«Заграва», спогади про пластовий табір

Заграва 2004

Автор: Уляна Явна, Rt

То найцінніший табір в моєму пластовому житті. До цього часу не можу зрозуміти його феномен. Ані популярності, наприклад, як в «Золотої Булави» чи КМТ. Ані програмної обов’язковості та престижу як в КВТ. Але я поверталась туди чотири рази. Для мене це неймовірна постійність і вірність. Зрештою, буде йтись про мандрівний пошуковий табір «Заграва».

Думаю, що одна із причин такої любові до цього, на перший погляд непоказного табору – справжність. Кожен пластовий табір – це частина Великої Гри. А там, в поліських лісах, десь майже на межі з Білорусією, гра надто приближувала до реальних подій. Мені досі видається, що я все це пережила. Перебула в лісах 1943, чи рік, який йому передував, або кілька літ, які за ним слідували. Із завмиранням серця виходила в ніч з таємною інформацією, яку треба чимшвидше переказати хлопцям з лісу. І тратила друзів в нерівних боях, і волочила за собою важку медичну сумку, а ноги вгрузали в пісковий сипучий грунт.

У 2002 році відзначали 90-ліття Пласту і проводили першу Ювілейну міжкрайову пластову зустріч в Україні. Мені тоді було повних тринадцять років, я пластувала другий рік. Пам’ятаю те хвилювання, з яким писала зголошення на ЮМПЗ, хотіла на «Метаморфози», чи щось таке, не думаючи, що трохи замала для такого табору. Отримала відповідь, що є запрошеною на якусь загадкову «Заграву», ніхто не знав точно що то буде.

Заграва 2002 - запрошення до участі в таборі

Заграва 2002 – запрошення до участі в таборі

Розказували страшні історії, що це страшенно важко, бо колись в 90-х робили той табір і хтось на ньому був і щось таке всі чули, і т.д. і т.п. Перші спогади зв’язані в мене з приємним голосом Володі Вуса, рівненського пластуна, який належить до куреня «Червона Калина». Він телефонував і розказував щось про виряд і різні потрібні дрібниці. Далі вже пригадую як був збірний пункт для учасників ЮМПЗ біля залізничного вокзалу, в приміщенні легендарної «Старої фіри» і тут вже виринає фігура Каріка (Ігора Ковальчука, ЧК). Він зразу так по панібратськи мав до нас справу , що ми з коліжанкою тихенько хіхікали за його спиною, бо не могли повірити, що з нами, малюхами, може отак себе вільно вести КОМЕНДАНТ КРАЙОВОГО табору! Дивно все сприймається, коли ти ще малий юнак. Провід виглядає на якихось півбогів.

Лише уривки спогадів залишились, все було одинадцять років тому. Як я вже писала, ті, хто чули куди ми втрапили – лякали, що то є дуже складно і страшно. Я вирішила їхати на сей незнаний табір взута в гарненьких стильних гадах, куплених на котромусь з секондів. Вони ж були скоріше розраховані на проходи містом чи красування на рок-концертах, але аж ніяк не на багатокілометрові мандри по бездоріжжю. Тому десь на середині табору металеві пластинки, які завершували ті капці, протерли шкіру черевика і взялись протирати мої ноги. Рани були настільки глибокі, що слід від них був у мене ще кілька років. Тоді гартувався мій дух. Не є це добре для жінки бути надміру бійцем в житті. Не є добре бути мужньою і сильною, це – наділ чоловіків, але як писала Олена Теліга у геніальному вірші «Мужчинам»:

«Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть, Без металевих слів і без зітхань даремних По ваших же слідах підемо хоч на смерть!».

Для цього треба мати характер. І цей характер формується на пластових таборах. Коли переступаєш через біль і втому, коли не скиглиш, а терпиш і підбадьорюєш інших – ось він, процес, який виробляє в тобі незламний стержень.

Найкраще пам’ятаю першу точку, до котрої нас відвіз автобус – поле біля села Сухівці. Якесь таке безмірне поле диких трав та квітів і чорний пам’ятний знак із портретом Ніла Хасевича. Власне, у цьому місці була криївка, в якій він загинув у березні 1952 року від рук чекістів. А тоді – могили кількох вояків УПА в лісі, вісь Берестовець-Базальтове-Головин, не можу в голові все скласти в одне. Десь була могила сотенного Вихора на сільському цвинтарі, ще десь поховання тих, хто загинув тут у боях з німцями в 1943 році. Велика печаль огортала там моє надто романтичне серце за ними, тими загиблими. Роздумувала, а якби ж це було зараз так і гинули б ми… Всі ж вони жили, товаришували, любили… А ще пригадується чудне місце біля озера в Жильжі.

Заграва 2002

Заграва 2002

Мали там дводенну стоянку, вволю купались і збирали ягоди. Якось з дівчатами повертались до табору з села і вчепився до нас правдивий блуд, понад дві години ходили довкола і не могли втрапити до наметів.

Всі спогади і враження настільки суб’єктивні, розумію, що насправді існує кілька сотень альтернативних «Заграв» у головах всіх учасників, котрі так чи інакше стикались з цим табором.

Тоді в 2002 році дуже різношерста публіка зібралася. Були пластуни із Східної України, багато таких, що це був їхній перший табір. Абсолютно деякі не готові до такої довгої і виснажливої мандрівки, без відповідного взуття, добрих наплічників і спальників. Може саме через оцю побутову нашу невлаштованість ми були такі близькі до теми табору. Бо хто як міг, зі всіх сил, тягли виряд, спали в наметах без днища, на останньому диханні готували їжу і замертво падали в міцний юнацький сон. Кільканадцять десятків років перед нами в цих лісових хащах зародилась Українська Повстанська Армія і діяла в глухому невлаштованому жодними вигодами підпіллі до середини 50-х.

Заграва 2002

Заграва 2002

Дуже особливим було ставлення місцевого населення до нас, диваків з наплічниками, які іноді були чи не більшими за своїх носіїв. Дехто агресивно розпитував чого ми тут волочимось. Але багато було таких, які тішились нашому приходові. Це ті хто знали Володю Русанова, ЧК, ще з початку 90-х, старі повстанці почували себе потрібними і незабутими, коли оповідали молоді про часи боротьби. На кількох довших стоянках місцеві часто зносили нам молоко, картоплю, овочі і навіть свіженькі воскові соти з медом. Коли зупинялись біля Горині, то хлопці ловили руками рибу, яка ліниво ховалась в берегових мулистих норах. А ще ми на тій «Заграві» 2002 року перли перед лавою два прапори – синьо-жовтий і червоно-чорний. Одного разу схарапудили коней, які тягнули фіру, лопотінням тих полотнищ на вітрі так, що аж пасажири повипадали на узбіччя.

Посвідка з табору Заграва

Посвідка з табору Заграва

Посвідка з табору Заграва

Посвідка з табору Заграва

До цього часу маю приємні спогади про багатьох учасників, з деякими до цих пір підтримую теплі дружні відносини. Якось найбільше в 2003-2004 роках потоваришували з луцькими хлопцями. Сашко Остапйовський і Сергій Шкаран були для мене і моїх подруг з куреня уособленням всіх чоловічих чеснот, бо перебирали на себе всю найважчу працю і ношу. Рівненські дівчата (Саша Лавриненко, Іра Лисак) навчили нас нових пісень, яких до того у львівській станиці не співали. Паша Кулик став для нас уособленням Одеси і Пласту в ній. Направду, в часи «Заграви» з Христею Тузяк і Марічкою Погорілко ми стали друзями остаточно і певний настрій цього табору був втілений в нашому щойно створеному курені ім. Марти Чорної.

Заграва 2003

Заграва 2003

Заграва 2003

Заграва 2003

Заграва 2003

Заграва 2003

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Заграва 2004

Пл.сен. Володимир Русанов, ЧК

Пл.сен. Володимир Русанов, ЧК

«Заграва» – це один з небагатьох пластових таборів з глибоким змістом і завданням. Твоя мета на цьому таборі чітка і зрозуміла – пошук і підтримання в належному стані могил вояків УПА, зустріч із ще живими на той час учасниками бойових дій і безнастанний важкий напружений рух. Ти йдеш польовими дорогами, іноді вгрузаєш в скиби переораного ґрунту, минаєш ліси, долаєш річкові переправи і все це з особистим вирядом, таборовим реманентом і харчами. І тільки так, серед тих поліських лісів розумієш як велось тут їм, українським повстанцям, кілька десятків років тому. І овіяна міфами і романтикою історія стає реальністю. Ця боротьба була надважкою, виснажливою і воістину героїчною.

Відкриття дня на місці загибелі Ніла Хасевича (Бей Зот)

Відкриття дня на місці загибелі Ніла Хасевича (Бей Зот)

Відкриття дня на місці загибелі Клима Савура

Відкриття дня на місці загибелі Клима Савура

Вимарш до місця Суйська дача

Вимарш до місця Суйська дача

Заупокійна служба за головнокомандуючого УПА - Клима Савура

Заупокійна служба за головнокомандуючого УПА – Клима Савура

Заграва 2005 на місці загибелі Клима Савура

Заграва 2005 на місці загибелі Клима Савура

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Заграва 2005

Спробувала зібрати трохи спогадів від інших учасників. Вийшло схоже на ностальгійні діалоги в соцмережах, в яких по дрібочці складався загальний образ «Заграви».

Діалоги в соціальних мережах, розслідування і допити причетних:)

***
Комендант – Ігор «Карік» Ковальчук,ЧК
Отже, Ігор Ковальчук, Карік як всі його називають. В ньому є щось таке. Купа дивацтв і неповторний шарм. Захоплююсь ним, що маючи сім’ю, роботу та безліч інших дорослих справ, він зміг відкласти це все і разом з Вусом і Черником вивести «Заграву» на крайовий рівень. З нашої недавньої переписки:

УЯ: Привіт, Ігорку) Щось мені тут напиши трошка про “Заграву”, коли вперше побував, які моменти запам’ятав … всяке-таке

ІК: Дарова Уля, то тра до Вуса, він всьо то пам’ятає. Звісно шось згадаю, то шо, то як, мо цього літа тайво, а можем і катамарани якісь взяти в Рівному вже є, шо скажеш, тра тіко бажаючих зібрати я можу тільки в червні. Шо скажеш? А пригадую як підходили здається до Великих Цепцевичів і був перекус і я з однією малявкою (це він про мене – УЯ 🙂 сидів на лавочці, а вона так закохано наївно і по дитячому на мене дивилась, і той погляд і губки бантіком, ех… В тебе є та фотка, з малявкою на лавці?

***
Заступник коменданта – Володимир Вус, ЧК

Він просто живий архів «Заграви», пам’ятає багато. А я чомусь запам’ятала його з гітарою, він співає пісню про «хлопців з Луцька, в яких душа не злопуцька, хлопців з Волині, в яких спина не в глині»… Якщо більш офіційно… В юнацтві член рівненського куреня ч. 33 ім. Уласа Самчука. Був учасником табору «Заграва» у 1994 році. У 2002 році – у проводі табору, разом із Романом «Черником» Шемчуком та Ігорем Ковальчуком фактично відновив та вивів «Заграву» на новий, вже крайовий рівень.

І знову з нашої недавньої переписки:

Привіт, УЯвна!
Перша Заграва виникла як мандрівка рівненських пластунів. Вона була в кінці серпня 1991 року.
Незалежність зустріли на таборі. Тож, 1991, 1992, 1993, 1994, 1995, 1996, 1997 – проводив Русанов Володя, 1998 – провів Ігор Карабін як курінний табір к. ч. 43 ім. Пилипа Орлика, восени 1999 – відбулась як мандрівка к.ч. 33 ім. Уласа Самчука. 2000, 2001 – були мандрівки тими шляхами.

Ну і з 2002 розпочався ренесанс:

Ковальчук Ігор, Вус Володя, Шемчук Рома відновили її як повноцінний табір. Тож, відбулися табори 2002, 2003, 2004, 2005. 2006 – остання наша спільна «Заграва». Далі намагався Русанов проводити, але то вже був зовсім інший рівень, не вище курінного табору. 2007, 2008, 2009, 2010, 2011, 2012 – «Заграва» не проводилась.
Найбільше запам’яталась «Заграва» 1994 року – на ній був учасником, була моїм першим пластовим табором. Найцікавіші учасники зі всіх років, котрих добре запам’ятав: Уляна Явна, Марічка Погорілко, Христя Тузяк, Сашко Остапйовський, Богдан Шиманський, Ігор Карабін.

Місця, по яких пролягає таборовий шлях: Суськ, місце загибелі Клима Савура (Дмитра Клячківського), Жильжа (там ставок) купали юнацтво вночі якось, Корчин – жив дід повстанець, Базальтове – могила сотника Вихора, Злазне – була ватра на воді і там починався сплав 2004 року по річці Горинь, Степань – часто заходили в хату вдови упівця і готували їжу, Бережниця – кінцева точка, курган.

***
Ст.пл.скоб Андрій Котлярчук (в минулому член к.ч.43 ім. Пилипа Орлика)

Уляна Явна: Привіт! Маю до тебе прохання! Чи ти був на на курінному таборі 43-го куреня в 1998 році, коли йшли шляхами табору “Заграва”? Якщо був, чи можеш мені кілька слів з того, що пам`ятаєш написати? Роблю тут статтю про табір “Заграва” загалом, то було б гарно включити спогади і про той рік! Буду страшенно вдячна)

Андрій Котлярчук: 

Привіт! Того року курінний табір складався з 3-х етапів. Заграва – це якраз той, який я пропустив(

З пам’яті – імена тих, хто там були: Микита Васильченко, Ярослав Бандура, Ігор Гринечко, Сява (з Виговців), Остап Вихопень, здається – Андрій Семенюк і Роман Шупер. Ну і Карабін, звичайно ж. Більше не пригадую нікого
Ще знаю, що тоді якось накрилась фотоплівка і нема жодної фотографії з Заграви. Той етап курінного табору називався “Ми діти вогню”, хоча в розмові його завжди називали Загравою.

***
Марічка Депутатова (в минулому членкиня к.ч.8 ім. О. Басараб)

В мене всі спогади і більшості індивідуальні. Запамяталось:

1. Як ми з Пашою з Одеси якимось дивним чином (зі мною я так бачу багато дивних речей і ще в невинні роки відбувалось) після вмивання не пішли зі всіма і ми прийшли, коли вже було відкриття дня. Нам виписали перестороги ну і ще порція шутачок. Якщо чесно, ця пересторога була ваще не педагогічною, бо я свідомо від групи відбиватись не хотіла. Але то таке.

2. Ніч перед виїздом на табір. Ми ночували в школі і тоді вже співали “Саша і Сєрьожа засипают тоже”.

3. Запам’ятались підбунчужні. Ви якось четверо дуже гармонійно дивились)

4. Як ще після табору ми тусили то біля жаби то біля Грушевського. Класика для тих років.

5. Була в нас якась тернівка і я з Натальою Бекешою була в гуртку. Так от нас в один момент змучила та біганина і ми просто собі сіли під деревом і почали складати вірші)

6. Афігенне як для того часу харчування. Шоколадки міленіум то був нереальний апгрейд для пластового табору.

7. Пластові палиці і фінальний нічний перехід.

***
Ст. пл. Павло Кулик, ЦМ

Я неодноразово був учасником мандрівного табору «Заграва».

Цей табір допоміг мені зібрати цікаві дані та матеріали, які я згодом зібрав разом і написав наукову роботу про Історію УПА. В 2007 році я переміг на всеукраїнському конкурсі Союзу Українок та посів перше місце.
Табір став для мене певною школою, де я гартував свій дух та характер. Це допомогло мені в майбутньому пройти більш складні табори та вишколи.

Також хочу відзначити, що цей табір був дуже цікавим, оскільки ми долали значні відстані, спілкувались з свідками тих подій, впорядковували пам’ятні місця, де борці за волю України проливали свою кров та віддавали життя.

В таборі завжди панувала дружня та братерська атмосфера, що допомогала долати різні труднощі.
Зараз з плином часу можу сказати, що табір «Заграва» особисто мені дав багато знань та залишив низку гарних спогадів.

* * *

Малко та Ігор Карабін

Малко та Ігор Карабін

Шушкевич Юрко

Шушкевич Юрко

Могила Ніла Хасевича

Могила Ніла Хасевича

Ватра на Івана Купала

Ватра на Івана Купала

Володимир Вус

Володимир Вус

Івана Купала

Івана Купала

*

Прошу всіх, хто був учасником табору «Заграва» та має бажання – долучитися до збору фотографій та особистих спогадів – uyavna14@gmail.com

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *