Перед Різдвом 1920 року в Кам`янці-Подільськім

до 50-ти ліття Свят-Вечера у в Україні,

Життя студентів в Університеті
У червні 1919 року по відступі Галицької Армії за Збруч в Кам`янець- Подільському Університеті опинилося поважне число студентів із Східної і Західної України. Це були здебільша ті, які щойно покінчили середню школу, були звільнені з війська з причини лихого стану здоров`я, чи одержали відпустки для закінчення студій.

Багато студентів працювало в державних установах. Ті, що працювали, одержували стипендії з міністерства освіти, а також користали із зорганізованої для них дешевої університетської харчівні.

Всі студенти належали до загальної студентської організації, т.зв. Ради Студентських Представників. Галичани і буковинці, крім того, мали свою територіяльну організацію – Академічну Громаду.

Мені довелося тоді очолювати Академічну Громаду і Раду Студентських Представників. Цю останню я очолив в наслідок особливих обставин.

Восени 1919 р. відбулися вибори до цієї організації. Перед виборами почалася в університеті завзята пропаганда за списки, виставлені різними політичними групами. На 2.000 студентів було їх щось із десять. Всі стіни великої університетської залі були обвішані плакатами та кличами. Академічна Громада виставила тільки один список на 17 членів і до нього втягнули 5 студентів із Великої України. Ніякої пропаганди не вели, бо не мали виглядів на успіх. Вислід виборів був несподіваний для всіх. Вибори випали в користь Академічної Громади і мені прийшлося очолювати Раду Студентських Представників. Треба признати, що Рада мала великі права. Вона вирішувала питання про стипендії для студентів, під її зарядом була університетська харчівня та поліграфічна друкарня, що друкувала лекції професорів, вона організувала різні імпрези національного характеру, а її голова брав участь в нарадах Ради Професорів з вирішальним голосом.

Академічна Громада вела в ті бурхливі часи дуже складну працю. В листопаді 1919 р УГА уклала договір з денікінцями. Це викликало серед наддніпрянців в Кам`янці велике обурення, а то і ненависть до Галичан. З цього приводу відбулося в Старому Місті велике віче. Провід Академічної Громади доручив мені взяти участь у віче. Неприємне це було доручення… Промовці — військові і цивільні кидали громи на УГА і галичан. Називали їх зрадниками, запроданцями Москви, яким не повинно бути місця в Україні. В числі промовців і мене допустили до слова від студентів-галичан, я сказав між іншим таке:

Я, так само, як усі промовці не похвалюю умови з Денікіном та переходу УГА на сторону нашого відвічного ворога Москви. УГА, для добра майбутніх поколінь і історичної визвольної традиції повинна була до останку ділити з Армією УНР добру і лиху долю. Коли ж сталося інакше, то мусіли бути надзвичайні обставини, яких ми тепер не знаємо… Але я можу ручитися своїм життям, що рука жодного вояка армії УГА не підійметься проти свойого брата – вояка Армії УНР.

Буря оплесків, – пристрасті присутніх притихли. Мій голос підхопила місцева українська преса, як голос галичан. Моє становище на вічі, як представника Академічної Громади дуже скріпило мою позицію в студентському житті університету. Ми все були в добрих відносинах із студентством усіх земель України. Ми все могли знайти спільну мову для співпраці і взаємного порозуміння.

Миколаївський і Святий Вечір
У грудні Академічна Громада зорганізувала в пушкінськім театрі свято Миколая, на давній галицький зразок. Виступав св. Миколай в церковних ризах, були ангели і чорти, була роздача дарунків з дотепами чортика для кожного обдарованого. Ми, галичани, були захоплені успіхом Миколаївського Вечора, який нагадував нам стародавні звичаї і традиції нашої вужчої Батьківщини. З нами поділяли радість студенти всіх земель України, зате старші особи наддніпрянці виходили із несмаком і невдоволенням. Коли питав їх про причину, говорили: “Ви, галичани, споганили наші традиції про св. Миколая, показали нам Святого в церковних ризах, чого в нас ніколи не бувало, чорти в його присутності висказували жарти і то деякі невідповідні. Такі ж думки висловили в розмові ректор І. Огієнко та проф. Біднов. Думали ми зробити щось добре і гарне на радість усім, та вийшло не так…

Наближалося Різдво 1920 року. Багато студентів не мали в Кам`янці рідні, від якої ділили їх воєнні фронти. Вони не мали можливості відсвяткувати Свят-Вечір у теплому родинному колі і тому Рада Студентських Представників і Академічна Громада рішили відзначити це річкне Свято спільно в Університеті.

Ректор університету, проф. І. Огієнко поставився прихильно до наших заходів. Він радо відступив нам не тільки велику залу університету, але й потрібний інвентар, столи, крісла, посуд, доступ до кухні та кімнат, де були канцелярії. Крім того приділив з каси університету поважну квоту на влаштування Свят-Вечора.

Ми, студенти із цілої України спільно взялися до роботи. З університетського лісу привезли велику ялинку та встановили її в авлі, студентки прибрали її прикрасами. Обвели платками снігу та позасвічували свічечки. Сама ялинка, своїм розкішним видом і спільною працею біля неї – всіх була виразником нашої соборности.

Найбільше таки праці мали наші студентки. Вдома приготовили вони кутю, пиріжки, вареники, голубці, рибу, звар до пиття, колачі та різні овочі. Не забули також про просфору і дідуха, якого поставили в куті залі. Коли все було готове, всі позасідали до столу – студентки і студенти з усіх земель України. Всі ми в той незабутній Свят-Вечір почували себе дітьми одної великої сім`ї!

Почали Свят-Вечір колядою “Бог Предвічний” і привітом “Христос Роздається”. Далі серед їжі, з товариській гутірці, співанні коляд та виміні думок протягнувся вечір далеко поза північ. Закінчили його колядою “Нова радість стала”, яку закінчили рефреном:

Просим Тебе, Царю,
Просимо всі нині,
Даруй Волю,
Щастя й Долю
Нашій Україні

Ще й тепер, по 50-ти роках, згадую цей Свят-Вечір, як вечір соборности української молоді, що раділа з приходу Христа на цей світ, а з ним і Нової Правди для всіх народів і для України !

Під новий рік – минуле і майбутнє
Звичайно під Новий Рік перевіряємо, що ми зробили з минулих роках. Чи йшли ми правильним шляхом і що нам дальше робити.

Найбільш важким завданням під цю пору є виховання пластової молоді на характерні і національно свідомі одиниці. Зони ж бо мають прийти по нас на нашу зміну, щоб перебрати від нас наші ідеї і зреалізувати те,чого нам не вдалося зробити: ВІДБУДУВАТИ УКРАЇНСЬКУ ДЕРЖАВУ.

Виховний сектор
На фронті виховання пластової молоді всі ми працюємо, тільки одні більше, другі менше. Наш курінь, – і це є нашою гордістю, дав теоретика пластової організації, незабутнього Дрота, нашим курінним був св. п. Сірий Лев, Верховний Пластун, організатор Пласту в чотирьох пластових Уладах. З наших рядів вийшов Чмола, організатор літних пластових таборів, пластових зустрічей в Карпатах, які стали зразком для теперішних пластових таборів і зустрічей в американських та канадських горах. Наш курінь дав Пластові духовних провідників ковацтва, в особах Прижмуреного Ока і Лісової Мавки. Остання вийшла на ширші шляхи і очолила Об`єднання Працівників Дитячої Літератури ім. Л. Глібова. Завданням цього Об`єднання є видавати дитячу і молодечу літературу, щоб дати в їхні руки українську книжку. Виховання пластової молоді і молоді взагалі це найважніше діло. На цьому фронті виховання працює найбільше членів нашого куреня, як станичні, кошові, курінні: Кривоносенко, Щапа, Слон Второбрачний, Доля, Волошка, Лісовик, Гандзя, Приліпка, Майстер, Криця та інші.

Сектор культурно-науковий
Другий фронт – це культурно-науковий. Тут на перше місце треба висунути пластове музейництво. Очолює його знаток цього діла, наш курінний Прижмурене Око. Музейництвом займається він теоретично і практично 35 літ. Вже в краю зібрав був велике число церковного мистецтва. Продовжував збирати музейні експонати і на еміграції в Німеччині. По приїзді до Америки продовжує дальше музейне діло. Осівши на стало у Клівленді організує зразу в Пластовому Домі пластовий музей в двох кімнатах, а під цю пору він займає вже 7 кімнат. Виникає потреба, набути чи збудувати окремий дім під Пластовий Музей. Пластові експонати в Музеї – це неоцінені скарби, які вдалося зібрати і зберегти.

Перший матірній сеніорський курінь, розуміючи вагу і значіння Пл. Музею став спонсором цієї культурної установи. Допомога ця дуже скромна і недостатня і її треба скріпити. Я є доброї думки, що в черговому році вона скріпиться. До розвою музею треба не тільки матеріальних засобів. Треба безупинно збирати матеріали – все друковане слово, прапори, альбоми з пластових таборів, печатки, хроніки та інші речі, які безслідно пропадають .

Було б дуже вказаним створити надрядну музейну організацію, яка надавала б напрям та давала б поштовх до збирання музейних експонатів та мобілізувала б збирання фондів на розвиток музеїв. Це дуже вдячне поле для Пластового Музею.

Так виглядає кімната музею в Клівленді

Так виглядає кімната музею в Клівленді

Не менш важливою є українська наука. В цій ділянці працює наш член Шумило, який через кілька років був ректором Українського Вільного Університету в Мюнхені; написав кільканадцять праць з ділянки психології, а деякі з них присвятив Пластові. Співпрацює при видаванні Української Енциклопедії. В останньому часі число наших науковців в курені збільшилося, – членом – проф. Паном.

Політично-громадський сектор
Не можна оминути політично-громадської діяльності наших членів. Маю на увазі широко відомого українській громаді, члена нашого куреня, лікаря др. Антона Жуковського. Він, як голова, відділу УКК з стейті Дакота використовує свої зв`язки зі сенаторами і конгресменами і при їх помочі активізує українські справи в Сенаті і Коґресі. Згадати хоч би його меморіяли в справі переслідування українських церков чи його заходи в справі звільнення Митрополита Й. Сліпого із заслання в Сибір. Було б дуже вказаним і з користю для української справи, щоб в цій ділянці активізувалось більше членів нашого куреня.

У Клівленді дуже активним на громадській роботі є член нашого куреня проф. др. Михайло Пап, який очолює Злучені Організації Клівленду.

Військовий сектор
Велике значення має військове виховання і заправа до воєнного діла. Пласт, своєю організацією, карністю і дисципліною дає частинний військовий перевишкіл. Сторонником такого виховання був наш Чмоль, перший організатор УСС, автор підручників для вишколу піхоти в УГА та полковник київських Січових Стрільців.

Перша світлина (12 * 9) зображує 5 УСС (один з них Чмола) поруч бліндажу. На світлині є напис “Над Зол. Липою, 13.VIII.15. І.Чмола".

Перша світлина (12 * 9) зображує 5 УСС (один з них Чмола) поруч бліндажу. На світлині є напис “Над Зол. Липою, 13.VIII.15. І.Чмола”.

Другим був Незламний Граб, комендант Коша УСС, голова ревкому УГА в 1919 р. та воєнний письменник, що залишив по собі талановито написану книжку “Останній акт траґедії Українсько-галицької Армії” та численні статті і спомини воєнного характеру. Вже в Америці отаман Никифор Гірняк-Граб передав прапор УСС Пластові, як найбільшій організації молоді, що гідно буде продовжувати військові традиції УСС для визвольної справи.

Боротьба з наркотиками
Пласт у своїх законах вимагає від пластунів не курити і не пити алькогольних напитків. Ще з краю велику працю в цій ділянці зробив Юліян Каменецький-Дністровий, який дав почин до організації протиалькогольких і протннікотинних гуртків молоді, організації товариства “Відродження” та до видавання місячника тої самої назви. Цю саму роботу продовжує, але вже з меншим успіхом на терені Америки.

Заповіт Сірого Лева
Сірий Лев видаючи бюлетин назвав його “Листки Дружніх Зв”язків”. Вважав, що найбільш цінною прикметою кожної організації це – побратимство. Його практикував він і поширював не тільки в матірному Курені, але і в цілій пластовій Організації. Для цієї цілі він видавав бюлетень. Часто особисто відвідував стежі куреня і членів. Організував допомогу потребуючим, писав листи хворим членам. Цю залишену ним традицію виконуймо, як його заповіт і плекаймо взаїмно між собою побратимство.

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Висновки
Сорокаліття нашого матірного Куреня, першого і найстаршого витворило здорові та ідейні напрямні на майбутнє. Не доводиться нам до них нічого додавати. Треба нам тільки дальше йти випробуваними і наміченими шляхами, якими ми йшли у минулому, а ними коротко є:

  • Фронтом до молоді
  • Дати Пластовому Музеєві матеріальні засоби для його розбудови та на будову окремого будинку.
  • Піддержувати розвиток української науки.
  • З’єднувати приятелів для української справи серед американців та інших народів.
  • Поборювати наркотики в Пласті і в свойому окружению.
  • Плекати між собою побратимство і вдержувати близький та дружній зв`язок між собою.

В. К.-Дністровий

*

Блог “100 кроків” спільно з Музеєм-архівом пластового руху публікує кілька уривків з ”Листків дружнього зв`язку” 1-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. Редактор Ю. Дністровий (пл. сен. Юліян Каменецький). Клівленд-Стоктон-Бофало. Джерело: Листки Дружнього Зв`язку, ч. 67-68

Публікація підготована спільно з:

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *