Як пластуни Львів українізували

День української мови та писемності

До дня української мови та писемності

Конспект з джерела: Наталя Хобзей, Оксана Сімович, Тетяна Ястремська, Ганна Дидик-Меуш. Лексикон львівський; поважно і на жарт. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009 (Серія “Діалектологічна скриня”). – 672 с.

[…] Процес викристалізування літературної мови в Галичині кінця XIX – початку XX століть був важким і болючими. Адже те, як люди говорили, а навіть і те, як писали, неминуче впливало на культурні й політичні уподобання, зрештою, і на долі. Важливими чинниками утвердження української мови в місті стало також створення українських інституцій, зокрема й Наукового товариства імені Шевченка, Пласту, Української академічної гімназії, Сокола-Батька, Просвіти та багатьох-багатьох інших. Важливою складовою розвитку й унормування мовлення став розквіт української преси та книговидання.

[…] За утвердження в місті української мови боролися не тільки науковці та інтелігенція; активною в цих починаннях була й молодь, яка намагалася у всіх публічних місцях говорити виключно українською мовою. Про такі невеликі епізоди-події також читаємо у спогадах: “Якось вибралися пластуни 7-го пластового юнацького куреня ім. кн. Лева в Карпати на прогульку. їхали поїздом зі Львова до Сколя, і в поїзді зустріли о. Костельника. Були якісь непорозуміння з кондуктором, який не хотів розуміти української мови. На допомогу прийшов нам о. Костельник, який німецькою мовою зганив кондуктора, а коли закінчив свою бесіду, якої слухали всі подорожні в вагоні, додав по-польськи: “Ну, а тераз пан зрозумял?” Кондуктор знітився і мовчки вийшов з вагону”.

[…] Надзвичайно важкі обставини склалися в цей час для легальних українських установ, зокрема освітніх закладів, які перебували під загрозою закриття. “Тому, по-моєму, для історй Української Академічної Гімназії чи не найважливішим від подання фактів і дат, – писав Володимир Янів, – стає змалювання тла, зрозуміння доби чи настрою, що з неї виростав. Що лиш тоді можна зрозуміти справжнє значення школи, яка навіть у найтемніший час своєї історії і під найбільшим зовнішнім тиском ніколи не перестала бути УКРАЇНСЬКОЮ, і почесно склала свій іспит зрілости перед спільнотою і майбутнім”.

[…] Визначну роль у формуванні свідомості української молоді, і не тільки гімназійної, у ті нелегкі часи боротьби за українську ідентичність, а отже, й за українську мову, відігравали Пласт та Юнацтво ОУН. Відлік часу від Листопадового зриву і тієї боротьби, яка розгорнулась після нього, змусив багатьох зробити крок до вибору. Євген Загачевський у “Львівській братії” писав:

“Я гордий з того, що ми, ці напівзденаціоналізовані, ці погорджувані нашим селом львівські “батярчуки” зуміли знайти правильний шлях. Що ми зуміли вийти з сліпого завулка національної несвідомости. Це неважно, що дехто з нас призабув навіть свою батьківську мову”.

Ця щоденна непомітна праця за утвердження ідеалів “червоної калини”, яку не на показ виконували тисячі молодих людей, яким у середньому за віком, мабуть, не було і двадцяти п’яти років, ще й сьогодні залишається невідомою й неоціненою. Але її результати стали яскраво помітними і під час політичних процесів, і під час окупаційних режимів. Українська мова ставала одним із засобів політичної боротьби, зокрема в публічних відмовах підсудних виступати нерідною мовою.

[…] “Батяр” як явище відомий далеко поза межами Львова, зрештою й саме слово вважають запозиченням з угорської, однак, мабуть, тільки у Львові його опоетизовано як шляхетного романтика-злодія. Про кримінальну суть батяра в полистопадовому [тобто після українсько-польських боїв за Львів у листопаді 1918 р., коли до підходу основних військових частин з глибинних польських етнічних земель фактично основну ударну силу львівських поляків становили гімназисти та студенти і кримінальні злочинці, т.зв. батяри – Joanerges] Львові воліли не згадувати, а навіть якщо і згадувати, то надавати спогадам пригодницько-загадкового звучання, знову ж таки опоетизовуючи його вчинки у дні збройної боротьби. Звісно ж, про події листопадових днів є різні спогади, які відображають погляди по обидва боки барикад. проте наведу тут лише уривки інтерв’ю з Миколою Колессою про 1918 рік у Львові:

“Вічно чуємо одне у справі поховань тих польських “орльонт” на Личакові: що українська сторона до того перевороту, який стався і листопада, дуже готувалася. Річ полягає в тому, що якраз навпаки – поляки готувалися. Вони це розробили надзвичайно рафіновано. Я, правда, був тоді ще хлопцем – мав лише 15 років, але як пластун добре орієнтувався в політичній ситуації і прийшов до переконання, що це велика брехня. Сам був свідком того, що ці два місяці, починаючи від і вересня, польська сторона дуже готувалася. У який спосіб? Вони, польські шовіністи, намагалися підкорити вуличну чернь. Почали спроваджувати на вулиці задарма різні патріотичні спектаклі, відбувалася маса спорадичних віч на вулицях, наприклад, ставав якийсь чоловік і зачинав говорити, навколо нього збиралася менша купка, потім щораз більша – творилася маса людей, які були однодумцями в тому, що Львів – то є польська земля. Так що приготування йшло не тільки по лінії військових, т.зв. “стшельцув” у Львові не було багато, але всі напоготові, як і різні організації (скаути тощо), – щоби виступити збройно… Власне тому, що поляки для своєї перемоги заангажували масу отої вуличної черні, польської – безідейної зовсім, після зайняття Львова поляками в місті почалися погроми. Ота безідейна і корислива молодь кинулася на магазини, підпалила синагогу, що колись була на Старому Ринку… [йдеться про львівський погром 1918 року, коли натовп люмпенів-поляків та окремі польські військовослужбовці почали вбивати місцевих євреїв, грабуючи та знищуючи їхнє майно, прикриваючись твердженням, що євреї допомагали українцям в боях з поляками – Joanerges]”.

Від листопада 1918 року батяр почав ошляхетнюватися, набрав зіркового пилу на радіо та в кіно, товариської “оглади”, вступив до шкіл та гімназій, став героєм повістей не тільки польських, а й українських авторів, і звичайно ж, найкращим, веселим “віцовним кумплем” хлопців з інтелігентних родин з обох боків барикад. […]

Бонус: Пласт і пластуни у зразках в лексиконі львівської говірки з указаної книги

розв’язати розпустити, ліквідувати (ст): Був пластуном куреня “Лісових чортів”, а коли польський уряд розв’язав Пласт, вписався до руханкового товариства “Сокіл-Батько” і брав у його діяльності живу участь (Загачевський)

Сагара район на околиці Львова біля Брюхович (ст): Пласт ще довгий час приваблював своїм особливим стилем активности з таборами в горах, з мандрівками по верхів’ях, з багатолюдними “святами весни” серед природи, наприклад, під Львовом на Сагарі біля Брюхович (Монцібович)

хосен користь, вигода (ст); Пластун є ощадний – не тратить без потреби й хісна нї гроша, нї часу, нї енерґії, а то збуває, заховує на таку хвилю, коли буде потрібно (Тисовський)

чемний ввічливий (ст): Пластун є чемний супроти кождого чоловіка, головно супроти старших віком чи урядом і супроти жінок (Тисовський)

Матеріал підготував жж-юзер joanerges

*


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *