Олександер Харченко: подорож на Джемборі у Франції 1947

Вимарш, Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Спомин пластуна* про подорож на всесвітнє скаутське джемборі у Франції 1947 року.

Перебування в таборі ДіПі в повоєнній Німемеччині носило тимчасовий характер – всі таборяни сподівалися виїхати на постійне проживання в якусь гарну країну, котра тоді приймала нових поселенців.

Десь у роках 1946-47 наші таборяни почали відбувати в заокеанські країни: в Бразилію, Аргентину, у Сполучені Штати, Канаду, Австралію, в Туніс, Марокко, як також в Англію, Францію та в Бельгію. І як правило, всі бажаючі виїхати записувалися гірниками, фермерами, лісорубами тощо. Професорів тоді приймали не дуже радо.

Мій старший брат (йому тоді було 19 років) Петро записався до Бельгії – на працю у вугільній копальні.

Через декілька тижнів виїхали в Бельгію без контракту і мої батьки – до сина, а мені без контракту не дозволили їхати до Бельгії, тому я залишався в Німеччині.

* У дописі “пластун” = “скавт” будь якої національності

Для хлопця мого тодішнього віку (17) у таборі ДіПі в Майнц Кастелі жилося непогано, було навіть цікаво, оскільки крім Матуральних Курсів, ще були: цікаві реферати, концерти, спортивне життя, олімпіада ДіПі у Візбадені, де визначалися спортсмени балтійських країн (мені пригадується багатократний переможець латвієць Айженас), поїздка на змагання до українського табору ДіПі в Ашафенбург, як також і приймання спортсменів-ашафенбужців у нашому таборі, шахові змагання, гра сімультанки із ґросмайстром Селезнівим (того року він об’їжджав українські табори ДіПі), а до того в таборі ще діяла молодіжна організація Пласт (Сильно, Красно, Обережно, Бистро), членами якого були майже всі учні школи Українознавства та матуральних курсів (пластове Свято Весни в Міттенвальді).

Курінною таборового Пласту була студентка Оксана Тарнавська (яка пізніше виїхала до Австралії, де мабуть продовжувала пластову діяльність). Пригадую туристичну подорож пластової братії кораблем по річці Рейн – зокрема відвідини гори Льоре Ляй, котра шпилем входила в річку саме там, де, за переказами, на горі жила чарівниця під тією назвою. Ріка в тому місці дещо повертала вбік, а моряки, задивившися на красу чарівниці, не справлялися з керуванням, і таким чином їхні кораблі натикалися на скелю, очевидно, з відповідними наслідками.

Ювілейна Пластова Зустріч з нагоди 35-ліття Пласту, Аусгбург, 1946

Ювілейна Пластова Зустріч з нагоди 35-ліття Пласту, Аусгбург, 1946

Чіф-скаут, Ювілейна Пластова Зустріч з нагоди 35-ліття Пласту, Аусгбург, 1947

Чіф-скаут, Ювілейна Пластова Зустріч з нагоди 35-ліття Пласту, Аусгбург, 1947

Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Збірка, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Збірка, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Відкриття, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

Відкриття, Ювілейна Пластова Зустріч, 35-ліття Пласту, Міттенвальд, Баварія, 5-7 липня 1947

1947 року, десь у червні, після завершення навчального року, в Берхтесґадені (в південнй Баварії) відбулося українське Джемборі, на якому було понад три з половиною тисячі українських пластунів і пластунок – учасників – з Німеччини. На тому Джемборі була чимала репрезентація Пласту з табору Майнц Кастелю. Коли з’їжджається така кількість молоді на дійство під назвою Джемборі, це означає: зразкову дисципліну, дотримання програми, новий досвід, нові знайомства, нові друзі. Наша група пластунів мала намір ще оглянути резиденцію Гітлера (на горі біля Берхтесґадену), але якась серйозна обставина перешкодила нашому задумові.

Повернувшись із українського Джемборі до свого табору проживання наша пачка (десь біля 10 осіб) встигла на відпочинковий табір, що його влаштував Пласт, у співпраці з УНРРОЮ (від слова UNRRA) або з ІМКОЮ (YMCA) неподалік Франкфурту. До нас дійшла якась українська газета, з якої ми дізналися про міжнародне пластове Джемборі, яке того року проходило у Франції, поблизу міста Муасон, 30 км. від Парижу. Ми почали радитися – їхати чи не їхати? Вирішили, що слід поговорити з батьками, після повернення до табору Майнц Кастелю. Виявилося, що лише Анатолій Верещака і я вирішили поїхати на міжнародне Джемборі, у якійсь далекій незнаній країні Франції.

Ми дізналися, що пізно ввечорі, в Маїнці (на другому боці річки Рейну) зупиняється міжнародній поїзд Франкфурт–Париж. Без жодних проблем ми знайшли порожній спальний вагон (люкс), і комфортно влаштувалися в купе на нічну подорож до Парижу. А там буде видно. Ми були настільки недосвідченими туристами, що їхали без віз, без паспортів (маючи дише ДіПі картки, котрі дійсними були лише в таборі ДіПі) і без грошей, якщо не рахувати наші не значні капітали у вигляді німецьких дойче марок.

Вночі нас розбудив кондуктор, який вимагав квитки. На наше прохання продати нам квитки, за які ми були готові заплати німецькими марками, кондуктор заявив, що такої валюти він не визнає, і додав, що ми можемо їхати до Парижу, а там розберемося. Очевидно, така пропозиція нас влаштовувала, і з почуття вдячности, ми запропонували йому дві-три турецькі сигарети (такі кріпкі, що в Україні на такі казали – добрі лише на те, щоб гадюк отруювати). Під ранок поїзд прибув до Парижу, і в нашім купе знову з’явився знайомий нам кондуктор, запросивши нас йти з ним до канцелярії, де нас зустріло декілька паризьких чиновників французького залізничного управління.

Чиновники вислухали кондуктора, а потім один із них німецькою запитав нас: хто ми, де ми сіли на міжнародній поїзд, і чому ми ми прибули до столиці Франції ? Ми відповіли: ми українські пластуни з Німеччини, мандруємо на Джемборі, відбилися від української групи пластунів, сіли в міжнародний поїзд у Маїнці. Головним або ключевим словом для французів було “українські“, оскільки вони почали щось жваво говорити між собою, із чого ми могли зрозуміти лише два слова: “Odessa” і “Ukranien”.

Справа в тому, що в тому часі одеські моряки-інваліди Другої світової війни підняли бунт проти совєтської влади, протестуючи проти жалюгідних умов їхнього животіння, і саме про це дізналися міжнародні засоби масової інформації, що й було темою гарячої розмови в канцелярії в Парижі. Чиновник побажав нам гарного побуту у Франції і якнайшвидше дістатися до міста Муасон, оскільки Джемборі вже наближалося до завершення. Чиновник був добре поінформований про Джемборі, і попросив нашого кондуктора вивести нас із залізничного двірця, з уваги на те, що без квитка не можна було вийти. Рішення чиновника було мотивоване тим, що він француз (добрі люди) або тим, що це діялося в повоєнній Західній Європі (повоєнна ментальність). Очевидно, в теперішній комерційний час чиновники не вирішують так дружелюбно подібних проблем.

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947 2

Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947 2

На вулиці біля двірця ми побачили автобус, в якому сиділо десяток пластунів, а надворі біля дверей стояв їхній зажурений скаут-майстер (бо не всі його пластуни повернулися на визначений час). До нього ми звернулися з питанням, чи він знає як дістатися до Джемборі. Виявилося, що то були скандинавські пластуни (може шведи, норвежці або данці), які поверталися до Муасон. Скаут-майстер, замість відповіді, запропонував нам їхати тим автобусом на Джемборі (а кажуть, що на світі немає добрих людей).

Прибувши до величезного пластового табору (10. 000 учасників), ми подякували скандинавцям за їхню гостинність і пішли розшукувати українську пластову офіційну легальну делегацію, в якій було біля півтора десятка наших пластунів молодшого віку із англійської зони Німеччини (Гайденав). Без труднощів ми знайшли своїх, і зголосилися до скаутмайстра Бачинського, відповідадьного за групу. Найперше він запитав нас як і яким коштом ми приїхали? Я відповів, що ми приїхали міжнароднім поїздом, котрий їхав із Франкфурту, ми сіли на нього в Маїнці, а наші кошти були всього декілька турецьких цигарет. Скаут майстер мав добре почуття гумору, відповів: ”Я даю вам цілий картон американських папірос, тільки забирайтесь геть!” Таку відповідь ми отримали тому, що в нього не було зайвих коштів на втримування ще двох учасників, які прибули на Джемборі нелегально, крім групи старших пластунів-нелегалів, теж із американської зони. Насправді ніяких папірос нам скаутмайстер не дав, але все ж таки ми побували на прощальній пластовій міжнародній ватрі, яка залишилася мені в пам’яті. Сяк-так ми перебилися до другого дня, коли всі українські учасники автобусом прибули до Парижу, де нас зустрів і нами опікувався Леонтій Сезонтів. Він зустрів нас як рідний батько.

Джемборі, Париж, 1947 р., в американському таборі. Стоять з ліва: Юрій "Куба" Купчинський, Богдан "Білий Джек" Яців, Петро Горбань в індіянський перах, індіянин-американський скавт, Зенон "Шепцьо" Шепарович. Сидять з ліва: Х. "Довгий" Андрійхович, Хрестоносець Михайло "Отець" Левицький і французький скавт Рошер

Джемборі, Париж, 1947 р., в американському таборі. Стоять з ліва: Юрій “Куба” Купчинський, Богдан “Білий Джек” Яців, Петро Горбань в індіянський перах, індіянин-американський скавт, Зенон “Шепцьо” Шепарович. Сидять з ліва: Х. “Довгий” Андрійхович, Хрестоносець Михайло “Отець” Левицький і французький скавт Рошер

Було нас разом понад два з половиною десятки осіб: легальних, тобто тих, котрі прибули офіційно, з англійської зони Німеччини і групи нелегалів (вживаючи сучасний термін) – з американської зони – (може) Курінь “Бурлаків” та нас два пластуни з табору Маїнц Кастелю. Нашим добродієм у Парижі протягом двох днів, з харчами і нічлігами, був Леонтій Сезонтів, колишній петлюрівський офіцер, який після програних змагань оселився у столиці Франції, де одружився з багатою француженкою (фабрика автомобільних шин).

Після Другої світової війни він відвідував українські табори ДіПі в Німеччині, а в 1947-ім році щедро гостив українських пластунів: купив усім учасникам Джемборі пластові капелюхи, (справжні) і оплатив відвідини важливіших паризьких туристичних атракціонів, як музей Лювр, пам’ятник Наполеонові тощо, і головно могилу Симона Петлюри. На дрібні витрати він дав кожному учасникові по 50 французьких франків.

Найголовніше те, що він дав групі українських пластунів і пластунок добрий приклад для наслідування – гостинности, і братерської любови серед українців. Тепер, 67 років пізніше, я схиляю низько голову перед пам`яттю благородної людини, з великої літери українського мецената і патріота.

Вимарш, Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

Вимарш, Українські пластуни, 6 світове скаутське джемборі, Муассон, Франція, 1947

У Парижі, після Джемборі, ми з Анатолієм сіли в міжнародний поїзд, яким поверталися додому скандинавські учасники Джемборі, через Бельгію, і через частину Німеччини. У Бельгії поїзд охороняли бельгійські жандарми. Це означало, що я не міг, без відповідних паперів, висісти із поїзда, і поїхати трамваєм до Шарлеруа, де проживала моя родина. А мій приятель Анатолій мав намір висісти в Німеччині, де хотів відвідати його рідного діда, на англійській окупаційній зоні.

Ми помітили, що в Бельгії залізнична колія проходить через тунелі, яких там є відносно багато. Перед тунелем поїзд сповільнює швидкість. Це й дало мені надію зіскочити з поїзда, і таким чином іммігрувати до Бельгії. Двері не були замкнені. Я відкривю, а там стоїть бельгійський жандарм. Він мабуть був фламанцем, і почав щось кричати, я закрив двері, жандарм за нами не гнався; ми з Анатолієм перейшли два вагони, я знову відкриваю двері з протилежного боку – на сходах нема нікого. Я зіскочив на землю, а мій вірний товариш Анатолій кинув мій наплечник. Очевидно, ще були пригоди дістатися до моїх рідних у Шарлеруа та ціла епопея в Бельгії, а потім 1951 року моя подорож пароплавом “Ґоя” до Канади, але то вже зовсім інша історія…

Джерела:

*

One Response to Олександер Харченко: подорож на Джемборі у Франції 1947

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *