Мої перші кроки на чужині

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Автор: Прижмурене Око

По програній нами війни з московськими большевиками в 1920 році, довелося Урядові Української Народної Республики, урядовцям і свідомішим громадянам, а також війську, перейти через ріку Сян. На жаль не могли ми зупинитися на українській землі в Галичині, а примусово їхали в Польщу.

Мене призначили комендантом поїзду у якому їхав голова Ради Міністрів Андрій Лівицький, пізніше презедент УНР в екзілі, кількох міністрів, урядовці різних міністерств, а між ними деякі артисти театру М. Садовського, як Леся Кривицька, тоді урядничка Міністерства Внутрішніх Справ.

З приїздом до Тарнова в Польщі мої обовязки коменданта поїзду були покінчені. Приділено мене до Міністерства освіти й я спочатку їздив з рефератами до таборів інтернованих наших вояків: в Каліш, Олександрово, Ланцут, Вадовиці та інші місця, де було розміщене українське вояцтво. Коли у Тарнові створилася при Міністерстві Освіти гімназія, я почав там учителювати.

Гімназія була не велика чисельністю, переважно діти міністрів та службовиків. Я викладав природознавство.

З учнів я зорганізував гурток пластунів і крім загальної програми стали ми видавати журнал під назвою: “Життя в Природі”. Мало кому відомо, що в роках 1920-21 вийшло 5 чисел цього журналу. Перше число вийшло 9 червня 1920 року, друге в березні 1921, 3-4 в серпні, а останнє 5-те в жовтні того ж року.

Журналик був дуже непоказний. Перші два числа були видані на пишучій машинці, останні на шапірографі.
Журналик роздавався безплатно всім членам юнацького гуртка та декому з поза гуртка.

Крім мене, переважно дописували члени гуртка на довільні теми, хто хотів цей писав вірші, були вони дуже скромні але власної творчости.

У другому числі був уміщений касовий звіт. У мене схоронилися ті числа. Між іншим по стороні приходів була поважна квота 2459 польських марок, а між жертводавцями був міністер Освіти проф. Іван Огієнко, теперішний митрополит Канади. Там же подано видаток 684 пол.марок на покриття поїздки на прогульку до місцевости Чорне.

Між авторами знаходимо призвіща: М. Приходько, В. Сорока, Л. Іваненко, Анатоля і Юрка Огієнко, які тепер вже інженерами, Григоровича і других.

Зміст журналів був переважно природничого змісту, але містилися і віршики. Ось деякі з них:

Ой, сумно
Мені сумно на серці стало
За Рідним Краєм,
Чудовим раєм. І хочу я
Скоріш вернутись
На любу Україну
На Рідну Батьківщину.

М. Іваненко.

Сонечко мені світе
Зітер,віє повіває
Листя в гаю зеленіє
Небо не хмарніє
Вкраїна мила

М. Приходько

Від 3-4 числа журналик став поміщувати ілюстрації. До жертводавців приєдналися крім Міністерства Освіти, Горожанський Комітет у Львові, НТШ у Львові Американська ІМКА в Тарнові і гімназія. Ми почали висилати наш журналик до: Львова, Перемишля а також до Парижу у Франції.

У короткому часі Леся Петлюра, донька Головного Отамана, прислала даток на віщання журналика. До співробітників у 3-4 числі знаходимо Дору і Стефцю Дмоховських з першої кляси Української Гімназії в Перемишлі. Ця Стефця Дмоховська є наша люба Фунця Барановська, яка вже є мамою, а її доня вже одружена, а наша Фунця от-от буде вже бабцею.

Дора Дмоховська прислала віршик: “Могила”.

До співробітників прибули нові: Борис Іваницький, син пізніше ректора Української Академії в Подєбрадах, Галя Корчинська і Г. Архипенко.

В останньому числі пробували пера ще такі члени гуртка: Евген Приходько, А.Огієнко, і др. Учень І кл.гімназії Юрко Сорока написав такий віршик:

Пливе Дніпро широкий,
Пливе в Україні
Ударив грім,блискавця страшна
Хвиля бється в береги.
То сивий дід наш закликає
Того, хто рідної хати, не має.

Минуло повних 46 літ, як повстав цей перший гурток пластової молоді під моїм керуванням і редагуванням журналика “Життя в природі”, а також 45 літ минуло як я покинув Східну Україну, де народився й де вже не маю жадної надії повернутися, маючи повних 70 літ життя.

Недовго я перебув у Тарнові. Тягнуло мене на українські землі до Галичини й того ж 1921 року я взяв клунок на плечі й помакдрував до Перемишля. За старанням др. Стефана Дмоховського і проф. Дмитра Греґолинського Українське Педагогічне Товариство приділило мене управителем гімназії в містечку Лука, коло Самбора, де я був до розвязання її польською владою. Тут поновно повстав гурток пластової молоді і це було продовження моєї праці в Українському Пластовому Уладі, безпереривно по цей час.

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966

Джерело:

  • Листки Дружнього Зв`язку, ч. 59-60, 1966 р.

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *