши до Лондону, зорганізував «The Boys Brigade» (бригаду хлопців) зложену з доростаючої молоді, переважно з робітничих верств Лондону, на лад більш військовий, поставивши їм за ціль не тільки образовання моральне, але й фізичне і то серед вільної природи.

Англійські «скавти» виходять з шатрами в поле та ліси. Живуть том зовсім свобідно, але серед військової карності, сплючи під голим небом, вправляючи то уряджуючи всякі ігри, забави, а навіть військові маневри.

Серед здорової природи, на свіжому воздусі, хлопці набирають сили, відваги та витривалости і патріотизму…

1908 р. написав Б.П. свою знамениту книжку «Scоuting for Boys» («Пласт для дітей»), що в одному році розійшлась в числі 200 тис. примірників, а скаутовий рух з’єднав до мільйона англійських хлопців та влучив їх до спільної і то сильної організації.

Пластуни Баден-Павела не призначені для війни, але все до неї готові. Рішучість, енергію і відвагу виробляють собі серед миру, аби на случай війни були готовими на кожний поклик.

«Український Змаговий Союз» думає і в себе завести відділ «пластунів» в горах.

Джерело: Франко Петро. Пластуни// Діло. Ч. 268, 2 грудня 1911 р. (передрук за поданням пл. сен. Івана Якубовського: Пластовий шлях. Ч. 4 (104), 1994. С. 49-52).

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *