Сандармох: масові розстріли української інтелігенції

Пам`ятний знак

Матеріал підготували: Оля Свідзинська, Андрій Ребрик

Репресії 1937—1938 рр. прийнято називати “єжовщиною” (за прізвищем наркома внутрішніх справ Ніколая Єжова) або Великим Терором.

2 липня 1937 року Політбюро ЦК ВКП(б) прийняло секретну постанову №П51/94 “Про антирадянські елементи”. Після цього Сталін відправив Єжову і регіональному керівництву партії розпорядження про переслідування “розкуркулених” і “злочинців”.

У наказах НКВД вказувалися конкретні цифри: скільки “ворогів народу” має бути виявлено і скільки розстріляно. Згодом “плани” збільшувалися, а керівництво на місцях, намагаючись догодити начальству, ретельно “виконувало і перевиконувало” їх і звітувало “нагору”.

Подібні плани отримали також “виправно-трудові лагері”, в яких утримувалися вже засуджені до різних строків в’язні. Багато хто з них мав невдовзі бути випущений на волю (документи, що містять “плани”, “рознарядки” і звіти, опубліковані у книзі “Великий терор в Україні. «Кулацька операція» 1937—1938 рр.”, серія “Більше не таємно”, Київ, 2010).

У жовтні 1937 року в Соловецький лагер особливого призначення (СЛОН) прибула комісія — “трійка” — з управління НКВД Ленінградської області. Внаслідок перегляду справ було відібрано групу в’язнів, яких засудили до розстрілу. Масові розстріли на Соловках вирішено не проводити (дехто твердить, що через те, що в кам’янистому ґрунті островів незручно закопувати трупи; однак ґрунт не заважав до того часу керівництву СЛОНу розстрілювати в’язнів), і групу з 1116 засуджених вивезено “на материк”. Вони були розстріляні протягом 27 жовтня, 1, 2, 3, 4 листопада 1937 року в урочищі Сандармох неподалік Медвежегорська в Карелії (поблизу селища Повенець, де проходить Біломоро-Балтійський канал). У ці дні загинуло 1111 в’язнів “першого соловецького етапу” (ще один помер, п’ятьох етапували в інші лагері).

Пам`ятний знак

Пам`ятний знак

Про долю розстріляних, обставини їхньої загибелі і виконавців (власне, виконавця) вироків стало відомо щойно 1997 року.

27 жовтня 1937. Сандармох, урочище в Карелії.

Серед інших у цей день розстріляні українці:

  1. Борець Олександр, 1894 р.н., Дніпропетровська область
  2. Василь’їв Леонід, 1876 р.н., Тула, викладач
  3. Верещак Тимофій, 1881 р.н., Новоград-Волинський, робітник
  4. Детюк Ростислав, 1900 р.н., Харківська область, агроном
  5. Железняк Порфирій, 1897 р.н., Жабокрич, керівник повстанського штабу
  6. Кликов Григорій, 1897 р.н., Донецька область
  7. Клименко Володимир, 1899 р.н., Київська область, селянин
  8. Крушельницька Каміла, 1892 р.н., Польща
  9. Саблін Ян, 1902 р.н., Славгород
  10. Ступаченко Павло, 1904 р.н., Київська область
  11. Тимошенко Авксентій, 1906 р.н., Полтавська область

Железняк Порфирій Омелянович, 1897 року народження, народився у с. Жабокрич Подільського повіту (тепер Тульчинський район Вінницької області), українець, селянин-одноосібник. Учасник повстання в 1920–1921 рр. (за деякими даними – керівник повстанського штабу; можливо, це гіперболізація ГПУ, на підставі якої Железняка засуджено до смертної кари).

Засуджений судовою трійкою при Колегії ГПУ УСРР 13 листопада 1931 р. за ст. 54-2-11 КК УСРР до розстрілу. Колегія ОГПУ 1 лютого 1932 р. замінила розстріл на 10 років виправно-трудових лагерів.

Відбував покарання на Соловках (лагпункт «Кремль»), оголошував голодування.

Повторно засуджений Особливою трійкою УНКВД Ленінградської області 9 жовтня 1937 р. до найвищої міри покарання (розстрілу).

Реабілітований прокуратурою Вінницької області 23.11.1989 р. (Державний архів Вінницької області. — Спр. 22591-ПФ).

Джерела: 

Списки загиблих укладено на основі публікації у книзі Сандармох. Убієнним синам України. — Петрозаводск: Скандинавия, 2006.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *