Мирон Федусевич. Початки Пластового Руху у перспективі сорокліття. Частина 2

Частина 1

3. Проф. Іван Боберський як безпосередній спричинник Українського Пластового Руху
Згадана українська академічна гімназія у Львові мала між своїми професорами багато визначних громадських діячів, таких, як перший її директор о. Василь Ільницький, основник “Просвіти” проф. А. Вахнянин, о. проф. д-р О. Огоновський, проф. Ол. Борковський і багато інших. На окрему згадку заслуговує один з “молодших”, а саме проф. Іван Боберський, що від 1901 р., ставши професором у цій гімназії, був дійсним пострахом учнів, бо був невмолимим германістом, який у мурах школи не промовив інакше, як по-німецьки, і того ж вимагав і від своїх учнів.

Але ще більшим “диваком” видався він тодішньому галицькому суспільству через своє завзяття у пропаґанді руханки й спорту між шкільною молоддю, хоч у тодішніх школах наука руханки була тільки над обов’язкова. А що в академічній гімназії, яка містилась у “Народному Домі”, не було окремої залі на руханкові вправи, – то молодь, яка записалась на руханку, ходила на вправи до українського “Сокола”.

Іван Боберський

Ці вправи відбувались там у пополудневих та вечірніх годинах. Через це гімназисти мимоволі входили в лави учнів – доросту самого “Сокола”, а що проф. Боберський був у цьому товаристві начальником вправ, то й зближення гімназійної молоді до завдань нашого руханкового товариства стало безпосереднім переходом до діяльности на терені українського сокільства, що гуртувало членів у дисципліні при руханці, пожарництві, а згодом при стрілецьких відділах.

Проф. Боберський і в руханці був дуже вибагливий. Підходив до неї, як і на лекціях німецької мови, неначе без дози сердечного, – а через це й скоропроминаючого – патріотизму. Типова була для нього холодна, розумова послідовність, докладність у сповнюванні своїх шкільних та позашкільних добровільних обов’язків, вперта “дивачність” переконати суспільство про потребу руханки і спорту як рівноваги для виснаженого духа. А вже власний “нечуваний” приклад: “бігати” з учнями по підльвівських левадах, улаштовувати з ними “безцільні” мандрівки по околицях Львова, а взимку “не знати чого” “наражуватись на простуду” й “зломання ніг” в дивачному лещетарському строї по снігових заспах львівських горбків – з’єднував йому між старших – ворогів, а між учнями – багато запалених прихильників.

До цих останніх належать пізніші провідники руханкових вправ у “Соколі-Батьку” як Теодор Поліха, Володимир і Омелян Гузарі, Олена С[тепанів]на, Оксана Федів, Дарка Білинська, Біна Сид[оров]ич, Олекса Довбенко, Тарас і Петро Франки, Павло Зимак, Степан Г[айдуч?]ок і багато інших, що за порадою проф. Боберського склали іспити з руханки, стали в середніх школах Галичини вчителями руханки та дуже часто опісля допомагали Пластові переводити в життя неодин прилюдний виступ з різними вправами, хороводами, танками і т. ін.

Між цими безпосередніми учнями були й засновники Пласту, які, може, рівною мірою ділять щодо цього свої заслуги, хоч кожний з них на інший лад підходив до цієї самої речі. Після закінчення університетських студій д-р Олександер Тисовський став учителем академічної гімназії, а тим самим безпосереднім товаришем свого недавнього професора І. Боберського. Цей останній готував підручники та книжечки з обсягу руханки та спорту, намагаючись витворити при цьому чисто українську термінологію для цих ділянок. До цієї праці притягав теж і своїх учнів. А що сам в одному з чергових звідомлень академічної гімназії видав вперше багато ілюстрований “Впоряд”, – то, натрапивши у світовій літературі підручник Бейден Пауела про скавтінґ, напевно намовив д-ра Олександра Тисовського зацікавитись тим “новим родом спорту”, чи там рухових вправ.

"Посібник" Івана Боберського для гри у копаний м`яч (футбол)

"Посібник" Івана Боберського для гри у копаний м`яч (футбол)

І так воно, мабуть, було. Д-р Тисовський, як мені здається, мав нагоду незабаром у Західній Галичині приглядатись первопочинам польського скавтизму і, так підготований теоретично й практично, міг написати свій перший підручник “Пласт”. Цю працю надруковано спершу в черговому звідомленні академічної гімназії, мабуть за 1912 рік, а опісля, як окрему відбитку коштом “Сокола-Батька”. Одночасно засновував тоді проф. д-р Тисовський перші пластові гуртки при академічній гімназії.

Подібно сталось з притягненням до пластового руху Петра Франка. Він був зразковий наслідувач свого професора, бо не тільки в рухах при виконуванні вправ, але в ході, способі усміху, арґументації й у “дивачному” розумуванні в дискусіях, опертих на “холодному розумі”, подібний був до свого вчителя. Франко належав теж не тільки до загорілих руховиків спортовців типу проф. Боберського, але й до завзятих мандрівників. Як один з найздібніших руховиків, він швидко підчас своїх технічних студій склав іспит з руханки і ще як студент політехніки дістав посаду вчителя руханки у філії академічної гімназії, що далі містилася в мурах “Народного Дому”. До обов’язків учителя надобов’язкової руханки належало теж цікавитись різними спортами, – а тим самим і “найновішим” скавтінґом.

В ньому найбільше припало йому до вподоби мандрівництво, – тож плекав він його залюбки із своїми пластунами, вивчаючи з ними потрібну картографію. Знання англійської мови, яке виніс з добровільної науки ще в гімназії, дало йому змогу безпосередньо перекладати чи перетворювати потрібне – от хочби “Пластові гри і забави” – на українське. Вибух першої світової війни в 1914 р., а опісля визвольні змагання, в яких він брав участь як летун Української Галицької Армії, відірвали його від Пласту, до якого, мабуть, опісля вже не повернувся, хоч дістав був в 1920-их роках у Коломиї становище вчителя руханки. Від нього то походить пропозиція назвати скавта нашим словом “пластун” на зразок кубанських козаків.

Отже з цього бачимо, що ті два основоположники перших пластових гуртків у Львові діяли під безпосереднім або посереднім впливом свого великого вчителя. Слід опіки проф. Боберського над Пластом у його первопочинах можна пізнати теж і з змісту “Сокільських Вістей”, перемінених опісля на “Вісті з Запоріжжя”, коли то цей голова “Сокола-Батька” намагався довести до союзу “Соколів”, “Січей”, спортового товариства “Україна” та всіх інших майбутніх спортових товариств в одному союзі “Запоріжжя”.

Проф. І. Боберський

Проф. І. Боберський

У вищезгаданому сокільському місячнику під редакцією проф. Боберського і Сеня Ґорука притулювалась одна або й дві сторінки першого пластового друкованого слова – вісника, під окремою назвою “Пластовий Табор”, або може “Пластова Ватра”. Зміст цього часопису, як і взагалі цілого сокільського місячника, був дуже скромненький і на сьогодні мало цікавий, бо подавав тільки найконечніші поучення, рішення, хроніку деяких прогулянок, виступів, вправ тощо. Безумовно, що першими редакторами цієї пластової сторінки були знову найближчі співробітники проф. Боберського, – а саме д-р Олександер Тисовський та Петро Франко, що щоденно бував у “Соколі-Батьку”, як один з провідників руханкових вправ, то й мав безпосередній контакт з видавцями сокільського журналу.

Про діяльність і ролю третього з-поміж основників Пласту, а саме про Чмолу, важко мені щонебудь конкретного сказати, бо я не мав нагоди з ним пізнатися, ані особисто з ним зустрічатися.

Зате чомусь мало згадується про інших перших пластових провідників по інших містах Галичини як Станиславів, Стрий, Коломия, хоч знаємо, що в цих і інших місцевинах перед 1914 р. зав’язались були пластові гуртки – чи то при гімназіях, чи то під опікою українських сокільських товариств. Бувші пластуни з цих міст і з цих часів повинні про це подати свої спогади.

Фото з сайту Іван Боберський


Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *