Мої пластові трафунки. Мій новацький табір і газовий балон

“100 кроків” далі продовжує публікації пластових трафунків. Трафунок номер два від автора з псевдом Дитина (попередній трафунок можна прочитати тут).

А ще ми нагадуємо – колекціонування трафунків триває далі!

І ще окрема велика подяка – пластунці Оксані Гнатюк за допомогу з трафунками 😉

06.10.2011
Автор: Дитина

Фото автора

Цю пригоду, багато хто знає в колах новацьких виховників. Можливо, її не проти були б описати й мої вихованки, які бачили і сприймали все по-своєму. Але вони ще зможуть це зробити.

Влітку 1999 року мені випало щастя вперше організувати і очолити новацький табір для дівчат. Особливих спонсорів у мене не було, були тільки вкладки батьків — по 40 грн з дитини, які відповідали тодішнім 10 американським доларам. На весь табір ми мали трохи менше 1000 грн — мало вистачити на харчі і дрібні видатки. Приміщення ж доводилось шукати таке, за яке не треба платити.

І ось завдяки друзям-василиянам таке приміщення було знайдено. Нас розмітили в Підгірцях, у новозбудованій хаті одного золочівського господаря. До чару побутових умов належала відсутність електрики (це стосувалося всіх) і плита з газовим балоном в окремій кімнаті партеру, де господар планував обладнати кухню (це стосувалося моєї інтендантсько-кухарської команди).

Княжі дзвони. Вареники. 1999 р.

Плиту разом з балоном ми одразу витягнули надвір і примістили під якоюсь старою повіткою, бо, по-перше, місця було обмаль, по-друге, нема чого дітям дихати кухонними випарами. Зрештою, щойно включили газ, як відчули його запах. Балон, здавалось, був закоркований добре, але в приміщенні запах все одно було чути.

Щойно почали варити їсти, як з плити повалила страшна кіптява, відра і баняки одразу стали чорнісінькими. Отець Тимотей, який був весь час у монастирі, впевнено заявив, що газ у балоні закінчується, хоч господар запевняв: балон повний. Нам вдалося прогодувати табір на цій плиті лише один день. Вже з наступного дня гріти воду вже бігали до монастиря.

Княжі дзвони. Дрова. 1999 р.

Як на біду, за день чи два перед табором сталася неочікувана подія фінансового характеру — різко подорожчав бензин. Наближалась чергова хвиля економічної кризи, хоч тоді Україна з тих криз і не вилазила. Відомо, що фінансові біди самі не ходять, тож ми були щасливі довідатися, що в Золочівському та Бродівському районах газу немає. І в монастирі запасного балона теж не виявилось. Лише завдяки гендиректору «Львівобленерго» п. Ярославу Шпаку, чия онучка була учасницею табору, нам вдалося отримати таки бажаний газовий балон від бродівських енергетиків. Проте, за два дні до завершення табору газ закінчився і в цьому балоні.

Княжі дзвони. Ватра. 1999 р.

Всі розуміли, що вдруге епопею з пошуком газу ніхто з нас не переживе, тому було прийняте рішення влаштувати польову кухню. Провід почав копати яму, о. Тимотей притягнув десь із монастиря масивні квадратні ґрати, напевно, 1,5 х 1,5,  всі новачки натхненно носили дрова. За дві години вони заготували стільки сухостою, що було досить до кінця табору, і чим менші були дівчата, тим більше дрів вони приносили). Так ми швиденько зварили обід, який всі наминали з великим задоволенням, а дехто питав: “Чому ви одразу так не варили?”

Проте, на цьому наші пригоди не закінчились. Одразу по обіді впав рясний дощ. І коли ми прийшли готувати вечерю, то виявили, що яма в щент наповнена водою, а кілька полін, які ми лишила на розпал, плавають собі зверху. Заходилися вичерпувати воду, але це не допомагало: прибувала все нова й нова.. Ми завзято прокопували дренажні рівчаки для відведення води, перерили всю дорогу і все подвір’я, але зрештою вода в ямі перестала прибувати. Вичерпали її наскільки було можливо, тоді на дно накидали цегли, потім мокрі дрова, а ще вище — сухі, які вже можна було запалити. Зацікавлені новачки повибігали з хати подивитися, що ж сталося. Можна тільки уявити собі їхнє здивування, коли вони побачили, як поліна, що перегорають і ламаються, з шипінням і парою падають у воду.

Тоді “розвідка” понесла в табір інформацію: “Вони варять нам вечерю на вогні і на воді!” А мені пригадалося, як ми жартували ще після першого нашого вишколу: “Пластун зарадний: він може запалити ватру без дрів, без сірників посередині Чорного моря!” Море в мініятюрі у нас вже було, а от щодо всього іншого слід би ще повдосконалюватися. Адже пластова зарадність не має меж!

UA TOP Bloggers


6 Responses to Мої пластові трафунки. Мій новацький табір і газовий балон

  1. Автор з псевдом Дитина – то Оля Свідзвинська

  2. @Андрій Мудрий
    це мені відомо, але я прихильник того, що як автор підписав, то так його і публікую, може є якісь мотиви абощо)

  3. Ольга сказав:

    @Андрій Мудрий
    Та це ніби всі знають, правда?
    О, може написать раз і назавжди, чого у мене таке псевдо? А то набридло розповідати 🙂

  4. @Ольга
    о, інтересна ідея з історією псевд?
    та то можна навіть цілу окрему категорію 😉
    в мене єсть кілька історій про псевда закарпатських пластіків 30-их рр..

  5. Ольга сказав:

    То Ти переставиш фотки?

  6. Ольга сказав:

    О, дякую!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *