3 листа Є. Вирового голові товариства «Український Сокіл» у Подєбрадах

Співзасновник МВБУ Євген Вировий (Наріжний С.: Українська еміграція. Прага, 1942)

3 листа Є. Вирового голові товариства «Український Сокіл» у Подєбрадах В. Проході про ставлення українських громадян до матеріальної підтримки української справи та прояви розкладу української еміграції

7 березня 1933 р.
Високошановний побратиме!

[…] Щодо загальнонаціональних справ, то так воно вже спокон віку стоїть, відколи я ще з юнацьких літ це спостерігати можу і спостерігав, наприклад, на Грінченку, Єфремові і багатьох інших. Люде роблять українську справу та ще й заробляти на неї мусять і рідко, коли українська громада уважає за свій спільний обов’язок таку роботу і матеріально підтримувати.

Такого, як Чикаленко, другого у нас нема і не було навіть і в його часи. У спогадах Чикаленка досить для цього матеріалів. Згадайте, хоч би і Леонтовича і Грушевського, і Симиренка, як мусив коло них ходити Чикаленко, щоб із їхньої кишені щось на справу йшло.

На еміграції більше солідарності, але ще далеко до такої, як у жидів, наприклад. Зрештою ті, що мають, і тут, ті тримають кишені замкнуті, а дають і помогають найбільше ті, що й самі нічого не мають. Виняток був пан Лисюк, який справді давав більше, ніж він міг, не жаліючи заробітку, хоч давав не завсігди на розумні речі, а тепер і він нічого не має. До українців з Лондонського Бюра ми не можемо мати жадних претензій з огляду на їх величезну національну роботу серед чужинців. На цю роботу ми б ще самі мусили б зтягатися і коли б їх не було, то самі мусили б її зорганізувати хоч у мініатюрному масштабі. Дякувати долі, що найшлися люди, що й без наших жертв це потраплять робити.

Скільки я знаю декого з причетних до тут[ешнього] Союзу українського сокільства, то бачу, що при певному справді щирому відношенні до справи, вони могли б, коли не самі з власної кишені (але частково й так), фінансувати працю укр[аїнського] сокільства, то у всякім разі могли б організувати це фінансування серед тих кіл, де мають зв’язки і впливи.

Не знаю, чи я не помиляюся, але інколи мені здається, що в Празі серед діячів укр[аїнського] сокільства такого щирого зацікавлення і відданості справі нема, або є дуже мало.

Хоч матеріальні можливості пражаків (маю на увазі можливості організаційні також) далеко більші, ніж, наприклад, у Пласті. Хоч би через те Пласт не підтримували і не підтримують ні Союз інженерів, ні «Єдність», найбагатші тутешні товариства, що складаються з людей здебільшого стабілізованих. Інша річ, скільки щирості і правдивої орієнтованості щодо української праці на чужині і взагалі.

Передовиці в «Ділі» я не пригадую. Річ, мені здається, не в передовиці, а в тих чорних руках, що працюють на еміграції проти всякої значнішої української справи, що «загрожує» тим чорним рукам консолідацією українства на ширшу скалю. Чорні руки не працюють, звичайно, одверто, але находять досить людців, що працюють за них (Це здебільшості ріжні непризнані гіперамбітники, монополісти, деструктори, крутії, потім немовляти, запаморочені, спантеличені демагогами крутіями і т. д.). їм же нема числа […] На другому боці проти всього цього свинства наша пасивність, шатось малоросійська, брак часу, злидні і т.д. […]

Не здивуйтеся, що незабаром і Пласт опиниться в такому самому становищі. У всякім разі розклад цей тут уже почали і досить успішно…

Бажаю успіху!
З щирим привітом і глибокою пошаною.
Гаразд! Скоб!
(Є. Вировий)

ЦДАГО України, ф. 269, оп. 2, спр. 162, арк. 13-13зв. Оригінал. Машинопис.
Джерело: Українська політична еміграція 1919-1945: Документи і матеріали. — К.: Парламентське вид-во, 2008. — С. 472.

Збори Т-ва МВБУ

Збори Т-ва МВБУ. Сидять зліва направо:
С. Сірополко, Є. Вировий, Д. Антончук, І. Горбачевський, А. Яковлев, К. Антоновичева, Д. Антонович.
Стоять зліва направо: С. Телухін, Б. Іваницький, п-ні Сірополкова, С. Наріжний, А. Галька,
І. Кабачків, І. Мирний, ген. М. Омельянович-Павленко.
(Архів М. Мушинки)

*

Біографічні довідки з Вікіпедії:

Співзасновник МВБУ Євген Вировий  (Наріжний С.: Українська еміграція. Прага, 1942)

Співзасновник МВБУ Євген Вировий
(Наріжний С.: Українська еміграція. Прага, 1942)

Євген Семенович Вировий (*27 лютого 1889 — † 17 або 19 травня 1945, Прага) — український громадський, культурно-освітній, педагогічний діяч. Учасник українського національного відродження 1917 року на Катеринославщині, один з організаторів катеринославської «Просвіти». у січні 1919 р. — голова культурно-просвітньої комісії Трудового конгресу. Емігрував до Чехо-Словаччини. Голова Українського товариства прихильників книги в 1926-1934. Комендант Союзу українських пластунів-емігрантів 1931-1933, активний співробітник Української загальної енциклопедії “Книга знання”; філателіст — власник відомої колекції українських марок, неодноразово нагородженої на міжнародних виставках. У травні 1945 року в Празі вистрибнув з вікна 4 поверху і загинув, щоб не датися живим у руки большевиків.

Василь Прохода

Василь Прохода

Василь Хомич Прохода (25 грудня 1890 (за новим стилем 6 січня 1891) — 8 листопада 1971) — полковник Армії УНР. Український військовий, політично-громадський і культурний діяч, науковець і публіцист. Інженер-лісник. В 1922-27 рр. закінчив Українську Господарську Академію та був в ній асистентом і лектором до 1932 р. Там, крім наукової чинности, приймав активну участь в національно-суспільній діяльності як голова Товариства колишніх українських старшин в Чехії, староста Союзу Українських Соколів за кордоном, редактор і видавець часопису «Село» Українського Аграрного Т-ва академічного характеру. У січні 1945 року заарештований радянськими органами біля Познані. Перебував у Лук’янівці. У серпні 1946 року був засуджений до дев’яти років таборів біля Воркути, потім перевезений до Комі АРСР (нині Республіка Комі). Пробувши 11 років в ув’язненні, 1956 року як громадянин ЧСР репатрійований до Пряшева.

Матеріал підготував ст.пл.скоб Іван Гоменюк, ЦМ

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *