Предтечі й початки Пластового Руху на Центральних Землях України

Павло Богацький

Павло Богацький. Фраґменти спогадів

Писати спогади не так то й легко, бо згадати речі, що відбувались 40-50 років тому, всі одразу просто не можна; а далі ті скалочки минулого пов’язати в якусь послідовність – праця не легка. А тим часом я завжди почуваю за собою тяжкий борг перед пластовою організацією, що й досі не написав чогось подібного.

Доказом цього є вже почате оповідання – “Два моменти”. Оповідання пластуна-сеніора про те, чим жили і як розважалися українські юнаки в ті давні часи, коли ще не було Пласту. Це часи мого перебування в юнацькій (таємній) організації кам’янець-подільської бурси в рр. 1895–1900. Другий момент – участь у товаристві молоді, що його провадив у Києві в 1911–14 д-р Анохін (приватно викладав “ритмічну гімнастику”. Його сальон чисельно відвідувала молодь Києва. В часи Центральної Ради він був начальником міліції, “по наружной часті…”). Воно виглядало наче туристичне товариство для пізнання Києва та його околиць, а по суті вже було ознайомленням із вихованням молоді за системою Сетон-Томпсона.

В пластову організацію за системою Бейден-Пауела я ввійшов уже аж 1919 р., коли її почали запроваджувати по школах України, переважно в Кам’янці-Подільському. Це був центр нової у нас праці, але не єдиний, бо мені (та й не лише мені) відомо, що, напр. відомий і славний кінорежисер Євген Слабченко (його псевдо: Деслав) зорганізував українських скавтів (так! –скавтів!) у гімназіях Білої Церкви на Київщині, запозичивши зразок в російських організаціях, які закладалися в противагу т. зв. “потєшним” (організаційно вони були дуже змілітаризовані). Але це ще не все, бо в революційні часи пластові організації заклав у Єлисаветграді (?) укр. юнак Юрко Гончар–Гончаренко (пізніше активний пластун у Празі на еміґрації). В кожному із згаданих центрів (а їх було напевне більше!) по-різному сприймали ідею Пласту й по різному його організували. У тих моментах, на яких я думав спинитися у своїх спогадах важливим і цікавим є те, що дух майбутнього Пласту, його форми й засоби виховання вже в багато в чому виявлялися.

Євген Слабченко

Євген Слабченко

Кам’янецька організація носила не оригінальну назву, а саме: “Запорозька Січ”. Вона звертала чималу увагу на фізичне вдосконалення своїх членів. На військовість не налягала, хоча відділи її були різно озброєні, напр., одні носили луки, другі – мечі, витесані з гонтівок, треті – пістолети (робили їх із патронів російської рушниці-берданки, які прикріпляли до деревяної ручки), четверті носили довгі списи… Як бачите, зброя примітивна й дуже відстала, – вона була не так зброєю, як відзнакою і прикрасою відділу. Так само кожний відділ носив на шапці присвоєну його відділові – гілочку дуба, берези, калини, явора тощо.

Організатором “Запорозької Січі” був старший учень – Ісая Сулковський (прізвища тут і далі дійсні!) великий оригінал, дивак, увесь захоплений своєю організацією, але не захоплений наукою: кілька разів “попасав“ і далі “бурси” – не пішов. Яка його дальша доля – мені невідомо… Його називали – “полковником”, і носив він під плащем шпаду. Організація вербувала своїх членів лише з учнів своєї школи, і то таємно. Приваблювала ця таємничість, її життя і праця, поширювана членами…

Містилася “Запорозька Січ” у так зв. “Вітна саду” – це була довга площа саду під скелею, за річкою, що пізніше належала відомому українському громадському діячеві д-рові Гр. Солусі. Всі члени – запорожці носили імена історичних осіб (Богун, Кривоніс, Півтора-Кожуха і т. д.), або дійових осіб літературних творів (Тарас Бульба, Шрам, Ніс, Щербань, та ін.). Кожний відділ мав свої шатра, їх ставили з гілля, соломи, кукурудзянки, а то й з різних бур’янів. В осінні дні після школи й обіду по своїх помешканнях відділи варили на вечерю хто саламаху, хто кулешу, пекли в попелі картоплю, кукурудзу, яку діставали на полі, як нагороду за добре виконаний чин. Це вариво було швидше куховарською вправою, не більше.

Головні вправи були: вміти лазити на високі дерева та плигати з гілки на гілку. Ще тяжче – вилазити на гору, без допоміжного приладдя. Скакати з гори на дерева, що ростуть біля них. Ночувати в печерах, що їх самі викопували в скелі, вправлятися у плаванні на човнах, на плотах (дарабах), що їх самі в’язали, нарешті, на кавалкові дерева. Вчились плавати, рятувати потопельників (були й жертви таких вправ: один учень Фоґель загинув під Турецьким мостом, у глибокій ямі)… Вогонь розкладали тільки “живий” (викресаний кресалом із кременя!) і піддержували його увесь час перебування в саду…

Пластуни у здвиговому поході, 1914

Пластуни у здвиговому поході, 1914

Незабарам після того, як розпочала працю (десь у 1896 р.) “Запорозька Січ” під керівництвом “полковника” І. Сулковського у “Вітна сад” почав вчащати художник Жудін, професор горожанської школи і відомий у місті маляр церков (він саме тоді розмальовував в українському стилі Русько-фільварецьку церкву, що її большевики, як і всі інші, зруйнували). Маляр розташовувався із своїм мальованням, а хлопці робили своє. Скоро присутність його стала тут необхідністю. І запорозька громада визнала його за свого “отамана”. Він почав входити в роботу й розвагу дітей. Він звернув увагу на, так би мовити, ідеологічний бік, справи.

Запровадив українську пісню, гру в “загадки”, яких діти села звозили безліч, прищепив замилування до гарних народних оповідань про чудесні явища, розпалив історичну романтику міста Кам’янця, зацікавив його старовиною, його леґендами, показував залишки славного історичного минулого… Після його оповідань ми зрозуміли, що то є любов до Батьківщини, пошана до старших, товариськість, відвага, чесність і все інше, що споює, і кріпить товариство…

Я перебував у цьому гурті молодиків майже три роки. Згадував і згадую ті часи нашої “самовихови” з великою приємністю і з подякою щасливому випадкові, що трутив мене у склад його. Все, там пережите і пізнане, стало основою чи стимулом до участи в київському окруженні молодих людей під керівництвом д-ра Анохіна.

Це був гурток молодих хлопців-студентів та науковців, які для розваги відбували щонеділі прогулянку в околиці Києва. Місце дальшої прогулянки намічалося в кінці кожної попередньої. Такою вибраною прогулянкою керував один з учасників, нпр., на Труханів острів – молодий природник, який вів там наукові досліди від Університету; в Пущі-Водиці, де були озера Русского Риболовного Т-ва, вів мій брат, який досліджував ці озера. Залишки Старого Києва показував нам. проф. Н. Щербина, працю якого пізніше видала Академія Наук…

Після прогулянки гурток спинявся десь у затишному місці, де можна було розкласти вогонь (ватру), і при вогні доктор розповідав нам про Е. Сетон-Томпсона та його організацію: “Товариство хлопців березової кори”… Далі – про американських індійців, їх життя, їх віру у „Великого Духа”, про велике значення в них вогню, як прояв Великого Духа, їх мораль, з якою не зрівняється мораль т. з. культурних народів… Взагалі матеріялу до оповідань доктор мав чимало… Це все нас захоплювало й об’єднувало. Ми почували один до одного якесь споріднення й звали себе „братами”. На прикладах із життя індійців, на науці Сетона-Томпсона ми взорувалися, почуваючи на собі впливи цієї простої, нової і оригінальної науки.

Наші прогулянки й ця наука були перервані війною 1914 року… В справжню пластову організацію я попав уже аж року 1918. Пласт почали закладати в нас брати – галичани по наших школах. В томуже році Військове Міністерство призначило мене начальником Січей і Пласту на Україні – і це мене зв’язало з цією роботою. Робота пішла не зле, але перешкодив наступ на Кам’янець-Подільський поляків, а пізніше большевиків. Вороги не дали нам зреалізувати добрі початки… На цю тему я вже коротко писав, і це було видрукуване в “Українському Студенті”, що виходив у Празі. Це здається, було 1926 р. Там я подав і прізвища тих юнаків, з якими ми провадили пластову гру й вправи в Кам’янці-Подільському в 1918–1919 роках…

Джерело: Пластовий шлях. – 1951. – Ч.6. – С.4–6.

Докладніше:

*

One Response to Предтечі й початки Пластового Руху на Центральних Землях України

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *