Осередки: розвиток пластового руху на Рогатинщині

Автори: пл. розв. Наталя Зварчук, пл. сен. Ярема Зварчук

„Молодість і краса, сила і жертовна любов до батьківщини та ближнього, романтика та постійний рух вперед, пошук пригод та прагнення до самовдосконалення – такі вічні вселюдські ідеали знайшли теоретичне обґрунтування та живе практичне втілення в Пласті”.

Так писав визначний історик пластового руху, викладач Прикарпатського університету Борис Савчук. Він та багато інших істориків у своїх працях описали історію розвитку і становлення Пласту. Проте про Пласт на Рогатинщині досі немає окремого історичного дослідження, за винятком деяких спогадів, розкиданих в статтях двотомного збірника історично-мемуарних, етнографічних і побутових матеріалів „Рогатинська земля” та деяких інших розрізнених документах. Більша частина наукових розвідок про Пласт написана самими членами організації на основі джерел та спогадів, іншу частину складають дослідження фахових істориків (непластунів).

Пластуни з Рогатина

На сторінках цієї праці показано розвиток Рогатинського Пласту впродовж усіх років від 1913 і по сьогодення; зібрано факти, викладені в спогадах колишніх рогатинських пластунів, газетних статтях, та інших документах, систематизовано їх в хронологічному порядку, зібрано розповіді очевидців, спогади пластунів, використано фотографії про пластові табори та мандрівки, свята, тощо.

На початку

1909

На початку ХХ століття в самому серці Опілля, в древньому Рогатині, де стараннями національно свідомих українців у 1909 р. засновано приватну українську гімназію, впали на благородний ґрунт зерна молодечої, недавно створеної у Львові, організації „Пласт”. Вчителів Рогатинської гімназії захопили нові ідеї європейського скавтінгу в ділянці педагогіки.

Ідея скаутінгу поширилася дуже швидко в Європі, тим більше, що вийшла з Англії, добре відомої своїм послідовним вихованням молоді на відданих патріотичних громадян свого краю. Початок ХХ століття відзначався нуртуванням нових ідей в ділянці педагогіки, тож ідеал молодої людини із всебічним практичним знанням давати собі раду та ще й помагати іншим, захоплював усіх і тих, що мали свої держави чи володіли колоніями, як, наприклад, англійці, французи, німці, – і тих, котрі намагалися здобути своє власне право на окреме національне життя. Такий ідеал присвічував засновникам українського виховного руху на скаутській основі, коли заклали вони у Львові перші гуртки нової молодечої організації під назвою Пласт.

Засновники були вчителями у хлоп’ячих гімназіях, добре освіченими педагогами. Олександр Тисовський, Іван Чмола, Петро Франко, Северин Левицький, Степан Тисовський бажали виховати нове українське покоління громадян, свідомих своїх завдань, обов’язків й історичної відповідальності. Сама назва організації „Пласт” зобов’язувала до козацької слави та одчайдушної вмілості бути і воєнними розвідувачами, і організаторами держави, і патронами культури. Брати приклад із світлих сторінок української історії, вистерігатися помилок громадянських незгод чи міжусобиць, будувати, а не руйнувати – такі були підстави ідеології Пласту.

Так і звучить назва новоствореної в 1911 році організації: „Пласт – організація української молоді для всебічного патріотичного самовиховання”. Завданням Пласту є: проводити всебічне патріотичне виховання та створювати умови для самовиховання української молоді; розвивати моральні, духовні і фізичні прикмети ; вишколювати молодь на свідомих, відповідальних і повновартісних громадян, провідників суспільства; плекати традиції предків і передавати їм знання і розуміння їх історії, культури, змагань та ідей. Три головні обов’язки – бути вірним Богові і Україні, помагати іншим, жити за пластовим законом і слухатись пластового проводу; чотирнадцять точок пластового закону та звучання пластової присяги окреслювали життя в Пласті.

1912

12 квітня 1912 року вважається офіційною датою заснування Пласту. В цей день члени гуртка „Круки” у Львівській академічній гімназії під проводом життя. А такими показали себе ті, котрі виросли на пластових ідеях.

15 вересня 1909 року відкрито гімназію в Рогатині, першим директором якої був призначений Михайло Галущинський, видатний педагог і громадський діяч, пізніше покликаний стати першим командантом Легіону Українських Січових Стрільців, який поставив гімназію на відповідну височінь, зробивши її зразковою школою в цілому краї.

У вересні 1912 року в гімназії виникло учнівське самоврядне товариство „Молода Січ”, побудоване на засадах, що мали багато спільних рис із скаутським вихованням. Через рік „Молода Січ” вже мала п’ять куренів під назвами за іменами козацьких гетьманів та нараховувала близько 80 членів. Згідно із статутом, мета товариства визначалась як виховання молоді у народному козацькому дусі, фізично, морально й духовно здоровими громадянами, плекання у них витривалості та завзяття у житті. Відповідно до „Головних правил”, „молодий козак мав бути: словний, совісний, точний, безоглядно справедливий, чемний супроти всіх та бути завжди доброї гадки”. Досягалось це через руханкові вправи, взяті із пластової системи виховання. Розвиток Молодої Січі великою мірою завдячував допомозі таких визначних українських діячів, як Микола Угрин-Безгрішний, Антін Лотоцький та Михайло Галущинський.

Із статті Івана Верб’яного у часописі „Рогатинець” (ч.3,1923) та з „Вісника” УПТ (березень 1923) довідуємось, що пластовий рух почав ширитися в рядах учнів Рогатинської гімназії десь у 1913 році. Провідниками стали учителі д-р Никифор Гірняк та Микола Бабин. Ці два ідейні і працьовиті педагоги взялися до організації цього, як його називав Іван Верб’яний „дуже пожиточного руху”, без якогось ближчого ознайомлення з ідеями скаутінгу, маючи в руках лише невеличку брошуру д-ра С. Тисовського під назвою „Пласт”. Сама ідея була захоплююча, тож зразу зголосилися до пластового полку „Запороже” 64 хлопці-гімназисти; їх поділено на 8 гуртків. Та вимоги пластового закону були досить строгі, тож конечною підставою членства в Пласті були добрі оцінки в науці, отже досить швидко відпали ті, котрі не могли впоратися із завданням.

1914

Першим полковником став Іван Озаркевич, о ньому перебрав провід Іван Верб’яний. Вже в березні 1914 року відбувся перший Пластовий з’їзд, на якому виступали представники рогатинського Пласту Микола Бабин і учні гімназії Іван Вер’яний та Роман Король. Під час величавого Сокільського здвигу в червні 1914 року виступили пластуни вже своїх одностроях, з Рогатина прибуло 15 юнаків. Тоді відбулися пластові вправи у розвідуванні, і був перегляд усієї пластової організації. У теренових іграх брали участь пластуни з різних місцевостей Галичии, багато з них стали потому вояками Української Галицької Армії, багато загинуло в боях за волю України (наприклад, Осип Яримович чи два рогатинці Ярослав Вінницький і Юліан Соколовський).

Як писала в статті „Починки до історії організації ПЛАСТу в Рогатині” Марія Голод: „ Перша світова війна поклала край діяльності Пласту в Рогатинській гімназії на цілих сім років. Треба додати, що все-таки у тому передвоєнному короткому часі (всього-на-всього два роки) рогатинські пластуни мандрували в Чорногору, відбули прогульку на Маркіянову гору в Підліссі, крім того звичайно були мандрівки по Рогатинщині”.

1921

Коли вже нарешті вщухли гарматні вибухи та перестало перекочуватися через Галичину усяке військо, відновила своє навчання і Рогатинська гімназія. Помалу почали повертатися з різних фронтів і колишні передвоєнні пластуни, які переконалися на власному гіркому досвіді, що навіть ця дрібка пластової підготовки ставала їм не раз у пригоді, тому з бажання більше підготувати українську молодь до незнаного майбутнього добрим пластовим вихованням в гімназії постали пластові гуртки, що пізніше оформилися в полки.

У журналі „Вісник” УПТ (ч.5,6 травень-червень 1923) написано: „Пласт в Рогатині засновано минулого (1921) року. Спершу вписалося 18 учнів, сьогодні лічить 150. Тепер звертаємось до рогатинського громадянства, щоб негайно вписувати своїх дітей, дівчат і хлопців, до Пласту. В прийнятті вимагається: 1.закінчення 12 літ; 2. внести прохання до пластового полку. Прохання підписує патент/-ка і подає свій вік, школу, клясу, дату та прохає двох знайомих заприсяжених іспитованих пластунів, щоб за нього поручили підписами у проханні. В проханні треба написати, коли вперше довідався про Пласт і що про нього знає. Рівночасно треба принести посвідку від родичів або домашньої опіки, що годяться на прийняття до Пласту”. У 1924 році створено в Рогатині кіш. До коша входять чоловічий полк ім. Пилипа Орлика та дівочий ім. Настасі Слуцької.

У чоловічому полку було дві чоти. У першій чоті 3 гуртки (Лис, Тур, Пугач), 35 членів, у другій чоті 2 гуртки (Вовк, Олень), 19 членів. Разом 5 гуртків, 54 члени, з яких 8 є розвідувачами, 32 учасниками, 3 прихильниками і 11 новаками. У дівочому полку є 3 гуртки (Білотка, Чайка і третій – новачки), 19 членів, з них 7 розвідувачок, 5 учасниць, 1 прихильниця та 6 новачок. Разом цілий кіш числить 73 члени. Полк ім. Пилипа Орлика очолив Іван Сенів, замітнішими членами були: Іван Бойкевич, І. Булик, Северин Любінецький, Володимир Михас, Іван Вергун, Антін Пиріг, Василь Шмігель. Дівчат провадила Стефа Баляс, належали Оля Павлів, Капківна, Ліда Кудрик, Галя Біленька, Ліда Бачинська, М.Шалаута та інші.

Пластові занятя відвідувались в гуртках під проводом впорядників. Кожний гурток мав свого провідника/ цю. В короткому часі змінилась організаційна система Пласту. Полки стали називатися куренями. В Рогатинській гімназії були отже, два курені: 29-ий курінь ім. Настасі Слуцької і 20-ий курінь ім.Пилипа Орлика, об’єднані в коші. Першим кошовим став Михайло Сараб; курінним 20-го куреня був Іван Попович; активнішими членами були Ярослав Булка, Роман Шуровський, Іван Шулим, Тарас Крушельницькій. Курінною 29-го куреня стала Ліда Кудрик; активніші члени: М.Біленька, Є.Веселовська, Н.Бігус, Стефа Дмишко, Анна Левицька, Зеня Поташник, Слава Гевко. Як і раніше, заняття відбувались в гуртках, де основне ознайомлювались пластуни з ідеологією Пласту, а також з теоретичним і практичним знанням життя в природі, таборуванням, краєзнавчими прогулянками, історією, піснями, звичаями.

Багато часу присвячувано на так звані пластові ігри, котрі мали за завдання вироблювати спостереження, бистроту розуму, вміння приймати рішення та пристосовуватися до вимог. Учитель Іван Верб’яний (передвоєнний пластун, тепер природознавець) провадив прогулянки в околиці Рогатина, щоб члени Пласту були справжніми дітьми матері-природи, про що співалось у гімні закарпатських пластунів. Деякі гуртки вишколювалися у сигналізації за методом Морзе. Ідеальними впорядником хлопців був Володимир Михас, сам вишколений у підстаршинській школі; він провадив гурток „Беркут” та виспеціалізовував своїх хлопців у сигналізації. До цього гуртка належали: М.Лялька, Теодор Баран, Олег Кудрик, Володимир Гладкий, Зенон Горечий, Ярослав Кужиль, Володимир Пиріг, Ярослав Польовий.

Пластова домівка містилась в класі 3-му, з причини браку окремої зали в приміщенні. У домівці тримали зразковий лад і порядок самі пластуни(-ки) власними силами. Кожний пластун причинився до її прикрашення, у домівці, крім портретів наших геніїв, була таблиця наказів. Сходини гуртків відбувались раз у тиждень, сходини чот – раз на місяць, полка – кілька разів у році. На сходинах учні проробляли навчальні матеріали до пластових іспитів, читали реферати з різних ділянок людського знання, відбувались різні вправи і забави та полагоджували всі справи адміністративного характеру, що відносились до даного гуртка. Пластове майно: 2 шафи, лампа, линва, сокира, ковзани, ножиці, 2 м’ячі, аптечка, збірка старих монет.

Бібліотека числить 700 томів; книжки з українознавства, фахова пластова література, як своя, так і чужа, описи подорожей та цікавих пригод. Пластуни передплачували пластові газети „Молоде життя” і „Український Пласт”, „Молоду Україну”, „ЛН Вісник”, „Літопис”. Щоб допомогти пластовій пресі і набути необхідні для себе речі – справляли книжки, різали дрова, під час канікул заробляли на пресовий фонд. Під час великих канікул збирали дикі рослини. Ця збірка дала гарні прибутки. Пластуни збирали всілякі неужитки по домах, як – пуделка, старі пляшки, а головне старі шматки міді, бронзу, нікелю. Зібрані речі відсилали до Львова. Того року заведено „День Матері”. В цей день старається пластун зробити матері радість, втішити її, відігнати від неї усяку журбу, прожити цей день виключно для неї. Пластуни, улаштовуючи публічні вистави, щороку обходили роковини наших геніїв.

Мішаний хор вела розвідувачка Степанія Балясів на, а хлоп’ячий хор – розвідувач Михайло Сараб. Пластуни брали участь у одностроях, як почесна сторожа, у церковних відправах і шкільних концертах. Велику допомогу у цьому давали учителі О.Цепинський і М.Сосенківна. Пластуни відбували прогулянки кожної суботи і кожного дня перед святами. Взимку вправляли всякого роду зимові види спорту: санкування, ковзання на льоду, лещата, боротьба снігівками, піші перегони битою дорогою і снігами. Сліджено по битій дорозі тварин, птахів і людей; вивчали життя тварин взимку, їх харчування, напад і оборону та їх вдачу. Вчилися пластуни рятувати і потопаючих при проломленні льоду, будувати зимові леговища, курені-сховища, розпалювати „живим вогнем” багаття на снігу і льоду.

Верховна Пластова Рада надала золотий хрест заслуги розвідувачу Володимиру Михасу за врятуванні від смерті двох товаришів під час купелі, а розвідувачку Стефанію Балясівну наділила першим відзначенням за сумлінне виконання пластових обов’язків.

Ці відомості викладені в звіті Дирекції Приватної гімназії в Рогатині за 1923/1924 н.р. Оригінал звіту знаходиться у Пластовому Музеї у Клівленді.

З приходом до гімназії вчителя Юліана Каменецького, який став душею Пласту, розгорнулась діяльність гуртків, збільшилась участь у літніх пластових вишкільних таборах -чи то в Карпатах, чи у мандрівно-водних по Дністру.

Треба ще сказати, що кожний пластовий курінь мав свого зв’язкового чи зв’язкову. Зв’язковими бували пластуни-сеньйори, або старші пластуни – студенти. Вони помагали впорядникам провадити пластовий вишкіл і опікуватися членами своїх куренів, рівночасно належали до Верховної Пластової Ради цілого Пластового Уладу.

Кожного року певна кількість членів Пласту кінчала свою гімназійну науку; багато виїздили з Рогатина на дальшу науку, деякі відходили з громадського життя взагалі, але на їх місце вступали нові члени – молодші. Змінювався, отже, й склад виховників та провідників. Але пластова праця проходила як і раніше: щотижневі сходини, часті прогулянки в ліси Дібринова, Підвиння чи на Чортову Гору; менші святкування в Кузьминцях чи Перенівці. Більші прогулянки до Галича-Крилоса, на Лисоню, виїзди до Бережан, Тернополя, Стрия, табори в Підлютому, Монастирку, мандрівки на Маківку, Говерлу, Сивулю чи в інші цікаві місця. Усе оповите пластовою чи стрілецькою піснею, веселими дотепами навколо пластового багаття, невгасною ватрою українського патріотизму.

1928

До найкращого розвитку Пласт в Рогатині дійшов в 1928/29 році, як зрештою, було це в цілій Галичині й на Волині. В 1927/28 і 1929 роках зв’язковим 20-го куреня пластунів став старший пластун Яро Гладкий. Кошовим був тоді Роман Кульчицький. Курінною 29-го куреня пластунок була Ірина Гладка, в команді куреня були Геня Біленька, Слава Федоришин, Катруся Мовчан, Оля Величко, Зеня Поташник, Нуся Хабурська, Катруся Пиріг. Курінним 20-го куреня був Петро Олійник, в команді Юрко Федорів, Микола Ромах, Михайло Кіндрачук, Іван Балук, Іван Пухаль, Михайло Лялька. З тих часів запам’яталися ще Ярослав Коваль, Святослав Хомин, Ярослав Ткачук, Осип Труш, Мирослав Бекіш, Василь Івахів, Володимир Андрушків, Богдан Смик, Славко Ромах, Дмитро Пархуць, Іванило Федунків. Усі вони і ще багато інших таборували, ходили в мандрівки, плили човнами, вступали по дорозі до своїх товаришів, ночували в приходських клунях.

В 1928 році дуже урочисто відбулося посвячення пластового прапора. Це було справжнє національне свято в Рогатині! Отець Теодозій Кудрик, катехит і парох, посвятив цей прапор у присутності великої кількості громадянства, пластової „знаті” та всієї пластової молоді з Рогатина й інших місцевостей. Відбулися теж пластові покази різних вмілостей. У тому самому році Верховна Пластова Старшина проголосила змаг усіх юнацьких куренів. Цим змагом провадив гімназійний лікар д-р Воробець, досвідчений пластовий діяч і виховник. 20-ий курінь ім. Пилипа Орлика одержав перше місце. У зв’язку з цим курінний Петро Олійник дістав „Перше Пластове відзначення”, а курінний суддя Михайло Лялька – „Друге Пластове відзначення”.

Восени поїхали чи помандрували пластунки і пластуни Подільської Пластової Округи до Бережан на зустріч. Треба зазначити, що до Подільської Пластової Округи належали такі місцевості: Тернопіль, Скалат, Теребовля, Збараж, Рогатин, Бережани. Окружним зв’язковим цієї округи став д-р Никифор Гірняк (тепер уже учитель Тернопільської гімназії). Д-р Никифор Гірняк згадує про свою працю на тому пості у статті регіонального збірника „Шляхами золотого Поділля” і розповідає про відбуті три зустрічі пластової молоді в 1928 і 1929 рр., а саме: в Рогатині з нагоди посвячення прапора, в Бережанах, та вже в 1929 році в Тернополі. Бережанські пластуни мали свою оркестру, якою провадив Богдан Старух. Славні були пластові вечорниці з танцями або веселі вечори з дотепними програмами. Були курси танків, на яких Яро Гладкий вчив пластунів не лише модних тоді „шіммі”, „танго” чи „фокстротів”, але й старосвітських „лянсієра” і „кадриля”.

Коломийка, гопак і аркан та безсмертний віденський „вальсик” входили теж у програму курсів. Хором пластунок управляла Стефа Баляс, пізніше Зеня Поташник. Пластуни 20-го куреня видавали свою курінну газету, тим займалися Олег Кудрик та Любрик Гладкий. У згаданих роках – 1927, 1928, 1929 – відбувалися дуже успішні табори на Лисоні, Соколі, водний у Монастирку над Дністром та кілька мандрівних. Старшопластунський курінь „Чорноморці” організовував кілька років підряд водні табори для юнаків і старших пластунів. Водне таборування пластунок перебрав на себе старшопластунський курінь „Дністрянка”. Курінною там була студентка фізичного виховання з Тернополя Галя Мороз. У влаштуванні табору допомагали Ірина Гладка, Ліда Кудрик.

У водних таборах брали участь такі рогатинці: Юліан Каменецький, Яро Гладкий, Михайло Лялька, Володимир Андрушків, Роман Кульчицький, Іван Прокопович, Олег Кудрик, Володимир Прокопович. Зацікавленими учасниками водного таборування були багато інших друзів. На дівочі табори в Підлютому часто їздили Ірина Гладка, Ліда Кудрик, Зеня Поташник, Сташка Поташник, Слава Бігус, Катруся Мовчан, Леся Угрин, Геня Головацька, Доця Скікун.

В червні 1929 року в Тернополі відбулась велика окружна зустріч пластових куренів Подільської округи. Як вже згадано, зв’язковим округи був д-р Никфор Гірняк. На зустріч прибув теж Верховний пластун Северин Левицький зі Львова, рогатинських пластунів провадив Юліан Каменецький, зв’язковою дівочого куреня була тоді Люба Верб’яна. Дуже імпозантним був похід пластових з’єднань вулицями Тернополя, грала пластова оркестра з Бережан під проводом Богдана Старуха. На площі Сокола відбулося посвячення прапора 32-го пл. куреня, потім були покази вмілостей, вправ.

Під час офіційної частини Верховний пластун Северин Левицький іменував двох визначних пластунів званням Гетьманського Скоба (дуже рідкісна почесть за тих часів!), а саме Теодора Барана і Юрія Федорова. Увечері був ще прегарний концерт, на якому співав хор пластунок з Рогатина в’язанку пісень та дует „Де ти бродиш, моя доле”. Пластуни і пластунки з Тернополя виступили з новою піснею „Гей, браття пластуни”. Були теж веселі й жартівливі пісні, дотепні вірші.

Восени 1929 року в Рогатині організовано ремісничий пластовий курінь з гуртками хлопців і дівчат. Курінним став Роман Пурій. До хлоп’ячого гуртка належали Роман Пиріг, Василь Цап, Осип Демчишин, Петро Бардаль, Іван Лантвіт, Осип Гнида й інші. В дівочому гуртку були: Юля Антоневич, Михася Біленька, Юля Легка, Катруся Мосора, Філя Окрепка й інші. У гімназії кошовим став Микола Ромах. Курінним 20-го куреня вибрано Юліана Іваницького, курінною 29-го куреня – Зеню Поташник. Активними були такі пластуни: Юрко Герич, Іван Пухаль, Василь Дідоха, Степан Процик, Любрик Гладкий, Олег Кудрик, Володимир Пиріг, Олесь Дражньовський, Дмитро Лютий, Богдан Смик, Славко Ромах, Степан Кучменда, Іван Гречух, Іванило. З дівчат ще Сташка Поташник, Катруся Мовчан, Дарка Ратич, Леся Угрин, Славка Бігус, Оля Величко, Доця Скікун, Слава Гевко, Нуся Хабурська, Катруся Гнилиця, Марійка Сверида, Євгенія Біленька, Марійка Мороз, Мелася Поташник, Рися Прокопович, Стефа Губка, Геня Головацька, Ірена Мороз.

У тому часі впорядницями були ст. пл. Ліда Кудрик, Оля Лялька. Зв’язковою була Люба Верб’яна, яка дуже вміло провадила руханковими вправами. До пластового спортивного вишколу належали: легка атлетика, відбиванка, кошиківка, лещатарство, ставлення веж, вільноручні та ритмічні вправи до співу чи музики. З показами тих вмілостей виступали пластуни й пластунки на загальних чи чисто пластових святкуваннях, фестинах, імпрезах. До обов’язків пластунів належали ще: стійка біля Божого Гробу, почесна сторожа при обходах з Плащаницею, Зеленосвяточні походи з вінками на могили полеглих. Часто пластуни виступали з інсценізаціями й співами. Пластові прогулянки закінчувалися звичайно ватрою. Пригадується одна весела дотепна пісенька, яку склали пластуни на 29-ий курінь пластунок та співали при ватрі:

А ми знаєм один курінь,
Його знає кожний дурень.
Він ім’я Настасі носить,
Свою славу скрізь голосить.
Там курінна така красна,
Як із неба зірка ясна.
Судиха – велика паня,
А писарка як та ланя.
А скарбничка там багата,
Видре гроші навіть в тата.

Курінна – Зеня Поташник; суддя – Слава Гевко; писарка – Нуся Хабурська; скарбничка – Катруся Мовчан.

В 1929 році організовано також новацькі пластові рої, дівочий і хлоп’ячий. Новацькі рої провадили Катруся Мовчан і Зеня Поташник – дівчат; хлопців провадили Водонос і Пиріг. У новацтві були такі дівчатка: Віра Артимович, Катруся Велитович, Мелеся Кудрик, Вірка Поташник, Анна Андрейців, Віра Мосора й інші; хлопці: Юлько і Ромко Водоноси, Любко і Олег Ратичі, Михайло Нагірняк, Володко Гатишин, Мирошко Самоверський.

Так у пластовій діяльності минали роки навчання в гімназії, змінювався провід, дещо змінювалося і саме пластування. Таборування займало тепер мало не цілі канікули, бо ще проходили по всій Галичині й Волині, щоб краще пізнати всі закутки. Рівночасно з давнього, чисто військового УВО розвинулася ОУН – Організація Українських Націоналістів. Зрозуміло, поміж членами цієї нової організації, котра ставила собі за мету „здобути Українську Державу, або згинути за неї” не бракувало й пластунів. Щораз більше і більше їх опинялося у польських тюрмах, часом внаслідок несправедливих обвинувачень. Багато пластунів і пластунок ставали активними членами таємного ОУН. Але рівночасно провадили вони пластову виховну й громадську працю ще й попри свої студії. У тому часі в Рогатині курінним 20-го куреня став Володимир (Любрик) Гладкий, курінною продовжувала бути Зеня Поташник. Відбувались під час канікул різноманітні мандрівки й табори, але й тоді вже розпочались сильні переслідування українців, включно з горезвісною пацифікацією. Польська влада відплачувалась за палення стирт, за напади на пошту, за вбивство міністра Пєрацького.

1930

Восени 1930 року закрито Рогатинську гімназію, а одночасно заборонено діяльність Пласту в цілій Галичині і на Волині. Так закінчилась доба відкритого пластування, почалося пластування під іншими назвами. У відкритій на місці гімназії Малій Духовній Семінарії та поновленій пізніше гімназії пластова молодь гуртувалась у протиалкогольному та протинікотиновому товаристві „Відродження” під проводом Юліана Каменецького, де пластуни брали активну участь у випуску часопису „Ми молоді”. Постало краєзнавче товариство „Вогні”, яке гуртувало колишню пластову молодь. Відбувались табори на Остодорі, на Соколі, у Старяві, чи в Шешорах. Туди їздили ще окремі пластуни з Рогатина, щоб таки затримати щось трішки із життя в Пласті. Багато пластунів стали організаторами руханкових товариств чи спортивних клубів, таких як „Сокіл”, „Роксолана”.

Товариство Опіки над молоддю щороку організовувало літні пластові табори для новаків та юнаків в Остодорі і на Соколі в Карпатах та інших місцевостях. Старші пластуни організовували мандрівні табори. Сеньйори відбували зустрічі в Карпатах, на Довбушанці, в Бубнищах, Писанім Камені та планували напрямні праці в суворій дійсності.

Провідником і душею цієї праці в підпіллі був, як і перед тим, за мирних часів, наш Сірий Лев.

Неофіційно існували пластові гуртки в більшості українських середніх шкіл. Існував Пласт в підпіллі і в Рогатинській гімназії. Під виглядом наукових гуртків відбували тут пластові сходини, організовували прогулянки в терен човнами від Різдвян до Заліщик та до історичних місцевостей. В тому часі, тобто в роках 1934 -1939, археолог професор Ярослав Пастернак проводив розкопки в Крилосі, щоби остаточно установити положення старовинного Галича, столиці Галицько-Волинської даржави. Розкопки ці фінансував Митрополит Андрей. Велику фізичну працю виконала тоді організація католицької молоді „Орли”, в основному студенти університету та середньошкільна і сільська молодь, яка на канікулах перебувала там в так званих таборах праці.

Юліан Каменецький в своїй статті „Пласт у підпіллі” згадує подорож до Крилоса: „Восени 1938 року зорганізував я для пластової молоді прогульку в Крилос. Взяло в ній участь понад 40 учнів. Ми вибралися підводами, бо це було дешевше, як залізницею, і вигідніше. Був чудовий осінній день, а серед молоді погідний настрій, бо багато з них перший раз їхали до Галича. По дорозі минали ми свідомі українські села і містечка, як Вербилівці, Бабухів, Конюшки, Бурштин, Більшівці, які тісно були пов’язані з колишньою столицею. Коло полудня ми зблизились вже до Дністра і мостом переїхали до Галича. Він виглядав тепер невеличким містом і зовсім не нагадував величі колишньої столиці, що простягалась на кільканадцять кілометрів навкруги, з десятками церков, з будинками бояр, монастирями, фортецями та з великою пристанню.

Століття бездержавності вплинули на занепад колишньої столиці. Оглянувши містечко і руїни старостинського замку з 14 століття, що домінує над містом, на горі, ми підводами виїхали до Крилоса. В половині дороги затримали нас польські жандарми. Вони заявили нам, що до Крилоса в’їзд заборонений. Там поширилися пошесті тифу і дизентерії і з санітарних причин туди не можна їхати. Ми були приневолені завернути до Галича. Від місцевих міщан ми довідалися, що ніяких пошесних недуг в Крилосі немає та що це тільки видумка жандармів… Я вирішив дістатися до Крилоса за всяку ціну, іншим шляхом – через Залукву. Там мій добрий знайомий, інженер Терпиляк, провадив городничо-садівниче підприємство. Він ствердив теж, що ніяких пошестей в Крилосі немає, та що це тільки зручна видумка польської влади, щоб спинити масовий наплив туди українських прочан. В гостинному домі інж. Терпиляка ми відпочили, підкріпилися і пішки вирушили до Крилоса стрімким та високим берегом ріки Залукви. В Крилосі зустріли д-ра Я. Пастернака, який радо привітав нас.

Перш за все він дав нам короткий нарис історії старовинного Галича, потім розказав нам про те, як він відкрив під колишнім цвинтарем фундаменти Успенської Катедри. Водив нас по долівці Катедри, пояснював кожну деталь її архітектури. Найбільше враження справив кам’яний саркофаг князя Ярослава Осьмомисла. Ми оглянули вали і рови від південної сторони, які спиняли татар і мадяр в їх поході на столицю Галич. Оглянули могилу, де бояри вибирали князів, княжий тік, де колись стояли княжі палати. Вкінці оглянули музей, де були зібрані усі знахідки із довголітніх розкопок та місце, де колись стяла палата галицького Митрополита. Учні-пластуни були захоплені усім, що почули і побачили на власні очі і щиро дякували професору Пастернаку за його ввічливість до нас. Після цього під проводом о. пароха оглянули ми місцеву парафіяльну церкву з 18-го століття.

Старовинні образи святих, іконостас, хори, старовинну дзвіницю. Отець парох розказував нам, що за дорученням Митрополита він відправляє Богослужіння в староукраїнському обряді, як це було колись за Київської та Галицько-Волинської держави, і пояснив нам ці обрядові зміни. Потім провадив нас о. парох на найвище стрімке місце Крилоса на південній стороні, звідкіля було видно чудовий краєвид на долину Дністра, на теперішнє місто Галич та на широке Поділля аж до верхів Розточчя на сході. Ця широка долина, колись густо заселена, була вкрита оборонними фортецями, церквами і монастирями, і входила в склад старовинного Галича. Перед верчером ми повернулись знову до інж. Терпиляка. Відпочили, покріпилися, а на дорогу було обдаровано кожного овочами і помідорами. Пізньої ночі ми добились до Рогатина.

На другий день одушевлені учасники прогульки розказували про свої багаті враження з дороги, про все, що бачили в Крилосі, своїм товаришам і товаришкам. Та не довгі були їхні радощі: на третій день в канцелярії дирекції гімназії з’явилась поліція. Казала дати їй список учасників прогульки та їх провідника. Із праці в школі викликали мене на поліцію. Я попав від того часу під гострий нагляд місцевої поліції. Коли ж прийшло до ІІ Світової війни, я мусив щодня голоситися до поліції, без права виїзду куди-небудь.

Все ж таки прогулька до Крилоса була вдала і залишилася в пам’яті учасників до кінця життя”.

Прихід більшовиків в 1939 році закінчив і цю еру.

Багато колишніх Рогатинських пластунів репресовано, багато загинуло в вирі ІІ Світової війни, хто влився в ряди УПА, хто став „дивізійником”. А ті, кому вдалось виїхати на еміграцію, були активними у творенні Пласту в діаспорі. Серед них: Ю.Каменецький, І. Верб’яний, О.Кудрик, Яро Гладкий, Фалина Любінецька, Г.Дмитерко-Ратич.

1991

З відродженням діяльності Рогатинської гімназії у 1991 році відродився і Пласт в Рогатині з ініціативи вчителя фізичного виховання гімназії Василя Лукаша. Перші сходини дівочого гуртка „Ластівки” відбулися 25 лютого 1992 року. Активними членами цього гуртка були: Таня Третяк, Ірина Озарків, Христина Галушка, Наталя Лещар, Ірина Федунишин, Леся Іваник, Люба Васьків, Оксана Гаврись, Юля Ганчук, Світлана Іваськевич, Галя Біляк, до яких пізніше приєдналися колишні новачки-”білочки” Наталя Маслій, Мар’яна Ліпак, Наталя Білоус, Наталя Яремків, Ірина Цибульська. Пізніше організувався і хлоп’ячий гурток „Вовки”, яким керував Ігор Климців, а з 1996 р. Ярема Зварчук. Серед активних „вовків” слід згадати Володю Олійника, братів Андрія та Василя Кицкаїв, Ігоря Окрепкого, Віктора Люнаса, Олега Третяка, Михайла Свідінського, Миколу Мороза, Богдана Непийводу. Пластуни широко розгорнули свою діяльність на Рогатинщині та поза нею.

Активну участь рогатинські пластуни брали у проведенні табору, присвяченому річниці проголошення Незалежності України в с. Чернієві. Пам’ять про поїздки на Сокіл в Рожнятівський р-н, на Львівщину, Тернопільщину, в Дрогобич, в Космач, Болехів, про перший табір на терені Рогатинщини „Діти лісу-93” біля с. Козари не згасне в серцях учасників таборів.

В 1995 році на Рогатинщині було організовано табір „Гайда до Пласту” за участю пластунів з Київщини, Чернігівщини, Кіровоградщини, Криму, Волині, Львівщини, Тернопільщини, Полтавщини та Івано-Франківщини. Загальна чисельність пластунів, що таборували на Осовій поляні була 210 осіб. Це дало початок щорічним традиційним таборуванням на Осовій поляні.

23-25 лютого 1996 року Рогатинські пластуни брали участь в святкуванні 5-річчя Надвірнянської станиці. Тут наші пластуни поставили цікаву імпрезу, в якій розкрив свій артистичний талант Віктор Люнас.

28 квітня відбулась поїздка в Гошівський монастир на святкування 400-ліття Берестейського єднання.

5-7 травня курінь „Целібат Мурлики”, до якого належав пластовий сеньйор Василь Лукаш, проводив традиційний табір „Святий Юр на Соколі”. Цей табір запам’ятався нашим пластунам штурмом гори Сокіл, де рогатинці закопали „скарб”.

З 23 липня по 3 серпня двоє пластунок з Рогатина Таня Третяк та Іра Федунишин взяли участь в Міжкрайовому вишкільному таборі „Золота булава”. Вже 14 серпня вони спланували і провели мандрівку на „Чортову гору”, в якій взяло участь багато пластунів.

Восени, а саме 24 вересня, вишколені на „Золотій булаві” Т.Третяк та І.Федунишин заснували новацький рій „Лисички”, який пізніше став активним гуртком. До нього входили: О.Тичківська, О.Оленчук, Н.Зварчук, Л.Лукаш, О.Гнида, Т.Мирон, Т.Гавдяк, М.Лютецька. Усі члени гуртка активно пластували.

21-26 серпня відбулась поїздка на Полтавщину. Пластуни побували в Лубенському районі, де відвідали Мгарський монастир і пам’ятник жертвам голодомору 1933 р., дальше помандрували в Оржицький район. Тут пластуни виступили з концертом на честь 5-річчя Незалежності України, пропагували пластову ідею.

8 вересня пластуни взяли участь у відзначенні 80-річчя боїв УСС з москалями на Лисоні.

4 квітня 1997 року відбулась районна конференція присвячена 85-літтю Пласту. Потім пластуни побували на окружному святі в Івано-Франківську, де мішаний хор рогатинських пластунів співав Службу Божу в Кафедральному соборі Воскресіння, а потім взяв участь в святковому концерті.

Не відбувся в цьому ж році й обласний форум молоді „Молода Україна за демократію та соціальний прогрес” без участі рогатинських пластунів.

Навесні Любов Костюк та Ярема Зварчук брали участь у вишколі новацьких виховників „Рада Орлиного Вогню-126” „Нам спокій тільки сниться” .

Того року відбулось святкування 5-річчя відродження Пласту в Рогатині. Це було велике свято. З’їхалося багато пластунів з Крилоса, Надвірної, Ямниці, Івано-Франківська. Дійство проходило на Великодні свята. Надовго рогатинцям запам’ятались гаївки, що їх виводили пластуни з Крилоса, якими провадив Ярослав Фіголь. Вночі від гімназії до церкви Святого Духа пройшов свічковий похід, де заприсяглись члени гуртків „Ластівок” та „Вовків”.

Також у 1997 р. пластуни взяли участь в відкритті пам’ятника Василю Івахіву – шефа штабу УПА, колишнього учня і пластуна Рогатинської гімназії імені Володимира Великого, в селі Подусільна Перемишлянського району; в Службі Божій в селі Бачеві; в посвяченні каплички на „Золотій поляні” та проведенні теренової гри „Бій на Золотій поляні”, присвяченої 55 річниці УПА.

16 листопада відбули мандрівку в село Жуків та Бережани, де відвідали музеї Богдану Лепкому, а також на гору Лисоню, де відбулось заприсяження і пов’язування хусточок.

20 листопада відбулася святкова зустріч із гостею з Коломиї Галиною Грабець, пластункою, дружиною полковника УПА Омеляна Грабця, ученицею композитора Бориса Кудрика , 100-річчя якого урочисто відзначали в Рогатині.

У листопаді В.Лукаш та Я.Зварчук взяли участь в 5 Крайовому Пластовому з’їзді у Львові.

Патріотичні сили Рогатинщини вирішили спорудити пам’ятник „Борцям за волю України”. 1 грудня відбулось посвячення каменя на тому місці, де буде споруджено пам’ятник. В посвяченні взяли участь пластуни.

В січні 1998 р. Я.Зварчук та В.Лукаш побували на лещатарському таборі „Запорожені Ослави”, де взяли участь у сходженні на гору Велика Рокита.

25 травня 1998 року у селі Липівка утворився осередок Пласту, провідником якого став Богдан Стиславський.

Восени пластуни взяли участь у святкуванні 120-річчя М.Галущинського. У вересні їздили на урочистості з нагоди 1100-річчя Галича.

10 січня 1999 року на міських урочистих зборах, присвячених 90-річчю С.Бандери виступив пластун В.Кицкай. Під час святкування 70-річчя ОУН відбулася пластова зустріч з воїнами Рогатинської станиці братства УПА, які щороку допомагають пластунам у проведенні таборів на Осовій поляні. Двоє пластунів взяли участь в Святі прапора на Соколі.

12 квітня на святкуванні Дня пластової присяги і 10-річчя Пласту в Івано-Франківську від Рогатина і Липівки була представлена група, яка крім урочистих заходів взяла участь у змазі.

З 1 по 3 травня відбувся табір „Юр на Соколі”. Учасники табору: пластуни з Рогатина, Липівки, Рожнятова, Небилова і Ценяви . Провід – рогатинський. Комендант – пл. сен. В. Лукаш, ЦМ.

В серпні липівські пластуни здійснили поїздку в Гошів. А 27 серпня, напередодні свята Успіння Божої Матері пластуни Рогатина та Липівки відвідали Унівську Лавру.

18-19 вересня в Рогатині святкували 90-річчя гімназії. Пластуни активно включились в програму свята. Їздили на Золоту поляну, де провели змаги , ігри, стрільби та ватру.

Тієї осені побували пластуни в Підгайцях, щоб вшануванти пам’ять колишніх учнів гімназії – членів похідної групи ОУН.

По дорозі відвідали Бережани та Лисоню.

Того ж року відбулось відкриття пам’ятника „Борцям за волю України”. Пластуни також зустрілись з Григорієм Іваховим, племінником славного пластуна легендарного Василя Івахіва.

24 жовтня відбулось грандіозне святкування 800-річчя Рогатина. До міста приїхали пластуни з Болехова під проводом пл.. сен. Любомира Даниліва, ЦМ.. Цілу ніч проходили розваги, концерти, було заприсяження членів гуртка „Лисички”.

2000 рік запам’ятався пластунам мандрівками. Перш за все була поїздка в травні на молодіжну прощу до Унівської Лаври. Пластуни з Рогатина й Липівки стали знову паломниками до цього святого місця. Влітку відбувся традиційний табір „Осова-2000”. У липні відбулась мандрівка на прощу в Крилос. Потім того ж місяця трьома маршрутами пластуни пройшли дорогу до Подусільної та Бачева. Побували біля пам’ятника Василю Івахову. Село під керівництвом місцевого пароха гостинно прийняло пластунів.

Того ж літа, в кінці липня, троє пластунів відбули Міжкрайовий вишкільний табір „Золота булава”. Там побували Оля Оленчук, Леся Лукаш, Наталя Зварчук .

23 серпня група з 15 рогатинських та липівських пластунів побувала в Києві на святкуванні Дня Незалежності. Тут пластуни зустрілись з своїми друзями. Зразу ж після цієї поїздки відбулась мандрівка до Унева.

А вже з вересня Пласт в Рогатині поповнився новацькими роями. О.Оленчук, Н.Зварчук заснували дівочий рій „Лісових ельфів”, а О.Тичківська та Л.Лукаш – „Зоряних зайчиків”. Того ж року новакам пов’язали хусточки. Також гуртковий „Оленів” Сергій Мединський заснував хлоп’ячий рій „Білих вовків”.

3 вересня пластуни взяли участь у посвяченні могили воїнів УПА загиблих в бою на Голодівці, в посвяченні меморіальної таблиці героїні України – пластунці Ользі Басараб з дому Левицьких на фасаді гімназії та побували в музеї С.Бандери в Старому Угринові.

В нове тисячоліття пластуни ввійшли з новими силами і новою ініціативою. В районній бібліотеці відбулася презентація Пластового довідника та стенду з пластовими та скаутськими відзначками, який виготовив пл. уч. Сергій Мединський.

В червні, після традиційного табору на Осовій поляні пластуни побували на зустрічі Папи Римського з молоддю у Львові.

А вже в липні-серпні багато пластунів нашої паланки відбували крайові табори: на „Золотій булаві” були Оля Тичківська та Мар’ян Павлів, на „Легіоні” – Сергій Мединський. на летунському спеціалізованому таборі „Чота крилатих” – Оля Оленчук, Наталя Зварчук, Леся Лукаш, Мар’ян Павлів, на спортивно-вишкільному „Калиновий оберіг” – Оля Тичківська, яка стала першункою табору. Учасники всіх цих таборів з’їхались на День Незалежності до Києва, де взяли участь у святковій програмі. Тут усі наші пластуни зустрілись і поділились враженнями від таборів.

30 вересня в Рогатинській гімназії відбулось велике свято. Тут святкувалось 10-річчя відродження гімназії, яке не обійшлося без участі пластунів.

Також важливою сторінкою в історії рогатинського Пласту є зв’язки з польськими побратимами скаутами-гарцерами з міста Глівіце. Щорічно пластуни виїжджають і Польщу, де знайомляться з історією Польщі її культурою, з побутом гарцерів, відвідують музеї, монастирі, гарцерські свята, табори, відвідують могилу Богдана Лепкого в Кракові, знайомляться з своїми ровесниками та знайомлять їх з українською культурою, звичаями, піснями, обрядами, танцями, пластовим життям. Пластуни виступали на симпозіумах польсько-української дружби, фестивалі „Глівіцька весна”. В 1995 р. пл.. сен. В. Лукаш і пл.. уч. Володя Олійник та Тарас Гладун відбули 24-денний гарцерський табір на північному заході Польщі. В 1998 році група рогатинських пластунів брала участь в зльоті гарцерів Катовіцкого воєводства, де презентувалась експозиція пластової атрибутики, що готувалась до представлення на джемборі в Чилі. На жаль, поміж відзнаками скаутів різних країн ми не побачили пластової лілейки. Негайно ж експозиція поповнилась новим експонатом – подарунок керівника рогатинських пластунів В. Лукаша знайшов собі місце серед скаутської атрибутики карцерів Польщі. До речі, за розвиток зв’язків між пластунами та карцерами Василь Лукаш нагороджений пам’ятною медаллю Глівіцького Хуфца ZHP.

Такі контакти сприяють всебічному розвитку нашої молоді, закладають фундамент для доброго сусідства між Україною та Польщею.

Пластове літо 2005

Романтика окружного пластового табору

“Роксолянія-2005”

У липні проходив паланковий пластовий табір “Пластове літо-2005”- Він складався з 4-ох етапів.

Перший мав мандрівний характер і був присвячений пошуковій роботи зокрема дослідженню, перебуванню та загибелі на хуторі Зруб одного з чільних діячів ОУН Петра Полтави. Відкриття табору відбулось в урочищі Гузів поблизу с.Вишнів. Там на тематичній купальській ватрі ми приймали гостей – дітей-інвалідів зі східних регіонів України, які проходили процес реабілітації на курорті «Черче». Мандрівний шлях табору проліг через с.Вишнів, хр.Зруб, де проведено пошукову роботу і виявлено місце загибелі трьох вояків УПА, серед них і Петра Полтави. Організовано зустріч з мешканцями хутора, влаштовано імпровізований концерт. Далі маршрут мандрівки проліг через урочище Жорнавку с.Козарі та Букачівці. Тут нас приязно прийняв місцевий парох отець-декан Мирослав Любінець.

«Впродовж двох днів пластуни були гостями служби «Карітас», що діє при Букачівській парафії. Вечорами організовано зустріч з молоддю селища, на якій в ігровій формі представлено організацію Пласт та проведено ряд цікавих імпрез розважально-виховного характеру. У неділю. 10 липня пластовий хор співав Службу Божу у Букачівській церкві. Потім пластуни разом з парафіяльною громадою відвідали пам’ятник Кобзареві та поклали вінок до символічної могили Січових стрільців.

Другий етап табору був теж мандрівний. Завдяки сприянню Рогатинської районної організації НРУ та відділу культури РДА ми побували впродовж 3 днів в мальовничих Карпатах, а 16 липня взяли участь у сходженні на Говерлу разом із Президентом України В.Ющенком. Саме завдяки старанням таборового інтенданта пл.сен.Василя Лукаша на вершині Говерли організовано живий коридор для того, щоб президентська делегація у супроводі народних депутатів України та журналістів могла безпечно перебувати на вершині, де проведено віче з нагоди 15 роковин проголошення декларації про державний суверенітет України. Міцним рукопотисканням почесний член Пласту з 2000 р. Віктор Ющенко подякував В.Лукашу за організацію безпеки та порядку. Під завершення сходження на вершині пройшла шквальна гроза з градом.

Сходження дуже ускладнилось. Почалась паніка. Численна громада переросла в натовп, який стрімголов покотився вниз. Раптом вдарив грім неподалік групи охорони президента. Кілька уражених блискавкою тіл повалилось на землю… Опісля опритомлення один юнак зостався лежати нерухомо на схилі гори. Президентський лікар надав йому необхідну допомогу і поспішив до гвинтокрила, який готувався до вильоту з Говерляни. Потерпілий лежав горілиць на крижаній землі на на щастя останніми з Говерли сходили наші пластуни. Життя хлопцеві було врятовано. Знову ж таки завдяки кмітливості старого пластового «лева» Василя Лукаша виготовлено ноші, на яких і транспортували крутими та слизькими схилами, як пізніше з’ясувалося, мешканця Коломиї, студента Петра Фербишевського.

Третій етап таборового літа проходив в стаціонарному режимі в лісовому урочищі «Осова Поляна» біля с.Воронів. Даний табір під назвою «Роксолянія-2005», що проходив з 25 липня по 7 серпня, мав статус окружного. В ньому проходили вишкіл в двох підтаборах біля сотні юнаків і юначок з всієї області. Комендант-пластовий сеньйор о. І. Петляк. Бунчужний – Мар’ян Павлів. В програмі табору задіяно ряд провідних інструкторів, які працювали по різних напрямках, зокрема: табірництво, мандрівництво, в’язання вузлів, куховарство, пластовий впоряд, верхова їзда, гончарство, соломоплетіння, спів, життя в природі, заняття з Бойового гопака. Впродовж роботи табору проведено дводенну мандрівку, нічну теренову гру на військову тематику «штурм Маківки», гру на історичну тематику «Скарби Довбуша», керівництвом Рогатинського ТСОУ організовано стрілецькі змагання з пневматичної зброї. Переможцям начальник ТСОУ М.Питак вручив цінні призи.

Щоденний рамовий порядок табору відповідав певній історичній даті нашої державності, починаючи з княжих часів і аж до наших днів. Відповідно проводились імпрези та вікторини на історичні теми звитяг древньоруської держави. Були і козацькі забави, і конкурси на кращу «Роксоляну» та на хоробрішого отамана. Теренова гра «Визволення Роксоляни» тривала два-три дні і увінчалась перемогою козаків над османськими загарбниками. Були і дні січового стрілецтва, і окремі ватри, присвячені боротьбі Української повстанської армії. Всі історичні події супроводжувались тематичними піснями, забавами, гутірками і навіть кухня відповідно до окремого періоду готувала відповідні історичні страви – козацька саламака і куліш, гуцульський опришківський бануш, різного роду юшки та екзотичні каші. Четвертий період таборового літа проведено у формі духовного виховання молоді. Завдяки старанню нашого духовного виховника пластового сеньйора отця Б.Рудницького з 24 по 28 серпня організовано мандрівний табір на Закарпаття в монастир Джублик – місце об’явлення пресвятої родини.

Почався табір ранковою службою Божою з нагоди Дня незалежності. О 10.00 год. Рогатинська пластова паланка взяла участь в святкуванні Дня незалежності в м. Рогатині. Ввечері ми розбивали табір вже по другу сторону Карпатського хребта Комендантом був пл.сен.Ярема Зварчук, бунчужний – Тарас Гудзенко. Особливою духовністю наповнила юні серця неповторна святочна аура мальовничого Джублика. Відчуття присутності Бога, нашого Спасителя і Сотворителя, витали в атмосфері Богослужінь біля джерела із цілющою водицею. Крім нас на з’їзді християнської молоді в Джублику було багато молоді з різних куточків землі. Особливо вразила зустріч із ясновидющою дівчиною, ровесницею наших пластунів, Оленкою Куруц.

Після повернення із Закарпаття Рогатинська районна пластова паланка взяла участь у прощі до с. Фрага. Тут завдяки клопотанню пароха о. Б.Рудницького організовано цікаву молодіжну виховну програму, в яку включено перегляд відеофільму про фатімське об’явлення, свічковий похід, молебень біля святого джерела, хресну дорогу для молоді. На завершення програми було запалено на скалі, біля каплички, пластову ватру.

Пластове літо залишиться солодким спомином в юнацьких серцях з надією, що кінець чогось завершеного є початком нових мандрівних стежок, нових зустрічей та знайомств.Табір “Роксолянія-2005” відбувся завдяки фінансовій та методичній підтримці начальника управління у справах сім’ї та молоді Івано-Франківської облдержадміністрації.

Традиційно, перед початком листопада проведено святкування „Листопадового Чину”. Найперше в м. Івано-Франківську, пластуни різних осередків та станиць округи в присутності міського та обласного Голів, п.Зіновія Шкутяка та Романа Ткача, в присутності начальника головного управління туризму та культури Володимира Федорака (Голова Івано-Франківської пластової округи) провід свята традиційно під спів пластового „Отче наш” та гімну Пласту розпочали свято, яке продовжилося двогодинним тереновим змагом. Закриття свята відбулося на цвинтарі Січового Стрілецтва.

13 листопада 2005 р. урочисто відкрито пам’ятник Роману Шухевичу в с. Княгиничі. Історія молодого „Шуха” тісно вплетена в історію Рогатинщини, бо ще будучи молодим пластуном він належав до славетного куреня „Чорноморці” і був знаменитим спортсменом, що напевно йому стало в пригоді в буреломні роки боротьби за Незалежність.

<…>

23 лютого 2006 року в приміщенні райдержадміністрації м. Рогатин відбудеться спільна зустріч з місцевими представниками рогатинської інтелігенції – вчителями, освітянами, виховниками та людьми, які прагнуть „бути для інших”.

Від проводу округи на зустрічі присутній ст.пл.Віталій Епельбаум.

Ідеали Пласту захоплюють молодь третього тисячоліття не менше, ніж в 1912 році.

Протягом останніх років Рогатинські пластуни щорічно проводять свої літні табори на Осовій поляні поблизу села Воронів, проводять теренові ігри, повстанські ватри на Золотій поляні – місцях вишколу сотень УПА, мандрують Карпатами, часто бувають на горі Соколі – пластовому таборі-музеї в Ґорганах, на Лисоні, беруть активну участь у відзначенні свята Покрови, Дня ЗУНР, Дня Соборності, Дня Героїв Крут, Зелених Свят, Свята Юрія, в „живій” Хресній дорозі по місту, тримають стійку біля Плащаниці в церкві Різдва Пресвятої Богородиці, що сприяє патріотичному і всебічному вихованню та самовихованню на засадах християнської моралі.

З кожним роком поповнюються ряди пластунів, бо Україні сьогодні, як ніколи, потрібна молодь, вихована на ідеалах вірності Богові і Батьківщині.

Література:

1. Угрин-Салик Леся „До джерел Пласту”,”Рогатинська земля” том І, Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1989, с.431-436.
2. Голод Марія „Причинки до історії організації Пласт в Рогатині”, „Рогатинська земля” том ІІ,
Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1996, с. 274-283
3.Каменецький Юліан „Пласт в підпіллі”,”Рогатинська земля” том ІІ,Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1996, с. 436-439.
4.Кудрик Олег „Протиалкогольний і протинікотиновий рух”,”Рогатинська земля” том ІІ, Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1996, с.266-272.
5.Угрин-Безгрішний Микола „Українська гімназія „Рідної школи” в Рогатині”,”Рогатинська земля” том І,Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1989, с.226-228.
6.”Звідомлення дирекції приватної гімназії кружка Українського Педагогічного Товариства в Рогатині за шкільний рік 1924/25”,”Рогатинська земля” том І, Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1989, с.314-318.
7.Кудрик Олег „Юліян Каменецький”,”Рогатинська земля” том І, Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1989, с. 563-565.
8.Чепіль Марія „Формування національної свідомості учнів Рогатинської гімназії”,”Рогатинська земля: історія та сучасність” (матеріали другої наукової конференції), Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка Львів, 2001, с 142-147.
9.Савчук Борис „Український Пласт 1911 – 1939”,Івано-Франківськ, „Лілея-НВ”, 1996,с.70.
10.Близька Ганна „Пластові – 85, та він ще юний”,газета „Рогатинська земля” 29.04.1997
11.”Nowiny Gliwickie”, tygodnik obywatelski 2.06.1994.
12.Зварчук Ярема „Дружба без кордонів”, „Все про „Пласт”, газета „Рогатинська земля”, 16.06.2001р.
13.Угрин С. „Гартується наша юнь”, газета „Рогатинська земля” 7.07.2001р.
14.Піщальник Марія „На Полтавщині – символи неіснуючої держави”,газета „Рогатинська земля” 15.09.1996р.
15.Зварчук Ярема „Пласт на Рогатинщині”, газета „Рогатинська земля”8.09.2001р.
16.Воробець Петро „Зазвучали пісні на „Осовій поляні”,газета „Голос Опілля” 6.07.2001р.
17.Чемеринський Андрій „Маленькі вузлики Великої гри”,Івано-Франківськ, 2001р.
18.Андрухів Ігор „Українські молодіжні товариства Галичини”,Івано-Франківськ, 1995р.
19.”До вершин”(Пластовий вісник Карпатської округи) №2, 1997
20.”До вершин”(Пластовий вісник Карпатської округи) №4, 1998
21. „Спільно” (Пластовий вісник Івано-Франківської округи) №1,2, 2005.

Видавництво „Фама-Зевс”

Дізнатися більше про історію розвитку Пласту в різних осередках України


11 Responses to Осередки: розвиток пластового руху на Рогатинщині

  1. О, нарешті 🙂 А то я так довго ту сторінку відкритою тримала…

  2. Мар'ян Павлів сказав:

    Цікава стаття.

  3. […] перед війною провадив у рідно шкільній гім­назії в Рогатині. Рік пізніше, при розбудові організаційної сітки […]

  4. Sergiy сказав:

    В 1995 році на Рогатинщині було організовано табір „Гайда до Пласту” за участю пластунів з …… Кіровоградщини….. я був того року))) З Олександрii ))) було СУПЕРРРР!!!!!!!!!!!!!

  5. […] сім’я з донечкою, ще немовлям, переїжджає в м. Рогатин і замешкує в родинному домі матері поблизу гімназії […]

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *