З пластової періодики на Закарпатті 1920-1930 рр.

Редакція журналу "Таборит"

Джерело: С. Пап-Пугач, “Пластовий Альманах

«Ми просто йдем!»

«Всі добре знаємо, що ми — молоде покоління — є цвітом народу. Нема молоді, не буде жити й народ у будуччині. А щоб народ завжди існував, то він повинен мати добре виховану молодь, щоб вона зуміла колись повести свій народ правильною дорогою. До того всі ми мусимо приготовлятися. З нас виростають громадяни і колись на нас спаде багато обов’язків. А ті обов’язки зуміємо виконати тільки тоді, якщо замолоду до них приготуємося …» — закликає Пластунка (див. “Скоб”, 1936, ч. 2).

Цими роками наш Пласт лишився без проводу і, якщо такий був, то він не мав зв’язків з порозкиданими по цілім Закарпатті куренями. Пластова молодь, бачучи потребу пластового виховання, сама береться до праці над пожвавленням пластового руху: «Спричинімся до його піднесення, сповняймо обов’язки та стараймося, щоб піднести наш Пласт на вершок слави!» (там же). Це прагнення молоді до піднесення Пласту і їхня запопадлива праця ішли цілих два роки (тобто 1935—1936). Тоді прагнення, щоб «Пласт відіграв важну ролю в історії нашого народу» обхопив ціле Закарпаття. Кілька старших пластунів зачало підготовчу працю для піднесення закарп. Пласту.

Редакція журналу "Таборит"

Редакція журналу "Таборит"

Тому уже початком 1937/38 шк. р. редактор «Скоба» бр. Муравель заявляє: «На Підкарпатті Пласт стався трибуною української молоді. І на це ми, пластуни, горді. Під пластовим прапором сьогодні прямує наша молодь світлим шляхом правди, а з її грудей лунає голос запевнення: — Нам не страшні перешкоди, нас ніхто не зведе з правильної дороги, а на тих, що хотіли б викрасти наше юнацьке серце, дивимося з погордою! Це був клич 550 пластунів і пластунок, що злетілися з усіх закутин Підкарпаття на краєвий з’їзд Просвіти до Ужгороду. Це молодь, що живе для народу і батьківщини. Це молодь, що в разі потреби віддасть своє життя за рідну свою землю. Це молодь, яка ніколи не уступить ворогові і завжди буде прямувати шляхом правди!» (див. “Скоб”, 1937/38, ч. 3).

Не маю на меті розписуватися взагалі про пластовий рух, лише згадаю про теперіпіню працю пластунів над культурним піднесенням нашого народу. Тут знов покличуся на голос того самого «Скоба»: «Працею пластунів зникає темнота у народі і наш народ не дасть себе вже більше обманути. Наш свідомий народ зуміє добре розрахуватися з тими, що хотіли б заторкнути наші національні святощі.»

Крім хустського «Скоба» виходить другий літографований часопис куреня Село-Пласту у Бедевлі: «Ватра», який теж закликає до праці: «Нинішня доба вимагає від нашої пластової молоді, щоб вона з повною посвятою працювала для добра нашого Народу і Батьківщини. Сьогодні ми знаходимося серед ворогів, які не вагалися б нас зразу пожерти. Ми мусимо вже раз вирватися з кліщів ворога і зажити свобідним життям, щоб ми теж могли розвиватися, як і інші народи… То ж до праці, брати! Хай вороги знають, що ми живемо!» (див. передовицю “Ватри”, 1936, ч. 1).

Подібних закликів, як звичайно, було тоді багато у нашій пресі. Але цей заклик не пропав у порожнечі, він підносив духа до праці, подаючи її напрямні. А вислідок? Пластуни дають по селах недільні відчити, театральні виставки, поширюють укр. пресу і книжки. Ці і подібні їм діла записані у неписаній хроніці «добрих діл» українських пластунів Закарпаття, бо їх сповняла не одиниця, але майже 2,000 пластова родина. І молодші та сільські пластуни, що мали ще багато працювати над собою і над піднесенням укр. Пласту, дають театральні виставки, влаштовують курси неграмотних, бо «великий стид нам і ганьба, що наші старші батьки, сестри і брати не вміють читати і писати … І не були б ми люди, тим більше пластуни, коли б ми лишали свій нарід на поталу ворогам!» — пише бр. Л. Гириц у тій самій «Ватрі», яка знаменито сповняла свій обов’язок, як може сповняти його лише карний пластун. Ці діти зрозуміли, що їм робити і як їм поступати. Вони не задовільнилися самими закликами чи протестами.

1937/38 шк. рік записався в історії Пласту роком пожвавленої праці і відродження пластового руху на Закарпатті. Пластуни, побіч культурної праці, взялися і до організаційної праці та вироблення нових напрямних пластового життя. Появляються нові пл. часописи, а саме берегівські «Карпати» та ужгородський «На стійці». Появився і п’ятий часопис «Мочари», що його зачали видавати нерисницькі пластуни для виховання новиків при народних і горожанських школах. Про це відродження Пласту радісно загомоніла «Ватра»: «Майже у кожнім більшім селі вже заложений Пласт… Помалу наша молодь зачинає розуміти значення Пласту і тому радо вступає в ряди пластунів. Число пластунів зростає з дня на день!»

У самих починах свого відродження пластуни надибують перешкоди і пізнають боротьбу життя: «Ми знаємо, що в житті нам треба боротися. Нам не страшні ніякі перешкоди, нас не спинять жадні вигоди, але ми сміло йдемо у боротьбі і чеснім змаганні до кращої будуччини!» — пригадує «Скоб». А що ця невпинна боротьба йшла уже протягом 16-ьох років існування укр. Пласту на Закарпатті, тому важним завданням кожного укр. пластуна було — приготовитись до боротьби! І коли москвофіли заложили свій «скавт» і обіцянками та погрозами зачали перетягати слабших пластунів до свого табору, підніс свій голос «Скоб»: «Поступаймо так, щоб нас наші потомки не проклинали. Хай же ж буде проклятий той, хто зрадить свій нарід і піде на службу ворогові!»

До того часу пластуни боролися за кращу долю горстки свого народу під Карпатами, а тут перед ними виринуло життя-буття соборної нації: «Іде бій, у якому переможцями стануть лише ті, що сильні. Тому нам потрібно сильних членів Нації, які мали б сильні характери, яких відвага, вперта праця і бистрий розум могли б усунути усі труднощі і довели б до відродження Рідного Краю… Такими борцями повинні статися усі українські юнаки і юначки. Ми ще у молодечому віці мусимо звертати велику увагу на своє виховання і станути до боротьби за свій нарід, щоб бути гідними дітьми своєї Батьківщини!» (див. “Карпати”, 1937/38, ч. 3).

Ужгородські пластуни уже бачать себе переможцями у цій боротьбі: «Хто цінить своє життя, хто хоче стати людиною чину, у кого сильний характер дорощий понад усяке матеріальне добро, ставайте у наші ряди, у ряди переможців!» (див. “На стійці” 1937/38, ч. 1).

Прагнення пластової молоді влучно схопила тоді О. Чорногірська у своїм віршику:

Минув вже час усіх зневаг,
Пониження і неволі,
Ми хочем жити! Вільно жить!
Терпіли вже доволі!

Не хочем більш, щоб володіли
Пани з чужої нам сім’ї,
Ми хочемо тут панувати,
Ми хочем жить на цій землі!

(див. “На стійці”, 1937/ 38, ч. 4).

«Ми не живемо для себе самих. Наше життя буде мати лиш тоді якусь вартість, якщо наш чин спричиниться до піднесення нашої Української Нації на вершок її слави і вчленення її між інші свобідні народи Европи. Ось тоді то наше життя буде вартісне!» — писали берегівські «Карпати», ідеологічно найкращий пластовий часопис.

Звідки ж пластунам черпати сили і заохоти? На це питання відповідає бр. Медвідь: «Наша минувшина викриває перед нами гарну картину. Перед нами стають постаті козаків, кошових, гетьманів… Над українською землею лунають Кобзареві (Шевченкові) слова, а Крути і Базар кличуть до нас. Було колись? Минулося? Нема козаків колишніх? Чи ж пластун — це не справжня постать лицаря-козака?» (див. “Скоб”, 1936/37, ч. 3). І так надхнені ряди нових борців, пластунів-лицарів:

«… встають і далі йдуть,
Хрести свої без слів несуть.
Це ті, що йдуть на зустріч волі,
Бо в їх очах одна мета:
— Вже раз зняти Ті з хреста!
А справа ця — для них свята!
(бр. Рись, “На стійці”, ч. 3).

А пригляньмося теж на життя пластунок. Не з меншим завзяттям працювали і дівочі відділи: «У нашій добі світ числиться лише з сильними народами, для слабих нема життя. Кожна українська дівчина повинна належати до пластової організації. В Пласті дівчата наберуться витривалости, мужности і характерности, яких то прикмет наші дівчата мають дуже мало. Українська пластунка повинна пам’ятати, що вона колись буде виховувати борців за нашу волю. Пластунка свідома свого великого завдання і вона добре розуміє свій знеслий ідеал — краща будучність рідного народу. Тому ми, пластунки, зачинаймо спільно працювати з братами пластунами, щоб боротися за краще завтра українського народу!» — пише с. Оксана Завзята (див. “На стійці”, ч. 2).

Між пластунами зачалось змагання до чим більшого поступу: «Застановімся над тим, чи ми можемо зрівнятися з пластунами сусідніх околиць. Добра воля і охота все зможуть. То ж готуймося всі до праці!» — заохочують «Мочарі». Найменші пластуни не хочуть лишатися позаду. І треба було бачити їх машерувати на пластовім з’їзді у Буштині та почути їхній веселий сміх і радісні пісні, якими вони доганяли втікаючих перед дощем старших пластунів, ідучи карно і весело дальше в рядах. Для них ніщо «бурі і негоди» — їм усміхається краща доля, весна!

Український Пласт має свою притаманну ідеологію. Закарпатські пластуни, хоч вони ніколи не читали і не бачили сторінок «Життя в Пласті» чи поодиноких чисел «Молодого Життя», своїм серцем відчули цю укр. ідеологію. Пізнавши мету укр. Пласту, ці малолітки (старших від 18 років між ними майже не було) відважно прямували до неї. За один рік Пласт на Закарпатті осягнув того, чого не міг осягнути протягом часу між 1923—1933, у роках вільного розвитку. Ось як романтично описує цей ідеологічний розвиток с. Запорізька у своїм віршику «Летить Скоб»:

Ой лети наш Орле, високо знімайся,
Здіймись аж під небо і там шукай волі!
Ой лети Соколе, лиш скоро, не гайся,
Бо Україна стогне у тяжкій неволі.

Лети Скобе-Орле, поки лиш сил стане,
У новий світ для тебе — у вільне повітря,
Шукать ключа правди рідній Україні,
І не бійся, Брате, і страшного вітру.
(див. “На стійці”, ч. 4).

«Відкривай очі меншим, байдужим і несвідомим братам. Зміцнюй їхні характери своїм власним прикладом. Розбудовуй у них дрімучі національні почування. Клич їх до чину, до борні!» — заохочує ст. пластун (див. “На стійці”, ч. 2). І бр. Юрій Карий уже бачить у «Ватрі», як:

З Карпат могутніх, високих,
Буря загреміла,
Обізвались далі степи,
Земля розгорілась.

Високо зноситься дух пластуна. Чого не стоїте, герої? Ваша воля полита кров’ю. По бурі прийде довгожданна весна!

А доти ми, стиснувши руки,
Без слів вперед ідем!
(див. “На стійці”, ч. 4).

One Response to З пластової періодики на Закарпатті 1920-1930 рр.

  1. […] «Всі добре знаємо, що ми — молоде покоління — є цвітом народу. Нема молоді, не буде жити й народ у будуччині. А щоб народ завжди існував, то він повинен мати добре виховану молодь, щоб вона зуміла колись повести свій народ правильною дорогою. З нас виростають громадяни і колись ми будемо мати багато обов’язків. А ті обов’язки зуміємо виконати тільки тоді, якщо замолоду до них приготуємося…» — писав пластовий журнал “Скоб” у 1936 році. […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *