Олександр Тисовський: Звідки взяв ся Пласт? (закінчення)

Олександр Тисовський

Закінчення (частина 1)

Отсеж разом і одна зі скавтових забав: лиш додати б ще до того, що скавти вповні свідомі того, о що саме у тій забаві ходить. Та побіч таких забав є ще в скавтінґу множество инших, які є правдивими подіями житя, лиш поняті не як невмолимі обов’язки, а як часть забави добровільної: такими є ті тзв. “три добрих діла”, що їх кождий скавт намагаєсь сповнити що дня і т.п. Тим способом скавтінґ вчить одної, для пізнійшого житя незвичайно важної річи: він вчить находити приємність і вдоволенє у самім повненю кождого діла.

Чим більша трудність, тим сильнійше вдоволенє по довершеню діла. Се доводить скавтів до сего, що вони дуже небогато діл вважають неможливими до виконаня (до сих вони й не беруться), а з прочих на жадне не поглянуть з песимістичним переконанєм, що мовляв “воно непотрібно, не варто трудитись”.

Скавти знають, що першим початком неудачі якогось наміру є гадка, що: “може сего не варто робити” або що “воно може неудатись”.

Не над тим думає скавт, чи єму удасть ся чогось доконати, лиш над тим, чи се діло беззглядно добре, чи зле – а коли він певний, що єго намір добрий, він також вірить, що єму удасть ся єго виконати. Длятого нема гіршого противеньства скавтінґу як песимізм, який якраз длятого дуже критично і з недовірєм на все поглядає, бо сам є зародом всіх неудач.

Скавт бере ся до виконаня кождого діла, як до забавки, а коли при виконуваню змучить ся, то ся утома ніколи єго не знеохотить, не обезсилить: він подібний тоді до хлопця, що вибігав ся на сьвіжім воздусі і впадає до кімнати і дишачи сідає, щоб трохи успокоїти розхвильовану кров та набрати знова “духа” до дальшої забави. Годі навіть порівнувати сей стан відпочинку скавта із станом пересічного смертельника по сповненю якогось “обов’язку”. Те слово “обов’язок” – се вже само собою щось дуже тяжке, а ще тяжше звучить воно в устах тих соток й тисячів людий, придавлених працею, яку вважають тяжкою карою за гріхи. Такий чоловік по сповненю “обов’язку” – се знеохочене до всього, апатичне, ліниве єство, глухе на поклик до висшого, гарнійшого житя, неохотне навіть глянути на красу природи і житя довкруги, єство, яке виглядає лиш вільної хвилі, щоб лягти і – заснути.

Якоїсь надприродної сили треба, якогось чуда, щоб те заспане сотворінє розрухати, й треба на сей знемочілий мозок ділати наркотиками фізичними й моральними, щоб піддержати в нім рух, житє: для того нема в него радости без алькоголю, нема патриотизму без шовінізму, нема ні одного правдивого, чистого ідеалу, котрого не зогидилиб зьвірячі інстинкти. Треба нам, конче нам треба скавтінґу і скавтів, щоб суспільність віджила, щоб набрала охоти до власного житя, щоб люди перестали бути “машинами до повненя обов’язків”, а стались сьвідомими свого людського достоїнства на образ і подобіє сотвореними єствами.

В культурнім сьвіті розпочало ся тепер зброєнє до великої війни, до війни не на шаблі та армати, лиш на – правдиві вартости культури. Хто в рішаючій стрічі покажесь богатшим у ті культуральні вартости – сей побідить, хто їх у себе не виробить, сей в борбі згине. Зважмо, що до сеї рішаючої борби культурні народи Европи готовлять нині вже міліонові армії скавтів. Думаю, що навіть найбільш неохотний скавтінґови признаєть, що хиба годі нам представити собі більше ідеальну суспільність, як таку, котрої членами є правдиві скавти, а уладом – скавтінґ. Те що в дальшім тягу розкажу, покаже наглядно, яке значінє має нині скавтінґ в культурнім сьвіті і може спонукає декого подумати над тим, щоб ми не остались позаду.

Скавтінґ повстав і вперше розвинув ся в Анґлії. Як зміст скавтінґу, так і істория єго повстаня не мають в собі нічо штучного, можна навіть майже напевно сказати, що розвій скавтінґу в Анґлії ішов дорогою природної еволюциї, не є отже ніяким хвилевим коротко треваючим переворотом. Незвичайними, хоч також зовсім природними були лиш обставини, які покликали скавтовий улад до житя. Був в Анґлії ще довго перед повстанєм скавтінґу подібний улад хлопців 13-17 літних, знаний під назвою “The boys brigade”, а устроєний анґлійским духовеньством, яке піднялось завданя дорогою забави ввести у цілі маси опущених хлопців основи правдивої духової культури.

Се діло незвичайної великої суспільної ваги розвивало ся дуже гарно, видко, що спосіб, чим і як промовити до душі дитини, був найдений.

Лучила ся вкінци нагода, при якій показало ся, що ті хлоп’ячі душі, се просто копальні чеснот та що у перших працях над добуваням нових скарбів відкопано лиш одну верхну верству, а колиб не випадок, нікому й на гадку не прийшлоб іти дальше в глуб, де природа зложила свої найбільші скарби. Стало ся воно іменно так: Підчас війни Анґлійців з Бурами в Африці 1899 р. облягли Бури значною силою маленьке містечко Мафекінґ в полудневій Африці. Анґлійскої залоги було в тім місточку дуже мало так, що єї комендант генерал Baden Powell мусів покликати до оборони міста всіх мужчин, які були в місті.

Олександр Тисовський

Олександр Тисовський

Поминувши те, що більшість з них не вміла тримати стрільби в руках, але навіть з ними всіма оружна сила міста зросла ледви до одної тисячки людий. Тілько людий могло з бідою вистарчити, щоб острілювати неприятеля, а вже до инших конечних і дуже важних вогнених послуг не було кого ужити. Тоді то ген. B. Powell велів скликати всіх хлопців з міста, пояснив їм ціле положенє, відібрав від них обітницю, що сповнять усі приняті обов’язки, умундирував їх та став їх уживати до всіх воєнних послуг, які звичайно повнять жовнірі. Показалась просто надзвичайна річ: хлопці – діти з таким запалом, відвагою та самопожертвонєм повнили нераз дуже тяжкі й небезпечні обов’язки, що якраз у великій мірі завдяки їм місто видержало облогу і оборонило ся від Бурів.

Відвагу сих хлопців найліпше пізнати з відповіди, яку один з них дав командантови, коли сей остерігав єго перед неприятельскими кулями: “Я, пане Оберст, біжу так хутко, що мене ніодна з них не дожене”. Не дивниця, що коли генерал Baden Powell пізнав тілько гарних прикмет душі тих хоробрих хлопців, набрав довіря не лиш до них самих, але взагалі до всіх їх ровесників у своїй великій вітчині та постановив занятись ними, щоб для вітчини зберечи на будуче величезну силу, яка вистарчилаб, щоб двинути не один нарід, а ціле людство високо в гору. З тих ще незіпсованих молодців та дітий забажав він створити нову суспільність, культурно здорову, яка не малаби у собі тих хронічних блудів, які в дальшім розвію довелиб людство до звиродненя. Він, сей в борбах засталений жовнір, став через ту працю просто ідеалом педагога, а зробила єго таким невпинна думка про добро вітчини і людства та єго любов до молодежи, як основи будучої суспільности.

Ся любов спонукала єго посьвятити богато труду на се, щоб улегчити тій молодежи працю, яка чекалаби єї у пізнійшім житю, а яка певне пригнітала би єї так, як пригнітає нинішну суспільність. Любов до людства, до краси житя веліла єму подати молодежи се позірно тяжке, нудне неуками зненавиджене житє – у виді прегарної інтересної забави, яка ділає на вроджене метким, буйним вдачам молодців почутє краси, а показуючи щораз то нові образи з житя – сего найбогатшого жерела краси, приковує до них молоді серця і уми та викликує у вразливих і душах горяче бажанє: серед тої забави віку дожити і – задля неї вмерти.

Як ніжної струни діточої і молодечої душі діткнув сей великий приятель людства, вказує хочби те, що єму вдалось доконати, чого доси ніодин з великих педагогів ще не доконав: протягом дуже короткого часу вспів він виховати поверх 1000000 молодців на правдивих горожан своєї вітчини. Ні, – він ще більш здолав, бо він Анґлієць виховує нині горожан для инших держав, він навіть двигатиме ті народи, які колись давно впали, длятого, що не мали сил боронитись або коли боронились, то лиш мечем, списою, стрільбою, вкінци протестами, мемориялами – а не силою характеру.

А сила народу довго перед введенєм скавтінґу все полягала – в скавтах.

Що йно недавно, бо в 1908 р. вийшов в Льондоні перший підручник скавтінґу, зладжений генералом Baden Powell’oм, а вже нині сей рух дійшов через Швецию, Данію, Німеччину аж до нас – у Галичину. Се сильний доказ, як могуче мусіло бути потрясенє основами суспільного ладу, коли филя сего руху в так короткім часі перебігла таку просторонь та заким ще побудовано штучні тами, вдерлася аж в Галичину. Очевидно: там в Анґлії, в осередку того руху сила єго без порівняня більша ніж в нас, у нас що йно слабі початки, а там вже вичерпано 13 видань підручника “Scouting for boys” і появилось об’ємисте, хоч дешеве 14те виданє.

У нас лиш тут і там дехто згадає про скавтінґ, трохи похвалить, решту покепкує – а там в Анґлії опікуєсь уладом скавтів король, начальним скавтом Валії є сам наслідник престола, а головну раду творять льорди, адмірали, графи, архиєпископи, єпископи, генерали і т.д. Там видають скавтові часописи, пишуть скавтові повісти, закладають великі маґазини скавтової одежі, знарядів і пр. Все те робить ся вже нині для соток тисячів молодих хлопців, які здорові, веселі, вдоволені з себе і з других, сьвідомі свого значіня кождої хвилі готові на тихий приказ рівного собі недолітка розбігти ся зі своїх карних рядів, щоб з усьмішкою на лици, як велить скавтовий припис, посвистуючи якусь скавтову пісоньку, поспішити як середновічні блудні лицарі в поміч кожному, хто єї потребує.

Але все те роблять вони для забави; вернувши здають з сего справу, що хто доброго зробив: сей назбирав якійсь бідній вдовиці трісок на підпал, той поправив коневи упряж, що єго давила, инший здержав сполошені коні, ще инший виратував дитину з перед надїзджаючого потягу і т.д., і т.д. І знову з тою самою скавтовою усьмішкою вертають мовчазно у свої ряди – бо може їм велять зараз збиратись на нічну виправу за місто, щоб чуйно перебути ніч в поли під отвертим небом, а може місто того вільно їм буде заграти собі в футболь чи сітківку, або при звуках власної музики заспівати, погуляти. Словом, ведуть прегарне, щасливе, безжурне – бож на те вони скавти, веселе – але й серйозне, повне справжніх тяжких обов’язків житє. В сучасних мовах навіть нема слів і складні такої, щоб нею описати те якесь дивне а так інтересне житє – житє, на яке многих, що скавтінґу не знають, навіть у мріях не стати.

Можна собі уявити, як до сеї прекрасної забави горне ся молодіж. Воно й не дивниця, бо що йно така забава, дає то, чого молода енергія потребує – у тій забаві молодець радо сповнить кождий найтяжиший обов’язок, хочби лиш длятого, що єму ся забава подобаєсь, що він єї любить і бажає єї удержати – бо вона дає єму можність пізнати самому і иншим показати, кілько в него сили, в ній має та єго сила велике, необмежене, майже безкрає поле і повну свободу діланя.

Там над ним ніхто не панує, бо там всі рівні собі, там нема ріжниці заводів ні праць, кождий кожду працю повнить для добра всіх і для себе, один одного шанує, не дивлячись, чи єго праця случаймо не висша від праці другого, бо там кождий кожду працю знає, кожду вміє оцінити, бо розуміє ся на ній і коли зайде потреба, то кождий кине своє занятє і зробить за другого. А чого один не може виконати, то виконають многі разом спільними силами, але тоді переміняють ся всі немов у мовчазні колісця прецизійної махіни, які зубцями точнісенько одні об другі заскакують і передають силу, працю, рух від того першого, що його порушає пружина, аж до тих найдрібнійших – звісно якого ефекту праці можна сподіватись від такої сильниці.

Скавтовий рух розі йшов ся з Анґлії филею по инших краях Европи. В слідуючім році 1909 появила ся німецка перебірка анґлійського підручника, а в слід за тим почала розростатись організация скавтів в Німеччині тзв. Pfadfinderbund. Як в Анґлії, так і в Німеччині заопікувались рухом визначні особи з ріжних кругів німецкої суспільности, які відразу зрозуміли величезне культурне значенє скавтінґу. В р. 1911 вийшло нове поправне виданє скавтового підручника “Das Pfadfinderbuch”, як збірна праця многих осіб з кругів військових, учительських, лікарських та ін.

Скавтовий рух перекинув ся дальше до Данії, Швециї, де утворились взірцеві скавтові дружини, дійшов врешті до Галичини. Ту розвинув ся він серед польскої молодежи під зверхництвом польского сокола головно завдяки заходам одного з єго членів п. А. Малковського, котрий зумів приєднати для ідеї молодіж і старших. Він то зладив 1911 р. польский підручник скавтінґу, чим дав можність прихильникам ідеї самим творити патролі і дружини, не чекаючи на поміч протекторів, не всюди так, як в Анґлії, скорих попирати високоідейні рухи. Але ось і гарний вислід сеї праці, а разом і примір кілько може зділати одиниця, коли в неї певність, що ідея, яку бажає ввести в житє, беззглядно добра. В самім Львові нині понад 1000 польських скавтів, а до уладу прибувають безнастанно нові члени так зі Львова, як і майже з усіх провінциональних міст.

Начальна скавтова команда має свій осідок у Львові в “Соколі-Мацєжи”, й відси вона видає розпорядки, якими повинують ся всі скавти. Ту виходить скавтовий орган двотижневик “Скавт”, який побіч біжучих відомостей, дотично скавтінґу, є, сказати б, доповненєм підручника, бо підручник зладжений на підставі “Scouting for boys” B. Powell’a, писаний поспішно не подає, впрочім, і не в силі подати всего, що скавтові цікаво знати.

Як сильно сей рух між поляками зростає, пізнати найліпше з того, що перший наклад підручника Малковского вже вичерпаний (автор приготовляє нове поправне виданє), а двотижневик “Скавт” розходить ся у 6000 примірниках. Від галицьких поляків взяли собі примір їх родимці по инших краях: у Франції, Бельґії, Познаньщині, в заборі росийськім, а навіть в далекій Америці, всюди засновують Поляки скавтові улади. Скавтінґ без сумніву причинить ся до з’єдиненя розбитої нациї і скріпить єї тим, що дасть їй цілі ряди сьвідомих, енерґічних і тверезо думаючих патриотів.

Українці мають поки що лиш питомо українську назву на скавтінґ і то назву яка своїм язиковим і історичним значінєм вповні відповідає анґлійскому слову “scout”. Scouting – се патрольованє, слідженє, підгляданє, але в значіню благороднім, воно висловлює радше ті труди, те поконуванє ріжних перепон, сю здібність вишукувати способи і підступи, щоб здобути якусь важну для житя відомість. Для того то Німці перевели се слово на “Pfadfinder” – себто чоловік, що вишукує і здобуває собі дорогу, щоб дістатись до якої гарної ціли. Scout – се вислів війсковий, Pfadfinder – слово, утворене відповідно до змісту скавтінґу. Поляки поки що не мають відповідного слова, бо історична назва “harcerz” не віддає добре змісту слова “scout”, а утворити нове слово у польскім язиці трудно.

Українське слово пласт утворено як загальне означенє житя пластунів, а пластун се назва історична.

Звісно іменно, що по знесеню Запорожскої Січи 1775 р. цариця Катерина II веліла запорожцям переселитись у підкавказкі краї, щоб там пильнували новонабудованих росийських областий і відпирали напади ще непокорених півдиких кавказких племен. В 1790 р. поселили ся козаки зі своїми родинами здовж ріки Кубані, якої береги і лиман над Чорним морем покриті густим очертом живо пригадували їм рідну наддніпряньску землю.

Тут побудували вони собі укріплені села тзв. станиці та, як колись на Україні з Татарами і Турками, так тепер ту з дикими Черкесами розпочали вічну війну. Тяжка се була боротьба, бо Черкеси, як взагалі кавказкі племена, перевисшали Татар хоробростию, завзятєм та хитростию. Тож і не дивниця, що нові поселенці, хоч і потомки славних Запорожців, жили ту у вічнім непокою, побоюючись кождої хвилі нападу жорстоких сусідів. Та згодом привикли вони і до тих небезпек, а щоб не дати ся знищити ворогови, стали придумувати найріжнороднійіші способи, якими би єго підійти, перехитрити, обезсилити.

В кождій станиці побудували високу вежу з дубових пнів тзв. вижку, з якої сторож днем і ночию глядів на всі сторони, чи не наближають ся черкеси, а в разі небезпеки давав дальшим станицям далековидний знак, щоб готовились до оборони. Краєм очеретів були розставлені чати, які мали задачу підкрадатись аж у черкеські села і там слідити, що роблять вороги, чи не приготовляють якої виправи. Отся служба була із всіх найтяжша, бо ті, що єї повнили, мусіли ночами повзати по грязкім болоті поміж очерети, колені міліонами страшних комарів, з напруженою увагою, щоб лопотом увару або хлюпотом воднистого болота не збудити чуйности черкеских варт, що розсіли ся по той бік Кубані.

Допластавши до ріки, кидались, а радше зсувались у воду, перепливали ріку, а видіставшись на другий беріг, знова лягали в болото і повзали осторожно аж під черкеські аули. Таких то розвідників звали Кубанські Козаки “пластунами” длятого, що вони пластались в болоті. Та не лиш на Черкесів виправлялись пластуни. В надкубаньских очеретах жило множество дикої зьвірини: вовків, шакалів, диких кабанів та без числа болотних та водних птиць.

Отсеж до «пластуньства» – як звали те тяжке й небезпечне занятє, – належало також уряджувати лови на ті зьвірята. Ось пр. одною з труднійших задач було: підійти кабана, як він досьвіта йде до ріки воду пити. До сего треба було й хитрости, щоб вислідити єго стежку, й терпеливости, бо нераз приходило ся годинами непорушно дожидати кабана, й відваги, бо нераз треба було око в око зустрітись з роз’яреним диком або, що гірше, нараз почуло ся на шиї аркан Черкеса, що вспів за слідом підійти зненавидженого пластуна.

Розказане тут вистане, щоб показати кожному, хто йно знає в чім суть скавтових вправ і забав, як знаменито віддає слово “пластун” значінє анґлійского слова “scout”. Відси “scouting” значилоб “пластуньство”, але щоб вигіднійше було вимовляти лучше уживати слово “пласт”. Не перешкаджає тому також первісне значінє слова пласт – верства, поклад, плита, о скілько зрозумієм, що пластуни се дійсно нова верства суспільности.

Маєм отже слово, якого певно позавидують нам инші народи, маєм в нашій істориї улад “скавтінґу”, з якого можна добути прегарний материял до новітного пласту, треба лиш дати єму підвалину з понять сучасної культури, а можем з тої области дати сьвітови наш власний історичний доробок і скріпити так одну з найкрасших сучасних ідей, але – потрібно нам одної великої, трудної річи: діла. Бо чи “scouting”, чи “Pfadfinden”, чи “пластуньство” – усе означає діло, чинність і то чинність, викликану дійсним житєм: заким що про пласт написано, він передше був вже у сьвіті – не письмо, а житє сотворило пласт, бо єго потребувало. Писати можна про се, чого нема, і про се, що колись було – бути можна лиш ділом. Пласту без діла просто нема: пласт у ділі дає скріпленє житя одиницям, народови – могучість, пласт на письмі – не має ніякої вартости.

*

Публікація підготовлена спільно з:

*

One Response to Олександр Тисовський: Звідки взяв ся Пласт? (закінчення)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *