Перші роки праці Пластової Станиці в Торонті

Пластові коші після Богослужби з нагоди дня Св. Юрія, 1955

Пл. сен. Андрій Харак

Після приїзду до Канади, зустрінув я в першій половині квітня 1948 р. біля української католицької церкви при вул. Бетирст наших пластунів і пішов на пластові сходини до тодішньої їх домівки, яка тимчасово містилася в Українському На родньому Домі при вул. Липпинкат 191.

У домівці я довідався, що 4 квітня 1948 р. відбулися ініціятивні сходини торонтонських пластунів. Головою ініціятивного гуртка обрано ст. пл. Богдана Гаврилишина, а до помочі йому юначку Софію Ярмолюк. Опікуном цієї ініціятивної пластової групи був пл. сен. Петро Шкурат. Постановлено, щоб сходини всієї пластової молоді відбувалися раз у тиждень, у неділю після богослужби.

Після сходин, у яких узяли участь новаки і юнаки, новачки і юначки та два старші пластуни. Ст пл. Б. Гаврилишин, на моє прохання, оповів мені про труднощі перших кроків пластової праці, про умовини українського життя в Торонті, серед яких доводиться цю працю починати та про старання знайти домівку на сходини.

Я запропонував відбути сходини організаторів та запросити на них пл. сен. П. Шкурата. Ці сходини відбулися в другій половині квітня та вирішили організувати пластову станицю. 23 травня 1948 р. відбулися організаційні збори в присутності 17 осіб (сеньйорів і старших пластунів), на яких перетворено ініціятивний гурток у пластову станицю, і названо її Пластова Станиця “Карпати”.

На цих перших, основоположних зборах обрано станичну старшину в такому складі: станичний — пл. сен. А. Харак, референт пластунів — ст. пл. Б. Гаврилишин, референтка пластунок — пл. сен. Л. Вахнянин, писар — ст. пл. Н. Раєвська, господарський референт — Б. Дашкевич, референт УПС — пл. сен. П. Шкурат.

У пляні праці намічено, попри нормальну пластову працю, нав’язати контакт з українськими церковними і національно-громадськими організаціями, вивчити довкілля та рівночасно знайомити громадянство з ідеєю Українського Пласту.

Почато нормальну пластову працю. Зорганізовано рої і гуртки, призначено впорядників та визначено час сходин. Сходини мусіли відбуватися у різних днях тижня, крім суботи, бо тоді в домівці, яку нам приділила управа Українського Народнього Дому, відбувалася шкільна наука.

6 червня відбулося свято патрона Пласту — св. Юрія Переможця, що було першою спробою познайомлення пластунів з українським громадянством. Свято пройшло з великим успіхом та у значній мірі виконало своє завдання.

Мені, станичному, довелося нести нелегкий тягар організаційної праці. Доїзди з Нового Торонта, де я тоді мешкав, до пластової домівки в УНДомі на сходини станичної старшини, звичайно пізніми вечорами, попри мою фізичну працю, вичерпували мою спроможність. І хоч які догідні були для нас житлові умовини в нашого приятеля в Новому Торонті, ми з дружиною вирішили з уваги на пластову працю перенестися до Торонта. В липні 1948 р. ми поселилися в Торонті при вул. Гювет і відтоді я міг посвятити більше часу для праці в Пласті.

5 липня засновано гурток Пластприяту, майже виключно з давніше прибулих громадян (І. і М. Савки, Ю. і Л. Романики, П. Сич та інші). В липні організувався також осередок праці пластових сеньйорів з пл. сен. П. Шкуратом у проводі.

До Торонта прибувало дедалі більше пластової молоді, яка зголошувалася до станиці. З уваги на важкі початкові життєві умовини, фізичну працю сеньйорів і старшої пластової молоді, важко було знаходити впорядників і виховників новацтва. Не було місця, де б можна відбувати прогулянки та інші пластові імпрези. Усі площі, які надавались нам, необізнаним з місцевими умовинами, підхожими і вільними, виявлялись приватною власністю.

Важко було теж наладнати зв’язок з Головною Пластовою Старшиною, дістати ясні і докладні напрямні для нашої дії на новім місці поселення, чи будь-які виховні матеріяли.

Управа Українського Народнього Дому за головування Василя Крисака та секретарювання Івана Савки старалася допомогти нам у нашій праці, не накладаючи на пластунів обов’язків в аматорському гуртку та хорі, але приміщення, призначене нам на домівку, ставало для нас затісне, особливо відколи там примістився також і СУМ. Треба було розглядатись за якимсь новим місцем для діяльности станиці. Мої переговори з проводом Філії УНО, при вул. Каледж, не мали успіху.

22 серпня 1948 р. станиця зорганізувала пластове свято з ватрою. Ця імпреза відбулася за ініціятивою та порадою членів Пластприяту, на площі УНДому в Скарборо. Рано відбулися богослужби обох віровизнань. Прибуло багато гостей. Громадянство познайомилось з пластунами і ця зустріч придбала нам ще більше приятелів. Пластприят мав гарний фінансовий успіх з цієї імпрези.

Пластові коші після Богослужби з нагоди дня Св. Юрія, 1955

Пластові коші після Богослужби з нагоди дня Св. Юрія, 1955

Так серед праці, шукання доріг і організаційних клопотів пройшов перший рік моєї праці у проводі станиці. На другій станичній раді, 1949 р., перевибрано мене, як станичного, ще на один рік. Склад нової станичної старшини був такий: станичний — пл. сен. А. Харак, заступник — пл. сен. Л. Вертипорох, кошовий — ст. пл. В. Палієнко, кошова — ст. пл. Л. Палій, писар — ст. пл. Я. Заставний, госп. реф.— Б. Дашкевич, осередковий УПС — пл. сен. П. Шкурат, голова Пластприяту — Іван Савка, референт зв’язків — ст. пл. Б. Гаврилишин.

Коли мені пощастило стягнути з праці на фермі братів ст. плів В. і П. Палієнків, виховна праця стала кращою і більш пляновою, хоч організаційні клопоти тривали далі. Управа УНДому почала вимагати, щоб пластова молодь брала участь в аматорському гуртку, в хорі та іншій самодіяльній праці цього товариства. Це було важко погодити з пластовими зайняттями гуртків і з цієї причини поставали непорозуміння.

Зорганізований попереднього року Пластприят виправдав себе вповні. Його голови, Іван Савка і Юрій Романик, віддані справі Пласту, були для нас дуже допоміжними. Вони підшукували нам площі для таборів, на фермі в околиці Маркгам, над озером Онтаріо та в інших місцях. Члени Пластприяту доплачували таборові оплати за незаможних пластунів, допомагали нам автами для транспорту молоді та влаштовували імпрези, з яких дохід призначали на цілі Пласту.

У 1949 р. станиця взяла участь у посвяченні української православної катедри при вул. Бетирст. Тодішній православний єпископ, Преосвященний Мстислав, підкреслив у проповіді вартість Пласту для українського суспільства. У висліді деякі члени православної громади допомагають нам у праці, а др І. Вахна віддав приміщення у власному домі на ширші сходини станиці.

Пластові коші після Богослужби з нагоди дня Св. Юрія, 1955

Пластові коші після Богослужби з нагоди дня Св. Юрія, 1955

Цього року влаштовано з нагоди Великодня свячене для Цілої станиці, на якому були присутні священики обох віровизнань, а саме о. П. Хомин і о. П. Самець.

Восени влаштувала станиця зустріч з громадянством з присутністю Преосвящ. Кир Ісидора Борецького, який своїм привітом і прихильною оцінкою виховної діяльности Пласту відкрив нам дорогу до широких громадських кіл. Праця Пласту розгортається і кріпшає та умовини співпраці з проводом УН Дому ускладнюються ще більше, а домівка стає таки зовсім затісна й невідповідна.

У третьому році існування станиці головою обрано пл. сен. М. Кміта. Мені припало діловодство господарського референта. Було ясно, що без власної домівки пластова праця стане незабаром неможливою. Тож треба було підготовити купівлю пластового дому. Справа була тоді дуже непопулярна. Новоприбулі емігранти не мали відваги братись за неї без будьяких фінансових засобів, а члени Пластприяту з давніше прибулих не вірили в можливість зібрати відповідні фонди. Зактивізував справу придбання пластового дому факт, що управа УНДому відмовила Пластові безплатного приміщення. Постав комітет набуття пластового дому. Розгорнулась дискусія і пропаганда.

У здійснення цього задуму вклав багато праці й енергії тодішній член комітету, а теперішній почесний член Пласту в Канаді, редактор Василь Софронів-Левицький. Мені, як голові цього комітету, треба було познайомитися з усіма можливостями закупу та підшукувати відповідні об’єкти. Збірка фондів, не зважаючи на широку пропаганду, не принесла сподіваних успіхів. Новоприбулі громадяни були в той час фінансово незабезпечені і тому їх пожертви були невеличкі. Громадяни з-поміж давньої еміґрації не вірили в потребу ще одного українського дому в Торонті. Пожертви були у висоті від 5 до 15 долярів і тільки три жертводавці склали більші суми, а саме пл. сен. Ст. Ґела і пл. сен. А. Тершаковець по 75 долярів, а пл. сен. А. Харак 100 долярів.

Наявні для продажу будинки були для нас або занадто дорогі, або в невідповідному місці, бо комітет постановив купити дім в околиці, де поселилося найбільше новоприбулих громадян, а саме між вулицями Бетирст—Оссінґтон—Блюр. Довелося задовольнитись невеличким домом при вул. Дандес ч. 992, в ціні 10.500 дол.

На посвяченні і відкритті цього першого в історії Пласту власного дому, я, як голова комітету, підкреслив, що цей дім має радше тимчасовий характер і хоч тісний, але свій і покищо мусить наші вимоги задовольнити.

Пласт вірить, що молодь, озброєна пластовими ідеями, не згубиться на широких світових дорогах і збережеться для своєї спільноти. Пласт ніколи не був і не є самоціллю. Це жива організація з гаслом — „лицем до життя”. Пласт хоче виховати громадянина, що буде успішним у житті, буде почуватися братом усіх українців, без різниці віри, стану і походження, буде чути на собі обов’язок супроти змагань української нації, з якої вийшов, і буде повновартісним членом суспільства тієї країни, в якій живе.

Ц. Паліїв

З початком 1951 р. пластова праця проходить уже зовсім нормально і розгортається щораз то краще.

У 1952 р., коли головою станичної старшини став пл. сен. А. Івахнюк, я звернув свою увагу на придбання власної таборової площі. Справа була може ще більше складна, ніж набуття пластового дому, бо на це не було взагалі ніяких фондів.

Мій проект був, щоб з купленої великої ділянки землі розпарцелювати частину на літні оселі для членів Пласту і Пластприяту, а решту вживати під пластові табори. Хоч як побоювалася станична старшина брати на себе великий довг, то моя заява, що я готов купувати намічену ферму в Ґрефтон над озером Онтаріо до спілки із станицею, і рішуча постава тодішнього голови станичної старшини пл. сен. А. Івахнюка, перерішила справу і ферму куплено. Негайна акція розпродажу ділянок під літні дімки принесла успіх.

Зголосилося 145 кандидатів на ділянки і приділеної на це землі виявилось замало. В 1953 р. докуплено ще 30 акрів сусідньої землі, і станиця стала власником 23-акрової ферми над озером, з власним лісом, через який пропливає малий потічок. На фармі був 10 кімнатний будинок, забезпечений електричним світлом і санітарними влаштуваннями. Побіч будинку гарний овочевий садок. Ферму, таку пригожу на пластові табори, названо “Пластова Січ”. Без неї в нинішній час, годі собі уявити успішну таборову акцію кожного літа. На тій же “Пластовій Січі” відбулася в 1957 р., міжкрайова ювілейна зустріч пластової молоді з участю понад 1200 пластової молоді з Канади і США та кількох тисяч гостей.

Так у короткій статті старався я з’ясувати у формі особистих спогадів перші роки організаційної праці нашої станиці та мою співучасть у її розбудові. Сьогодні, коли станиця в Торонті стала другим щодо кількости членів, а першим щодо матері яльного забезпечення пластовим осередком у вільному світі, варто ті важкі початки згадати та відмітити, що тільки завдяки жертвенній праці всієї пластової братії та допомозі громадянства пощастило їх побороти та осягнути сьогоднішній стан.

Отож пізнай точно, що і якими способами придбав собі наш народ у давнину, що і чому втратив, що міг придбати і чому не придбав, а зрозумієш, що йому треба допомоги твоєї і всіх пластунів

Дрот

Джерело: З перспективи 15 років. Пам`ятне видання з нагоди 15-річчя Пластової станиці в Торонті, 1963

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!