Як святкували день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939

Відділи Карпатської Січі на святі Злуки. 22 січня 1939 року. В першій лаві Роман Шухевич - Щука

Велика Злука — урочисте оголошення 22 січня 1919 р. на Софійському майдані в Києві універсалу про об’єднання УНР і ЗУНР у соборну Україну, День соборності України.

22 січня 1918 року Центральна Рада своїм Четвертим Універсалом проголосила Українську Народну Республіку самостійною, незалежною, вільною державою українського народу. А 22 січня 1919 р. відбулося об’єднання УНР і Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР).

З тексту Універсалу:

Віднині на всіх українських землях, розділених віками, Галичині, Буковині, Закарпатській Русі й Наддніпрянщині буде єдина велика Україна. Мрії, задля запровадження яких найкращі сини України боролися і вмирали, стали дійсністю.

Фоторепортаж від сайту фільму “Срібна Земля” silverlands.com.ua про те, як святкували день Злуки в Карпатській Україні

Святковий мітинг на День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 року

Святковий мітинг на День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 року

Святкування Дня Злуки в Ясіні. 22 січня 1939 року

Святкування Дня Злуки в Ясіні. 22 січня 1939 року

Відділи Карпатської Січі на святі Злуки. 22 січня 1939 року. В першій лаві Роман Шухевич - Щука

Відділи Карпатської Січі на святі Злуки. 22 січня 1939 року. В першій лаві Роман Шухевич – Щука

Генерал Курманович та керівництво Карпатської Січі виступають перед народом в День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 р.

Генерал Курманович та керівництво Карпатської Січі виступають перед народом в День Злуки. Хуст, 22 січня 1939 р.

Наш веселий гомін-спів най несеться в Київ - Львів. Карпатська Україна, 22 січня 1939 року

Наш веселий гомін-спів най несеться в Київ – Львів. Карпатська Україна, 22 січня 1939 року

Січова гостинниця в якій містилася штаб-квартира Карпатської Січі. Надпис на плакаті: "22 січня - свято боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу"

Січова гостинниця в якій містилася штаб-квартира Карпатської Січі. Надпис на плакаті: “22 січня – свято боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу”

*

One Response to Як святкували день Злуки в Карпатській Україні, 22 січня 1939

  1. Спогади відомого письменника та громадського діяча Василя Гренджі-Донського про ці події:

    Чи не простіше відкрити щоденникові записи нашого славного земляка Василя Ґренджі-Донського за ці числа з цими ж фотоілюстраціями…

    21-го січня 1939.
    […] Приготовляємось до великої маніфестації, що заповідається величавою і вона вже розпочалась сьогодні ввечорі.

    22-го січня 1939.
    Від самого ранку поїзд за поїздом вбігає, українське населення спішить до столиці на маніфестації. Довжезний ряд селянських возів з близької околиці, вантажні самоходи з дальших сіл, а поїзди з найдальших закутин привозять учасників. Тисячки возів, роверів, авт заповнили бічні вулиці. Сотні, ба тисячки синьо-жовтих прапорів по вулицях, ці дві барви сьогодні домінують. Уніформи, народні одяги з різних околиць по хустських вулицях маком цвітуть.
    Зразу можна розрізнити з одягу: Гуцульщина, Хустщина, Волівщина, Севлющина і т.д. Навіть із далекої Ужанщини та Середнянщини людей повно. Це ж річниця української соборности, велике свято! Під синьо-жовтими прапорами маршують із різних напрямків, найбільше від станції, з піснями на устах. Волівщина заступлена сильно; саме тільки Волове послало аж трьома величезними вантажними автами своїх заступників, щось біля двісті людей.

    Десята година. Перед катедралею на величезній площі тісно. Біля тридцять тисяч учасників зійшлося з цілої Карпатської України. Це найбільші збори, які я під цими зеленими Карпатами бачив за останнє двадцятиріччя. Колись просвітянські збори в Ужгороді були справді величавими, але сьогоднішні збори – рекорд!
    Яка шкода, що наших міністрів немає в Хусті. Було б бажаним, щоб і вони були присутніми, бодай показатися такій імпозантній масі. Але нам приобіцяли, що вони на час повернуться. Через те навмисно і протягаємо.

    Десь біля одинадцятої години після Богослужби сформувався величезний похід, замаяли сотні рідних прапорів і ми перейшли з площі Волошина на головну вулицю. Оркестри заграли українські походові пісні. Старинний хустський замок ще не бачив такого величавого всенародного здвигу! Під звуки маршових пісень легко маршувати, радість, утіха і якась невимовна гордість підносить душу. […]
    Три години тривав похід вулицями нашої столиці і аж біля чотирнадцятої години розпочались святочні збори на площі. Вже речники промовляли з півтора години,як з’явився прем’єр Волошин, що якраз прибув з подібних зборів у Білках. Від його супроводу довідуюся, що в Білках було також вище 11,000 учасників та що маніфестаційні збори відбулися так само величаво, хіба ж із тою ріжницею, що на хустських маніфестаціях не вимовилось ні одного разу ім’я Прхали, щоб не забруднити достойність соборницького свята…А в Білках маніфестації перетворилися в проти-прхалівські демонстрації. Учасники вигукували: “Геть з чехом міністром, хочемо міністра українця!”

    Вже кінчалися збори, як влетіло авто міністра Ревая, що повернувся із великих маніфестаціиних зборів у Сваляві. Це колишня твердиня фенциківщини, тепер ось часи змінилися і святкує і Свалява з нами.

    Ледве закрили збори, як волівські вантажні авта поспішають назад у дорогу, бо ізяни можуть в темноті наробити якоїсь несподіванки.

    Іза, єдина Іза, як виродок з-поміж інших українських сіл, робить якийсь чудернацький спротив. Зранку спиняли по дорозі маршуючих, прийшли чутки, що напали на Горівчан, постала між ними бійка, було кілька побитих на обидвох сторонах. Селяни з Нанкова, що взяли напрям на Ізу, мусіли вертатися полями, а інші, слабші групи, приневолені були обходити це гадюче гніздо.
    Ще ми не встигли сісти до стола, щоб щось закусити, бо від рана нічого не їли, як прийшли тривожні вісті, що волівські вантажні авта лежать у ровах, учасники маніфестаціиних зборів побиті на жах, а навіть є мертві…

    (Далі за текстом: В. Ґренджа-Донський. Твори. Т. 8. – С. 132-136)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *