Пластуни – генерали Української Повстанської Армії

Кадр з фільму Олеся Янчука Нескорений

Покоління українців, до яких належали галицькі пластуни, члени Українського Пластового Уладу, виховувалися на героїці визвольних змагань, мріяли про здобуття власної держави.

Під час Другої світової війни саме вони, виховані на засадах вірности Богові й Україні, стали на чолі активних борців проти поневолювачів. З дев’яти генералів Української Повстанської Армії шестеро були вихованцями Пласту.

Микола АРСЕНИЧ, син Василя.

Микола Арсенич

Микола Арсенич

Псевда: «Березовський», «Григір», «Дем’ян», «Максим», «Микола», «Михайло».

Народився 27 вересня 1910 р. в с. Нижній Березів Косівського району Івано-Франківської обл. Загинув 23 січня 1947 р. біля с. Жуків Бережанського району на Тернопільщині. Був вихованцем Стрийського Пласту.

Закінчив Бережанську гімназію, навчався на юридичному факультеті Львівського університету (1930—1936 рр.). Член УВО, відтак ОУН, повітовий провідник ОУН Коломийщини. Політв’язень польських тюрем.

Учасник II і III Великих Зборів ОУН. Референт Служби Безпеки Проводу ОУН (1941— 1947 рр.), керівник відділу контррозвідки Головної Команди УПА (1943—1947 рр.). Лицар Золотого Хреста Заслуги (1946р.), генерал Служби Безпеки (посмертно).

Загинув геройською смертю разом з дружиною, оточений большевицькими військами МВД, в лісі біля с. Жукова на Бережанщині.

Олекса ГАСИН, син Івана і Катерини Корінець.

Олекса Гасин

Олекса Гасин

Пластове псевдо «Юрко», псевда «Вовк», «Дор», «Лицар», «Сук», «Чорнота».

Народився 18 липня 1907 р. в с. Конюхів Стрийського району на Львівщині. Загинув 31 січня 1949 р. у Львові.

Пластував у 5 курені ім. Ярослава Осмомисла (Стрий), організатор 40 куреня ім. полк. І. Черняти в рідному селі. Згодом належав до 2 куреня УСП Загін «Червона Калина». Закінчив Стрийську гімназію (1928 р.), студент землемірного відділу факультету сухопутної і водної інженерії Львівської політехніки (1931—1935 рр., з перервами через арешти). Служив у польській армії (1928—1929 рр.), закінчив школу підхорунжих (1929 р.), отримав ступінь сержанта-підхорунжого (1931 р.). Член проводу товариства «Сокіл» у Стрию.

Член УВО, в ОУН від 1929 р. Організаційний референт окружного проводу ОУН Стрийщини, згодом окружний провідник (кінець 1933 р. — 01.1934 р., 1936 р.). Крайовий провідник (друга половина 1934 р. — початок 1935 р.), організаційний референт Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (1935 р.).

Багаторазовий політв’язень польських тюрем, табору в Березі Картузькій (1935 р.). Виїхав за кордон, працював у військовій референ- турі Проводу Українських Націоналістів у 1938—1939 рр., сотник. Видав у співавторстві з полк. Євгеном Коновальцем «Військовий підручник» (Вінніпеґ, 1938 р.). У 1940—1941 рр. — член Революційного Проводу ОУН, заступник шефа повстанського штабу і керівник низки військових вишколів у Кракові. Державний секретар (заступник міністра) військових справ Українського Державного Правління Ярослава Стецька (1941 р.). Командир старшинської школи ОУН у Великих Мостах (1941 р.).

В’язень ґестапо у Дрогобичі (1942 р.), звільнений звідти боївкою Служби Безпеки Костянтина Цмоця. Військовий референт Проводу ОУН (весна 1943 р. — 01.1944 р., кінець 1945 р.—1949 р.), член Проводу ОУН (1947—1949 рр.), шеф Головного військового штабу УПА (12.1943 р.— 01.1944 р., кінець 1945 р.—01.1949 р.). Полковник УПА (22.01.1948 р.), посмертно підвищений до ступеня генерал-хорунжого.

Загинув на вулиці Львова неподалік головної пошти. У безвихідній ситуації застрілився, щоб не потрапити до рук ворога.

Дмитро ГРИЦАЙ, син Михайла і Катерини.

Дмитро Грицай

Дмитро Грицай

Псевда: «Палій», «Перебийніс», «Бук», «М. Бученко», «Дуб», «Олег», «Сірко».

Народився 1 квітня 1907 р. в с. Великий Дорожів Дрогобицького району Львівської області. Загинув 22 грудня 1945 р. у в’язниці м. Прага, Чехія.

Пластун розвідчик 18 куреня ім. І. Франка, впорядчик в підготовчому курені ім. І. Сірка (Дрогобич). Згодом пластував у 10 куреня УСП «Чорноморці». Закінчив Дрогобицьку гімназію. Ініціятор утворення відділу товариства «Сокіл» (1930 р.), активний співорганізатор читальні «Просвіти» (1931 р.) у рідному селі.

Закінчив школу підхорунжих польської армії, був слухачем Вищих військових курсів у Німеччині. Навчався на філософському факультеті Львівського університету. Член УВО (1928 р.), ОУН. Військовий референт Крайової Екзекутиви ОУН Західних Українських Земель (1931—1939 рр., з перервами). Політв’язень польських тюрем, концентраційного табору в Березі Картузькій (1934—1936 рр.). Керівник повстанського штабу ОУН (від 03.1940 р.), військовий референт Проводу ОУН (1941—1942 рр., 1944—1945 рр.).

Ув’язнений ґестапо (12.1942 р.— 09.1943 р.), звільнений боївкою СБ ОУН. Шеф Головного військового штабу УПА (01.1944 р.—12.1945 р.). Член УГВР. Затриманий чеськими прикордонниками під час спроби перейти кордон до Німеччини.

Загинув у чеській тюрмі — здійснив самогубство напередодні передання в руки радянським каральним органам. Лицар Золотого Хреста заслуги (посмертно), генерал-хорунжий УПА (1945 р.).

Іван КЛИМІВ, син Степана і Марії Дикої.

Іван Климів

Іван Климів

Псевда: «Арідник», «Куліба», «Мармаш», «Леґенда».

Народився 29 жовтня 1909 р. в с. Сілець Сокальського району Львівської області. Загинув 4 грудня 1942 р. у м. Львові.

Пластував у 9 курені ім. Петра Дорошенка (гурток «Вовк»), останні роки юнакування виконував обов’язки курінного писаря. Навчався у Сокальській гімназії (1921—1929 рр.), опісля на юридичному факультеті Львівського університету. Один із творців ОУН на Сокальщині: окружний провідник, член Крайової Екзекутиви ОУН Північно-Західних Українських Земель (1935—1937 р.).

Багаторазовий політв’язень польських тюрем та табору у Березі Картузькій (1935—1936 рр.). На початку 1940 р. призначений крайовим провідником ПЗУЗ, провідник Крайової Екзекутиви ОУН всіх українських земель, що перебували під большевицькою окупацією (12.1940 р—07.1941 р.). Організатор повстанського руху та української адміністрації влітку 1941 р., міністр політичної координації Українського Державного Правління Ярослава Стецька. Член Проводу ОУН, керівник організаційного відділу військової референтури.

За його найактивнішої участи велася підготовка до протинімецького повстання. 4.12.1942 р. Іван Климів заарештований ґестапо і замордований у в’язниці. Посмертно Головне командування УПА відзначило І. Климіва як першого організатора і політвиховника відділів Української Повстанської Армії, підвищивши його до ступеня генерала-політвихов- ника. Відзначений Золотим Хрестом заслуги УПА.

Василь КУК, син Степана і Парасковії.

Василь Кук

Василь Кук

Псевда: «Медвідь», «Коваль», «Леміш», «Юрко».

Народився 11 січня 1913 р. у селищі Красне Буського району Львівської области. Помер 9 вересня 2007 року у Києві.

Належав до куреня ч. 22 ім. Івана Богуна (гурток «Крук») в Золочеві. Навчався у Золочівській гімназії (1923—1932). Від 1929 р. член Юнацтва ОУН, член Золочівської повітової екзекутиви ОУН (від 1930 р.). Студент права Католицького університету в Любліні (1932—1933 рр.). Політв’язень польських тюрем. Повітовий провідник ОУН Золочівщини (1936—1937 рр.). Від 1937 р. перебував у підпіллі. Керівник підпільної друкарні ОУН «Мандоліна» в с. Угринові на Підгаєччині (до 1939 р.). Викладач старшинських курсів ОУН в Кракові (1940—1941 рр.), керівник відділу військового постачання повстанського штабу ОУН, організаційний референт революційної ОУН. Член Проводу ОУН (1941—1954 рр.), організатор і керівник Центрального штабу Похідних груп ОУН (1941 р.), один з творців Акту відновлення Української Держави 30.06.1941.

Крайовий провідник ОУН в Дніпропетровську (1942—1943 рр.), командир УПА-Південь. У 1947 обраний заступником Голови Проводу ОУН на українських землях (Романа Шухевича), член УГВР. Після загибелі Романа Шухевича — керівник всього українського національно-визвольного руху: провідник ОУН на українських землях, Головний Командир УПА, голова Генерального Секретаріяту УГВР. Звання полковника отримав у липні 1950 р., генерал-хорунжого УПА — 20 жовтня 1952 року. Відзначений Золотим Хрестом заслуги УПА (15.10.1949).

Підступно схоплений КҐБ 23.05.1954, сидів без суду у камері смертників до 1960 року. Відтак мешкав у Києві, займався науковою діяльністю. Після відновлення української державности — голова наукового відділу Братства вояків ОУН-УПА, активний у громадському житті.

Помер 9 вересня 2007 р., похований у селі Красне, Львівської області.

Роман ШУХЕВИЧ, син Осипа-Зиновія і Євгенії Стоцької.

Роман Шухевич

Роман Шухевич

Пластове псевдо «Шух». Псевда: «Дзвін», «Роман Лозовський», «Тарас Чупринка», «Степан», «Тур», «Туча», «Щука» та ін.

Народився 30 червня 1907 р. у м. Львові. Загинув 5 березня 1950 р. в с. Білогорща (тепер частина Львова). Належав до пластового куреня ч. 1 ім. П. Сагайдачного (провідник гуртка «Крук», згодом — «Тур»; член спортивного гуртка «Ясний Тризуб») та 7 куреня ім. князя Льва. Здобув ступінь пластуна розвідчика. Згодом належав до 1 куреня УСП ім. Ф. Черника, З курені УСП «Лісові Чорти», морського гуртка УСП в Данціґу. Співзасновник 10 куреня УСП «Чорноморці».

Навчався в Академічній гімназії та її філії у Львові (1917—1925 рр.). Студент Політехніки в Данцігу (1925—1926 рр.), відділу архітектури Львівської політехніки. Служив у польській армії (1928—1929 рр.). Член УВО від 1923 р., згодом ОУН. Бойовий референт Крайової Екзекутиви Західних Українських Земель (1930—1934 рр.). Заарештований польською поліцією у червні 1934 р., політичний в’язень концентраційного табору в Березі Картузькій, де належав до підпільного проводу українців. Засуджений на Львівському процесі 1936 р. до 4 років ув’язнення, вийшов на волю на підставі амністії 1937 р.

Співвласник успішної рекламної фірми «Фама» (1937 р.—1939 р.). Член штабу «Карпатської Січі» (1938—1939 рр.), крайовий провідник ОУН на Закерзонні (1940 р.), викладач на старшинських курсах ОУН в Кракові (1940—1941 рр.), керівник відділу зв’язку повстанського штабу ОУН (від 10.03.1940 р.). Один з організаторів Дружин Українських Націоналістів, їх політичний провідник, командир куреня «Нахтігаль» (1941 р.) у ранзі сотника. Заступник міністра оборони Українського Державного Правління (1941 р.). Заступник командира 201 батальйону «Шуцманшафт» (1942 р.). Військовий референт Проводу ОУН (03—05.1943 р.), Голова Проводу ОУН на українських землях (05.1943 р.—03.1950 р.), Головний Командир УПА (11.1943 р.—03.1950 р.), Голова Генерального Секретаріяту УГВР, генеральний секретар військових справ УГВР (07.1944 р.—03.1950 р.). Підполковник (1943 р.), генерал-хорунжий УПА (22.01.1946 р.). Лицар найвищих нагород УПА — Золотого Хреста бойової заслуги 1 кляси (посмертно) та Золотого Хреста заслуги (посмертно).

Загинув у бою з підрозділами МҐБ.

Джерела:

  • Мороз В. Генерали УПА — вихованці Пласту // Пластовий шлях. — 2002. — ч. 4 (136). – С. 42-45.
  • Мороз В. Пластун Василь Кук — останній генерал УПА // Пластовий Шлях. — 2004. — ч. З (139). – С. 52-53.
  • Дарованець О., Мороз ВМуравський В. Націоналістичний рух 1920—1930-х років (матеріали до біографічного довідника) // Мірчук П. Нарис історії ОУН. 1920—1939 роки. Видання третє, доповнене. — Київ: Українська видавнича спілка, 2007.
  • Мартиролог Українського Пласту (в руко писі).

ДжерелоАльманах 100-ліття Пласту

*

3 Responses to Пластуни – генерали Української Повстанської Армії

  1. […] В. Генерали УПА — вихованці Пласту // Пластовий шлях. — 2002. — ч. 4 (136). – С. […]

  2. […] з вихованцем стрийського Пласту Миколою Арсеничем (посмертно підвищений до ступеня генерала УПА) належав до творців СБ ОУН, яка вписала героїчну […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *