Вічна пам`ять: Омелян Довганич

Омелян Довганич

31 жовтня 2009 р. відійшов у вічність видатний закарпатець Довганич Омелян Дмитрович (8 травня 1930 – †31 жовтня 2009)

Народився 8 травня 1930 р. в с. Нижнє Селище Хустського району. Український історик і краєзнавець, журналіст і видавець, педагог вищої школи і літературознавець, громадський діяч. З родини селянина-середняка. Кандидат (1970), доктор (1997) історичних наук. Доцент (1978). Член Національної спілки журналістів України (1957), лауреат обласних премій: ім. О. Борканюка (1986), ім. М. Бабидорича (2004), ім. А. Волошина (2005).

Закінчив Хустську середню школу № 2 (1949), відділення журналістики Вищої партійної школи (м. Київ) (1956), аспірантуру при Ужгородському державному (тепер національному) університеті (1966). У 1997 р. захистив докторську дисертацію на тему: «Проблеми історії Закарпаття напередодні та в роки Другої світової війни (1938-1945 рр.)».

Трудову діяльність розпочав у вересні 1949 р. коректором хустської районної газети (тепер «Вісник Хустщини»). Далі служив строкову службу в лавах радянської армії (1950-1952), працював штатним пропагандистом Хустського райкому партії (1952-1953). Після закінчення ВПШ був затверджений редактором великоберезнянської районної газети «Радянське село», де пропрацював до листопада 1961 р. У 1961-1968 рр. перебував на партійній роботі в Ужгороді, у 1968-1972 рр. – головний редактор республіканського видавництва «Карпати» в Ужгороді. У 1972 р. перейшов на роботу на історичний факультет Ужгородського університету. Працював на кафедрі СРСР та УРСР, а з 1992 р. – на кафедрі нової і новітньої історії та історіографії (до 1995 р.). З січня 1993 р. – керівник штатного науково-редакційного відділу (робочої групи) обласної книги «Реабілітовані історією».

Омелян Довганич

Омелян Довганич

За 45 років творчої дослідницької роботи опублікував з проблем історії Закарпаття періоду Другої світової війни, Карпатської України, возз’єднання Закарпаття з Українською РСР, історії університету, рідного села Нижнє Селище та репресованих громадян області 57 окремих видань.

Серед них:

  • власних монографій: «Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі» (Ужгород, 1995), «Закарпатські добровольці» (Ужгород, 1998), «У сутінках забуття» (Ужгород, 2000), «Коли історія, як незагойна рана…» (Ужгород, 2000), «У тенетах “Смершу”» (Ужгород, 2002), «Трагічний фінал» (Ужгород, 2004); «Шляхами пошуків і знахідок» (Ужгород, 2005), «Возз’єднання Закарпаття з Україною очима сучасника» (Ужгород, 2006), «Карпатська Україна в боротьбі за незалежність: репресії проти її оборонців та керівних діячів» (Ужгород, 2007), «Університет у нашому житті» (2007), «Так ламалися долі репресованих закарпатців» (2008), «Голгофа жертв політичних репресій» (2009), «До Бузулука через табори ГУЛАГу» (2009);
  • у співавторстві: «Слідами легенди» (Ужгород, 1971; 1972), «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990), «У жорнах сталінських репресій» (Ужгород, 1999), «Нижнє Селище: земля і люди» (Ужгород, 2001), «Закарпатські воїни генерала Людвика Свободи» (Ужгород, 1999), «Осередок освіти, науки, культури: Ужгородському університету – 50 років» (Ужгород, 1995), «Повернення до правди» (Ужгород, 2000);
  • колективні праці: «Книга Пам’яті України» (Ужгород, 1995-1998. – Т. І-ІІ), «Нариси історії Закарпаття» (Ужгород, 1995. – Т. ІІ), «Закарпаття під Угорщиною» (Ужгород, 1999), «Вони боронили Карпатську Україну» (Ужгород, 2002), «У вирі війни…» (Ужгород, 2000), «Книга Скорботи України: Закарпатська область» (Ужгород, 2002), «Реабілітовані історією: Закарпатська область» (Ужгород, 2003-2004. – Т. 1-2);
  • упорядковані збірники документів: «Я навіки прийшов у життя» (Ужгород, 1975), «Крізь пекло ГУЛАГів» (Ужгород, 1996), «Дмитро Климпуш – головний командант “Карпатської Січі”» (Ужгород, 1997), «Того дня зійшло сонце возз’єднання: минуле і сучасне» (Ужгород, 1997), «Возз’єднання» (Ужгород, 1999; 2-ге вид. – 2000), «Звершилось. Сталось. Навіки збулось» (Ужгород, 2001), «Навічно в пам’яті історії» (Ужгород, 2004) та ін. Останні вийшли з передмовами, післямовами вченого, його статтями, довідками і примітками.

Літ.: Олашин М. Його покликання – служити народу і знаходити істину // Довганич О. Д. Коли історія, як незагойна рана… – Ужгород, 2000. – С. 42-53; Хланта І. Все життя в наукових пошуках // Довганич О. Д. Роки лихоліття: невідомі сторінки і трагічні долі. – Ужгород, 1995. – С. 3-23; Хланта І. Омелян Довганич: Бібліографічний покажчик. – Ужгород, 1995. – 73 с.; Віднянський С., Олашин М. Довганич Омелян Дмитрович // Українські історики ХХ століття: Біобібліографічний довідник. Вип. 2, част. 1. – Київ; Львів, 2003. – С. 104; Хланта І. Омелян Довганич. Бібліографічний довідник. – Ужгород: Ґражда, 2005; Історикові та журналісту Омеляну Довганичу – 75. – Ужгород: Ґражда, 2006.

М. В. Олашин

Некрологи:

*

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Запрошую підписатися

Друзі, час від часу ми формуємо листи з найцікавішими матеріалами та подіями.

пластун Цяпка

You have Successfully Subscribed!