Олександр Тисовський: Чи доконче?

Обкладинка книги О. Тисовського "Життя в Пласті"

Джерело: Цвіт України. Ч. 14-15, 1992. С. 4-5

Часом питаю себе: Чи доконче у Пласті обмежувати різними правильниками, наказами, заборонами, поученнями життєвий розмах молодих, а то й старших людей, свободу користування тим, що може дати людині приємність, вдоволення, збуджує фантазію, тим, що — сказати б — робить життя різнородним, цікавим?

Нещодавно застановило мене щире і голосне визнання однієї особи на дуже відповідальному серед нас становищі, особи, яка колись, здавалося, була Пластові помітно віддана, та й ще сьогодні формально все таки уважається пластуном.

У розпалі реторичного патосу ця особа висловилась, що, на її думку, не доцільно в’язати молодь якимись то засадами, як ось точками «Пластового закону», і не давати їй вижитися так, як це бачимо, наприклад, в американському середовищі, де молоді вільно все, навіть — до розгнузданих «генгів» включно. Не зважаючи на зовсім помилкове уявлення цієї особи про справжню проблему американської педагогії, не можна заперечити, що декому, головно вже немолодому, дошкулюють ці, назвімо їх у загальному, «закони». Вони бо непокоять пластове сумління, коли мова про повне користання життєвими розкошами.

Приглядаюся часом до тих труднощів, щоб дійти до ладу із самим собою щодо вимог і оточення, і питаю себе: чи доконче ставити високі вимоги у нашому Пласті?

Це в нас основне питання, яке в’яжеться з іншими проблемами: елітарности, пластових присяг чи обітів на «Пластовий закон», беззастережності всіх вимог того закону, ставлення Пласту до інших молодечих організацій з менше суворими вимогами тощо. А далі йде важка загальна проблема УПС, яка довела, як зачуваю, до дискусії нібито не виясненого питання «Що таке пластун-сеньйор?»…

Мало того: власне особи, які так обороняють загрожену Пластом «свободу» людини, уважають себе навіть уповаженими проектувати основні реформи в Пласті в напрямі визволення пластуна з-під «морального гніту». Але ж дивне при цьому явище: такі свободолюбні реформатори, колишні пластуни-юнаки, а нинішні сеньйори, не виказують охоти, ані не роблять ніяких заходів, щоб — саме із цієї причини — виступити з Пласту. Вони, навпаки радо згадують свої осяги в Пласті із часу свого молодечого захоплення ідеєю Пласту, а буває навіть шкодують що у воєнній хуртовині пропали документи їхньої колишньої діяльности.

Отож, чи доконче?

У давній і новішій історії Пласту можемо знайти повчальні приклади діяметрально протилежного наставлення до пластової ідеї в ділянці життєвої поведінки. Бувають одиниці, які хочуть зватися й надалі пластунами, але не розпоряджають такою силою волі, щоб своєю поведінкою, стилем свого життя, бути справжніми пластунами. Саме вони виправдують свою поведінку критикою основ Пласту, а буває, і висміюванням звичаїв, форм, символів, дораджуючи це і те змінити чи усунути — мовляв, цього вимагає життя і треба до його вимог пристосуватися. Одначе, те так зване «життя» — це вони самі, це їхні особисті звички, їхні недоліки характеру, їхні приємності, яких їм важко виректися, хоч на ділі це нездорові, нерозумні чи некультурні звички і налоги.

Переглянути інші дописи за тегом Олександр Тисовський

Жаліємо, що не можемо вдоволити бажання таких одиниць. Пристосовувати Пласту до їхнього життя нам не вільно. Такий Пласт, яким вони хотіли б його бачити, був би нам зовсім непридатним. Нам відомо, що життя, очевидно — правдиве життя, має свої власні виховні методи. Кожна більш-менш життєздатна людська молода істота якось виростає, якось розвивається тілесно й духово, якось проб’ється вкінці крізь життя, з успіхом чи без нього, по доброму чи насилу, з користю чи без неї, а чи навіть із шкодою для себе і для своєї найближчої людської спільноти.

Тому можна теж без великого зусилля, без вимог організувати ці молоді людські істоти до громадного, а то й масового виконування того, що кожна одиниця сама чи в товаристві з іншими схильна робити, для прикладу кажучи — змагатися, боротися, гратися, співати тощо. Такі організації можуть, байдуже для яких цілей, масово захоплювати молодь і робити чимале враження збірними виступами.

Але це все не зобов’язує одиниці, молодої людини, не вказує їй напряму тілесного й духового розвитку найкориснішого для неї самої і для рідної їй людської спільноти. Воно не веде одиниці до свідомого керування своїм розвитком.

Зате Пласт звертається усіма засобами до кожної одиниці зокрема і займається нею як членом спільноти. У Пласті все обчислене саме на виховання одиниці. Безперечно, є добре, і нам на цьому залежить, щоб тих одиниць було багато, але сама маса як така тут ні при чому, тож і враження збірних виступів має вирішне значення тільки тоді, коли вони є сумою свідомих самовиховних зусиль у будові пластового характеру всіх одиниць — кожної зокрема.

Кількість пластунів — це не те саме, що маса молоді будь-якої організації. Ціллю Пласту не є конкуренційний змаг за масовість членів. Змаганням Пласту є ПРИСТОСОВУВАТИ ЖИТТЯ ДО ПЛАСТОВИХ ЗАСАД, у ніякому разі — навпаки, тобто — достосовувати ПЛАСТ до негативних явищ життя згідно з бажанням заблуканих його представників.

Те нев’язане життя, тобто поведінка людей без пластових засад, — це без думки й міркувань ходження одиниці навмання серед інших людей, спричинювання зударів, викликання непорозумінь, обурень, псування настрою прикрими звичками, неуважливістю, нервозними вибухами химер і всього того, чого можна легко оминати, коли одиниця — «завчасу пластово вироблена — усвідомлює вимоги культури і свідомо панує над собою. При всьому «моральному гнітові» Пласт не тільки не забороняє ніякої культурної і розумної розваги чи приємности, але, навпаки, поручає плекати веселість, товарискість і легкий підхід навіть до найважчих життєвих справ і проблем. Не можна ж робити Пластові закиду із того приводу, що принципово відкидає розперезаність, цинізм і підхмелену веселість. Пласт мусить поборювати безглузду думку, начебто люди можуть веселитися чи знаходити приємність у товариській зустрічі тільки, сказати б, у «наркотизованому стані».

Нам важливе те, що життя за пластовими засадами ощаджує величезну енергію, запобігає її витраті на боротьбу з непотрібно створюваними труднощами особистого і суспільного життя, енергію, яку можна зужити на поступ у рідній культурі, науці, техніці, загалом у всьому тому, у чому ми як нарід мусимо ще багато зробити, щоб дотримати кроку іншим та запобігти тому, щоб історія світу не відсунула нас на бічні рейки.

Життя, дійсність дивляться поблажливо на наші «масові» співи й танки тощо, але вимагають розумних, тверезих, підприємливих, свідомих і вмілих — підкреслити б: умілих і характерних одиниць. І не конче аж мільйони, але хоч би сотки таких одиниць Пласт намагається і повинен нам дати.

Тому доконче треба обстоювати нам у Пласті всі точки «пластового закону», без ніяких змін, без ніяких укорочень, застережень чи реформ, хоч би й як важко було їх дотримуватись, не тільки для власного добра, але для добра і майбутности нашої української спільноти.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *