Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь

Василь Маркусь

15 жовтня 2012 р. на 90-му році пішов з життя видатний український громадський діяч, правник, історик, іноземний член Національної академії наук України, головний редактор “Енциклопедії Української діаспори” ВАСИЛЬ МАРКУСЬ.

Василь Маркусь – курінний Село-Пласту на Тячівщині (Закарпаття) у другій половині 1930-х років, лицар 20-го куреня УПС «Орден Хрестоносців» імені Митрополита Андрея Шептицького, автор статті «Село-Пласт на Закарпатті та журнал “Ватра” в с. Бедевля» у збірці «Пласт на Закарпатті в минулому і сьогодні» («Ґражда», 2012). Був активним у Патріярхальному русі Української Католицької Церкви і співробітником Патріярха Йосифа Сліпого, співредактором Енциклопедії Українознавства, професором політології Університету Лойоли в Чикаго, головою Історично-Філософічної секції НТШ, редактором журналу «Українська діяспора» (Київ).

Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру - Василь Маркусь

Учні 7-Б класу Хустської гімназії (1940-1941 н.р.). У першому ряду по центру — Василь Маркусь

Народився Василь Маркусь 27 грудня 1922 р. в с. Бедевля, що на Тячівщині. Закінчив Хустську гімназію. У травні 1942 року був заарештований і засуджений угорським військовим судом до п’яти років ув’язнення за участь у роботі молодіжного націоналістичного підпілля на Закарпатті. Це була так звана «ковнерська справа», по якій проходило понад 100 осіб, переважно середньошкільної молоді, яка боролася з окупаційним режимом під проводом ОУН.

Як зазначалося у вироку військового трибуналу від 17 і 22 липня 1942 р., всі підсудні належали до однієї групи, яка поставила перед собою мету революційним шляхом визволити Закарпаття від Угорщини і створити самостійну Українську державу. У мотивах вироку дослівно записано: «Підсудні проголошували, що Закарпаття завжди було українською територією, такою і залишиться, у зв’язку з чим Закарпаття, якщо треба, то збройним повстанням і революційним шляхом необхідно відірвати від Угорщини і приєднати до України».

Колишні в'язні катівні Ковнера. Справа наліво: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий - Василь Худанич, шостий - Василь Маркусь. Мукачево, 4 липня 1992 року

Колишні в’язні катівні Ковнера. Справа: Маргарита Бабота-Шандор, Михайло Шваб, четвертий — Василь Худанич, шостий — Василь Маркусь, сьомий — Юрій Білинець. Мукачево, 4 липня 1992 року

Після звільнення з тюрми у 1943 році вчився на філологічному факультеті Будапештського університету, студіював славістику. Був делеґатом Першого з’їзду Народних комітетів Закарпатської України, який 26 листопада 1944 року прийняв Маніфест про возз’єднання Закарпаття з Україною. У 1945 році Василь Маркусь змушений був залишити рідний край, рятуючись від переслідувань за свої українські державницькі переконання.

Здобувши вищу юридичну і політичну освіту в університетах Німеччини, Швайцарії, Бельгії і Франції, Василь Маркусь розпочав наукову роботу. Його докторська дисертація «Приєднання Закарпатської України до Радянської України, 1944—1945 рр.» вийшла окремою книжкою 1956 року французькою мовою в бельгійському місті Лювен. Видана в Києві у перекладі на українську мову 1993 році.

У 1959 році в Парижі вийшла друга франкомовна монографія Василя Маркуся — «Міжнаціональні відносини на Радянській Україні, 1918—1923 рр.». У співавторстві з Я. Пеленським в Америці випущено українською мовою книгу «Питання національної політики СРСР». В Ужгороді 1993 році Василь Маркусь видав працю «Політична і державно-правова еволюція Українського Закарпаття», а в Києві 1995 р. — «Берестецька унія із сучасної перспективи».

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. — Ужгород: Ґражда, 1994. — 204 с.

Перше видання у справі наукового дослідження судових процесів над українською молоддю Закарпаття у липні 1942 року: За українське Закарпаття / Упорядкування та передмова Василя Маркуся та Василя Худанича. — Ужгород: Ґражда, 1994. — 204 с.

Василь Маркусь у зарубіжній науковій пресі надрукував понад 300 оглядів, статей, матеріялів, рецензій. Був співредактором журналу «Український самостійник» (Мюнхен). В українську літературу увійшов збіркою віршів і перекладів, яка вийшла в Ужгороді 1995 році у видавництві «Ґражда» під псевдонімом Василь Марко, а книга має назву «Спомини». Ця книга — літературний документ того часу, коли відбувалося зародження поета, якому потім не судилося розкрити свій талант. Автор розповів про духовний клімат на Закарпатті в роки іноземного панування.

Текст: joanerges.livejournal.com

*

Джерела: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10

*

Коментар від Володимира Кришеника, Ужгород:

Кришеник 2012-10-18 / 20:21:06
Потужна була людина. Василь Маркусь (Маркуш) багато чого встиг зробити у своєму житті.
Сидів у тюрмі міста Вац у 1942 р. разом з моїм батьком. Там спільно працювали у в’язничній друкарні. І навіть у таких обставинах не втрачав властивого йому доброго гумору.

Вперше я побачив Маркуся 24 серпня 1991 року. Пам’ятаю, не витримавши напруження очікування змін, що наче вже висіли в повітрі, вийшов прогулятися містом. Йшов набережною, побачив кучку людей перед нашим Білим домом. Поміж них — кілька знайомих облич. Підійшов поздоровкатися. У когось у руках портативний радіоприймач — слухають засідання ВР, що за якусь хвилину мало розродитися Актом Незалежності нової держави. Хтось заводить мову про можливу реакцію Росії. Я вставляю своє слово, кажу, що вона буде різкою і негативною. Старший чоловік заперечує: “Я мав можливість поговорити на різні теми з Борисом Єльциним, і тому впевнений, що його реакція не може бути неприйнятною для нас, українців”. Далі я вже не втручався в ту розмову. Потім з’ясувалося, що то був Маркусь. Поруч нього стояла ще й Маргарита Бабота, що тільки слухала думки інших.

Ще одну історію знаю зі слів білецького вчителя Юрка Білинця. Він, до речі, сьомий справа на тій світлині з колишніми в’язнями Ковнера, стоїть поруч з Маркусем. Коли вдруге чи втретє Маркусь приїхав на свою батьківщину, і це вже було після проголошення незалежності держави, він із Білинцем вирішили завітати в гості до свого колишнього однокласника з хустської гімназії — єп. Івана Семедія. А той, як згадував Білинець, сховався в себе вдома, щоб не мати з ними зустрічі. І от двоє старших людей якийсь час вистоювали перед вікнами домівки Семедія, час від часу викрикуючи дуетом: “Виходь, Іване, виходь, зраднику! Поговоримо!” А поговорити хотіли про тодішнє загравання Семедія з політичним русинством.


2 Responses to Відійшов на Вічну Ватру Василь Маркусь

  1. Богдан Рубчак сказав:

    Дякую за досить інформативний некролог про мого приятеля. Університет, де він викладав політологію, називається не Лойла, а ЛОЙОЛА.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *